життя є страждання;
причина страждань — бажання і жага життя;
страждання можна припинити, якщо відмовитися від спраги життя;
позбавитися страждань можна, коли будуть правильні рішення, мова, прагнення, життя, судження, увага і зосередження.
Якщо людина пройде вказаним шляхом, вона досягне стану «нірвани», стану спокою, припинення хвилювань.
Буддизм заперечує субстанційну модель світу й існування душі як окремої сутності.
Джайнізм закликає до аскетичного життя. Зможе це зробити людина, яка витримає, не заподіє шкоди жодній істоті. Вона стає переможцем карми.
Чарвака-локаята. Представники цієї школи вважають, що Бога не існує, звільнитися від карми неможливо, винагорода за благочинне життя неможлива. Філософи цієї школи не вірять в життя після смерті. Це єдина матеріалістична школа Стародавньої Індії. Основа світу - п'ять елементів — вода, вогонь, земля, повітря і ефір.
Треба підкреслити основні особливості староіндійської філософії:
своєрідне ставлення до Вед;
споглядальний характер;
виникнення логіки;
соціальна філософія будується на принципах етики, страждань і щастя.
3. Виникнення і становлення Стародавньої Китайської філософії припадає на VIII ст. до н.е. Саме в цей період сформувалися такі основні школи: даосизм, конфуціанство, легізм, моїзм, натурфілософія. Формувалася філософія Китаю в лоні міфології.
Духовним каноном було «П'ятикнижжя». Саме в ньому в міфологічній формі закладено основи давньокитайського світобачення. До «П'ятикнижжя» входили:
Ші-цзінь (книга пісень);
І-цзінь (книга змін);
Чунь-цю (книга літописів);
Шу-цзінь (книга історії);
Лі-шу (книга ритуалів).
Проблеми, які піднімаються в цих книгах: єдність і різноманітність речей, дія протилежних сил в єдиній субстанції, природна закономірність, природність людської душі і свідомості.
Згідно з філософією давнього Китаю все у світі — це результат взаємодії двох протилежних початків буття — Інь і Янь.
Інь — жіночий початок буття (темний, пасивний, вологий);
Янь — чоловічий (світлий, активний, сухий).
Від взаємодії цих двох початків виникають такі стихії:
вода;
вогонь;
земля;
дерево;
метал.
Порівнюючи давньоіндійську і китайську філософії, треба підкреслити більшу деталізацію, стрункість і заглиблення в суперечливе парадоксальне мислення.
Треба виділити такі філософські школи Стародавнього Китаю:
Даосизм;
Конфуціанство;
Інь-янь-цзя (натурфілософська);
Моїсти;
Легісти;
Софісти.
Важливу філософську школу в Китаї організував Лао-Цзи. Головною проблемою було питання про ідеї світобудови. Людина, її діяльність виводяться з космічних законів. Вихідне поняття цієї школи — «дао», це одночасно і шлях, яким ідуть усі явища, речі, це першооснова і першоджерело. Є ще категорія «де» — конкретний шлях окремої речі або групи речей. Категорії «Дао» і «Де» дозволили розглянути проблему єдності, сутності і якості та їх відношення.
Категорія «Дао» — це єдиний і універсальний початок буття. її тлумачать як закон світобудови, як долю людини, як закон правильного мислення.
Лао-цзи висловлював свої думки відносно розвитку держави, вважав, що невеликі держави з нечисленним населенням житимуть стабільним, урівноваженим життям.
Видатний філософ Китаю Конфуцій жив у VI ст. до н.е. Він заснував школу конфуціанства. У школі була зосереджена увага на соціально-етичних проблемах. Вирішальну роль у житті людини відіграє закон Неба, згідно з ним треба будувати свою поведінку. Зможе це робити людина — вона шляхетна.
Якщо людина не має внутрішніх переконань, діє під впливом юрби, дбає лише про зиск — це низька людина.
Конфуцій будував свою етику на принципах стародавньої релігійної моралі — людяність, справедливість, обов'язок, ритуальність, знання, довіра. В його філософії відображається тенденція добропорядності, доброчесності.
«Людино! Чого не бажаєш собі, того не роби й іншому». Багато уваги Конфуцій приділив проблемам суспільного життя, розвитку держави. Умова щасливого життя у державі — дотримання принципу «виправлення імен».
Правитель завжди буде правителем, слуга — слугою, батько — батьком, син — сином. Вчення Конфуція було канонізоване.
План
Виникнення та характерні риси середньовічної парадигми західноєвропейської філософії.
Релігійний характер філософської думки. Ідея Бога.
Патристика:
а) загальна характеристика та основні ідеї;
б) філософські ідеї Тертулліана. Вчення Орігена;
в) середньовічний містицизм. Аврелій Августин.
4. Сутність схоластики. Основні періоди її розвитку:
а) поняття реалізму та номіналізму. Перший періодрозвитку схоластики. Іоанн Скот Еріуген;
б) другий період. П'єр Абеляр;
в) «золотий вік» схоластики. Філософія Фоми Аквін-ського;
5. Головні проблеми філософського мислення доби Відродження.
Радимо прочитати:
Абеляр П. История моих бедствий. — М., 1959.
Августин Блаженний Аврелий. Время и жизнь / П.В. Алексеев, А.В. Панин. Хрестоматия по философии. — М., 1997.
Аврелий Августин. Исповедь Блаженного Августи-на, єпископа Гиппонского.— М., 1991.
Антологія світової філософії. У 4-х т. — М., 1969. — Т. 1.
Біблія.
Григорий Нисский. Об устроении человека. — СПб, 1995.
Дионисий Ареопагит. О Божественних именах. О ми-стическом богословии. — СПб, 1995.
Квинт Септилий Флорент Тертуллиан. Избранньїе сочинения. — М., 1994.
Лейн Тони. Христианские мьіслители / Пер. с англ.— СПб.: Мирт, 1997. Ю.Мишель де Монтень. Опьітьі — М., 1981.
Реале Дж., Антисерн Д. Западная философия от истоков до наших дней.— СПб, 1994 — Т. 2. Средневе-ковье.
Христос и культура: Избранньїе трудьі Р. Нибу-ра. — М., 1996.
Зразм Роттердамский: Философские произведе-ния. — М., 1986.
Поради і матеріали до вивчення теми
Справа в тому, що в IV—V ст. у Європі відбулися глобальні зміни. Римська імперія розділилася на дві окремі держави — Західну і Східну імперії, на місці яких згодом виникають, з одного боку, Європейські держави, а з другого — Візантійська імперія. З розпадом Римської Імперії починається новий період в історії Європи — Середні віки, який продовжувався до XV ст.
Цей час знаменувався тим, що до IV-V ст. вже склався певний світоглядно-релігійний ґрунт у регіоні. На зміну язичництву прийшло християнство, яке стало основою світоглядної системи європейської цивілізації. Саме тому в епоху Середньовіччя в Європі розвивалася в основному християнська філософія.
Якщо античну філософію називають космоцентричною з огляду на те, що в центрі її пошуків стоїть Всесвіт і людина, то християнська філософія Середньовіччя — тео-центрична. У свою чергу, ідея Бога проходить крізь внутрішній світ людини. Тому філософська проблематика Середньовіччя у своїй основі лишається незмінною, хоча відбувається зміщення наголосів.
Оскільки середньовічний спосіб буття формує сприйняття світу «за образом і подобою» духу, то вирішення усіх проблем людини пропонується шукати у сфері духу. Безперечно, що найдосконалішим втіленням духовності є Бог. Теологія стає основним знанням цього часу. Як наслідок, християнська філософія, на відміну від античної, проголошує тілесні характеристики вторинними, натомість підкреслює важливість духовних критеріїв оцінки осіб.
Вивчаючи філософію періоду Середньовіччя, треба пам'ятати ще й ознаки середньовічної філософської парадигми:
для середньовічної суспільної свідомості світ має характеристики «подвійного буття». Перше і основне — це Божественний, небесний світ, друге буття — це плотський, земний світ;
не менш важливими ознаками були головні філософські проблеми, довкола яких «оберталась» середньовічна філософія: який взаємозв'язок існує між античною філософією і тим, що написано в Біблії, чи існує суперечність між Біблією та розумом (чи віра і знання можуть іти в парі)?
2. Переходячи до другого пункту плану, треба зауважити, що існувала домінуюча ідея суспільної думки Середньовіччя: спасіння людей (вічне життя) можливе тільки через посередника — Господа Бога Ісуса Христа.
