1. Установити, що закони України,інші акти Верховної Ради України,акти Президента України, Кабінету Міністрів України не пізніш як у п'ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях.
Офіційними друкованими виданнями є:
"Офіційний вісник України";
газета "Урядовий кур'єр".
Офіційними друкованими виданнями, в яких здійснюється офіційне оприлюднення законів та інших актів Верховної Ради України, є також газета "Голос України", "Відомості Верховної Ради України".
Офіційним друкованим виданням, в якому здійснюється офіційне оприлюднення законів, актів Президента України, є також інформаційний бюлетень "Офіційний вісник Президента України" (далі - "Офіційний вісник Президента України").
Акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України можуть бути в окремих випадках офіційно оприлюднені через телебачення і радіо. 2. Нормативно-правові акти можуть бути опубліковані в інших друкованих виданнях лише після їх офіційного оприлюднення відповідно до статті 1 цього Указу.
Нормативно-правові акти, опубліковані в інших друкованих виданнях, мають інформаційний характер і не можуть бути використані для офіційного застосування.
3. Громадяни, державні органи, підприємства, установи, організації під час здійснення своїх прав і обов'язків повинні застосовувати закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, опубліковані в офіційних друкованих виданнях або одержані у встановленому порядку від органу, який їх видав.
4. Нормативно-правові акти Верховної Ради України і Президента України набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні.
5. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк набрання ними чинності не передбачено в цих актах. Акти Кабінету Міністрів України, які визначають права і обов'язки громадян, набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях.
6. Якщо закон України, інший акт Верховної Ради України опубліковано в будь-якій із газет, зазначених у частинах другій і третій статті 1 цього Указу, чи в "Офіційному віснику Президента України", до його опублікування в "Офіційному віснику України", "Відомостях Верховної Ради України", він набирає чинності після опублікування в тій із вказаних газет, чи в "Офіційному віснику Президента України", де його опубліковано раніше.
Якщо інший нормативно-правовий акт опубліковано в "Офіційному віснику Президента України" чи в газеті "Урядовий кур'єр" до його опублікування в "Офіційному віснику України", він набирає чинності після опублікування в тому із вказаних офіційних друкованих видань, де його опубліковано раніше.
7. Акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, які не маютьзагальногозначення чи нормативного характеру, можутьне публікуватися за рішенням відповідного органу. Ці акти та акти з обмежувальними грифами офіційнооприлюднюються шляхом надіслання відповідним державним органам та органам місцевого самоврядування і доведення ними до відома підприємств, установ, організацій та осіб, на яких поширюється їх чинність.
Неопубліковані акти Верховної Ради України і Президента України набирають чинності з моменту одержання їх державними органами або органами місцевого самоврядування, якщо органом, що їх видав, не встановлено інший строк набрання ними чинності.
Акти Верховної Ради України і Президента України про призначення відповідно до законодавства на посади і звільнення з посад набирають чинності з моменту їх прийняття.
8. Визнати такою, що втратилачинність, статтю 2 Указу Президента України від 13 жовтня 1993 року N 454 "Про внесення змін до Положення про порядок підготовки і внесення проектів указів і розпоряджень Президента України та про порядок набрання чинності цими актами".
9. Кабінету Міністрів України привести свої рішення у відповідність із цим Указом.
Президент України Л.КУЧМА
м.Київ, 10 червня 1997 року
Закони України, Укази Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативні акти міністерств і відомств поширюють свою дію на всю територію України. Разом з тим орган, що видав цивільно-правовий нормативний акт, може обмежити територію дії цього акта.
Дія цивільного законодавства України поширюється на всіх осіб, що перебувають на її території. Якщо дія цивільно-правового нормативного акта поширюється на певну територію України, то зазначений нормативний акт діє тільки щодо тих осіб, які перебувають на даній території. Залежно від кола осіб цивільне законодавство може поширюватися на всіх осіб або може застосовуватися лише до певної групи суб'єктів. Наприклад, дія Закону України "Про захист прав споживачів" щодо прав споживачів поширюється лише на фізичні особи, які визнаються споживачами за умовами цього Закону.
Одним із способів дії в часі нормативно-правових актів є зворотна дія (ретроактивна форма), під якою слід розуміти поширення дії актів цивільного законодавства на відносини, які виникли до набрання їх чинності.
Зазвичай акти цивільного законодавства не мають зворотної дії і поширюються на відносини, які виникли після набрання чинності таких актів. Водночас цивільний закон, який скасовує або пом'якшує цивільно-правову відповідальність, іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на учасників цивільних відносин, які виникли до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які несуть відповідальність або виконують інше зобов'язання (ч. 2 ст. 5 ЦК України).
