Материал: Ріст і розвиток людини

Геронтологічні зміни імунної системи

Механізми старіння організму людини пов'язані з геронтологічними змінами багатьох фізіологічних змін, серед них саме в імунній системі відбуваються зміни на клітинному і молекулярному рівнях.

Імунна система, яка пов'язана з пристосуванням організму до стресу, що спричинюється змінами навколишнього середовища, втрачає свою ефективність у виконанні важливих функцій. Тому з віком підвищується сприйнятливість організму до вірусів, грибкових захворювань, схильність до розвитку пухлин, автоімунних захворювань.

Послаблення імунних реакцій під час старіння передусім пов'язане зі змінами Т-системи імунітету. Маса загруднинної залози в старечому віці зменшується за рахунок атрофії клітин кіркового шару. У клітинному складі селезінки, лімфатичних вузлів відбуваються зміни -- зменшується кількість зародкових центрів, розростається сполучна тканина. У людей похилого віку кількість лімфоцитів у периферійній крові досягає 70 % від того рівня, який був у людей зрілого віку. Пропорційно зменшується кількість Т-лімфоцитів, але кількість В-лімфоцитів не змінюється.

Перші зміни під час старіння -- це зміни росту Т-лімфоцитів і зміни у співвідношенні їх популяцій. Зв'язок між імунітетом і старінням проявляється в збільшенні автоантитіл. Це пояснюється послабленням активності Т-клітин і особливо їх супресорної функції. Фізіологічна супресія синтезу автоантитіл з віком знижується. Процес старіння організму супроводжується підвищеною частотою таких автоімунних захворювань, як ревматоїдний артрит та тиреоїдит.

Послаблення Т-хелперів у людей старечого віку посилює сприйнятливість до інфекцій, затримує одужання від них, а також порушує імунний контроль за розвитком пухлин.

Методи дослідження імунної системи

Методи оцінки Т-системи імунітету:

підрахунок лімфоцитів у периферійній крові та кількості Т-лімфоцитів;

за наявності лімфопенії і зниження рівня Т-клітин можна припустити дефіцит клітинного імунітету;

рентгенографія грудної клітки в бічній проекції дає змогу діагносту вати гіпофункцію загруднинної залози, якщо відсутня тінь залози;

рентгенографія грудної клітки в прямій проекції дає змогу діагнос тувати тимомегалію;

внутрішньошкірні тести на гіперчутливість затриманого типу. Методи орієнтовної оцінки гуморального імунітету:

визначення кількості В-лімфоцитів у периферійній крові;

визначення рівня імуноглобулінів у сироватці крові;

* дослідження імуноглобулінів у різних секретах (слині, сльозах, секреті потових залоз тощо).

У разі зниження кількості В-лімфоцитів і загальної концентрації імуноглобулінів можна припустити дефіцит гуморального імунітету.

Проблеми, які виникають у пацієнта

в разі порушення функцій імунної системи

Можливі три типи порушень функцій системи імунітету:

• 1. Первинні та вторинні імунодефіцитні стани -- порушення одного з ланцюжків імунної системи.
• 2. Автоагресія проти нормальних компонентів організму людини (автоімунні захворювання, підвищене накопичення комплексів антиген-- антитіло).
• 3. Дисфункції, при яких один ланцюжок імунної системи в стані гіпер плазії, а другий -- у пригніченому стані (злоякісні захворювання).

Частота спадкових форм імунодефіцитних станів становить близько 2:1000, серед них дефект В-системи -- 50--75 %, дефект Т-системи -5--10%.

Про проблеми природженого імунодефіцитного стану в дитини можна думати за таких умов:

у дитини рецидивуючий інфекційний процес, сепсис; відзначаються незвичні реакції на інфекційні агенти (пневмонія під час краснухи або вітряної віспи);

інфекційні процеси мають нетипову етіологію (пневмоцисти);

гематологічний дефіцит (анемія або лейкопенія);

стійкі розлади травлення;

розвиток злоякісних процесів.

Пацієнти з дефіцитом Т-системи схильні до вірусних, грибкових захворювань, до бактеріальних інфекцій, таких, як туберкульоз, сальмонельоз. У пацієнтів розвиваються системні реакції у відповідь на живі вірусні вакцини і БЦЖ. Пацієнти, в яких спостерігається дефіцит В-системи імунітету, схильні до важких гнійно-бактеріальних інфекцій дихальних шляхів і шкіри. Природжені імунодефіцитні стани зумовлені гіпоплазією загруднинної залози, синдромом гіпоплазії волосся і хрящової тканини, хронічним слизово-гнійним кандидозом.

У крові новонароджених дітей можуть бути виявлені знижені рівні окремих класів імуноглобулінів. Найважчий перебіг має природжена пангіпогаммаглобулінемія (природжена агаммаглобулінемія -- хвороба Брутона). При цьому захворюванні не виробляються імуноглобуліни всіх класів.

