«вражає те, що будь-хто одразу скаже, скільки у нього овець, проте не всякий зможе назвати, скільки має друзів»;
«я їм, щоб жити, а інші люди живуть, щоб їсти»;
«я знаю, що я нічого не знаю».
Не менш цікавою і видатною особою античності був Платон (427-347 рр. до н.е.).
При народженні його назвали Арістоклом. Походив філософ зі знатного аристократичного роду. Пізніше він отримав прізвисько Платон за широке чоло і плечі. Платон був учнем Сократа, і подейкують, що вчитель передбачав появу надзвичайно талановитого учня: саме перед зустріччю з Платоном Сократ бачив уві сні молодого лебедя, який сидів у нього на колінах і з дивним клекотом злетів угору. Повагу і любов до вчителя Платон зберіг на все життя і записав його думки у формі діалогів. Саме тому існує так зване «Платонове питання», де не завжди зрозуміло, які ідеї належать Платону, а які Сократу, що виступає головним героєм творів свого вчителя.
Стосовно значущості особи Платона варто знати, що він виступає першим у європейській історії мислителем, який намагається створити гармонійну цілісну філософську систему. Платон на ґрунті своїх ідей створює вчення про Бога, буття, космос, пізнання, суспільство, мораль тощо, яке торкається різних боків людського життя.
Центральним моментом філософії мислителя є вчення про «ейдоси» — ідеї. До Платона слово «ейдос» у грецькій мові мало численні значення, проте саме він надав цьому поняттю філософського змісту. Зауважимо, що саме тому Платона вважають творцем першого в історії філософії ідеалістичного вчення.
Відомо, що Сократ намагався осягнути нематеріальні причини і мотиви людських дій. Розширивши поле пошуків істини вчителем, Платон зробив висновок, що не тільки людські вчинки, а й усі речі фізичного світу мають нематеріальні причини. Тому вперше в історії філософії Платон поставив питання про сутність речей матеріального світу і про місце їх перебування. Філософ стверджував, що справжня причина появи певної речі — ідея цієї речі. Ідеї — еталонні першообрази, за якими Творець Всесвіту — Деміург складає видимий світ. Ідеї не знають ні народження, ні загибелі. Вони однорідні і незмінні. Ідея речі, поєднуючись з тим чи іншим матеріалом, народжує реальну річ. Тому, по-перше, кожна річ, за Платоном, внутрішньосуперечлива, ідеальна і матеріальна одночасно. По-друге, вона має потрійну природу: ідея, матеріал і сама річ.
Працюючи над розумінням Платона, варто перечитати його твори. В першу чергу, діалог «Тімей», в якому філософ викладає засади свого вчення.
З точки зору сучасних поглядів на ідеалізм, цікаві запропоновані його засновником властивості ідеї:
ідея — сутність речі;
ідея речі є законом виникнення одиничних речей;
ідея речі сама по собі неречова;
ідея речі має власне незалежне існування.
За висновком генія, існує певний, незалежний від людини світ ідей — Гіперуранія. Саме цей світ ідеї є справжнім буттям. Світу ідей протистоїть «хора-матерія». Це матеріал для втілення ідеї у фізичну реальність. Цей матеріал псує чудові ідеї, викривляє їх дійсну красу, внаслідок чого реальний світ, за уявленням Платона, є грубою і недосконалою копією ідеального світу. Він уявляє всі речі реального світу як «тіні» ідей Творця.
Порівняйте буття Платона з буттям Парменіда. Ви побачите, що на відміну від Парменіда, буття Платона не єдине, а множинне.
Серед численних думок Платона про сутність світобудови при ознайомленні з його творчістю варто зупинитися на розумінні людини і процесу пізнання.
Так, за уявленням Платона, Деміург своєю енергією породжує Душу світу.