Наприклад, це може мати місце тоді, коли законом обмежується стягнення збитків за порушення договору лише реальними збитками або скасовується законна неустойка. В цьому випадку не потрібне спеціальне зазначення, що цивільно-правова норма має зворотну дію в часі.
За визначенням Конституційного Суду України, суть зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів "... полягає в тому, що їх приписи поширюються на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, за умови, якщо вони скасовують або пом'якшують відповідальність особи".
Крім того, "дія закону ... не може поширюватися на правовідносини, які виникли та закінчилися до набрання чинності цим законом".
Законодавець на свій розсуд може встановлювати спеціальні випадки зворотної дії актів цивільного законодавства. Зазвичай вони стосуються дії норм нового закону на відносини, які не були врегульовані до його прийняття або регулювалися не повною мірою. Прикладом цьому слугує п. 8 Заключних і перехідних положень ЦК України, які передбачають, що правила ст. 344 цього Кодексу про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цього Кодексу. З урахуванням того, що відносини стосовно набувальної давності не регулювалися законодавством, законодавець надав правилам щодо такого шлюбу набуття права власності зворотну дію в часі.
З огляду на викладене, зворотна дія цивільного закону у часі являє - особою поширення цивільного закону, яким скасована неправомірність діяння, пом'якшена цивільна відповідальність або іншим чином поліпшено становище особи, на учасників цивільних відносин, які виникли до набрання таким законом чинності.
Незважаючи на те, що законодавець використовує слова "акт цивільного законодавства", фактично зворотна сила стосується лише одного з його різновидів - закону. Такий висновок грунтується на положеннях п. 22 ст. 92 Конституції України, який передбачає, що виключно законами України визначаються принципи цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями і відповідальність за них. Зазначені питання не можуть бути предметом регулювання підзаконними нормативно-правовими актами (п. 1.1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.05.2001 р. № 7-рп/2001 по справі про відповідальність юридичних осіб),47.
Вони не повинні передбачати зазначень про надання їм зворотної сили, якщо лише така можливість не грунтується на нормі закону. Такий висновок підтверджується і положеннями законодавства. Зокрема, згідно ч. 2 ст. 56 Закону України "Про Національний банк України" нормативно-правові акти Національного банку - постанови Правління, інструкції, положення, правила, які затверджуються постановами Правління Національного банку, не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони на підставі закону пом'якшують або скасовують відповідальність.
практичне значення мають певні дії цивільних законів у часі, просторі та за колом осіб.
Дія актів цивільного законодавства у часі визначається згідно загальних правил.
А саме, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникають с дня вступу у силу цих актів. Порядок вступу у силу законів і інших нормативно-правових актів на території України визначаються перш за все, Конституцією України (ст. 57, 58, 94, ч. 3 ст. 106, ст. 117).
Згідно ст. 57 Конституції України, закони та інші нормативно- правові акти, як визначають права та обов’язки фізичних осіб, повинні бути доведені до уваги населення у порядку встановленому законом. Недотримання цієї вимоги веде до недійсності відповідного акта. Стаття 94 Конституції України зазначає, що закон вступає у законну силу через 10 днів після дня його офіційного обнародування. Згідно ст. 6.10.3 Регламенту Верховної Ради України офіційним опублікуванням законів і інших актів Верховної Ради України є їх публікація в «Відомостях Верховної Ради України» на протязі 30 днів, а також у газеті «Голос України» на протязі 5 днів після дати прийняття.
Дія актів цивільного законодавства просторі визначається ч. 6 ст. 4 ГК
України, як встановлює принцип однакового регулювання цивільних відносин на всій території України актами цивільного законодавства.
Але, можливо прийняття законів спеціально для певної території України (наприклад, Закон о статусі столиці). У цьому випадку його дія поширюється лише на вказану в ньому територію.
Дія актів цивільного законодавства за колом осіб виглядає наступним чином: згідно загального правила цивільне законодавство в межах своєї дії поширюється на всіх учасників цивільних відносин.
Але, в декількох випадках виникає проблема вибору норм цивільного законодавства той чи іншої країни, яка пов’язана з виникненням в цивільних відносинах, так званого «іноземного елемента».
Іноземний елемент може мати місце:
-відносно суб’єктивного складу цивільних відносин (один з учасників - іноземець);
-відносно об’єкту цивільного відношення (наприклад, суперечна будівля, яка знаходиться за кордоном);
- відносно місця виникнення (трансформації, припинення) цивільних відносин (наприклад укладення договору за кордоном).
Для врегулювання відносин пов’язаних з участю іноземних елементів приймаються колізійні норми, а саме спеціальні матеріально-правові норми.
