Предметом науки цивільного права (цивілістики) є концепція приватного та цивільного права; норми цивільного права (цивільного законодавства); цивільні відносини; юридичні факти (обставини), завдяки яким ці відносини перетворюються на правовідносини; умови і порядок реалізації цивільних прав та обов'язків, практика застосування норм цивільного права (цивільного законодавства).
Цивілістика вивчає поняття цивільного права як галузі права та його місце в загальній системі права, систему і зміст цивільно-правових інститутів; джерела цивільного законодавства, їх види та значення, прийоми і методи тлумачення цивільно-правових норм та ефективність їх вивчення.
При цьому цивілістика не може обмежуватися вивченням цивільного права лише однієї якоїсь країни, тим більше локалізованої на певному відтинку часу.
Це пов'язано з тим, що в усіх країнах, де існують цивільні відносини, їх правове регулювання, а відтак наука цивільного права, мають за основу одні й ті самі закономірності, принципи, основоположні ідеї, які, однак, можуть варіюватися залежно від типу культури (цивілізації), до якої належить певна держава, особливостей її історичного розвитку, рівня розвитку економіки тощо.
Тому предметом науки цивільного права є також цивілістичні доктрини, форми цивільного законодавства і практика їх застосування в інших державах. У зв'язку з цим органічною частиною науки цивільного права є так звана порівняльна цивілістика (компаративістика) або ж порівняльне цивільне право, що має на меті визначення загального та особливого в різних системах приватного (цивільного) права, можливість рецепції, акультурації, імплементації концепцій, засад цивільного права, окремих правових рішень або їх сукупності.
Крім того, важливою складовою цивілістики є історія становлення і розвитку приватного (цивільного) права взагалі і різних систем цивільного права (локальних, національних) зокрема. Вивчення історії цивільного права дає можливість як запозичити позитивний досвід минулого, так і (хоч би деякою мірою) уникнути повторення помилок. До того ж вивчення історії та характеру розвитку цивільного права дозволяє визначити його тенденції на сучасному етапі І з більшою або меншою мірою точності прогнозувати можливість виникнення єдиного цивільного права Європи, створювати єдині системи цивільно-правових норм (наприклад, УНІДРУА, Модельний Цивільний кодекс СНД) тощо.
Таким чином, предмет науки цивільного права істотно відрізняється від предмета цивільного права як галузі права і об'єкта цивільного законодавства як сукупності норм, що регулюють цивільні відносини.
З урахуванням зазначеного вище наука цивільного права може бути умовно поділена на три головних частини:
Догма цивільного (приватного) права.
Історія цивільного (приватного) права.
Порівняльна цивілістика (порівняльне цивільне право, порівняльне правознавство у галузі приватного права).
Догма цивільного права - це частина цивілістики, яка вивчає характер, особливості і зміст норм певної системи цивільного права;
структуру, зміст та форми цивільного законодавства; тлумачить його; вивчає і аналізує практику застосування цивільно-правових норм з метою визначення їх ефективності.
Предметом цього розділу цивілістики є насамперед чинне цивільне законодавство і практика його застосування.
Історія цивільного (приватного) права є частиною цивілістики, яка вивчає розвиток цивільного (приватного) права в цілому І окремих його інститутів.
При цьому предметом дослідження може бути приватне право як наднаціональна система, окремі традиції приватного права, національні системи цивільного права в процесі історичного розвитку.
Крім того, предметом дослідження тут також є розвиток цивілістики як науки.
Порівняльна цивілістика - частина науки цивільного права, що вивчає різноманітні системи приватного (цивільного) права.
При цьому предметом дослідження може бути певна правова система взагалі, національні системи цивільного права або окремі інститути чи навіть норми, які розглядаються у порівняльно-правовому аспекті.
Перед цивілістикою, як і правознавством загалом, стоять три головні завдання: встановлення, пояснення та оцінка норм права. Перші два завдання мають теоретичний характер, досліджують те, що є в реальності, третє завдання носить практичний характер, тому що визначає те, що повинно бути78.
Завдання, які ставить собі наука, визначають методи, прийняті в юридичних науках. Завдання встановлення норм права обслуговується догматичним методом, завданню пояснення слугують методи історичний і соціологічний, нарешті, оцінка норм досягається за допомогою критичного методу.
