Накопичення сенсорних уявлень передбачає організацію широкої орієнтації дітей у кольорах, розмірах, різноманітності їх форм.
У зміст методики сенсорного виховання дітей включається навчання їх розрізняти кольори, форму, розмір як особливу властивість предметів, виховання уваги до цих якостей, що є передумовою формування повноцінних сенсорних уявлень.
Розрізняючи велику кількість властивостей предметів, діти відчувають труднощі при їх словесному визначенні. Але слова - назви великий , маленький зони швидко засвоюють.
При орієнтації на слова - назви форми, діти легко засвоюють опредмечені їх визначення: предмет прямокутної форми називають цеглинкою.
Складніше зі словесним визначенням кольору. У дітей 2 років ще не має стійкого зв'язку між сприйняттям кольору і словом, яке означає його. Вони успішно використовують слова - назви кольорів лише в конкретній, знайомій ситуації. Вихователь не повинен вимагати обов'язкового використання слів - назв, корисніше використовувати прийом опредмечування кольору: зелений - це ялинка.
Навчання необхідно здійснювати в ігровій формі. Для занять використовуються: кільця, кульки - для нанизування, геометричні фігури: кулі,
Основними методичними прийомами навчання дітей є:
· наочно-дійсний показ,
· словесні пояснення,
· словесні речення,
· виконання доручень ,
· багаторазове виконання вправи (якщо дитині важко виконати дію,
· вихователь повинен взяти його руку в свою і виконати дію).
До проведення занять з предметами ставляться такі вимоги:
· підготовка розбірних і вкладних іграшок(кільця, пірамідки);
· посібники, дидактичні іграшки дають дітям після показу дій дорослим;.
· перші заняття бажано проводити з невеликими групами дітей (3-4)
· показ дій з розбірною іграшкою повторюється декілька разів, доки дитина не засвоїть порядок рухів і не оволодіє відповідними діями;
· більша частина часу повинна надаватися самостійним діям дітей з предметами; в процесі заняття вихователь допомагає по черзі кожній дитині.
· мова вихователя повинна бути небагатослівною, але слова повинні співвідноситься з предметами і діями , які вони позначають.
Основні вимоги до організації індивідуальних занять:
1. Перш ніж давати інструкцію, слід поспостерігати, чи виявляє дитина цікавість до матеріалу, чи береться розглядати його. Якщо вона цього не робить, вихователь сам запрошує її подивитися, що в нього є для неї. Тут допоможе емоційне, дещо загадкове слово.
2. Інструкція має бути чіткою, лаконічною, зрозумілою, з використанням ігрового прийому. Наприклад: «Подивися, які гарненькі кульки літають! Прив'яжи кожну кульку до ниточки такого самого кольору».
. Після вказівки дитині надається змога виконати завдання самостійно. Якщо воно їй не по силі, вихователь у спільній діяльності показує, що слід робити (спосіб виконання): «Глянь, яке тут віконечко. (Обводить пальцем і пропонує зробити так малому). Давай знайдемо таке саме». Якщо дитина після нього виконує завдання, дає їй аналогічне. Тут важливо, щоб вона не просто виконувала завдання, а засвоїла спосіб дії.
4. Якщо дитина впоралася з кількома завданнями однієї групи (скажімо, сприймання кольору), можна перейти до ігор іншої групи (сприймання величини).
5. Не слід намагатися програвати багато ігор на одному занятті, особливо якщо виконання завдання дається дитині нелегко.
6. Якщо дитина постійно відчуває труднощі, варто повернутися назад і з'ясувати, після яких ігрових вправ, котрі вона виконувала легко, почалося гальмування.
7. Якщо наприкінці заняття дитина неспроможна виконати певне завдання, наступне заняття слід починати з нього ж.
8. Якщо наприкінці заняття дитина, зазвичай, не може впоратися із завданням, а на наступному виконує його, це означає, що на цей час у неї накопичується втома, а отже, треба припинити заняття, її помилки - від утоми. Заняття припиняється, коли спостерігаються й інші ознаки втоми. Важливо пам'ятати: дитина може виявляти цікавість до діяльності й водночас бути втомленою. Тривалість роботи залежить від вікових та індивідуальних особливостей дітей і може коливатись від 3 до 15 хвилин.
