Ю. Дрогобич — перший вітчизняний автор друкованої книги. Його наукова діяльність була відомою в багатьох країнах Європи, а праці й сьогодні зберігаються в бібліотеках та архівах Франції, Німеччини, Італії й Польщі.
Павло Процелер (Русин; бл. 1470—1517) походить з міста Кросно (нині територія Польщі). Павло Русин вчився і викладав у Краківському університеті, мав вчений ступінь магістра, який давав йому право очолювати кафедру римської літератури. Він читав лекції про Овідія, Вергілія, Лукіана та інших стародавніх поетів, перекладав їх твори та писав власні вірші. П. Русин завжди з особливою гордістю підкреслював своє слов’янське походження, любив рідний край і ніколи не поривав з Батьківщиною, навіть взяв собі псевдонім — Русин. Він був першим українським поетом-гуманістом, хоча писав латиною. З особливою повагою П. Русин ставився до знання: людина повинна працювати над собою все своє життя, поглиблювати світогляд й удосконалювати інтелект. Для нього книжка — це світлий образ правди та істини, вона яскравіша золота і дорожча від усіх коштовностей. Велике значення поет надавав вивченню античної духовної спадщини, яку вважав взірцем, на котрий варто рівнятися.
До видатних українських гуманістів належить і Станіслав Оріховський-Роксолан (1513—1566) — талановитий оратор, філософ, публіцист, історик. Це була, мабуть, найвизначніша постать серед вітчизняних гуманістів ХVІ ст. За унікальні здібності його називали у Західній Європі то «Рутенським Демосфеном», то «сучасним Ціцероном». Початкову освіту він здобув у Перемишлі, а далі навчався у Краківському, Віденському, Віттенберському, Падуанському, Болонському університетах. Після сімнадцятирічного перебування за кордоном повернувся на Батьківщину. Його вчителями були відомий австрійський гуманіст, професор Віденського університету Олександр Брасікан, професор риторики в Падуанському та Римському університетах Амадей, знаменитий реформатор, основоположник протестантизму Мартін Лютер (до речі, саме в його будинку деякий час проживав український мислитель). С. Оріховський підтримував дружні стосунки з видатними гуманістами, науковцями та діячами культури Західної Європи, серед яких були Ульріх фон Гуттен, Антоні Пассера, художник Альберт Дюрер та багато інших.
На думку С. Оріховського, держава і державна влада виникли внаслідок суспільного договору, тому церква не повинна втручатися в їх справи; природне право також не залежить від релігії. Якщо закони держави суперечать цьому праву, то вони мають бути скасовані. Вищою доброчинністю він вважав патріотизм, доблесть, мужність , чесність, справедливість; закликав учнівську молодь боротися з нікчемністю, нечесністю, із застарілими методами навчання, виховувати в собі повагу до праці і військової служби. Мудрість, знання й освіченість, стверджував мислитель, — головні рушійні сили історичного розвитку, суспільного прогресу.
Іван Туробінський-Рутенець та Григорій Чуй-Русин. І. ТуробинськийРутенець здійснив великий внесок у розвиток правознавства. Отримавши освіту в Краківському університеті, він згодом став професором і ректором цього університету. Г. Чуй-Русин здобув освіту також у Краківському університеті. Протягом життя працював ректором колегії в Перемишлі, викладав поетику і риторику в Клодавській школі, був професором Краківського університету. Вірші Г. ЧуйРусина набули європейської слави.
20. Підписання Берестейської (Брестської) унії у 1596 р. Її метою було зрівняння української церкви та її духовенства з латинським духовним станом у Польщі. Підписанню унії передували таємні переговори делегації ієрархів від частини православної церкви України з представниками Ватикану. Результатом цих переговорів було прийняття зверхності Папи Римського від імені всього православного українського народу. З цього часу католицизм став активно поширюватися на теренах України. Одночасно з цим процесом набирає силу релігійний розкол і протистояння в українському суспільстві.