Світова душа — це Божественне джерело життя. Людська душа — частина Душі Світу. Будучи джерелом життя кожної конкретної людини, вона має власне життя і безсмертя. Кожного разу, поєднуючись із новим тілом, душа забуває те знання, яким вона володіла. У конкретному тілі душа частково поновлює свої якості. Саме тому процес пізнання за Платоном — це процес «нагадування». А мета людини — осягнення Божественного, максимальна реалізація здатностей своєї душі, що дозволяє наблизитися до ідеального образу.Самостійно розгляньте діалоги «Бенкет» — гімн любові та краси, діалоги «Держава» та «Закони», присвячені зображенню ідеальної утопічної держави.
Відповідаючи на третє запитання плану, в першу чергу, треба зазначити, що Арістотель — геніальний учень Пла-тона — реалізував ідею систематизації античної філософії. Народився Арістотель (384-322 рр. до н. е.) в Македонії у родині лікаря царя Амінти II, з сином Пилипом якого він зростав. Пізніше філософ став учителем відомого античного завойовника Олександра Македонського, сина царя Філліпа.
Саме Арістотелю належить найоригінальніше в світі висловлювання про філософію: «Всі науки більш необхідні, ніж філософія, проте, ліпшої за неї немає жодної». При розкритті сутності філософських поглядів Арістотеля в першу чергу треба зупинитися на тому, що свою філософську діяльність Арістотель почав як платонік. Проте пізніше він дійшов висновку, що теорія вчителя внутрішньо суперечна. Погоджуючись із Платоном у тому, що кожна річ являє собою результат поєднання ідеї і матерії, він критикував платонівське розуміння співвідношення ідеї і самої речі. Пригадаємо, що за Платоном, ідея існує незалежно від речі у світі ідей, а реальна річ є копією ідеї. На противагу вчителю, Арістотель твердив, що ідея речі і сама річ не існують окремо. Не існує Гіперуранії — ідея речі перебуває в самій речі. Не можна відривати одиночне від загального, вони існують в діалектичній єдності, що забезпечує цілісність речі.
Розвиваючи свою теорію, Арістотель виділив чотири принципи існування будь-якої речі. З одного боку, ці принципи виступають як причини виникнення речей, а з другого — є складовими частинами речі.
Перший принцип — форма. Не існує жодної речі без форми, яка виступає як сутність буття речі.
Другий принцип — матерія. Матерія — це потенційна передумова існування речі. Не існує речі без матерії, як і без форми.
Третій принцип — рух, який являє собою процес перетворення можливого в дійсне.
Четвертий принцип — мета. Результатом будь-якого руху має бути реальний результат. Арістотель переконаний, що метою виникнення речі є сама річ.
Якщо ми погодимося з генієм, прийдемо до його визначення речі: кожна річ є уречевлена форма з причинно-цільовим призначенням. Вона є єдність матеріального та ідеального.
Неодмінно треба згадати про єдину вічну сутність і причину всіх речей, за Арістотелем. Це — Розум — «ей-дос ейдосів», найвища сутність. Розум, у Арістотеля, по суті, Бог — першодвигун усіх речей у світі. Це вічна і найкраща жива сутність.
Значення Арістотеля для філософії також полягає в тому, що він систематизував античну філософію, розробив вчення практично про всі ділянки людської інтелектуальної діяльності. Відкриття вченого стали ґрунтом подальшого розвитку всієї західноєвропейської науково-філософської і релігійної думки.
Зміни пов'язують із наслідками завоювань Олександра Македонського (356-323 рр. до н.е.), що прилучив до грецької цивілізації Єгипет, Близький Схід та Індію. Період, протягом якого грецька культура й мова відіграють вирішальну роль на території Македонії, Сирії та Єгипту, називають елліністичним. З 50-го року до н. е. політично-військову перевагу здобуває Рим. Від Іспанії до Азії панує римська культура та латина. Цей період триває до III ст. н.е. і називається римським періодом, або пізнім античним.
Елліністично-римська філософія не відзначалася оригінальністю. Її особливістю стає те, що ряд філософських шкіл звернулися до проблем особистого життя людей: кініки, епікурійці, стоїки, скептики. На перший план висувається етика з питанням: у чому полягає щастя і як його досягти?
Наука цього часу теж відчула на собі вплив злиття багатьох культур. Науковим осередком античного світу стає м. Олександрія з надзвичайною бібліотекою. В релігійній сфері можна було побачити співіснування грецьких, єгипетських та східних вірувань, особливо в Римі. Спільним у релігійних уявленнях доби кризи стає віра в спасіння від смерті.