Учні Ісуса Христа — апостоли — стали першими, хто розповсюджував християнство в Європі та головні філософські вчення Середньовіччя, як наслідок поширення Благовесту і біблійних знань, ґрунтувалися на таких ідеях:
Важливу роль в розвитку філософії Китаю мала школа Ян Чжу. Вона розвивала і підтримувала вчення Лао-Цзи, виступала проти конфуціанства. Людина повинна керуватися законами природи.
Проти конфуціанства виступала школа Фа-цзя, засновником якої був Сюн-Цзи. Філософи цієї школи заперечували існування надприродного світу, священності неба. Доля людей залежить не від неба, а від них самих, від правильного знання і використання законів природи.
Видатний китайський філософ Ван Чун відкидає вчення конфуціанства про священність неба, стверджуючи, що небо і земля мають єдине начало і походження. Цікаво Ван Чун вирішує питання про єдність тілесності і руху, про джерело руху, яке знаходиться в системі об'єктивної реальності. Цей філософ дуже вірив у силу людського розуму. Філософські школи Давнього Китаю піднімали цінніснозначущі, гуманістичні проблеми. Вони були тісно пов'язані з проблемами життєвої мудрості, моралі, з пізнанням природи і суспільства.
Питання для самостійного вивчення теми
Україна та українська культура в контексті проблеми співвідношення західного та східного типів цивілізацій.
Сучасна оцінка вихідних філософських ідей буддизу.
Відмінність давньоіндійської філософії від тодішніх релігійних систем.
Вихідні принципи філософського вчення — моїзм.
Питання для самоконтролю знань
Значення проблеми співвідношення західного та східного типу цивілізацій для розуміння процесів суспільного життя та розвитку філософії.
Філософські школи Стародавнього Китаю.
Дайте оцінку провідних ідей даосизму.
Визначте і обґрунтуйте філософські погляди Кон-фуція.
Окресліть світоглядні ідеї давньокитайського «П'я-тикнижжя».
Поясніть сучасне значення ідейних надбань давньо-східної філософії.
Розкрийте зразки наївної діалектики у філософському вченні даосизм.
Теми рефератів
Філософські ідеї Стародавньої Індії та їх сучасне значення.
Порівняльний аналіз вихідних особливостей західного та східного типу філософствування.
Філософсько-світоглядне значення проблеми «Схід-Захід» в її сучасному окресленні.
Провідні ідеї філософських шкіл СтародавньогоСходу.
Особливості та характерні риси західного та східного типу цивілізацій.
Гаутама Сіддхартха — засновник буддизму.
Чому джайнізм і буддизм у Давній Індії були зрозу-мілішими і прийнятнішими для простих людей, ніж брахманізм?
Який моральний заклик конфуціанської етики майже дослівно повторив Христос, а Кант у XVIII ст. підніс його до рангу основної моральної вимоги?
Порівняйте основні характеристики цивілізаційсхідного та західного типів, визначте місце України успіввідношенні цих цивілізацій.
Назвіть найперші проблеми, які ставила та вирішувала давньосхідна філософська думка.
Назвіть особливості східного та західного філософствування і їх певну взаємодоповнюваність.
Розкрийте світоглядну цінність ідей давньосхідної філософії.
Про які фундаментальні моральні ідеї йдеться мовау найдавніших духовних джерелах Стародавньої Індії?
Проблемно-пошукові завдання та вправи
Хоча давньосхідна та антична філософії формувалися одночасно, але вивчення східної філософії сприяє кращому розумінню найперших кроків самовизначення людської думки. Чим пояснити таке становище?
Які оригінальні концепції, фундаментальні поняття, розроблені філософською думкою Стародавнього Сходу відіграють нині важливу роль?
3. Охарактеризуйте основні ідеї та ідейні здобуткипровідних філософських шкіл Стародавньої Індії?
ТЕМА 4
ідея відкупу людства від гріха кров'ю Христа;
ідея єдиного Бога. (Вся Біблія пройнята духом монотеїзму);
теоцентризм. (Єдиний Бог є центром усього у світі, в тому числі: віри, мислення, пізнання);
космологічна концепція християнства ґрунтується на теорії креаціонізму, тобто творчого походження світу;
ідея відкриття полягає в тому, що Бог відкривається людині:
а) через створений світ;
б) через Слово (Біблію);
в) особисто;
— ідея Боголюдської природи Ісуса Христа;
— вчення про кінець світу — есхатологія, сутність якогополягає в тому, що земна історія людства закінчиться останньою битвою сил добра і зла і СтрашнимСудом, на якому Господь людям особисто винесеостанній вирок.
