Материал: Ріст і розвиток людини

На тлі розпочатої інфузії провести знедолення наркотичними анальгетиками (промедол). Катетеризація сечового міхура з наступним контролем погодинного діурезу.

У разі нормалізації гемодинаміки госпіталізувати хворого в реанімаційний блок кардіологічного відділення. Супроводжуючи хворого, стежити за його станом, AT, пульсом.

Налагодити кисневу інгаляцію.

Провести за призначенням лікаря знеболення наркотичними анальгетиками, протишокові заходи, ввести внутрішньовенне гепарин по 10--15 тис. ОД. Контролювати пульс, AT. Записати ЕКГ.

Після купірування болю, шоку, зменшення гострої дихальної недостатності забезпечити транспортування хворого в горизонтальному положенні з трохи піднятою верхньою частиною тіла в реанімаційний блок кардіологічного відділення.

Провести механічні вагусні проби (проба Вальсальве передбачає сильне натужування пацієнта після глибокого вдиху в положенні сидячи). Позитивна проба вказує на лабільність вегетативної системи. За призначенням лікаря внутрішньовенне ввести анти-аритмічний препарат та налагодити внутрішньовенне краплинне введення так званої поляризувальної суміші (глюкоза, інсулін та панангін).

Уразі важкої форми аритмії забезпечити переведення хворого в палату інтенсивної терапії.

Якщо екстрасистоли спричиняють погане відчуття у хворого, за призначенням лікаря внутрішньовенно ввести антиаритмічний засіб, налагодити внутрішньовенну інфузію поляризувальної суміші (див. вище).

Підрахувати пульс, виміряти AT. Записати ЕКГ.

За призначенням лікаря внутрішньовенно ввести антиаритмічний засіб, налагодити внутрішньовенну інфузію поляризувальної суміші.

Після покращення стану і зменшення ЧСС до 90--110 за 1 хв транспортувати хворого в кардіологічне відділення.

Після першого електроімпупьсу дефібрилятора записати ЕКГ

оглянути ротову порожнину -- за наявності слизу, зубних протезів, блювотних мас швидко забрати їх будь-яким способом, голову хворого повернути на бік (небезпека аспірації);

після відновлення прохідності дихальних шляхів приступити до штучної вентиляції легень шляхом "рот у рот" або "рот у ніс";

для відновлення серцевої діяльності організувати госпіталізацію хворого в реанімаційне відділення для спеціальної мозкової реанімації. Супроводжувати хворого під час госпіталізації.

За призначенням лікаря забезпечити вживання хворим таблетованих гіпотензивних засобів або ввести призначений лікарем препарат внутрішньом'язово чи внутрішньовенно.

Забезпечити вживання хворим седативного засобу (настоянки валеріани, собачої кропиви). Виміряти AT, підрахувати пульс. За призначенням лікаря внутрішньом'язово або внутрішньовенне ввести гіпотензивний засіб, діуретик (лазикс). Записати ЕКГ.

Зробити гарячі ніжні ванни або прикласти грілки до ніг хворого, поставити гірчичники на потилицю, шию. Можна поставити банки вздовж хребта. Після зниження AT на 25--30 % забезпечити госпіталізацію хворого в кардіологічне (терапевтичне) відділення машиною швидкої допомоги. Супроводжувати хворого, стежити за його станом, вимірювати AT.

Покласти хворого так, щоб нижня частина тіла була трохи піднята.

Дати вдихнути пари нашатирного спирту або оцту. Обприскати обличчя холодною водою. Розтерти тіло хворого.

За призначенням лікаря підшкірне ввести кодеїн або кордіамін.

Забезпечити доступ до вени, розпочати інфузійну терапію (ізотонічний розчин, реополіглюкін, глюкоза). За призначенням лікаря ввести препарати, що підвищують тонус судин (розчин адреналіну, мезатону, ефедрину).