Для створення певної філософської картини цього часу треба побіжно розглянути філософські уявлення кініків, стоїків, епікурійців та неоплатонізм.
Засновником філософії кініків був Антисфен з Афін (445-360 рр. до н.е.). Кініки наголошували на тому, що справжнє життя не пов'язане з матеріальним світом. З таких позицій досягти щастя може кожна особа. Дух цього вчення вира-жався у необмеженій свободі в усьому. Найвідомішим кініком був Діоген.
Питання для самостійного вивчення теми
Спираючись на вчення Сенеки, Епіктета, Епікура, Тита Лукреція Кара, розкрийте питання пошуків свободи і щастя людини в античній філософії.
Проаналізуйте проблеми людського пізнання, про які йдеться у діалозі Платона «Тімей».
Прочитайте твір Арістотеля «Політика» і покажіть її морально-виховну роль за уявленням філософа.
Питання для самостійного контролю знань
У чому полягає своєрідність античної філософії та які її фундаментальні проблеми?
Хто такі досократики та в чому полягають особливості їх філософування?
Головний сенс вчення софістів і Сократа про людину, її чесноти і пізнання.
В чому полягала «сократівська іронія»?
Сутність космологізму давньогрецької філософії?
Охарактеризуйте етичні ідеали античності, представлені в різних філософських вченнях.
Що поєднує філософські школи еллінізму?
Проаналізуйте вчення Платона і зробіть висновки. Чи можна вважати його уявлення близькими до християнської теології?
Теми рефератів
Філософи Мілетської школи.
Ідеалізм Платона. Місце Платона в історії філософії.
Особливості становлення античної філософії та основні етапи її розвитку.
Метафізика Арістотеля.
Філософія елеатів.
Відмінності філософії Платона від філософії Арістотеля.
Епікур та епікурійці.
Проблемно-пошукові завдання і вправи
Кому з філософів античності належить афористичний вислів: «Людина є міра всіх речей: існуючих, що вони існують, неіснуючих, що вони не існують»?
Яке із висловлювань про ідеї належить Платону?
а) «Кожна з ідей існує... Речі отримують свої іменазавдяки приналежності до них»;
б) «Ідеї в такій формі, як це дехто стверджує, не існують. Як можуть ідеї, будучи сутностями речей, існуватинезалежно від них?».
3. Згідно з ученням Демокріта:
а) атоми — невидимі неподільні частинки, нескінченіза кількістю;
б) атоми — подільні невидимі частинки всесвіту, нескінчені за кількістю;
в) атоми не є мінімальними першотілами, проте вонискладають різноманітні речі.
4. Хто з давньогрецьких філософів вважав, що першо-початком світу є повітря?
а) Анаксімандр;
б) Геракліт;
в) Анаксімен.
5. Що, за Демокрітом, лежить в основі буття?
а) вода;
б) апейрон;
в) атоми.
6. Хто з наступних філософів вважав першопочаткомсвіту воду?
а) Анаксімен:
б) Фалес;
в) Левкіпп.
7. Арістотель твердив:
а) кожна річ має чотири причини виникнення;
б) ідея речі — єдина причина речі;
в) речі виникають із атомів за необхідністю.
ТЕМА З
Історичний розвиток філософії Стародавнього Сходу
План
Особливості та характерні риси східного та західного типів філософствування.
Філософські системи Стародавньої Індії.
Філософія Давнього Китаю.
Радимо прочитати:
Антология философии.Т.1. Кн. 1. — М., 1969.
Асмус В.Ф. Античная философия. — М., 1976.
Блинников Л.В. Великие философыі. — М., 1998.
Богомолов А.С. Античная философия. — М., 1985.
Древнеиндийская философия. — М., 1963.
Древнекитайская философия: Собр. текстов. В 2 т. —
М., 1982.
История философии в кратком изложении. — М., 1991.
Костюченко В.С. Классическая веданта и неоведан-
тизм. — М., 1983.
9. Лукьянов А.Е. Становление философии на Востоке.Древний Китай и Индия. — М., 1989.
Проблема человека в традиционных китайских ученнях. — М., 1988.
Читанка з історії філософії. У 6 кн. Кн.1: Філософія Стародавнього світу. — К., 1992.
12. Шуцкий Ю.К. Китайская классическая «Книга
перемен». — М., 1993.
13. Щербатский Ф.И. Избранные труды по буддизму. —
М., 1988.
14. Філософія: Навчальний посібник / За ред. І.Ф. На-
дольного. — К., Вікар. 1997.— С.31-50.
15. Петрушенко В.Л. Філософія: Навчальний посібник. — К.: Каравела; Львів: Новий Світ-2000. —С. 32-52.
Причепій Є.М. Філософія: Посібник. — Київ. 2001. — С.46-56.
Щерба С.П.., Тофтул М.Г. та ін. Філософія: короткий виклад: Навчальний посібник. — К.: Кондор. —
2003. — С.25-32.
Поради та матеріали до вивчення теми
1. На думку багатьох філософів є суттєві відмінності між Сходом і Заходом в способі світомислення. Це змусило дослідників шукати причини несхожості. Що саме викликає виникнення неоднозначності між цими типами філософствування?
Чому жителі єдиного космосу мають контраст відмінності в розвитку суспільних процесів у культурі, світобаченні? Як знайти шляхи взаємного спілкування між людьми, розкрити особливості механізму діяльності людського інтелекту?
В.Л. Петрушенко відмінності між східними та західними типами філософствування вбачає, перш за все, у фундаменті різних типів цивілізації. [15, с.32-52]
Для західних цивілізацій характерні:
автономність різних сфер суспільного життя;
цінування нового, підтримка новацій, орієнтація на майбутнє;
прагнення до прогресивних змін;
перевага індивідуального над загальним;
раціональне, логічне мислення.
Навпаки, для східної цивілізації характерні такі риси: — основні сфери життя підпорядковані єдиному канону;
цінуються старі традиції, орієнтація на минуле;
домінування загального над індивідуальним;
афористичний стиль мислення.
Названі вище відмінності приводять до різної людської поведінки, способу життя, політичного правління та інше. Порівняльний аналіз західної та східної філософії дав змогу побачити характерні особливості та джерела філософського мислення. Так західна філософія має більш
індивідуальне спрямування, виходить із автономності різних сфер як індивідуального, так і суспільного життя. Ця філософія орієнтована до теоретичних систематизацій, аналітичних досліджень.
Східна філософія, навпаки, підпорядковує індивідуальне загальному, духовні канони регламентують усі основні сфери суспільства. Ця філософія має більш образний, притчовий стиль мислення, аніж науковий.
Питання про відмінності між східною та західною філософіями носить дискусійний характер. Є філософи, які вважають, що цієї проблеми не існує, вони поєднують багатогранність філософських досягнень в одній концепції. Діалог різних філософських напрямків повинен бути. Сучасне життя, яскраві політичні події змушують говорити про різні типи цивілізаційного розвитку, різні моделі філософських систем. Європа вже давно побачила привабливість давньосхідної філософії.
Які саме оригінальні уявлення про світобудову, про співвідношення видимих і невидимих сторін буття знаходимо у філософській думці Стародавньго Сходу? Яку своєрідну сентенцію вносить ця філософія в загальну культуру людства? Східна філософія збуджує інтерес до морально-етичних проблем, прагне досягнення змісту буття людей, викликає бажання зануритися в первісну світову тишу, досягти стану розчинення індивідуального в загальному.
Давньосхідна філософська думка є значним культурно-історичним творінням. Вона свідчить про могутність людського духу, збуджує інтерес до філософських роздумів і дає можливість західній філософії відкрити різноманітність онтологічних гносеологічних концепцій філософських шкіл Стародавніх Індії та Китаю. Викладений матеріал потребує подальшого доповнення з рекомендованої літератури.