Колізійні норми самі по собі по суті не вирішують питання, а відсилають к тим чи іншим нормам внутрішнього законодавства. До колізійних норм входить два елемента: 1) об’єм норми (характеристика норм, до яких вона приймається) і 2) прив’язка (вказання на закон, який належить для приймання к даному виду відносин).
Спеціальні матеріально-правові норми - це норми міжнародного погодження чи норми внутрішнього законодавства, які спеціально застосовуються для врегулювання відносин з участю іноземного елемента.
Міжнародний договір - це угода дох чи декількох держав, яка містить в собі норми права об встановленні, трансформації чи припинення прав і обов’язків в відношеннях між ними.
Іншим способом дії в часі нормативно-правових актів є переживаюча дія цивільно-правової норми, що передбачає збереження юридичної сили правової норми після втрати сили нормативно-правовим актом, в якому вона містилася. Така дія цивільно-правових норм допустима лише у випадку прямої вказівки на її можливість в акті цивільного законодавства, який скасовує нормативно-правовий акт, який раніше діяв, або ж в силу прямих вказівок нормативно-правового акта вищої юридичної сили, ніж скасовуючий нормативно-правовий акт.
Прикладом такого способу дії норми в часі може бути п. 5 Заключних і перехідних положень ЦК України, згідно з яким правила Книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цього кодексу. Правила ст. 1277 ЦК України про виморочне майно застосовуються до спадщини, з дня відкриття якої до набрання чинності цього кодексу минуло не менше одного року.
У зв'язку з цим слушно зазначається, якщо до набрання чинності ЦК України спадщина була прийнята хоча б одним із спадкоємців або з дня відкриття виморочної спадщини до набрання чинності ЦК України пройшло менше одного року, то вважається, що до відповідних відносин підлягають застосуванню норми ЦК УРСР 1963 р., хоча вони втратили чинність з 01.01.2004 р. (Ю. В. Мица, В. І. Крат).
На сьогодні в Україні тема тлумачення норм права є важливою. Серед практиків особливу увагу на цю тему звертають судді, зокрема, при вирішенні цивільно-правових спорів. Тлумачення в праві у своїх працях досліджували фахівці, які працюють в галузі теорії держави та права, зокрема, М. Онищук, В. Денисенко, Д. Михайлович, А. Заєць, Ю. Тодика, Ю. Власов, М. Селівон.
С.С. Алексєєв свого часу дав наступну дефініцію цього терміну: "Тлумачення - це з'ясування смислу (змісту) норм права". Визнаючи цю думку вченого досить слушною, варто додати, що таке "з'ясування” полягає у забезпеченні правильного застосування положень джерел цивільного права, усуненні можливих помилок при цьому. Необхідність здійснення тлумачення зумовлено тим, що норми цивільного права, які складають джерело цивільного права, мають загальний, але й іноді абстрактний характер. При цьому вони застосовуються до конкретних фактів та ситуацій.
Норми права взагалі і норми цивільного законодавства, зокрема, розраховані на їх багаторазове застосування. Тому формулювання цих норм вимагає того, щоб при роз'яснення їх смислу і суті не виникало суперечок щодо можливості прийняття декількох різних рішень щодо спірних питань. При тлумаченні норм цивільного права з'ясовується той зміст, який вклав у них орган, наділений правом приймати нормативні акти. Саме тлумачення завжди переслідує мету - розкрити смисл, точно визначити зміст нормативного припису для того, щоб не припуститись помилок при його застосуванні. Завдання тлумачення зводиться до виявлення сутності положень, які містяться в правовій нормі. Таким чином, тлумачиться воля законодавця, яка міститься в конкретному правовому приписі. У цьому, до речі, і полягає принцип законності при тлумаченні правових норм . Виражене зовні, роз'яснення змісту правової норми є формою спеціальної діяльності органів та посадових осіб, метою яких є забезпечення правильного застосування правових норм, усунення можливих помилок при їх застосуванні.
Конституційний Суд України провадить офіційне тлумачення закону, в результаті чого можуть не лише скасовуватися окремі його положення, але й встановлюються нові його приписи.
Внаслідок цього, Конституційний Суд стає суб'єктом законодавчої діяльності, а його рішення - фактично джерелами права, зокрема цивільного, в тій частині, що стосується вирішення питання законності актів цивільного законодавства.
Серед рішень Конституційного Суду є такі, що безпосередньо стосуються цивільних правовідносин. Так, наприклад, рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності", не лише дало можливість роз'яснити положення окремої статті, але й визначити в нормативному порядку сферу дії норм цього Закону.
Відомо, що тлумачення норм права, залежно від суб'єктів тлумачення, може бути: