Материал: Ріст і розвиток людини

Особливості процесу травлення у новонароджених

У дітей перших днів і тижнів велике значення мав автолітичний компонент травлення, при якому гідроліз полімерів здійснюється за рахунок ферментів, що містяться в грудному молоці. Після введення прикорму зростає роль і значення амілазної активності слини і підшлункової залози.

Особливістю перетравлювання і засвоєння білків у новонароджених є те, що у них більше значення має внутрішньоклітинний компонент процесу травлення. Особливо швидко переходять у кров лактоглобуліни.

У дітей перших місяців життя особливо активна шлункова ліпаза, яка розщеплює жири грудного молока, що мають невеликі ланцюжки вуглецю (С12). Жири з довшими ланцюжками вуглецю розщеплюються ферментами підшлункової залози. У тонкій кишці відбувається адсорбція вітамінів A, D, С і групи В.

Вікові зміни органів травлення

У дітей поступово збільшується об'єм ротової порожнини. Розвиток слинних залоз закінчується в 3--4 міс. З цього моменту слина виділяється активно, її слабко кисла реакція поступово змінюється на лужну.

У дітей 2 років глотка і стравохід опускаються, вхід у стравохід на рівні IV--V шийних хребців, у 12 років -- на рівні VI--VIII хребців, як у дорослих.

У 6 міс просвіт стравоходу ...

В 1 рік життя об'єм шлунка в середньому -- 250 мл, у 3 роки -- 400 мл, у 7 років -- 600 мл, у 10 років -- 1000 мл, у 16 років -- 1500 мл.

Змінюється і положення шлунка, на 2-му році життя воно стає вертикальним. Поступово розвивається кардіальна частина шлунка і його дно. Усі частини шлунка повністю закінчують розвиватися у 8 років.

Для процесів травлення в шлунку дуже важливим є розвиток і формування шлункових ямок. У 3 міс їх кількість збільшується в 2 рази і досягає 700 000, у 2 роки -- 1 300 000, у 14 років -- 1 700 000, у дорослих -- 4 000 000. З початком у дитини ентерального харчування починається бурхливий розвиток шлункових залоз. Уже в 2 міс їх кількість збільшується в 4 рази і досягає 800 000, у 2 роки їх уже стає 8 000 000, у 6 років -- 10 000 000, у дорослої людини -- 25 000 000. Зі збільшенням кількості шлункових залоз посилюється секреція шлункового соку (мал. 44) та збільшується об'єм (мал. 45).

Maл. 44. Секреція шлункового соку

Мал. 45. Об'єм шлункового соку

На 2-му році життя удосконалюється гістологічна будова слизової оболонки тонкої кишки. У дитини віком 7 років вона не відрізняється від такої у дорослих.

Товста кишка анатомічне завершує свою будову у віці 3--4 роки. У 5--7 років кишки втрачають свою рухомість, удосконалюється їх моторика, механізм нервової регуляції.

Підшлункова залоза завершує свій розвиток у 10--12 років. У 10 років маса залози збільшується в 10 разів, а в дорослих -- у ЗО разів порівняно з масою залози після народження. Найінтенсивніше залоза росте в перші З роки і в період статевого дозрівання.

Печінка з системою проток і жовчним міхуром розвивається дуже швидко, у 2--3 роки її маса збільшується в 3 рази, у 7--8 років -- у 5 разів, у 16--17 років -- у 10 разів, у 20--ЗО років -- у 13 разів. А маса тіла збільшується в 20 разів. З віком збільшується і жовчний міхур. В 1 міс його об'єм становить 3 мл, у 3 роки -- 8 мл, у 10 років -- 33 мл.

Особливості процесів травлення після переходу на загальний харчовий раціон

З посиленням харчування і отриманням різних продуктів у дітей посилюється секреторна і моторна діяльність травної системи. Єдиним типом травлення стає власне травлення під впливом ферментів у порожнині травного тракту.

З переходом на тверду їжу стає важливим механічне оброблення харчових продуктів і формування харчової грудки. Для жування стає важливим розвиток зубів.

У перші місяці після народження зуби містяться під слизовою оболонкою ясен. Прорізування зубів починається з 6 міс, і цей процес може відбуватися з відхиленнями в загальному стані дитини. З'являється підвищена збудливість, дитина вередує, порушується сон, апетит, починається посилене слиновиділення, рефлекторно виникають риніт, подразливість слизової оболонки горла, підвищується температура тіла.

Після прорізування зубів усі негативні явища зникають, дитина заспокоюється.

На кожній половині щелепи одночасно прорізуються зуби лівої та правої половини ротової порожнини. Здебільшого спочатку прорізуються нижні зуби, а потім -- верхні. Винятком із цього правила є поява бічних верхніх різців, а потім -- бічних нижніх.

Молочні зуби прорізуються з такою послідовністю:

• 6--7 міс Нижні центральні різці
• 8--9 міс Верхні центральні зубці
• 10 міс Бічні верхні різці
• 12 міс Бічні нижні різці
• 12--15 міс Перша пара кутніх зубів (перші моляри)
• 18--20 міс Ікла
• 20--З0 міс Друга пара кутніх зубів (другі моляри)

У процесі формування молочних зубів розрізняють два періоди:

перший період -- до 3--3,5 року - - зуби стоять щільно, без проміжків;

другий період (до 6 років) -- висувається вперед нижня щелепа і з'являються фізіологічні проміжки між зубами, значна стертість зубів.