В Україні виникла надзвичайно напружена ситуація. На захист православної віри виступили селяни, міщани, козаки. Проти унії протестувала також значна частина православної шляхти, деякі магнати, наприклад, князь К. Острозький, більшість православного духовенства. Було видано чимало полемічних творів антиуніатської спрямованості.
Заклик до ліквідації унії пробудив небувалий ентузіазм мас, згуртувавши всі прошарки і стани українського суспільства. Внаслідок Визвольної війни 1648—1654 рр. Берестейську унію було скасовано на Лівобережній Україні. Наприкінці ХVІІІ ст. унію скасували й на Правобережній Україні. Але на західноукраїнських землях вона продовжувала діяти за підтримки польського уряду.
Наприкінці ХV ст. на теренах України появилася нова сила, яка визначила шлях боротьби за її незалежність, — українське козацтво. Влучну оцінку Берестейській унії і виникненню козацтва дав І. Франко: «Укладена за мотивами далеко більш політичними і ад- міністративно-дисциплінарними, ніж догматично-релігійними, Брестська унія відразу внесла величезний фермент в лоно руського народу, спричинила тимчасовий запал, пожвавлення, інтелектуальний рух, жваві диспути, … та в кінцевому підсумку ослабила Русь, деморалізувала її ненавистю братів до братів, взаємним недовір’ям і нетерпимістю і була однією з причин козацьких війн, які принесли Україні «руїну», а Польщі зародок політичного занепаду»1.
Отже, напружена соціально-політична ситуація, що виникла в XVІ — на початку XVІІ ст. в Україні, рельєфно відбилася на стані духовного життя українського народу і, як наслідок, — на розвитку української культури. Однак зазначені проблеми не тільки не припинили творчість народу, а, навпаки, прискорили її. Цьому сприяло відновлення економічних і культурних зв’язків з європейськими державами, які були втрачені українцями в період монголо-татарського панування. Прилучення вітчизняної культури до здобутків європейського Ренесансу збагачувало її ідеями гуманізму, антропоцентризму, естетизму та науковими поглядами на будову світу. Це впливало на формування в особистості передового світогляду. Відбувався також зворотний вплив української культури на творчий процес в європейських державах. Однак розвиток культури в українських землях мав свої особливості, які полягали в тому, що цей процес відбувався в умовах гострої релігійно-політичної боротьби між сходом і заходом. Вони були притаманні усім сферам української культури, але найбільш рельєфно виявляються у сфері освіти і літератури.
21. Розвиток друкарської справи в Україні є найкращим підтвердженням благотворного впливу ренесансної культури. У перший період свого існування наприкінці XVI – початку XVII ст. більшість друкарень, що створювалися при братствах, видавали літературу переважно світського спрямування. Поширення освіти спричинило великий попит на навчальну і наукову літературу. Перші книжки «Октоїх» та «Часословець», надруковані кирилицею, з’явилися в Кракові 1491 р., де були досить значними українська і білоруська громади. До цих видань прилучився німець за походженням Швайпольт Фіоль. Мовні українізми його книжок можна пояснити тим, що Фіоль користувався допомогою українських книжників та був виконавцем їхніх замовлень.
Однак початок книгодрукування безпосередньо в українських землях пов’язаний з Іваном Федоровим.
Переїхавши з Москви до Львова у 1572 р. і будучи вже досвідченим фахівцем друкарської справи, І. Федоров за допомогою небагатих міщан заснував друкарню і впродовж1574 р. видав перші українські «Апостол» і «Азбуку»,що мало величезне значення не лише для розвитку інфраструктури української культури, а й для формування національної самосвідомості.
Проте і в Львові Федоров змушений був припинити друкування книг через борги. У 1575 р. він приймає пропозицію князя Костянтина Острозького.
Однією з шести книг Івана Федорова, що побачили світ в Острозі, є знаменита Острозька Біблія (1581 р.), що стала шедевром друкарського мистецтва XVI ст. – перша друкована Біблія слов’янського світу.
Наприкінці XVI – на початку XVII ст. в Україні було вже чимало друкарень. У численних друкарнях разом із богослужбовою й релігійно-полемічною літературою видавалися в Україні XVI ст. граматики, словники-лексикони («Граматика словенскої мови» Лаврентія Зизанія).
