Материал: Ріст і розвиток людини

У людей старечого віку розвивається ішемія цих зон. При ішемії зони L1--L2 виникає слабкість кінцівок, біль у ділянках шиї та грудного пояса. Раптово виникають паралічі й парези з порушенням поверхневої чутливості.

При синдромі розладів у поперековому відділі спочатку з'являється біль у попереку, часто бувають травми хребта. Швидко може розвинутися нижня параплегія з розладом чутливості на рівні Т10--L1.

Синдром розладів у дистальних відділах спинного мозку (ділянка конуса): біль у вигляді корінцевого симптому в дистальних відділах хребта, розлад функцій тазових органів із втратою чутливості, ізольоване ураження корінця L5 -- парез м'язів -- розгиначів стопи і пальців.

У людей 60--65 років виявляються синдроми короткочасних розладів кровообігу спинного мозку, переміжна кульгавість. Клінічне спостерігається слабкість нижніх кінцівок, парестезії, біль корінцевого типу в стегнах, гомілках. Біль провокується ходою, втомою.

Паркінсонізм

Це одне з поширених уражень нервової системи, яке особливо часто зустрічається в старечому віці.

Синдром паркінсонізму має такі форми: 1) ідіопатична; 2) постенце-фалітична; 3) судинна; 4) токсична; 5) посттравматична; 6) медикаментозна; 7) сенильна.

Рідше зустрічаються токсична та посттравматична форми. Сенильна форма виникає у віці 80--90 років.

Медикаментозна форма супроводжує пухлини мозку.

Патогенетичне синдром пов'язаний з дегенеративними змінами нейронів чорної субстанції, блідого шару і блакитної плями. Нейрохімічні процеси пов'язані з дефіцитом дофаміну.

Паркінсонізм починається із загальних симптомів: головний біль; запаморочення; шум у голові; порушення пам'яті.

Швидкість розвитку тремтіння від дрібних м'язів до великих -- від декількох днів до багатьох років. Швидкий злоякісний перебіг має судинна форма з порушенням психіки.

Для оцінки стану хворих виділяють три стадії, які поділяються на підстадії А і Б.

1А -- невелике тремтіння без рухових порушень;
1Б -- виражене тремтіння, затримані рухи;
2А -- підвищення м'язового тонусу в кінцівках, затримка активності рухів, постійне тремтіння, вегетативні розлади;
2Б -- порушення ходи, пацієнти вже не можуть працювати;

ЗА -- різка м'язова ригідність, виражене тремтіння, порушення статики і ходи (падіння під час ходьби), різкі вегетотрофічні порушення, можливість самообслуговування обмежена;

ЗБ -- повна нерухомість, хворі потребують постійного догляду, вони прикуті до ліжка.

У хворих характерні поза, постава, хода. Вони стоять з нахилом вперед, зігнуті, з опущеними плечима, руки зігнуті в ліктьових суглобах, злегка зігнуті коліна, голова опущена на груди, маскоподібне обличчя з виразом страждання. При спробі рухатися починається тремтіння. У разі зміни напрямку руху хворі роблять зупинку, потім нахиляються вперед і починають бігти, щоб не впасти. Змінюється мова внаслідок порушення дихання, гальмуються рухи язика, губ, піднебіння. Спостерігаються окорухові порушення, розлад сухожилкових рефлексів.

Паркінсонізм у людей 80--90 років пов'язаний з віковими змінами екстрапірамідних утворень.

Ідіопатична і постенцефалітична форми паркінсонізму розвиваються у віці 45--50 років, судинна форма -- після 60 років.

Сучасні антипаркінсонічні препарати -- леводопа, наком, мадопир. Лікування тривале -- декілька місяців і навіть років. Загальне лікування спрямоване на нормалізацію метаболізму, трофічних функцій нервової системи.

Аналізатори

Згідно з теорією І.П. Павлова, відтворення зовнішнього світу відбувається завдяки аналізу навколишнього середовища. Структури, які здійснюють аналіз подразників, І.П. Павлов назвав аналізаторами. Поняття "периферійний кінець аналізатора" й "органи чуття" подібні між собою.

Мал. 3. Схема периферійного відділу зорового аналізатора

Різниця у використанні цих понять залежить від методу обстеження пацієнта. Розрізняють два методи -- об'єктивний та психофізіологічний. Крім цих понять, поширений термін "сенсорні системи" -- це сукупність структур, які беруть участь у сприйнятті подразників і переробленні отриманої від рецепторів інформації. Органи чуття розвиваються в онтогенезі раніше, ніж центральні механізми, що забезпечують аналіз інформації на вищих рівнях мозкових структур. Розвиток окремих аналізаторів відбувається по-різному. Найраніше дозріває структура вестибулярного аналізатора, потім -- нюхового, аналізатора смаку і шкірного. Пізніше відбувається розвиток слухового і зорового аналізаторів.

Зоровий аналізатор

Розвиток очей починається на 3-му тижні ембріогенезу. Сітківка ока розвивається з випинання структур проміжного мозку. Судинна оболонка і склера утворюються з мезенхіми, кришталик має ектодермальне походження (мал. 3).

Мал. 4. Зміна рефракції ока:

зліва -- рефракція ока в діоптріях; зверху -- передньозадній розмір ока в міліметрах; Н -- вікова гіперметропія в діоптріях; Em -- еметропія в 9--12 років

У момент народження дитини периферійна ділянка сітківки ока диференційована краще, ніж центральна. Тому колбочки залишаються більше нерозвинутими, ніж палички. Колбочки мають кулясту форму, кількість їх у 4 рази менша, ніж у дорослих. Не завершений процес організації центральної ямки. Морфологічно розвиток центральної ямки закінчується на 4-му місяці після народження, у цей час підвищується гострота зору. Мієлінізація зорових нервів починається після народження, від хіазми в бік таламуса, а в 3-- 4 міс завершується мієлінізація периферійної частини зорового нерва. Інтенсивний розвиток підкіркових зорових структур, зорової зони кори відбувається на 1-му році життя і завершується дозріванням клітинних структур зорового аналізатора в 6--7 років.

Чутливість до світла в дітей з'являється відразу ж після народження. На достатньо сильне світло в дітей з'являється рефлекс зіниці ока, миготливий рефлекс, рух голови.

Світлова чутливість у новонароджених низька. Вона підвищується в перші місяці життя. З 7 до 18 років світлова чутливість очей збільшується в 2 рази. З віком підвищується функціональна рухливість зорових рецепторів. У маленьких дітей погано виражена темнова і світлова адаптація. Обидва процеси посилюються до 20--24 років.

Рефракція ока

Протягом дитячого віку змінюється розмір очних яблук (мал. 4). Новонародженим дітям притаманна невелика гіперметропія (далекозорість). Гіперметропія (1--4 діоптрії) зумовлена відносно малим розміром очних яблук і короткою передньозадньою віссю ока. Хоча у новонароджених рогівка і кришталик більш опуклі, ніж у дорослих, задній фокус оптичної системи міститься за сітківкою ока. Переважання гіперметропії може зберігатися в грудному і дошкільному віці. Завдяки збільшенню очних яблук з віком зменшується гіперметропія і в більшості дітей у 8--12 років очі стають еметропічними.

У 30--40 % дітей передньозадній розмір очей збільшується понад норму і тоді розвивається міопія -- короткозорість. У цих випадках дітям потрібно підбирати окуляри. Такі діти перебувають на диспансерному обліку в офтальмологічних кабінетах. Для того, щоб проводити ефективну профілактику міопії, потрібно знати причини її розвитку. До них належать:

тривале розглядання близьких предметів;

тривале напруження акомодації (скорочення війкового м'яза);

недостатнє освітлення робочого місця;

звичка читати лежачи або під час проїзду в транспорті;

велике навантаження на орган зору внаслідок тривалого перегляду телепередач.

Профілактика й усунення цих причин дасть змогу зберегти нормальний зір.

Источник: https://studwood.net/1647512/meditsina/rist_i_rozvitok_lyudini

Смотрите также:





ЦЕНОВАЯ ПОЛИТИКА ПРЕДПРИЯТИЯ НА ПРИМЕРЕ ООО «ДНС РИТЕЙЛ»
_archivetempпротивовоспалительные
_Роджерс Карл, Брак и его альтернативы
- Обратный порядок следования фаз 4
- Сопротивление изоляции 25
!_Лабораторные_работы_1_сем_ОУТС