Захворювання проявляється з 6 міс, коли зникають трансплацен-тарні імуноглобуліни. Селективний (вибірковий) дефіцит імуноглобулінів А або А і G супроводжується хронічною діареєю, яка не підлягає корекції. Дефіцит імуноглобулінів М і G супроводжується гнійно-септичними інфекціями. Іноді спостерігаються важкі форми природженої недостатності всіх ланцюжків імунної системи.

Проблеми пацієнтів, які пов'язані з розвитком вторинного імунодефіциту, виявляються в разі:

патологічних процесів, які супроводжуються втратою білка: нефро- тичного синдрому, опіків;

дистрофій, авітамінозів;

багатьох вірусних захворювань (кір, грип), бактеріальних процесів (дизентерія, сальмонельоз, холера), грибкових інфекцій та гельмінтозів;

важких хірургічних операцій;

деяких методів лікування (терапія кортикостероїдами та цитостати ками);

злоякісних захворювань.

Причиною імунодефіцитного стану можуть бути патологічні зміни за-груднинної залози, які виникають під впливом різних етіотропних чинників, а також порушень окремих ланок у системі гіпоталамус -гіпофіз -- надниркові залози.

Генералізоване ураження всіх ланок імунної системи характерно для СНІДу.

Медична сестра повинна врахувати вік пацієнта, причини розвитку дефіциту імунної системи, його клінічні прояви. Відповідно до імунологічних проблем необхідно організувати консультацію пацієнта в імунолога, ендокринолога, інфекціоніста, провести імунологічні дослідження, контролювати проведення лікування за призначенням лікаря.

Надати інформацію щодо сучасних методів лікування СНІДу, побічної дії антивірусних препаратів. Надати батькам інформацію про те, що в Україні є антиснідова асоціація, що допомагає вирішувати медичні та соціальні питання. Надати батькам інформацію щодо територіальних спеціалізованих відділень, палат, кабінетів, в яких можна отримати кваліфіковану медичну допомогу. Допомогти батькам дитини у вирішенні медичних питань, які стосуються консультацій спеціалістів: невропатолога, пульмонолога, педіатра, кардіолога, гастро-лога, хірурга тощо. <

Допомогти батькам по можливості вирішити питання правового захисту, соціальні та психологічні питання.

Організувати режим суворого виконання наказів МОЗ України щодо дотримання санітарно-протиепідемічного режиму.

Організувати для матері та дитини нормальний психологічний клімат, а для дитини -- ліжковий режим. Організувати дієтичне харчування відповідно до віку дитини.

Суворо виконувати всі призначення лікаря щодо лікування дитини.

Алергійні захворювання

У сучасних умовах набувають значного поширення алергійні захворювання. Як імунна, так і алергійна відповідь на алерген неоднорідна і підрозділяється на декілька типів.

Анафілактичний шок -- найважча форма алергійного захворювання, в основі його лежить реакція швидкого типу. Найчастіше ця реакція розвивається на введення медикаментів. Вона може статися на укус комах, а також різке охолодження тіла у пацієнтів з холодовою алергією.

Класичні алергійні захворювання спричинюються гіперчутливістю організму до пилку різних рослин. Спостерігаються різні нозологічні форми полінозів: з ураженням очей, ЛОР-органів, дихальних шляхів (трахеїт, бронхіт, бронхіальна астма), шкіри (кропив'янка, набряк Квінке, екземи), нервової системи (астеновегетативний синдром) та інших органів і систем.

Вирізняють респіраторні алергійні захворювання. Цей термін об'єднує клініко-патогенетичні варіанти бронхіальної астми.

Інші форми алергії можна розрізняти за етіологією -- харчова, медикаментозна, побутова та ін.

Пацієнтам із проявами алергійних реакцій необхідна допомога алерголога. У ранні терміни захворювання ефективні методи діагностики і лікування, запропоновані в алергологічних кабінетах.

Медичні сестри повинні вміти надавати допомогу особам із гострими алергійними реакціями за типом анафілактичного шоку.

Якщо лікарські засоби введені в кінцівку, то накласти на кінцівку джгут вище від місця введення. Внутрішньовенно ввести 2,5 % розчин піпольфену -- 0,1 мл на 1 кг маси, в іншому шприці -- 10 % розчин кальцію хлориду -- 0,2--0,3 мл на 1 кг маси. Згідно з показаннями ввести внутрішньом'язово або внутрішньовенне глюкокортикоїди: преднізолон -- 2-- З мг на 1 кг маси, гідрокортизон -- 5--10 мг на 1 кг маси, проводити штучну вентиляцію легень, закритий масаж серця. Терміново госпіталізувати хвору дитину.

Внутрішньом'язово ввести: адреностимулювальні препарати -- 5% розчин ефедрину гідрохлориду -- 0,1 мп на кожен рік життя, а також антигістамінні засоби: розчин супрастину -- 0,1 мл на 1 кг маси.

У разі відсутності ефекту внутрішньовенно ввести 2,4 % розчин еуфіліну -- 1 мл на кожен рік життя (3 мг на 1 кг маси) у 5мл ізотонічного розчину натрію хлори ду.

В іншому шприці ввести 20 мл 20 % розчину глюкози з кокарбоксилазою -- 8 мг на 1 кг маси. Негайно госпіталізувати дитину до стаціонару.