9. Вихователь повинен
створювати на заняттях умови для психологічного комфорту: не робити різких
зауважень, не картати, не підганяти; хвалити.
2.2 Методика організації сенсорного виховання
дитини
В основу ігор та вправ покладено такі принципи:
· Діяльність дітей має бути цікавою, мотивованою, результативною.
· Завдання для сенсорного розвитку необхідно тісно пов'язувати з життям. Вони мають не просто тренувати органи чуттів, а й закріплювати знання про довкілля.
· Під час виконання практичних завдань слід розвивати мовлення, пам'ять, мислення, відчуття дитини. Подані ігри та вправи можна використовувати з діагностичною та розвивальною метою.
· В організації пізнавальної діяльності малят провідна роль належить дорослому.
Методика організації спільної діяльності дитини і педагога.
Метою спільної діяльності є оволодіння дитиною з допомогою дорослого способом розв'язання завдання. Але тут важливо не полишати без уваги мотиваційні аспекти, формувати готовність до пізнання. Оволодіння способом дій - основа здібностей. Щоб належно організувати спільну діяльність малят і вихователя, необхідно враховувати таке.
Складовими будь-якої діяльності виступають мета, мотив і засоби. Засобами є дії, й у діяльності розрізняють два види їх: орієнтувальні та виконавські. Перцептивна дія - вид орієнтувальної.
Без цілеспрямованого й систематичного навчання шлях розвитку орієнтувальної дії тривалий і недостатньо керований. За організованого сенсорного навчання вона може бути подана дитині у своїй зовнішній формі відразу як спосіб, що дає змогу визначити шляхи виконання певного практичного завдання.
Спосіб складається з операцій. Якщо дитина самостійно не може впоратись із завданням, це означає, що вона не володіє способом його виконання, а отже, вихователь має формувати цей спосіб.
Основою, підґрунтям виконання завдання є спосіб глобального співвіднесення. Щоб оволодіти ним, необхідно набути вміння обстежувати предмет. Тобто будь-яка сенсорна дія має бути спрямована на з'ясування, обстеження певних якостей і властивостей предметів та явищ матеріального світу.
У формуванні обстежувальних навичок неабияку роль відіграють пальці дитини («Обведи пальчиком віконце, колесо»),рухи руки згори донизу (для відчуття довжини, величини), приспівування (як ведмедик, пташка) тощо. За рукою рухається око, знімаючи «зліпок» об'єкта. Чим більше органів чуттів бере участь у сприйманні, тим воно повніше й глибше.
Спільна діяльність - це спільні практичні дії. Разом піднесли предмет до вирізу: підходить? Ні, він більший (або менший); або виходить за межі іншого предмета (при накладанні).
Поступово метод спроб і помилок замінюється методом «з місця»: «Глянь на це віконце - куди ми покладемо його?» Дитина знімає копію, «зліпок» і послідовно зорово накладає, співвідносить його з кожним об'єктом, який бере участь у зіставленні.
На жаль, досить часто головною метою навчання є засвоєння дітьми конкретних знань і вмінь, а розвиток відповідних здатностей виступає як його непрямий результат. Це означає, що процес недостатньо керований і залежить від багатьох випадкових моментів. А тому кожна дитина шукає і знаходить різне.
Припущення, що здібності - це різні види орієнтувальних дій, відкриває шлях до побудови майбутньої «педагогіки здібностей». Принцип навчання такий: дитину навчають виконувати потрібну орієнтувальну дію за допомогою зовнішніх прийомів, які згодом стають внутрішнім здобутком особистості.
Спільна діяльність відіграє важливу роль в особистісному розвитку дитини. З дорослим вона почувається надійно, затишно, їй приємно й радісно від спільних дій, від уваги, яку їй дарують.
У спільній діяльності - спільний результат, а тому дорослий підтримує дії малого, і це породжує віру в себе, що надалі буде передумовою формування наполегливості й рішучості.
Психолого-педагогічна характеристика розвивальних ігор та вправ.