Із 5--6 років починається заміна молочних зубів на постійні. Перші постійні зуби -- це перші моляри. Заміна молочних зубів відбувається в такій послідовності, в якій прорізувалися молочні зуби.

Для розрахунку кількості молочних зубів можна користуватись такою формулою:

n - 4 (де п -- вік дитини в місяцях).

Для розрахунку кількості постійних зубів можна користуватися формулою:

4 n -- 20 (де п -- кількість років, які виповнилися дитині).

Після прорізування перших молочних зубів жувальні рухи слабкі, вони аритмічні й чергуються зі смоктальними рухами. Із збільшенням кількості зубів жувальні рухи стають ритмічними, вони залежать від якості їжі, яка пережовується. Після заміни молочних зубів на постійні встановлюється нормальний прикус (12--13 років) і акт жування набуває усіх властивостей, які характерні для дорослої людини.

Секреція слинних залоз підвищується до 10 років, поліпшується амілолітична активність слини. Найбільшою активність слини буває у віці 1-- 4 роки. У віці 10--14 років слиновиділення має коливання в широких межах.

У дітей 1--2 років та особливо 4--14 років співвідношення площі слизової оболонки шлунка до поверхні тіла вище, ніж у новонароджених і дорослих.

З віком збільшується секреція шлункового соку натще. Секреція соляної кислоти прямо залежить від віку та маси тіла дітей. У хлопчиків секреція вища, ніж у дівчаток того самого віку і маси тіла. З віком збільшується інтенсивність секреції пепсиногенів залозами шлунка. Розвивається м'язовий шар, збільшується кількість еластичних волокон та інтрамуральних нервових закінчень. До 3-х років життя стабілізується моторна діяльність шлунка.

У порожнинному травленні кишок велику роль відіграє підшлункова залоза, яка у віці 15 років має масу близько 50 г. У 4--5 років великий вміст протеаз у підшлунковому секреті зумовлює підвищення його активності. Але в 6--9 років максимальна активність секрету підшлункової залози вже пояснюється збільшенням амілолітичної і ліполітичної активності. У подальшому підвищується об'єм секреції, а концентрація ферментів залишається майже постійною.

З віком збільшується тривалість і об'єм виділення жовчі, зменшується латентний період скорочення жовчного міхура. У жовчі збільшується кількість жовчних кислот, що підвищує ефективність травлення жирів. Одночасно з посиленням секреції ферментів у тонкій кишці з віком зменшується проникність слизової оболонки і швидкість всмоктування поживних речовин у кров і лімфу.

Кількість калових мас з віком збільшується (в 1 рік -- 69 г, у 3 роки -- 90 г, у 7 років -- 120 г, у 14 років -- 150 г за добу). Дефекація стає актом, який коригується. У більшості людей акт дефекації відбувається один раз на добу, рідше -- 2 рази на добу.

На ранніх етапах розвитку травної системи діють гормональні та місцеві механізми регуляції діяльності травного тракту, але в подальшому до регуляції травлення включаються центральні механізми, що забезпечуються в тому числі й передніми відділами головного мозку.

Геронтологічні зміни з боку органів травлення

Найбільш виражені зміни спостерігають з боку органів ротової порожнини:

1) зуби стають жовтими, мають різний ступінь стертості;

зменшується об'єм ротової порожнини, слинних залоз;

зникають ниткоподібні сосочки язика;

атрофуються жувальні та мімічні м'язи, кістки лицевого черепа.

Атрофія верхньої щелепи більша за атрофію нижньої, що порушує прикус, утруднює відкушування і жування. Слини продукується менше, тому в роті сухо, характерні тріщини язика і кутів рота.

Стравохід з віком подовжується і стає викривленим через кіфоз. Усі його шари мають елементи атрофії. М'язові волокна заміщуються на волокнисті елементи, зменшується кількість залоз. Частіше атрофія розвивається в середній частині стравоходу, що призводить до порушення проходження їжі. З віком збільшується частота рефлюкса, що пов'язано зі зменшенням м'язів сфінктера стравоходу.

Відбуваються також атрофічні зміни у всіх шарах стінки шлунка. Товщина слизового шару зменшується, сплощуються шлункові ямки, зменшуються секреторні клітини в залозах. Змінюється взаємовідношення артеріальної та венозної сітки, відбувається розрив і запустіння анастомозів між артеріальними судинами, багато з них стають звивистими, зменшується кількість капілярів на одиницю площі. Розвивається гіпоксія органа. Зміни в слизовій оболонці шлунка, порушення нейрогуморальної функції призводять до зниження секреторної діяльності шлунка.

У віці З0--40 років знижується об'єм шлункового соку і дебіт вільної соляної кислоти за 1 год. (мал. 46, 47).

Базальна секреція кислоти змінюється в процесі старіння організму (мал. 48). її показники в 20--З0 років у два рази більші за базальну секрецію в 40--50 років.

Maл. 46. Об'єм шлункового соку

Мал. 47. Дебіт вільної соляної кислоти

Унаслідок старіння організму знижується вміст кислого компоненту (соляна кислота і пепсиноген) в об'ємі шлункового соку (мал. 49), лужний компонент практично не змінюється.

З віком збільшується довжина кишок, частіше окремих частин товстої кишки. У стінці відбуваються атрофічні зміни, що призводять до порушення мембранного травлення, всмоктування вуглеводів, білків, жирів. Змінюється мікрофлора кишок: активізується гнилісна мікрофлора, знижується молочнокисла.

Зі зниженням секреції травного тракту збільшується кількість продуктів неповного гідролізу, а вони є середовищем для розмноження мікробів.