Література.Ренесансна література утверджувала велич земної людини, її гідність, цінність людської індивідуальності. Мислителі-гуманісти відроджували античну духовну спадщину й класичну латину.
Видатною пам’яткою українського ренесансу називають Пересопницьке Євангеліє – багато оздоблений і чудово ілюстрований рукописний переклад із болгарської (церковно-слов’янської) мови на тогочасну українську. Переклад здійснений в 1556 – 1561 рр. Сьогодні зберігається в Національній бібліотеці ім. М. Вернадського. У бібліотечному фонді Сумського державного університету є факсимільне видання «Пересопницького Євангелія».
В українській літературі Ренесанс проявився переважно у північноєвропейському варіанті, якому притаманний взаємозв’язок із Реформацією. Через це особливе значення має релігійно-полемічна література України кінця XVI – першої третини XVII ст. Адже саме для Реформації характерна гостра релігійна полеміка.
З другої половини XVI ст. в Україні починає розвиватися полемічна література, викликана релігійно-політичним протиборством, Берестейською церковною унією.
Полемічна література – церковно-теологічна і публіцистична література XVI – XVIІ ст. в Україні та Білорусі, яка спрямовувалася проти спроб інших конфесій поширити свій вплив на православне населення.
Поштовхом до полеміки стала книга члена віденської єзуїтської колегії П. Скарги «про єдність церкви Божої» (1577 р.).
Українські літератори створюють низку визначних релігійно-публіцистичних творів: «Ключ царства небесного»Г. Смотрицького (1587 р.), «О єдиной істінной православной вьрь» В. Суразького (1588 р.), «Казання святого Кирила» С. Зизанія (1596 р.), «Апокризис» X. Філалета (1597 р.), Послання І. Вишенського(1588–1614 рр.), «Тренос» М. Смотрицького (1610 р.), «Книга про правдиву єдність православних християн» 3. Копистенського (1623 р.), «Катехізис» Л. Зизанія (1627 р.), «Протестація», «Аполлія» Йова Борецького.
У XV ст. відроджується народний героїчний епос України у формі історичних пісень і дум. Виконували кобзарі. Одна з найвідоміших і найдавніших – дума про козака Голоту. Думи та історичні пісні мали велике виховне значення: вони прославляли народних героїв, закликали до боротьби проти іноземних поневолювачів, оспівували подвиги, мужність і відвагу, відданість козаків та їх ватажків, таких, як Байда, Кішка, Сагайдачний та ін.
22. Визначну роль у загальнокультурному процесі цього періоду в Україні відіграли братства. Про існування братств уперше стає відомо з писемних джерел XV ст. Вони виникали для захисту соціально-економічних інтересів міщанства, боротьби проти католицької релігійно-ідеологічної експансії та проти денаціоналізації.
У братствах брали участь середні верстви міського населення з цехових ремісників, торговців, учителів, православне духовенство й дрібна шляхта.
Найдавнішими і найпомітнішими були Львівське Успенське братство (1585 р.), Брестське (1591 р.), Люблінське (1594 р.), Київське Богоявленське (1615р.), Луцьке (1617 р.). Активно діяли братства в Острозі, Дрогобичі, Холмі, Перемишлі та інших містах. Крім церковно-релігійної боротьби з католиками та уніатами, братства займалися широкою громадсько-політичною та культурною діяльністю. Вони організовували лікарні, притулки, школи, друкарні, згуртовували освітянські, наукові, видавничі та інші культурні сили.
В Україні на рубежі ХVІ–ХVІІ ст. формується принципово нова національна система освіти, що ґрунтувалася на національних традиціях, використовувала європейський досвід і перебувала під впливом гуманістичних та реформаційних ідей.
Наука в братських школах була доступна дітям будь-якого статку: бідні вчилися за рахунок братств, заможні батьки вносили певну плату.