Простежити за лікуванням, яке спрямоване на ліквідацію основного захворювання

З метою зниження об'єму циркулюючої крові накласти венозні джгути на ноги й одну руку (розпускати їх кожні 20--ЗО хв) або зробити гарячу ніжну ванну. Налагодити кисневу інгаляцію. Уразі набряку легень кисень пропускають через ємність із 60 % спиртом для зменшення утворення пінистого харкотиння. Забезпечити доступ до вени. Внутрішньовенне ввести діуретик лазикс -- 2--4 мл.

За призначенням лікаря підшкірно ввести 1 мл морфіну для зменшення частоти дихання та усунення збудження. Забезпечити вживання хворим однієї таблетки нітрогліцерину під язик кожні 10 хв. Уразі зниження частоти дихання до 20--25 за 1 хв, відсутності піни і вологих хрипів, нормалізації та стабілізації AT, якщо хворий може лежати, транспортувати його машиною швидкої допомоги в кардіологічне (терапевтичне) відділення, по можливості в положенні лежачи.

Дихальна система

Ембріональний розвиток органів дихання:

• а)концентрація кисню в крові плода;
• б)концентрація вуглекислого газу в крові плода;
• в)розвиток органів дихання у плода.

Анатомо-фізіологічні особливості органів дихання:

• а)розвиток приносових пазух;
• б)механізм першого вдиху;
• в)зовнішнє дихання новонародженого.

Геронтологічні зміни з боку органів дихання.

Порушення, які виявляють під час обстеження органів дихання.

Питання для самоконтролю.

До дихальної системи (мал. 38) відносять різні структури, головною функцією яких є розподіл повітря для обміну газів, доставка кисню і виведення вуглекислого газу. Ніс, глотка, гортань, трахея, бронхи забезпечують шлях, по якому повітря надходить до організму. У структурних одиницях легень (ацинусах) відбувається обмін газів, а циркуляторна система розподіляє кисень міліонам клітин усіх тканин і органів. До моменту народження дихальна система ще недостатньо сформована, її розвиток та диференціювання продовжується до періоду статевого дозрівання.

Ембріональний розвиток органів дихання

Після запліднення яйцеклітини до імплантації зародка в слизову оболонку матки газообмін відбувається шляхом дифузії кисню та вуглекислого газу між зародком і слизовою оболонкою маткової труби, де сталося запліднення. Після імплантації зародкового міхура газообмін здійснюється через ворсини хоріона завдяки їх контакту з материнською кров'ю. Поступово відбувається формування і розвиток плаценти, яка стає головним органом зовнішнього дихання плода на весь період його розвитку. Плацента регулює транспорт кисню і вуглекислого газу в крові плода.

Концентрація кисню в крові плода

У дорослої людини тиск кисню (РО2) в артеріальній крові дорівнює 100 мм рт. ст., у вагітної жінки -- 110 мм рт. ст. Кров з таким тиском кисню надходить до плаценти. До неї надходить і змішана кров із черевної аорти плода.

Мал. 38. Схема будови органів дихання

Тиск кисню в крові плода становить 75--100 мм рт. ст. За рахунок різниці тиску кисню між кров'ю матері та кров'ю плода відбувається дифузія кисню в плаценті. Мембрани плаценти в 5--10 разів товстіші від альвеолярної стінки легенів, тому в артеріальній крові плода в пупкових венах тиск кисню становить від 20 до 50 мм рт. ст. (зі значними індивідуальними коливаннями). Якщо тиск кисню 100 мм рт. ст., вміст оксигемоглобіну крові дорівнює лише 60 % (індивідуальні варіації -- від 40% до 80 %). Кров з таким вмістом кисню кровопостачає тільки печінку плода, інші органи його отримують змішану кров, в якій РО2 становить лише 9--17 мм рт. ст., а вміст оксигемоглобіну -- у середньому 50 %.

Нормальний розвиток плода в умовах зниженої концентрації оксигемоглобіну в його крові пояснюється такими умовами:

* окислювальні процеси в тканинах плода мають відносно невелику інтенсивність, а процеси гліколізу (анаеробні) більш інтенсивні;

витрати енергії в плода обмежені; немає витрат енергії на теплорегу ляцію, вентиляцію легень, сечоутворення, травлення; мало використо вується енергія на скорочення м'язів;

кровообіг через тканини плода дуже інтенсивний, він у два рази більший, ніж у дорослих;

клітини тканин плода пристосовані до низького тиску кисню;

у крові плода HbF більше насичується киснем, ніж НЬА.

Концентрація вуглекислого газу в крові плода

Для вагітних жінок характерна гіпокапнія. Тиск вуглекислого газу в артеріальній крові становить 25--34 мм рт. ст. Це низький показник порівняно з кров'ю дорослої людини, в якої в нормі РСО2 становить 38--45 мм рт. ст. РСО2 у змішаній крові плода дещо вищий, ніж у крові вагітної жінки і становить 39--51 мм рт. ст. Вуглекислий газ переноситься кров'ю плода в розчиненому стані, у бікарбонатній та карбонатній формах, зв'язаних з амінокислотами гемоглобіну. HbF більш інтенсивно утворює карбонати, ніж НЬА.

Розвиток органів дихання у плода

Наприкінці 3--4-го тижня ембріонального розвитку з'являється випинання стінки передньої кишки. З нього формується гортань, трахея, бронхи і легені. На 4-му тижні формуються права і ліва легені. На 6-му тижні утворюються часткові бронхи, на 8--10-му тижні -- сегментарні бронхи. На 16-му тижні починається стадія розвитку бронхіол, а на 24-му тижні -розвиток ацинусів. З 10-го тижня відбувається формування каркасу трахеї та бронхів. Васкуляризація легень відбувається на 26--28-му тижні.

Гортань, трахея, бронхи, ацинуси заповнені рідиною, яка виробляється клітинами дихальних шляхів. Рідина має малий вміст білків, що забезпечує швидке всмоктування рідини після народження. Наприкінці внутрішньоутробного розвитку починає синтезуватися сурфактант, який вкриває стінки альвеол шаром завтовшки 0,1--0,3 мкм. Цей процес починається з 7-го місяця внутрішньоутробного розвитку плода. Виробляється сурфактант альвеоцитами. Секрецію його посилюють глюкокортикосте-роїди, катехоламіни, простагландин Е. Сурфактант необхідний для нормального функціонування легень після народження.

Дихальні рухи плода реєструються з 11-го тижня вагітності. Починаються періодичні скорочення інспіраторних м'язів діафрагми, міжребро-вих м'язів. Частота дихальних рухів збільшується вночі й кожного ранку.

Вони зумовлені активністю дихального центру довгастого мозку. Частота дихальних рухів збільшується в стані гіперкапнії та ацидозу.

Гіпоксію плода можна діагностувати за збільшенням частоти дихальних рухів, оскільки з розвитком гіпоксії відбувається послаблення та припинення дихальних рухів через послаблення окисних процесів у нервових клітинах. Одночасно з дихальними рухами знижується тиск у грудній порожнині плода. Аспірації амніотичної рідини в легені не відбувається, що пояснюється малим просвітом гортані.

Дихальні рухи плода потрібні для нормального розвитку легень.

Порушення ембріогенезу призводить до природжених вад розвитку, асфіксії у новонародженого.

Для оцінки стану новонародженої дитини, яку проводять відразу після народження, визначають частоту дихання, ЧСС і колір шкіри. Визначають також ступінь асфіксії.

Для медичної сестри головною проблемою є порушення дихання у новонародженого.

Проведення моніторингу головних функцій новонародженого.

Контроль проведення рентгенологічного, бронхо-логічного, ангіографічного обстеження. Організація консультації хірурга.