Материал: Ріст і розвиток людини

Порушення, які виявляються під час обстеження щитоподібної залози

Під час огляду передньої поверхні шиї можна побачити розміри щитоподібної залози, якщо вона збільшена. Під час пальпації щитоподібної залози слід передусім звернути увагу на розміри залози. На основі огляду і пальпації розрізняють п'ять ступенів її збільшення:

• 1-й ступінь -- залозу під час огляду не можна виявити візуально і вона ледь-ледь промацується;
• 2-й ступінь -- залоза видима в разі повного розгинання шиї і пальпується добре;
• 3-й ступінь -- залозу чітко можна розгледіти у звичайному положенні шиї;
• 4-й ступінь -- залоза значно збільшена і виходить за краї груднинно-ключично-соскоподібних м'язів;
• 5-й ступінь -- залоза різко збільшена і деформує контури шиї.

Крім того, необхідно звернути увагу на такі показники:

консистенція залози (у нормі м'яка й еластична);

характер поверхні (у нормі гладенька);

характер збільшення (вузловий чи дифузний);

ступінь рухомості під час ковтання (у нормі пульсація відсутня);

наявність больового синдрому (у нормі безболісна).

Для точнішого визначення форми, розмірів, локалізації, щільності залози виконують ультразвукове дослідження, термографію, проводять морфологічне вивчення пунктату залози.

Для оцінки функцій залози застосовують такі специфічні методи, як дослідження гормонів Т3, Т4, ТТГ у сироватці крові та визначення ступеня йодної недостатності.

На основі оцінки стану щитоподібної залози та її функцій можна виявити проблеми пацієнта. Для вирішення цих проблем медична сестра складає план сестринського догляду.

Під час проведення диспансеризації дітей з гіпотиреозом консультувати їх у невропатолога, стежити за їх психічно-нервовим розвитком.

Контролювати проведення терапії за призначенням ендокринолога (використовують препарати йоду). Якщо консервативне лікування тривалістю 4--6 міс не дає ефекту, вирішувати питання про хірургічне втручання

Анатомо-фізіологічні особливості прищитоподібних залоз

Прищитоподібні залози -- це тільця овальної форми, мають гладеньку поверхню, розмір їх у дорослої людини становить 5--7 mm x 2--4 мм, маса -- 20--50 г. Розрізняють дві верхні й дві нижні залози. Розташовані чотири залози в клітковині між частками щитоподібної залози і стравоходом.

Прищитоподібні залози виділяють у кров паратгормон, який в організмі підтримує гомеостаз кальцію. Цей гормон підвищує рівень кальцію в крові, збільшує активність остеоцитів і остеокластів, зменшує реабсорбцію фосфору в канальцях нирок і тим самим збільшує фосфат-урію, підвищує утворення в нирках активної форми вітаміну D3, підвищує реабсорбцію кальцію в тонких кишках.

Прищитоподібні залози починають розвиватися на 5--6-му тижні внутрішньоутробного розвитку. Водночас починається секреція паратгор-мону, його роль у плода така сама, як і в дорослих -- підтримання нормальної концентрації кальцію в крові. Концентрація паратгормону в крові судин пуповини близька до концентрації гормону в крові матері -- 70-- 330 мг в 1 л, підтримуються ці концентрації незалежно одна від одної.

Після народження дитини в прищитоподібних залозах відбуваються гістологічні зміни. З'являються оксифільні клітини, кількість їх збільшується до 10 років, а вже у віці 12 років у залозах з'являється жирова тканина й об'єм залозистої тканини поступово зменшується. Максимальна функціональна активність залоз проявляється в перші 2 роки життя, коли остеогенез найінтенсивніший; у подальшому функція залоз повільно знижується.

Проблеми, які виникають у пацієнта в разі порушення функцій прищитоподібних залоз

Прямим об'єктивним методом оцінки стану і функцій прищитоподібних залоз є визначення в крові рівня паратгормону, а також рівня іонізованого кальцію в сироватці крові, рівня загального кальцію в сироватці крові та фосфору в сечі.

