Метод є визначальною категорією, тобто навіть якщо відносини за своїм змістом є майновими, проте засновані на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони іншій, наприклад, фінансові, податкові, бюджетні тощо, то вони не належать до предмета цивільно-правового регулювання (ч. 2 ст. 1 ЦК).
Предмет цивільно-правого регулювання. Майнові які регулюються цивільним правом. Особисті відносини, які регулюються цивільним правом.
предметом цивільно-правового регулювання є:
майнові відносини;
особисті немайнові відносини.
Тепер з'ясуємо поняття майнових відносин та окреслимо ті, що становлять предмет цивільно-правового регулювання.
Майнові відносини. Це конкретні вольові економічні відносини з приводу належності, використання, переходу засобів виробництва, предметів споживання та інших матеріальних благ.
Наведене визначення майнових відносин містить у собі ознаки, за якими вони виділяються із всієї сукупності економічних зв'язків.
Економічні відносини розглядаються наукою у двох аспектах - як результат і як форма виробничої діяльності людей, пов'язаних з виробництвом, розподілом, обміном і споживанням матеріальних благ.
Економічні відносини як результат діяльності людей, спрямованої на забезпечення їх існування, як певна соціальна єдність формуються незалежно від їх волі і свідомості. Такі економічні відносини є виробничими, не мають вольового характеру і тому не можуть бути предметом правового регулювання, їх розвиток визначається об'єктивними економічними законами.
На відміну від виробничих відносин економічні відносини як форма виробничої діяльності людей є одиничними, конкретними відносинами вольового характеру, тобто вони виникають між конкретними особами з приводу конкретних матеріальних благ і у зв'язку з економічними актами учасників цих відносин. Наприклад, конкретні відносини власності з приводу належності певного матеріального блага конкретній особі. Саме ці відносини є предметом правового регулювання. Наведені міркування дають можливість, на наш погляд, зробити такі висновки:
економічні відносини як форма діяльності людей і економічні відносини як певний соціальний результат цієї діяльності - не тотожні категорії;
майнові відносини - це різновид конкретних економічних відносин вольового характеру;
суть майнових відносин полягає в тому, що вони є відносинами з приводу належності, використання і переходу матеріальних благ;
об'єктом майнових відносин є матеріальні блага, які в законодавстві називають майном. Саме тому ці відносини мають найменування майнових.
Проаналізоване поняття майнових відносин не сприймається одностайно в науці цивільного права. Справа в тому, що питання про. поняття майнових відносин є дискусійним, хоч, на наш погляд, вищезазначені аргументи на користь наведеного визначення майнових відносин уявляються переконливими.
За змістом майнові відносини поділяються на дві групи:
відносини власності;
відносини у галузі товарообігу.
Відносини власності, тобто майнові, відображають існуючий розподіл матеріальних благ (засобів і продуктів виробництва) між певними особами (громадянами, юридичними особами, державою, територіальними громадами та іншими соціальними утвореннями). Вони мають статичний характер, оскільки закріплюють належність матеріальних благ відповідним власникам.
Аналіз відносин власності пов'язаний із розкриттям, власності як економічної категорії. У юридичній літературі є кілька визначень власності. Так, власність визначається як присвоєння (привласнення) індивідом або колективом засобів і продуктів виробництва через певну суспільну форму. Разом з тим висловлено таку думку щодо поняття власності.
Власність - це відношення особи до належної їй речі як до своєї, яке виражається у володінні, користуванні і розпорядженні нею, а також в усуненні втручання всіх третіх осіб у ту сферу господарського панування, на яку поширюється влада власника. Уявляється, що друге визначення власності є повнішим.
По-перше, в ньому відображається і розкривається момент присвоювання (привласнення) речі, хоч про це у визначенні сказано іншими словами, а саме: відношення особи до належної їй речі як до своєї.
По-друге, на відміну від першого в розглядуваному визначенні розкривається економічний зміст власності через категорії володіння, користування і розпорядження.
Крім того, заслуговує на увагу твердження, що ступінь присвоєння (привласнення) матеріальних благ, що мають відповідні особи, може бути різним. Саме у зв'язку з цим, на думку автора твердження, розрізняють поняття свого" і "чужого" майна і наводиться приклад, що власник володіє "своїм" будинком, а орендар користується "чужим" майном.