Сенсорні завдання орієнтовані:
· на сприймання форми;
· на сприймання кольору;
· на сприймання величини;
· на складання предмета з частин;
· на розвиток дотикового сприймання;
· на розвиток просторової орієнтації;
· на розвиток слуху.
Кожна група містить ігри та вправи різної складності.
Складність визначається збільшенням кількості вкладок та урізноманітненням їхньої форми, збагаченням відтвореного на малюнку сюжету (чимало завдань виконуються на основі сюжетних малюнків).
Розвивальні ігри сприяють накопиченню чуттєвого досвіду дворічних малят, формують у них зорові уявлення про предмети та явища дійсності: під час виконання завдань закріплюються знання про колір, форму та величину, збагачуються уявлення про розмаїтість об'єктивного світу. Розв'язуючи пізнавальні завдання, дитина використовує їх для аналізу та виокремлення властивостей різних предметів у найрізноманітніших ситуаціях.
Структура - від простого до складного - дає змогу формувати в дітей спосіб дій, необхідний для виконання певного завдання, і вміння переносити його в нові умови. Відомо ж бо, саме широке перенесення способів дій на інші завдання визначає сенсорні здібності дитини.
Завдяки систематичній роботі з малятами збагачується їхній чуттєвий досвід, що сприяє згортанню орієнтувальних дій і переходу від зовнішніх прийомів (спроб та помилок) до зіставлення «на око». У свою чергу, ускладнення завдань розширює обсяг уваги.
За допомогою розвивальних ігор малята засвоюють сенсорні еталони, а отже, у них формуються уявлення про основні ознаки кожного предмета. Виконання завдань відповідного спрямування розвиває спостережливість, наочно-дійове мислення, окомір, формує уміння враховувати властивості предметів під час дії з ними, сприяє розумінню мови дорослого і розвиткові власного мовлення дитини, накопиченню і закріпленню словника.
Яскравий демонстраційний матеріал, емоційна мова вихователя стимулюють появу інтересу до діяльності. Постійні заохочення дорослого викликають у дитини радість від того, що завдання виконане правильно, породжує впевніть у собі.
Таким чином сенсорний розвиток за
систематичної творчої роботи складає фундамент загально розумового розвитку
дитини та є базовою компетентністю для успішності дитини в дошкільному закладі,
школі, подальшому житті.
.3 Розробка занять по сенсорному
розвитку дітей раннього віку заняття
з дітьми другого року життя.
"Знайомство з формою предметів"
Мета.
Вчити дітей виконувати найпростіші дії з предметами. Навертати увагу на сенсорну характеристику іграшок, викликаючи емоційно-позитивний відгук.
Матеріал.
Відерце з кришкою і дрібні, зручні для захоплювання предмети різної форми і кольору: пірамідка, кубик, брусок (цеглинка), грибочок, циліндр, яєчко, м'ячик. Висота відерця - 10-12 см; розмір предметів для вкладання - 3-5 см.
Хід заняття.
Дорослий показує дитині відерце, закрите кришкою, і пояснює, що в ньому щось є. Знімаючи кришку, демонструє предмети, що знаходяться у відерці. Вони лежать в такій послідовності, щоб дитина могла дістати спочатку більш стійкі предмети - кубик, брусок, пірамідку, грибочок; потім катаються - циліндр, яєчко, м'ячик. Педагог пропонує малюкові опустити руку у відерце і дістати якусь іграшку. Дитина виймає кубик або брусок. Дорослий: "Яка гарна іграшка! Молодець, що дістав її з відерця!" - Викликаючи у малюка емоційний відгук. Надавши можливість розглянути кубик, пограти їм, педагог просить малюка покласти його на стіл і звертає увагу на те, що він стоїть стійко. Нагадує, що у відерці є й інші іграшки, можна дістати ще що-небудь.