Стан прищитоподібних залоз оцінюють після з'ясування таких клінічних ознак:

підвищена нервово-м'язова збудливість;

ураження кісток, зубів;

ураження шкіри і її придатків.

Обов'язково слід враховувати дані лабораторних досліджень, ультразвукової діагностики, термографії, томографії.

Медична сестра виявляє проблеми пацієнта, обговорює їх з родичами і для вирішення цих проблеми складає план сестринського догляду.

За призначенням лікаря проводити курс препаратами кальцію. До курсу лікування включають препарати вітаміну D, амонію хлорид, седативні препарати, гормони.

Анатомо-фізіологічні особливості надниркових залоз

Надниркові залози -- це парні утвори, які розташовані за очеревиною над верхніми полюсами нирок на рівні XI--XII грудних хребців (мал. 12). Кожна надниркова залоза має кірковий шар і мозкову речовину. Гістологічне в корі надниркових залоз розрізняють три зони, кожна з яких виробляє свої гормони, а саме:

клубочкова зона синтезує мінералокортикоїди;

пучкова зона -- глюкокортикоїди;

сітчаста зона -- андрогени.

Первинна кора надниркових залоз закладається в ембріона на 4--5-му тижні його розвитку. На 2-му місяці кора ділиться на два шари: тонкий зовнішній (потім розвивається в постійну кору надниркових залоз) і масивніший внутрішній (короткочасна фетальна кора). З кінця 2-го місяця починається секреція гормонів.

У першій половині вагітності в організмі плода гормони секретуються фетальною корою надниркових залоз, у другій половині вагітності -- зовнішньою справжньою корою надниркових залоз. На 8-му тижні ембріогенезу синтезуються гормони -- попередники естрогенів. Після 6-го місяця внутрішньоутробного розвитку починають вироблятися глюкокортикоїди (кортизон).

На 5-му місяці внутрішньоутробного розвитку надниркові залози починають реагувати на АКТЕ Перед народженням дитини в крові плода високий рівень глюкокор-тикоїдів відповідає їх рівню в крові матері. Для плода глюкокортикоїди мають велике значення, оскільки вони потрібні для синтезу і відкладення глікогену в печінці, розвитку загруднинної залози і легень. Глюкокортикоїди необхідні для утворення в легенях сурфактанту, у разі гіпофункції цих гормонів у період внутрішньоутробного розвитку в новонароджених проявляється синдром гіалінових мембран і ателектазів.

Maл. 12. Схема розташування надниркових залоз:

1 -- надниркові залози; 2 -- нирки

Продукування мінералокортикоїдів починається з 4-го місяця внутрішньоутробного розвитку. У крові плода визначається альдостерон, концентрація якого з часом збільшується.

У новонародженої дитини справжня кора надниркових залоз має три зони, як у дорослих. Фетальна кора після народження дегенерує. У 1-й тиждень життя дитини диференціація фетальної кори відбувається на 50 %, наприкінці 1-го року життя залишається лише 15 % фетальної кори.

Функція кори надниркових залоз після народження значно змінюється. У перші дні життя в новонародженого синтез кортикостероїдів знижений, з 10-го дня він підвищується, а з 2-го тижня стає як у дорослих. На 3-му тижні формується добовий ритм секреції.

У дітей віком 1--3 років секреція кортикостероїдів збільшується. До періоду статевого дозрівання секреція гідрокортизонів нижча, ніж у дорослих. У 12 років їх секреція збільшується, з'являються відмінності вироблення кортикостероїдів: у хлопчиків їх виробляється більше (екскреція кетостероїдів 8--9 мг), ніж у дівчаток (екскреція кетостероїдів 7 мг). Порушення діяльності надниркових залоз у дітей призводить до важких хвороб.

Мал. 13. Середня маса надниркових залоз у дітей різного віку та в дорослої людини

Мозкова речовина надниркових залоз формується в онтогенезі пізно. Синтез адреналіну починається з кінця 3-го місяця внутрішньоутробного розвиту. Адреналіну в плода утворюється мало.