З урахуванням наведених літературних позицій є підстави дійти таких висновків:
відносини власності і власність - це органічно взаємопов'язані категорії. Власність - це суспільні відносини між людьми з приводу присвоєння (привласнення) матеріальних благ і, отже, через відношення до матеріальних благ як до своїх власних. Відношення власника до речі як до своєї виражає відносини власності між цим власником і всіма іншими особами (громадянами, організаціями, державою, територіальними громадами і різними соціальними утвореннями) з приводу даної речі;
розрізнення "своїх" і "чужих" речей означає існування суспільних відносин між людьми, в рамках яких здійснюється присвоєння матеріальних благ різного ступеня (отримання у власність, у користування та ін.).
Відносини власності залежно від існуючих форм власності поділяються на:
відносини приватної власності громадян;
відносини колективної власності юридичних осіб;
відносини державної власності;
відносини комунальної власності територіальних громад (ст. 41 Конституції України 1996 p., далі - Конституція України); Закон України "Про власність" із змінами і доповненнями). Особливе місце займають відносини власності українського народу (ст. 13 Конституції України).
Майнові відносини у галузі товарообігу - це відносини, пов'язані з переходом матеріальних благ від одних суб'єктів (виробників матеріальних благ) до інших (споживачів матеріальних благ), зокрема майнові відносини, що виникають з договорів купівлі-продажу, поставки. Майнові відносини в галузі товарообігу інакше називаються товарно-грошовими, оскільки виникають на базі товарного виробництва і відображають рух товарів від виробника (чи посередника) до споживача, який сплачує за них гроші або інший еквівалент. Товарне виробництво використовують для створення матеріальної заінтересованості трудових колективів державних підприємств, кооперативів, господарських товариств, окремих громадян, трудових, селянських господарств у результатах своєї діяльності. В умовах товарного виробництва діє закон вартості і тому товарно-грошові відносини мають вартісний характер. Якщо порівняти відносини власності і товарно-грошові, то можна дійти висновку, що перші відображають статику власності, другі - її динаміку.
Характерні ознаки товарно-грошових відносин:
Еквівалентно-платний характер. Класична форма вияву закону вартості - еквівалентність. Це означає, що в товарно-грошових відносинах має відбуватися обмін рівних вартостей: діям продавця, який передає майно у власність, мають відповідати дії покупця, який платить відповідні грошові суми.
Майнова відокремленість учасників відносин. Наприклад, майно державних організацій, які користуються правами юридичної особи, відокремлено від майна інших державних і кооперативних організацій, від майна окремих громадян, трудових і селянських господарств.
В. Учасники цих відносин є або власниками майна або особами, що володіють ним на праві повного господарською відання чи на праві оперативного управління.
Особисті немайнові відносини виникають у зв'язку із здійсненням особистих прав. Термін "особисті права" вживається для позначення різноманітних суб'єктивних прав, які належать громадянину або соціальному утворенню.
В даному випадку маються на увазі особисті немайнові права на блага, невіддільні від особи: життя, здоров'я, честь, гідність, ім'я, авторство. Вони індивідуалізують особу, втілюють її моральну оцінку з боку суспільства. Зазначені особисті права поділяються на групи:
особисті права, пов'язані з майновими (наприклад, особисті права авторів творів у галузі науки, літератури і мистецтва, винаходів, раціоналізаторських пропозицій);
особисті права, які виникають та існують незалежно від майнових, тобто не пов'язані з ними (наприклад, право на ім'я честь, гідність, на листи, щоденники, записки).
Чинне законодавство (статті 7 і 472 ЦК України) регулює обидві названі групи немайнових відносин.
Однак питання про те, що чинне цивільне законодавство регулює особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими, по-різному вирішується в юридичній літературі. Так, висловлювалася думка, що такі відносини лише охороняються цивільним правом від можливих порушень, а оскільки предмет будь-якої галузі визначається колом відносин, які регулюються (а не охороняються) нею, то особисті відносини, не пов'язані з майновими, є предметом не цивільного, а інших галузей права.
У даному разі ми солідарні з тими юристами, які підтримують позицію законодавця. Відомо, що залежно від того, в результаті яких дій (правомірних чи неправомірних) виникають цивільно-правові відносини, їх поділяють на регулятивні й охоронювальні. Відносини, що виникають у зв'язку з порушенням права на ім'я, честь, гідність, є охоронювальними. Наприклад, у результаті розгляду судової справи за позовом гр. Т. до редакції журналу про спростування відомостей, які порочили його честь, було поновлено право на честь гр. Т. А це, в свою чергу, забезпечило охорону, наприклад, трудових відносин за участю гр. Т. Вказані відносини досить повно врегульовані чинним цивільним законодавством, де передбачені їх суб'єкти, об'єкти, права та обов'язки. Саме тому важко погодитися з думкою, що особисті немайнові відносини не пов'язані з майновими, не є предметом цивільно-правового регулювання.
Цивільне законодавство регулює вищезазначені майнові й особисті немайнові відносини:
юридичних осіб між собою;
громадян з юридичними особами;
громадян між собою.
Учасниками відносин, що регулюються нормами цивільного права, можуть бути й інші соціальні утворення: держава, автономні утворення та територіальні громади.
Відносини власності, а також майнові в їх товарно-грошовій формі й особисті немайнові об'єктивно потребують певних форм правового регулювання. Форми правового регулювання законодавець обирає не довільно, а виходячи із соціально-економічної природи цих відносин.
Своєрідність форм цивільно-правового регулювання становить метод, що включає цивільно-правові засоби й заходи формування поведінки окремих осіб та колективних утворень (установ, підприємств, організацій). Якщо предмет цивільно-правового регулювання відповідає на питання, які суспільні відносини регулюються цивільним правом, то метод цивільно-правового регулювання - як відповідні суспільні відносини ним регулюються.
В чому полягають ознаки методу цивільно-правового регулювання суспільних відносин? Вони відображені в загальному юридичному становищі суб'єктів сучасного цивільного права, у специфіці юридичних фактів, у диспозитивних началах цивільного законодавства, в особливостях цивільно-правових санкцій.
Цивільно-правові методи регулювання суспільних відносин
Функції цивільного права
Основні принципи цивільного права
Відмежування галузей права відбувається за предметом і методом. Вирішуючи проблеми розмежування правових галузей, законодавець закріплює положення, за яким до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується (п. 2 ст. 1 ЦК України).
Але виникає необхідність розмежування цивільно-правових відносин не тільки з адміністративно-правовими чи фінансово-правовими, а й з відносинами, що регулюються іншими галузями права.
Так, конституційне право закріплює основні особисті права громадян України, встановлює рівність всіх форм власності, недоторканість, свободу підприємницької діяльності, визначає загальні принципи правової системи, в тому числі основні засади цивільного права. Цивільне право не тільки конкретизує названі положення Конституції України, а й вміщує норми щодо регулювання інших приватноправових відносин.
Спільним для цивільного і адміністративного права є предмет регулювання - майнові відносини, але метод регулювання цих відносин названими галузями права різний. Характерним для цивільно-правового методу є юридична рівність учасників та диспозитивність. Для адміністративного права - влада і підпорядкування одних суб´єктів адмінвідносин іншим. В основі адміністративно-правового регулювання суспільних відносин лежать імперативні засади.
Кримінальне право, як і цивільне, регулює (охороняє) майнові та особисті немайнові відносини. На підставі норм кримінального права відбувається обмеження цивільної правоздатності фізичних осіб. Взаємодія цих галузей права відбувається також у разі подачі цивільного позову в кримінальному процесі. Але на підставі норм кримінального законодавства майнові стягнення відбуваються на користь держави, а на підставі цивільного - на користь кредитора. Норми ККУ застосовуються для особистого покарання правопорушника, а ЦКУ - майнового.
Трудове право також має багато спільного з цивільним при регулюванні трудового договору і цивільно-правового договору підряду; при відшкодуванні шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров´я, пов´язаним з виконанням ним трудових обов´язків. Характерним для трудових відносин є те, що вони виникають в процесі праці, відпочинку. Цивільне право в ці відносини не втручається.
Однак можливі ситуації, коли виникають відносини, які знаходяться на межі цивільного і трудового права. Зокрема, відповідно до ч. З ст. 99 ЦК члени виконавчого органу товариства можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов´язків, якщо в установчих документах не визначені підстави усунення членів виконавчого органу від виконання своїх обов´язків. В даному випадку виникають цивільно-правові відносини, на які не поширюється положення трудового права про звільнення працівників.
Цивільне право регулює відносини, об´єктом яких виступають земельні ділянки, але з обмеженнями, встановленими земельним та екологічним правом.