Словом, ідеали грецьких філософів, за переконанням яких підсумком життя має стати «автаркія» (визнання самодостатності людини в осягненні істини, досягненні щастя), зазнали поразки. Ідеалом християнина натомість є життя у Христі і задля Христа.
У І—VI ст. нашого часу ряд мислителів: (Василь Великий, Григорій Нісський, Тертулліан, Оріген, Августин Блаженний) розробили основні догми християнської релігії, на яких ґрунтували свої філософські переконання. Саме цих філософів стали називати «отцями церкви», а літературу, створену ними, — патристикою (від слова раіег — отець).
Треба знати головні проблеми патристики, такі, як:
тринітарна проблема (сутності Бога і Його потрійності);
співвідношення віри й розуму;
розуміння історії як руху до певної мети;
визнання свободи волі людини та можливості спасіння душі;
проблема походження зла у світі і причини, через які його терпить Бог.
Готуючись до відповіді на запитання , варто пам'ятати, що однією з найважливіших проблем раннього періоду патристики була проблема співвідношення науки, в першу чергу філософії і християнської віри, її вирішували Квінт Тертулліан (160-220 рр.) та Оріген (185-243 рр.).
Відомо, що Тертулліан був адвокатом у Римі і став християнином у 195 р. Саме йому належить ряд відомих у світі афоризмів, зокрема: «Не шукай спільного між Афінами та Єрусалимом, академією і церквою, єретиками і християнами». Вчений був прибічником точки зору, що всі античні філософи, які намагаються пізнати світ поза Божим відкриттям і покладаються на людський розум, гідні засудження. Висновок Тертулліана полягає в тому, що сили людського розуму повинні підпорядковуватися вірі. Обґрунтування Божого буття він оригінально висловив за допомогою твердження: «Син Божий був розіп'ятий. Я цього не соромлюся, тому що ніби треба соромитися. Син Божий помер: належить цьому вірити, бо мій розум постає проти цього. Він повстав з гробу, в який був покладений: діло вірне, тому що здається неможливим». Ці рядки Тертулліана відкрили новий напрямок мислення — так звану дзеркально-паралельну філософію і були перефразовані у відомий афоризм: «Вірую, бо це є абсурдним».
На противагу Тертулліану Оріген вважав, що християнство є логічним завершенням античної філософії і вивчення філософії необхідне для повного осягнення істин віри.
При відповіді на запитання Зв, треба мати уявлення про середньовічний містицизм.
Вчення про Божественне проникнення у людське пізнання є основою напрямку Середньовічної філософії — містицизму. Це вчення бере початок у працях каппадо-кійців — Григорія Богослова, Василя Великого, Григорія Нісського та Августина Блаженного.
Августин, спираючись на Біблію, вчить, що весь світ пронизує Логос, що має природу світла, оскільки існує єдина причина виникнення всього — Бог. Ні речі, ні людська душа не містять у собі світла. Вони світяться відображеним світлом. Бог — це світло невидиме, яке робить видимим все інше. Будь-яке пізнання здійснюється крізь промені Божого Світла. Світло фізичне дає можливість бачити тілесні речі, світло розуму — інтелігібельні предмети, світло Благодаті — істини Відкриття. Містицизм учить, що до гріхопадіння людина була духовною істотою світлової субстанції. Тепер, у процесі спасіння душі, людина має повернути собі світловий духовний вигляд.
Характерним для вчення Августина Аврелія (Блаженного) (354-430 рр.) було те, що він до деякої міри протиставляв дух і природу. Кінцевий висновок, до якого приводила така позиція, мав полягати у твердженні — дух є все, а тіло — ніщо. Видатний християнський мислитель Августин за філософський фундамент своєї теорії обирає вчення Платона та неоплатоніків, проте він оголошує філософію суто людським, нижчим знанням, яке має бути повністю підпорядковане вірі, релігії. Як наслідок таких переконань виникає Августинівське положення про дуалізм Бога і світу, їх повне протиставлення. Бог створив світ і не залежить ні від природи, ні від людини. Натомість людина абсолютно залежна від Творця. Серед інших важливих філософських проблем, розглянутих Августином Блаженним, особливу увагу зверніть на проблему часу і буття, а також концепцію історичного розвитку людства.
Відомо, що Августин, як ортодоксальний християнин, спирався на те, що Господь створив світ «з нічого». Сам Він перебуває поза часом і простором.