У процесі заняття дитина накладає кубик на цеглинка і ставить на нього пірамідку або грибочок. За власною ініціативою він може спробувати накласти один на інший круглий і овальний предмети, осягаючи на практиці, що вони не накладаються, але зате добре катаються. Коли всі предмети будуть розглянуті, можна скласти їх у відерце. Спочатку, дорослий проробляє це сам, потім підключає дитини, далі повністю надає йому ініціативу. Якщо ж малюк пасивний на занятті і не виявляє бажання скласти іграшки, педагог може м'яким рухом обхопити руку дитини своєю рукою і таким чином виконати всі необхідні дії. Важливо, щоб у дитини при цьому був гарний настрій.
Заняття закінчується складанням всіх іграшок у відерце. Якщо дитина відмовиться, дорослий робить це сам. Особливо вподобану іграшку, наприклад, м'ячик, можна залишити для самостійної гри.
Іноді малюк виявляє бажання знову дістати іграшки. У цьому випадку заняття повторюється. Загальна тривалість заняття не повинна перевищувати 5-8 хв.
Заняття може проводитися з одним і тим же матеріалом 3-4 рази. При частковій або повній зміні іграшок воно буває цікавим більш тривалий період.
Дане заняття цікаво і доступно дітям у віці 9 міс. і старше: з малюками першого року життя воно проводиться індивідуально, а починаючи з 1 р. його можна проводити з 2-3 дітьми одночасно.
"Проштовхування предметів різної форми у відповідні отвори"
Мета. Вчити дітей звертати увагу на форму предметів, враховувати цю властивість при виконанні елементарних дій з іграшками.
Матеріал. Коробка з отворами різної форми: круглої і квадратної. Кубик 4,4 x4, 4x4, 4 см і кулька діаметром 4,5 см. (Куля не повинен проходити в отвір для кубика, а кубик в кругле вікно.)
Хід заняття.
Вихователь показує дітям коробку з отворами різної форми. Обводячи рукою круглий отвір, пояснює, що є таке віконце; обводячи квадратний отвір, каже, що є ще й таке віконце. Потім пропонує дітям обвести рукою ці отвори, акцентуючи увагу на тому, що вони різні: таке й таке. Останні слова збігаються з жестом, обвідним форму отворів. Після цього, педагог показує кульку і пояснює, що його можна опустити у віконце. Пропонує дітям пошукати цей отвір. Момент зникнення кульки вихователь супроводжує радісним вигуком: "Ні кульки!", Викликаючи у хлопців позитивні емоції. Потім показує кубик, а діти знаходять відповідне вікно. При зникненні кубика в квадратному отворі педагог разом з дітьми висловлює радість, задоволення. По черзі діти самі опускають кульку в круглий отвір. Перед тим як дати предмет у руки малюкові, педагог запитує, в який отвір поміститься кульку. Для самостійної роботи кожна дитина отримує коробку з отворами і предмети для проштовхування. Коробка перед малюком розміщується таким чином, щоб праворуч від нього знаходилося круглий отвір, оскільки в праву руку дітям спочатку дається кульку.
Враховуючи, що більшість дітей діють правою рукою і опускають предмет найближчим крайнє отвір, можна припустити, що всі малюки виконають цю дію правильно. Таке легке завдання необхідно для створення емоційно-позитивного ставлення до заняття.
Потім вихователь дає кубик, і діти можуть спробувати опустити його в круглий отвір, але, переконавшись у тому, що він туди не проходить, малюк за пропозицією дорослого проштовхує кубик в квадратний віконце. Якщо дитина не знаходить потрібний ракурс, вихователь допомагає, обхоплюючи своєю рукою його руку і надаючи їй відповідне положення. Таким чином, кубик проштовхується в гніздо заданої форми.
На одному занятті діти можуть виконати завдання 2-3 рази. При повторенні завдання змінюється положення коробки: круглий отвір розміщується ліворуч, і дитині знову дається кульку. За рахунок цього завдання ускладнюється. Якщо діти помиляються у примеривания предметів до отворів, то дорослий спокійно пояснює, що це не те віконце, треба знайти інше. Поступово діти навчаться попередньо приміряти кожен предмет до отворів, вже не намагаючись неодмінно його заштовхнути в перше-ліпше вікно. Подальше вдосконалення дій полягає в тому, що хлопці без попереднього примеривания, тільки на око, будуть визначати ідентичність форми предметів і отворів.