2. Зародки індійської філософської думки сягають глибокої давнини (2500-2000 рр. до н.е.). Світоглядом староіндійського суспільства була міфологія. Вона викладена у Ведах — збірнику міфів, гімнів, заклинань. До складу Вед входили саліхіти — чотири збірники, в яких віршовані гімни перемежаються прозою. Веди («відати», «знати») освячували кастовий характер староіндійського суспільства. Вони проголошували панування касти жерців, яких називали брахманами. Від цього ведійську міфологію називали брахманізм. Дивіться докладніше: Причипій Є.М., Черній А.М. «Філософія». Посібник [16, С.46-56].
Серед пам'яток індійської літератури особливу увагу привертають тексти під назвою «Упанішади». Це різні трактати релігійно-філософського характеру. Які ж філософські ідеї містять Упанішади? Зупиніться на головних з них:
думки про виникнення світу;
концепції про бачення життєвої долі людини, перетворення душі;
— ідеї про умови реалізаціі людської свободи; — процес пізнання світу та ін.
Отже, в основних творах Давньої Індії мова йде про осмислення долі, становища людини, про пошук шляхів звільнення людини від блукань душі і досягнення стану повного блаженства — «мокші».
Соціально-політичні зміни в давньоіндійському суспільстві привели до змін у світоглядній сфері. Виникли такі філософські школи: — Брахманізм;
Джайнізм;
Буддизм;
Бхагаватизм.
Засновниками цих систем були: Будда, Канада, Джай-міні, Готама, Капілу та інші. Після себе вони залишили сутри, коротке керівництво до звичайного права, законодавства.
В індійській філософії існувало два типи філософських шкіл: класична, ортодоксальна (астіка) і неортодоксаль-на, некласична (настіка). Авторитет Вед визнавали ортодоксальні школи. Неортодоксальні не визнавали святості Вед, хоча деякі ідеї брали до своїх вчень. До ортодоксальних шкіл належали: йога, санкх'я, міманса, веданта, вай-шешика.
Усі школи проголошують основою світу Брахмана, Бога, духовну субстанцію.
Йога ставила перед людиною питання про сутність відношення душі до тіла, гармонію духовного, тілесного та психічного станів людини. Йоги досягли вражаючих результатів у філософському обґрунтуванні розуміння людини як саморухливої та самоорганізованої системи.Санкх'я — засовник цієї школи Капілу. Основою світу філософи вважали матерію. Існувало два начала: пракрити (першопричина, природа) і пуруша (дух, свідомість).
Ці сутності вічні і світ може існувати в разі їх взаємодії. Зв'язок пракріті і пуруші розкриває їх основні якості: маса, енергія, прояснення.
Міманса — особливість цієї філософської школи в тому, що вона визнає реальність зовнішнього світу, як вічного і незмінного, без початку і кінця. Заперечується роль Бога у створенні цього світу. У пізнанні виділяється: безпосереднє і опосередковане пізнання. Головні джерела пізнання: порівняння, логічний умовивід, постулювання та ін.
Веданта. Ця індійська школа є об'єктивно-ідеалістичною, обґрунтовує існування Брахмана (Бога), який є єдиною основою буття. Людська душа (Атман) — тотожня з Брахманом. Реальний світ — це сам Брахман. Він є єдністю буття, свідомості і раю.
Вайшешика. Згідно з ученням цієї філософської школи є шість видів позитивної реальності: субстанція, якість, дія, всезагальне, особливе і притаманне. Субстанція як головна реальність виступає в дев'яти формах.
П'ять із них є земля, вода, повітря, вогонь і ефір. Поєднання землі, води, вогню і повітря створюють фізичний світ. Атоми вічні, незмінні, протяжні, неподільні, мають розмір і форму. Вайшешика вважає, що матеріальний світ існує в просторі, часі та ефірі. Він управляється всезагаль-ним, моральним законом (дхарма), який визначає порядок у Всесвіті і зумовлює поведінку людини.
Неортодоксальні, некласичні філософські школи - буддизм, джайнізм і чарвака-локаята.
Буддизм — це світова релігія, морально-етичне вчення зі значними філософськими думками. Засновником цієї школи був Гаутама Сіддхартха. Він вважав, що існують чотири істини: