69. Однією з найвизначніших пам’яток давньоруського письменства й гордістю вітчизняної культури є «Слово о полку Ігоревім, Ігоря, сина Святослава, онука Ольгова». Твір написаний невідомим автором1 невдовзі після невдалого походу Ігоря Святославича, князя Новгород-Сіверського, на половців у 1185 р. під гнітючим враженням від тих подій. У поході взяли участь двоюрідні брати київського князя Святослава Володимировича — Ігор Святославич з сином і племінником та князь Всеволод Святославич. Нищівна поразка, якою закінчився цей похід, стала причиною глибоких і складних роздумів автора про долю Русі, а також палкого заклику до князів припинити чвари і об’єднатися заради відсічі кочовикам.
У контексті цих роздумів автор «Слова…» продовжив розвиток так актуальної для тих часів проблеми моралі. Особливої ваги набуло його міркування над змістом понять «честі» і «слави» як найвищих ціннісних характеристик людини й фундаменту кодексу честі дружинної етики. На основі поняття «честі» він обґрунтовував ідеальні образи князя і княжого ратника і пропагував їх як зразки поведінки. Моральною, насамперед, вважалася поведінка, що відповідала вимогам, які висуваються перед хоробрим воїном як зразком відваги, мужності та кмітливості. Саме ці риси, які автор «Слова…» називає «буйством», були притаманні, у першу чергу, князям Ігорю та Всеволоду. Однак буйство у нього не просто сміливість і хоробрість, а шалена відвага до нестями. Такими якостями володів князь Всеволод Святославич. Тому у «Слові…» він отримав величне прізвисько «Буй-Тур» і разом з князем Ігорем став зразком ратної поведінки для русичів.
«Слово о полку Ігоревім…» — твір ліричний і епічний одночасно. Багато його образів (картини битви, втеча Ігоря з полону) беруть початок у фольклорній символіці; плач Ярославни сягає своїми коріннями народного тужіння, а стихійний зв’язок людини з природою, спогади про язичницьких богів — все це яскраві свідчення про поетичні погляди народу тієї доби.
Разом з творами Кирила Туровського, «Словом про погибель Руської землі», «Києво-Печерським патериком» і багатьма іншими сторінками Іпатіївського літопису, «Слово о полку Ігоревім…» свідчить про високий рівень літературної культури в Київській державі ХІ—ХІІ століть. Цей твір значною мірою вплинув на зміст літературної пам’ятки початку ХV ст. — «Задонщини», а через неї і на деякі інші шедеври ХV—ХVІІ століть.
Велич «Слова…» полягає і в тому, що за невдалим походом Ігоря,
автор зумів убачити суть суспільних процесів свого часу та їх проблеми, піднестися до вершин історичного мислення, акцентувати
суспільну думку на вічній ідеї патріотизму, висловити сакраментальну на всі часи тезу: тільки разом, тільки за умови єдності всього народу можна зберегти рідну землю і забезпечити добробут суспільства.