У новонароджених мозкова речовина надниркових залоз розвинута недостатньо. Збільшення хромафітних клітин відбувається з 3--4 років до 7--8 років. Від народження до 7 років маса мозкової речовини збільшується в 2,5 разу (маса тіла дитини -- у 5 разів). У 10 років маса мозкової речовини така сама, як у дорослих (мал. 13). Новонароджені діти вже з перших днів реагують на стреси, при цьому в них підвищується секреція катехоламінів, переважно норадреналіну. Катехоламіни беруть участь у терморегуляції, посилюють окисні процеси в разі охолодження. Протягом 1-го року життя секреція катехоламінів посилюється.

У віці від 1 до 3 років формується добова і сезонна циклічність вироблення катехоламінів. Виділення норадреналіну має два періоди добового збільшення екскреції: перший -- о 9--12 год, другий -- о 18--21 год. Екскреція адреналіну мінімальна вночі. Весною катехоламінів виробляється більше. З віком роль катехоламінів підвищується в адаптогенних реакціях організму, регуляції обміну вуглеводів, діяльності системи кровообігу та інших системах організму. Тому протягом дитячого віку секреція катехоламінів увесь час збільшується.

Геронтологічні зміни надниркових залоз

Вікові зміни в структурі надниркових залоз проявляються в розростанні сполучної тканини, часто розвиваються мікроаденоми, вогнищеві гіперплазії, лімфоплазмоцитарні інфільтрати, атрофія кіркового шару надниркових залоз. У клітинах кіркового шару також відбуваються дегенеративні зміни в ядрах і мітохондріях, з'являються лізосоми, ліпідні гранули, вакуолі.

Клубочкова зона надниркових залоз виділяє мінералокортикоїди, головним гормоном є альдостерон, який підтримує водний баланс організму. У чоловіків значно зменшується виділення альдостерону після 60 років, у жінок -- після 70 років. У клімактеричний період значно зменшуються статеві гормони, які підтримують і посилюють діяльність клубочкової зони прямо і через АКТГ передньої частки гіпофіза.

Пучкова зона кори надниркових залоз синтезує глюкокортикоїди, вони регулюють обмін білків, жирів, вуглеводів, підтримують гомеостаз організму, формують адаптивні реакції. Найбільшу біологічну активність мають кортизол і кортикостерон. З глобуліном зв'язується 75 % кортизолу, 15 % -- з альбуміном, тільки 8--10 % загальної кількості кортизолу залишається у вільній, біологічно активній формі. Зниження секреції глюко-кортикоїдів починається після 70 років, після 80 років їх рівень становить 75 % від їх норми в зрілому віці. Уведений кортизон у людини старечого віку зникає з плазми крові значно повільніше, ніж у молодої.

Таким чином, у людей після 70 років вироблення глюкокортикосте-роїдів зменшується порівняно з людьми молодого віку, але метаболізм їх затримується, що зумовлює збереження цих гормонів у крові, крім того, змінюється чутливість тканин до сприйняття гормонів.

Сітчаста зона кори надниркових залоз виробляє андростероїди (анд-ростерон, адреностерон, дигідроепіандростерон). З сечею виділяються метаболіти андрогенів -- нейтральні 17-кетостероїди (17-КС).

У період статевого дозрівання, у зрілому віці та в період старіння організму змінюється не сумарний показник нейтральних 17-КС, а їх фракційний склад. Коефіцієнт зміни співвідношення фракцій особливо порушується в старечому віці. Після 85 років у чоловіків 17-КС знижується в 3 рази, у жінок -- у 2 рази порівняно з людьми зрілого віку. Зі зниженням статевої функції у чоловіків і жінок у клімактеричний період статева зона змінюється найбільше серед усіх зон кори надниркових залоз. Такі зміни починають розвиватись у жінок у 50--54 роки, у чоловіків -- у 60--64 роки.

Отже, андрогенна функція кори надниркових залоз значно зменшується вже після 60 років, тоді як глюкокортикоїдна функція змінюється мало і на більш пізніх етапах онтогенезу. Одночасно зростає чутливість кори надниркових залоз до кортикотропіну, зменшуються реактивна властивість залоз, їх потенційні можливості, швидко наростає виснаження функціональної діяльності надниркових залоз.