Близьким до цивільного права є сімейне право, але учасниками сімейно-правових відносин, як правило, виступають члени сім´ї. Суб´єкти цивільних правовідносин частіше всього не пов´язані сімейними зв´язками.
Цивільний процес регламентує порядок розгляду цивільно-правових спорів у суді, а також порядок розгляду заяв з інших цивільно-правових підстав.
Дискусійною є проблема відмежування цивільно-правових відносин від відносин у сфері господарювання, які регулюються перш за все Господарським кодексом України (ГК). При цьому слід враховувати те, що господарське право є комплексною галуззю права, яка складається з публічно-правових і приватноправових інститутів. Відповідно до п. 6 ст. З ГК одним із видів господарських відносин є організаційно-господарські відносини, тобто відносини, що складаються між суб´єктами господарювання та суб´єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю. Такі відносини не можуть бути предметом цивільного права, оскільки при цьому відсутня така ознака цивільно-правових відносин як юридична рівність.
Натомість виникають складнощі при розмежуванні приватно-правових відносин між цивільним і господарським правом. З цього приводу варто погодитись з позицією, за якою відповідне розмежування здійснюється за наступними правилами:
- ЦК України встановлює загальні правила, які регулюють цивільно-правові відносини. При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 9 ЦК законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Таким чином, Господарським кодексом можуть встановлюватись особливості регулювання цивільних правовідносин у сфері господарювання. Отже, приписи ГК підлягають застосуванню як спеціальні правові норми;
- у разі виникнення суперечностей (колізій) між зазначеними нормативними актами перевагу застосування мають приписи ЦК, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 4 ЦК основним актом цивільного законодавства є саме Цивільний кодекс України.
Місце цивільного права в системі права України зумовлене його функціями та впливом на інші галузі права України. Перш за все слід вияснити як це право, що виходить від держави забезпечує її основне завдання – забезпечення людини, її життя та здоров’я честі та гідності, недоторканності і безпеки (ст. 3 Конституції України). Якщо засобами публічного права ці визначальні цінності забезпечуються як елемент соціальної політики чи охорони правопорядку, то лише цивільним правом сама особа може проявити турботу про себе, своє здоров’я, життя та здоров’я близьких, майно та майнові інтереси. За допомогою договору охорони можна убезпечити себе, своє здоров’я майнові інтереси, на основі платного медичного обслуговування отримати кваліфіковану медичну допомогу, в тім числі замінити ушкоджений орган, поновити своє добре ім’я, або принаймні компенсувати заподіяну моральну шкоду.
Якщо виходити з того, що саме цивільне право юридично оформляє економічні за суттю відносини то саме йому відводиться основна роль у забезпеченні стабільності економіки, формуванні економічних спільнот, механізму їх взаємодій для досягнення індивідуальних і спільних інтересів. В основу регулювання товарно-грошових відносин покладено механізм цивільного права яке засноване на свободі власності, свободі договору, свободі підприємництва.
З відходом від планових засад і централізації економіки значно зросла роль цивільно-правового договору в упорядкуванні зв’язків між окремими товаровиробниками в тім числі й суміжниками і споживачами. При тому значно збільшилася кількість та види договорів, ускладнився їх зміст, способи, механізм укладання і забезпечення.
Більш того сучасне цивільне право по мірі втягнення в інтеграційні процеси нових країн та нових сфер суспільного буття все більше набуває універсальності. Запозичення виправданих практикою цивілістичних конструкцій зближує законодавства окремих країн, а розроблені стандарти соціального буття тому лише сприяють. У економічній сфері взагалі і все більшої ваги набуває міжнародне приватне право.
Цивільне право склало основу приватного права взагалі. З визнанням праці товаром його положення поширюються на трудове право та інші галузі прав. Цивільне право стало регулювати ці відносини, які раніше знаходилися виключно у сфері публічного права (земельні). Тож виникає можливість для субсидіарного застосування при урегулювання певних відносин норм однієї основної та іншої предметної галузі права. Наприклад, при регулюванні відносин стосовно землі необхідно застосувати поряд з нормами ЦКУ і норми ЗКУ. Воно тісно взаємодіє з процесуальним правом. Матеріальне право власне забезпечується можливостями процесуального права та інших галузей права. Так в ряді випадків адміністративне і кримінальне провадження дає матеріали для доказування прав учасників цивільного процесу і відповідно захисту порушених цивільних прав і охоронюваних ним інтересів.
Система цивільного як галузі права