Завданнями цивілістики виступають структуровані на певні групи цілі, які досягаються засобами науки цивільного права.
В сучасних умовах основні завдання цивілістики можуть бути зведені перш за все до опису досліджуваних цивільно-правових інститутів і конструкцій, виявлення в них загальних і особливих рис, встановлення формально-логічних зв'язків і співвідношення між досліджуваними правовими явищами.
Важливим призначенням цивілістики є пізнання закономірностей розвитку приватно-правових явищ, визначення місця і ролі приватного права та приватно-правових відносин у системі права і законодавства України. Одне із завдань науки цивільного права полягає в розробці критеріїв структуризації приватного права як комплексної сфери права і визначення його складу. Важливим є завдання уточнення формальних і матеріальних критеріїв приватного права, пов'язаних, відповідно, зі способом регулювання і змістом правовідносин, які регулюються.
До завдань цивілістики відноситься науково-методична класифікація (групування) предметів і явищ, які вивчаються, спрямована на приведення досліджуваних елементів в систему, тобто виявлення існуючих між ними (або встановлення нових) зв'язків, завдяки яким створювана з елементів єдність набуває якісно нових властивостей, здатності виконувати нові функції.
Цивілістика покликана забезпечити найповніше врахування приватних інтересів як основи конкретних приватних правовідносин, спрямованих на задоволення різноманітних потреб індивідів. Для цивілістики важливу роль відіграє завдання визначення меж взаємодії приватного та публічного інтересів та вироблення можливих шляхів та ефективних механізмів їх узгодження у процесі побудови громадянського суспільства в Україні.
Традиційно важливе завдання науки цивільного права полягає в з'ясуванні ролі приватно-правових відносин у становленні та розвитку громадянського суспільства, а також визначенні цілей і вдосконаленні механізмів приватно-правового регулювання, наукове забезпеченні ефективного впливу приватного права на розвиток суспільства.
Системність впливу цивілістики неможлива без оцінки досліджуваних елементів і системи в цілому на предмет адекватності їх умовам функціонування, доцільності та ефективності.
Прогностична функція цивілістика реалізується в процесі вироблення пропозицій і прогнозів розвитку і застосування відповідних інститутів і конструкцій.
Залежно від завдання, яке той чи інший вчений вважає для себе центральним, а також предмета наукової уваги вирізняються кілька напрямів вивчення цивільного права (предметом вивчення яких може бути як вітчизняне, так і іноземне право): історичний - вирішує завдання науки на історичному матеріалі; догматичний - застосовує методи цивілістики до сучасного матеріалу позитивного права; політико-правовий - вирішує прогностичні завдання, які ставлять метою показати, яким право повинно бути, і пояснити, чому це так.
У сучасних умовах спостерігається тенденція до перенесення центру тяжіння вивчення на суб'єктивні приватні права, процеси їх здійснення і захисту. Подібні процеси притаманні і цивілістичній науці, яка рухається від переважного вивчення норм (права в об'єктивному значенні) до пріоритетного вивчення суб'єктивних приватних прав. Норми при цьому розглядаються лише як спосіб встановлення змісту цих прав, підстави їх виникнення і припинення.
до основних функцій належать: а) онтологічна; б) пізнавально-навчальна´, в) евристична, г) методологічна, д) виховна, е) прикладна, є) прогностична.
Онтологічна функція (від «онтологія» - вчення про буття, в якому вивчаються загальні основи, принципи буття, його структура і закономірності) простежується у розміщених відповідях на загальні питання цивільно-правової галузі (наприклад, про її предмет, генезис і розвиток, місце у системі права України, основні засади цивільно-правового регулювання відносин, основні галузеві поняття, наукові теорії і концепції стосовно цивільно-правових явищ тощо).
Пізнавально-навчальна функція близька до гносеологічної. Вона спрямована на вивчення цивільного права як науки, а тому має основоположне значення для вивчення цивільно-правових явищ.
Евристична функція (від грец.: heureka - «еврика», яке означає певне відкриття, виникнення нової ідеї) дослідження та вставлення певних нових явищ, процесів, закономірностей, вироблення нових поглядів.
Методологічна функція. Наука є передумовою і засобом вивчення цивільного права як фундаментальної правової дисципліни. На ній ґрунтується теоретична і логічна цілісність знань цивільного права в усіх його аспектах, у тому числі як права приватного: категорії, принципи, висновки, ідеї котрого мають значення основоположних для вивчення інших приватно-правових галузей (морського, житлового, сімейного, міжнародного приватного права тощо), а також для порівняльного аналізу публічно-правових галузей.
Прикладна функція випливає з того, що за своїм призначенням вона (наука) покликана надати певну кількість знань у комплексі з навичками та вмінням застосовувати останні.
Прогностична функція. На підставі вивчення закономірностей розвитку цивільного права, результатів наукових досліджень і актуальних проблем, які цивілістичною наукою досліджуються можливо робити висновки стосовно цивільно-правових явищ, якими вони повинні бути у перспективі розвитку.
Дослідження предмета цивілістики проводиться за допомогою спеціальних наукових прийомів, засобів, що забезпечують досягнення мети - пізнання і отримання наукового результату. Ці прийоми І засоби називаються методами науки. А вчення про методи пізнання іменується методологією.
У цивілістиці використовуються загальнонауковий і спеціальні наукові методи дослідження.
До загальнонаукових методів, що використовуються не тільки в праві, айв інших гуманітарних науках, належить насамперед діалектичний метод, який дозволяє аналізувати той чи інший суспільний феномен у його розвитку.
Необхідно звернути увагу на зміни у тлумаченні підстав застосування цього методу, що відбуваються останнім часом у цивілістиці України і багатьох країн колишньої "соціалістичної співдружності".
У радянській правовій науці основою пізнання тривалий час вважалося виключно марксистське матеріалістичне вчення про право, згідно з яким право є надбудовою над матеріальним базисом, зумовлюється останнім і змінюється разом з ним.
Однак останнім часом намітився відхід від матеріалістичного монізму. І право, насамперед приватне, розглядається як елемент Цивілізації (культури), який не має характеру надбудови, а є самостійною цінністю. При цьому не заперечується зв'язок права з матеріальними умовами життя суспільства, однак відсутня "жорстка прив'язка" його до тієї або іншої суспільно-економічної формації, не заперечується цінність і придатність досягнень правової думки інших цивілізацій тощо.
Така переоцінка цінностей зумовлена зростанням інтересу до гуманітарних аспектів права взагалі І приватного зокрема. Логічним її наслідком є відмова від визнання винятковості якоїсь Із систем
права і зростання уваги до основоположних понять та інститутів приватного права як такого.
Такий підхід отримав назву "цивілізаційний метод" (на відміну від методу "формаційного").
Цілком виправданим на теперішньому етапі розвитку правової науки видається вести мову про застосування в сучасній цивілістиці загальнонаукового цивілізаційного діалектичного методу.
Крім того, у цивілістиці використовуються спеціальні наукові методи, на які припадає головне "робоче" навантаження. До них, зокрема, належать: системний метод; конкретно-соціологічний метод; догматичний метод; метод порівняльного аналізу; історичний метод та інші.
Системний метод полягає у виявленні та аналізі елементів того або іншого явища, яке належить до сфери приватного права. При цьому визначається доцільність і ефективність використання тих або інших принципів правового регулювання, структури правових норм, Інститутів, підгалузей тощо.
Конкретно-соціологічний метод ґрунтується на узагальненні І аналізі практики застосування цивільного законодавства; вивченні рівня правосвідомості у сфері дії приватного права; проведенні соціологічних досліджень щодо бажаного напряму вдосконалення цивільно-правових норм; складанні експертних оцінок змісту і ефективності цивільно-правових актів тощо.
Догматичний метод полягає у тлумаченні структури і змісту цивільно-правових норм з метою встановлення їх "букви" та "суті", взаємозв'язку між ними тощо. При цьому предметом аналізу є норми права як такі.
Метод порівняльного аналізу (порівняльного правознавства) полягає у вивченні і порівнянні різних систем приватного (цивільного) права, цивільно-правових доктрин, інститутів тощо. У процесі такого порівняльного аналізу визначаються переваги і недоліки різних правових систем, встановлюються перспективи І характер їх розвитку, а також тенденції розвитку приватного права взагалі.
Історичний метод слугує встановленню особливостей розвитку приватного права і його традицій у цілому, окремих інститутів і категорій цивільного права тощо, що дає можливість оцінити тенденції і перспективи розвитку цієї галузі.
Внаслідок диференціації наукових знань сформувалася система юридичних наук: теоретико-історичні, галузеві та міжгалузеві, прикладні. Цивільне право - наука галузева. Вона тісно пов'язана з теорією держави і права, яка розробляє загальні для всіх галузевих наук проблеми, даючи їм можливість зосередитися на конкретних знаннях своєї галузі. Розв'язання загальнонаукових проблем є теоретичною базою для подальшого розвитку науки цивільного права. Наука цивільного права є джерелом, у якому теорія держави і права знаходить практичні та інші наукові матеріали, необхідні для теоретичних узагальнень і висновків. Вона ставить перед теорією держави і права певні питання і тим самим сприяє її розвитку. Теорія держави і права має власні категорії (предмет і метод правового регулювання, правовий принцип, правова функція, норма права, правовий інститут, система права тощо), якими широко користується наука цивільного права, розкриваючи їх цивільно-правові особливості. Для останньої також надзвичайно важливою є розробка теорією держави і права питань прикладного характеру: законодавчої техніки, правил тлумачення і застосування права. Всі ці розробки використовує наука цивільного права. Тлумачення цивільно-правових норм, аналіз судово-арбітражної практики застосування цивільного законодавства містять- ся у монографічних та навчальних виданнях. Такою є взаємодія теорії держави і права та науки цивільного права. Наука цивільного права пов'язана з наукою сімейного права. Вона використовує розробки з понять сімейного права (батьки, усиновителі, спільна власність подружжя, опіка, піклування). Водночас результати цивілістичних досліджень з проблем правоздатності і дієздатності, умов та наслідків визнання особи безвісно відсутньою й оголошення особи померлою, спільної власності, позовної давності, угод мають значення для подальшого розвитку науки сімейного права. Певний зв'язок існує з наукою трудового права. Цивільне право користується науковими розробками з приводу матеріальної відповідальності робітників і службовців, щоб виявити відмінності цивільно-правової і трудо-правової відповідальності. Наука трудового права у своїх працях спирається на цивільно-правові вчення про правосуб'єктність громадян та організацій, договори, позовну діяльність, умови цивільно-правової відповідальності. Наука цивільного права органічно пов'язана з наукою цивільно-процесуального права. Зміст наукових розробок з цивільного процесу в багатьох моментах визначається особливостями матеріально-правового вчення про відповідні цивільно-правові інститути. Це можна проілюструвати на таких прикладах: цивільно-процесуальне вчення про докази відчуває на собі вплив матеріально-правової концепції про умови дійсності угод; на теорію цивільно-процесуальної відповідальності впливає матеріально-правове вчення про цивільно-правову відповідальність1. Таке співвідношення між зазначеними галузями юридичної науки є цілком закономірним, бо зміст цивільно-процесуальних норм багато в чому визначається змістом норм цивільного права. Ринкові відносини набуватимуть дедалі більшого розвитку за наявності економічних і правових умов ефективного функціонування оптової торгівлі. Разом з тим матеріально-технічне постачання народного господарства здійснюватиметься і за рахунок державних замовлень та договорів поставок. Становлення ринкових відносин залежить від активної діяльності трудових колективів, їх високої свідомості, почуття колективізму, громадянськості, матеріальної заінтересованості, ефективного функціонування економічних стимулів. Серед юридичних форм, що дають можливість забезпечити економічну самостійність, заінтересованість, ініціативу, майнову відповідальність юридичних осіб, у тому числі підприємницьких товариств і виробничих кооперативів, найважливіше місце належить приватному (цивільному) праву. Цивільно-правові механізми, побудовані на засадах юридичної рівності і дис-позитивності, розраховані на регулювання товарно-грошових відносин на базі товарного виробництва. Розвиток цивільно-правових форм органічно пов'язаний з такими інструментами економіки, як вартість, гроші, ціна, собівартість, прибуток, торгівля, кредит, фінанси. Саме тому в сучасних умовах поглиблення і впровадження системи економічного стимулювання для сучасного цивільного права відкриваються широкі можливості. Штефан М. Й. Гражданская процессуальная ответственность (Повьішение роли гражданско-правовой ответственности в охране прав й интересов граждан й организаций). –