Серед предметів, що вивчалися у братських школах, були читання й письмо, пізніше – риторика, граматика, діалектика, музика, Святе Писання; входили до програми й арифметика, і церковний спів. Особлива увага приділялася слов’янській і грецькій мовам: грецькою говорили й писали. Гетьман Сагайдачний у своєму заповіті призначив окремі фонди на утримання вчителів грецької мови в братських школах Львова й Києва. Пізніше, у практичних інтересах, запроваджено було викладання латини (мови навчання у всіх європейських університетах) і польської мови. У середині XVII ст. у реєстрах налічувалося більш ніж 2 тисячі православних братських шкіл, і не тільки в містах. За підтримки православних магнатів братські школи організовувалися і в селах. Видавалися підручники, що друкувалися в основному на території Польщі німецькими й польськими топографами; пізніше при братствах постали власні друкарні.
На кошти братств талановиті юнаки отримували можливість продовжити освіту в європейських університетах: у Кракові, Празі, Лейпцизі, Відні, Парижі, Болоньї, Падуї, Гейдельберзі. Так, у реєстрах Гейдельберзького університету за XVI ст. значиться близько 800 студентів, що прибули з українських земель, більше половини з них – русини (українці), що звичайно записувалися як «рутени». Іноді вони досягали блискучих наукових успіхів.
23. Першим навчальним закладом вищого ступеня була Острозька греко-слов’яно-латинська школа, заснована у 1576 р. князем Костянтином Острозьким (Лоренцо Медичі української культури) для боротьби проти польсько-шляхетського і католицького засилля.
Острозька академія (греко-слов’янська академія)– фактично перший науковий і вищий навчальний заклад європейського типу на землях України. Проіснувала недовго.
Сучасники називали Острозьку школу вищого типу «тримовним ліцеєм», «колегією», «академією». Основоположник української історіографії М. Грушевський називає її«першою українською академією наук». Навчання було організовано за західноєвропейською системою «семи вільних мистецтв» (граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, музика, астрономія), яка, до речі, впроваджувалася і в систему викладання братських шкіл. Крім слов’янської, вивчалися грецька і латинська мови. Вивчення слов’янської мови і тісно зв’язаної з нею книжної української мови було поставлено глибоко науково, про що свідчать пізніші граматичні праці виховання Острозької школи Мелетія Смотрицького («Граматика словенския», 1619 р.). Пам’яткою філологічної науки в Острозькій школі слід вважати і першу «Граматику словенська язика» (Вільно, 1586 р.).
Князь Костянтин Острозький, фундатор і меценат культурно-освітнього центру, закликав в Острозьку колегію кращих учених, письменників і педагогів того часу зі Львова, Києва, Вільно та Греції.
Першим ректором Острозької школи у 1570–1580 рр.був учений і письменник Герасим Смотрицький(батько Мелетія Смотрицького), автор політичного трактату «Ключ царства небесного», надрукованого 1587 р. у Острозі, та кількох віршів.
Однак після смерті старого князя К. Острозького (1608 р.) його маєтки й фундації перейшли до католиків. Острозька школа й друкарня поступово завмирали, а на їх місці згодом постала єзуїтська колегія.
Незважаючи на це, Острозька колегія має величезне значення в історії української культури.
По-перше, це була перша вдала спроба створення українського вищого навчального закладу.
По-друге, колегія підготувала чимало високоосвічених людей і своїм практичним прикладом спростувала вигадки, поширювані ворогами на кшталт єзуїта Скарги, нібито при православній вірі неможливі ніяка освіта, вища школа, ніяка наука.
По-третє, приклад острозької колегії дав реальну основу для проектів подібних шкіл і по інших місцях, а план Львівської братської школи розроблявся під впливом Острозького зразка.
По-четверте. Острог у період останньої чверті XVI – на початку XVII ст. був головним літературно-видавничим центром України. Саме тут була надрукована знаменита Острозька Біблія.
24. Юрій Дрогобич, або Ю.Котермак з Дрогобича (1450–1494 рр.), вчився в Краківському та Болонському університетах. У 1482 р. йому присвоєно звання доктора медицини – першому серед вихідців з України. Після здобуття ступеня доктора філософії та медицини у Болоньї викладав там у 1478 – 1482 рр. астрономію та математику, а в 1481–1482 рр. займав посаду ректора (деканом) університету медиків та вільних мистецтв. Повернувшись до Кракова, працював професором медицини і астрономії. Він першим із українців почав робити розтин людського тіла, практикував як лікар. За великий внесок у національну культуру одержав титул довічного громадянина Болоньї.
Праці його відомі в Італії, Франції, Німеччині, Угорщині.Юрій Дрогобич був першим українським автором, чия книга вийшла в Римі: там надруковано його твір «Прогностична оцінка поточного», тобто наукових знань і фактів у плані їхньої продуктивності. Юрій Дрогобич був учителем знаменитого німецького поета-гуманіста Конрада Цельса.
Павло Русин із Кросна (1470–1517 рр.) вчився у Краківському та Грейсфельдському (Німеччина) університетах. У 1506 р. переїхав до Кракова, де, працюючи магістром університету, викладав курс античної літератури (професор римської літератури). Русин – перший поет-гуманіст в українській літературі, водночас засновник гуманістичної латинської поезії в Польщі.
Станіслав Оріховський (Роксолан; 1513–1566 рр.) народився в с. Оріховці поблизу Перемишля. Вчився у Краківському, Віденському, Віттенбергському, Падуанському, Болонському університетах. Повернувшись на Батьківщину 1543 р., брав активну участь у суспільному житті, в промовах та публіцистичних творах порушував питання про згуртування європейських народів проти турецької експансії. Оріховський – найвизначніша постать у східнослов’янській культурі доби Відродження. В Західній Європі його називали «русинським Цицероном», «сучасним Демосфеном». Його твори з питань історії, філософії були відомі в Італії, Іспанії, Франції, Німеччині. Оріховський належав до еліти європейських гуманістів та діячів Реформації, спілкувався з Мартіном Лютером, дружив із Дюрером, Кранахом, Ульріхом фон Гуттеном, італійським гуманістом П. Рамузіо; великий вплив на нього справила творчість Е. Роттердамського. Оріховського можна віднести до перших полемістів, які виступали проти папства, догматів католицизму. В дусі Реформації він відстоював примат королівської та світської влади, яка повинна працювати на благо суспільства, громадянина, освіти і виховання народу.
27. Центром освітнього, наукового і культурного життя в Україні була Києво-Могилянська школа, заснована в 1632 р. митрополитом Петром Могилою (1596–1647 рр.), одним із найосвіченіших і найбільш передових людей епохи, видатним українським релігійним й державним діячем. За походженням Могила був знатним молдаванином (сином молдавського господаря), за культурною приналежністю – українським патріотом, за характером освіти й типом особистості – людиною європейських поглядів.
Усвідомлюючи нагальну потребу введення в Україні європейської системи освіти, він об’єднав дві київські школи: Лаврську (при Києво-Печерській лаврі) і Братську, що утримувалася на свої кошти міщанами ремісничого району Подолу. Завдяки об’єднанню викладацьких сил і матеріальних можливостей шкіл виникла нова, більш високого рівня освітня структура – Колегіум, закінчення якого давало можливість продовжити освіту в будь-якому університеті Європи.
У 1633 р. одержала назву Києво-Могилянська колегія. Завдяки сприянню гетьмана Івана Мазепи в 1701 р. за царськими указами від 11 січня 1694 р. та від 26 вересня 1701 р. вона одержала статус академії та назву Київська академія.
За змістом навчальних програм і рівнем викладання академія відповідала вимогам європейської вищої освіти. Повний курс навчання тривав 12 років і поділявся на вісім класів.
Навчалися в ній переважно вихідці з Лівобережжя, але були й студенти з Правобережної України, Закарпаття, Білорусії, Росії, південнослов’янських країн, Молдавії. Академія була світським демократичним всестановим навчальним закладом. У ній навчалися діти духовенства, козаків, селян, міщан. Місця в класі займали відповідно до своєї успішності.
У Києво-Могилянській академії працювали видатні вчені, письменники, митці: Л. Баранович, В. Ясинський, Д. Туптало, Ф. Прокопович, С. Полоцький, Г. Кониський, І. Гізель та ін. З неї вийшли філософи й державні діячі, поети й історики, композитори й медики, полководці та юристи, серед них – історик І. Гізель, поет, вчений Ф. Прокопович, письменник і філософ Г. Сковорода, гетьман України І. Самойлович. У 1734 р. в академії навчався М. Ломоносов (засновник Московського університету).
Після Полтавської битви (1709 р.) академія зазнала репресій. Разом із занепадом національної державності, культури вона переживала трагічні та гіркі часи падіння і втрат. Із її стін витісняли все українське. Заходами Катерини ІІ академія поступово перетворюється на замкнений становий освітній заклад для дітей духівництва, позбавлений матеріальної бази.
31 жовтня 1798 р. за ініціативою імператора Павла І академія втратила свій статус, її прирівняли до трьох інших російських академій: Московської, Петербурзької та Казанської. У 1817 р. вона припинила свою діяльність, але через рік була реорганізована в суто релігійний навчальний заклад, що готував кадри духівництва.
28. Діяльність Могили протікала в часи загострення соціальних, національних і релігійних відносин в Україні. Все більше і більше діячів, що вболівали долею України, вихід із становища вбачали у її культурно - національному відродженні. На цей шлях стає Петро Могила й до кінця свого земного життя віддано служить Україні й православ'ю. Свої зусилля він спрямовує на реформування національної освіти й првославної церкви, на піднесення свідомості і гідності народу, прилучення Украіни до складу вільних Європейських держав. 20 років він керує видавничею діяльністю Лаврської друкарні, редагує й пише українською та церковно - слов'янською мовами книги. Повертає захоплені уніатами і реставрує правослані храми - Софійський собор, церкву Спаса на Берестові (де зберігається фресковий портрет Петра Могили), Михайлівську церкву у Видубичах, церкву в Луцьку,Куп'яничах. Ним була "викопана із темряви підземної і відкрита денному світлу" Десятинна церква Великого князя Володимира. Могила налагодив культурні зв'язки з Росією, Білорусією, Молдовою й Волощиною. Допомагав цим країнам вченими, заснував друкарні й школи.Але найбільшою турботою Могили була Колегія. Іван Фрако зазначав:"Головна справа його життя - заснування Києво - Могилянської колегії, яка повина була стати забралом православ'я і південноруської (тобто української) національності, користуючись тією зброєю, якою вівся на них наступ ворога - наукою і просвітництвом".Колегія якою опікувався Петро Могила, залишалася національною школою, угрунтованою на давніх культурних й освітніх традиціях. В ній вивчались церковно - слов'янська й руська (книжна українська) мови, вітчизняна історія, студенти виховувались у глибокому православному благочесті. До Колегії приймали дітей всіх станів.Але Петро Могила зумів перетворити Колегію на заклад європейського типу. Тут вивчався курс наук, властивий для західно європейських університетів, впроваджувалися досягнення світової історії, літератури, поезії, філософії. Засобом до опанування вищих наук була латинська мова, вивчалися також грецька й польська мови. Професорів для викладання в Колегії Могила навчав у закордонних університетах. Незабаром Колегія вже сама готувала викладачів, державних діячів, високоосвічених богословів.Петро Могила забзпечував викладачів та студентів засобами для життя і навчання, збудував першу бурсу, нове кам'яне приміщеня під школу, яка є й сьогодні на території Києво - Могилянської академії (відома під назвою Трапезна або Святодухівська церка). Помираючи, Могила заповідає Колегії великі кошти й найбільшу свою цінність - бібліотеку (2131 книгу), а також - будинки й дворові місця на подолі, половину худоби й інвентаря з свого хутора Непологи, хутір Позняківщину, села Гнідин. На останок Могила "слізно" просив берегти Колегію, "єдине його надбання". На честь Петра могили Колегія стала іменуватися Києво - Могилянською академією.