Материал: Філософія
Рецензенти:
Доктор філософських наук, професор О Г. Данільян,
завідуючий кафедрою філософії Національної
юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого.
Доктор філософських наук, професор В.В. Шкода,
Харківський інститут Військово-Повітряних Сил
ім. Івана Кожедуба.
Затверджено методичною радою університету.
Протокол № 5 від 25.04.2002 р.
Рекомендовано кафедрою філософії.
Протокол № 10 від 17 квітня 2002 р.
Авторський колектив:
Маленкова Л.А. — керівник авторського колективу.
Будко В.В.
Болотова Ю.В.
Гаврюшенко Л.К.
Касинюк Л.А.
Максименко Ю.Ф.
Петров О.О.
Чижевський В.М.
Ф20Філософія: Навчально-методичний посібник. —
X.: «Одіссей», 2004.— 320 с.
ISBN 966-633-329-5
Підготовлено відповідно до тематичного плану з курсу філософії. У першій частині посібника розглядається історія розвитку філософської думки, дається загальна характеристика основних історичних типів філософії. Ґрунтовно висвітлені основні проблеми буття, матерії, свідомості та пізнання.
Навчально-методичний посібник розрахований на студентів усіх спеціальностей, магістрів та аспірантів університету.
© Харківський державнийтехнічний університетбудівництва та архітектури, 2004© ТОВ «Одіссей», підготовка доISBN 966-633-329-5 друку, 2004
Вступ
Філософію часто уявляють як абстрактну науку, відірвану від реального життя. Таке розуміння є помилковим. У дійсності філософія допомагає людині пізнати і вдосконалити себе, виробити світоглядні, моральні, естетичні ідеали й цінності, долати життєві негаразди і досягати успіху.
Як навчальна дисципліна, філософія має свої особливості, її неможливо вивчити як набір формул, визначень, правил. Вона потребує діяльності не тільки розуму, а й серця. Це живий рух думки, в якій просте існує поряд зі складним, буденне з теоретичним.
Навчально-методичний посібник створено на базі сучасних підручників із філософії, лекцій викладачів кафедри філософії університету у відповідності до навчальної програми курсу «Філософія» для технічних вузів із використанням новітніх досліджень у галузі філософії та природознавчих наук.
У посібнику на рівні сучасного філософського мислення, з урахуванням засад світоглядного плюралізму та ідеологічної толерантності інтерпретовано такі усталені теми: сутність і предмет філософії, онтологія, гносеологія, історія філософії. У руслі Європейської традиції викладено нові для вітчизняних навчальних видань проблеми (філософія культури, філософія релігії, філософія науки і техніки). Принципове значення мають розділи, присвячені історії філософії України та історичним спільностям людей. Курс викладається з урахуванням політичного та соціально-економічного розвитку незалежної України.
Кожна тема починається з порад до її вивчення, з якими студент повинен детально ознайомитися, а потім приступати до вивчення відповідного розділу теми. Навчальний матеріал доповнює тематика семінарів, доповідей, літератури, глосаріїв.
Говорячи про логіку спадкоємності у філософії, автори намагаються подати курс філософії відкритою системою
спілкування як філософів різних шкіл, так і проявів філософії в культурі та інших сферах життя суспільства.
Сподіваємося, що такий підхід дасть змогу студентам побачити філософію в її живій суперечливості і повноті, стати імпульсом для подальших самостійних заглиблень у «животворне море» світової філософської думки.
Авторський колектив буде щиро вдячний за поради, зауваження і побажання читачів, які будуть враховані в додатку до цього навчально-методичного посібника.
ТЕМА 1
Філософія як специфічний тип знання
План
Природа світогляду та його суспільно-історичний характер: міфологія, релігія, філософія.
Специфіка філософських знань. Предмет та коло основних проблем філософії.
Структура, метод та функції філософії.
Радимо прочитати:
Горак Г.І. Філософія: Курс лекцій — К.: Вілбор, 1997.— С. 3-26.
Зотов А.Ф. Феномен философии: о чем говорит плю-рализм философских учений // Вопросы философии. — 1991. — № 12.
Волчек Е.З. Философия: Учеб. пособие. — Мн.: ИП «Эко-перспектива», 1998.— С.4-15.
Лук'янець В.С. Філософія реконструкції: походження, стратегія, загальнокультурне значення // Філософська думка.— 1998.— №1.
Табачковський В.Г. Ми у філософії чи філософія в нас? // Філософська думка.— 1998.— № 4-6.
Цофнас А.Ю. Компліментарність світогляду і світорозуміння // Філософська і соціологічна думка.— 1995.— № 1-2.
Філософія: Підручник / Г.А. Заїченко, В.М. Сагатов-ський, І.І. Кальний та ін. — К.: Вища шк., 1995.— С. 6-24.
8. Філософія: Навчальний посібник / І.Ф. Надоль-ний, В.П. Андрущенко та ін. / За ред. І.Ф. Надольно-го.— К.: Вікар, 1997.— С. 5-182.9. Філософія: Навчальний посібник для студентів вузів / Авторський колектив під керівництвом проф.В.Осічнюка.— К.: Ніка-Центр, 1997.— С. 28-56.
10. Філософія. Курс лекцій / За ред. Є М. Мануйлова,О.П. Єфімця.— X.: ХВУ, 1997.— С. 5-17.
Поради та матеріали до вивчення теми
1. Під час вивчення першого питання важливо глибоко осмислити природу світогляду, характер його формування і розвитку, а також структуру і конкретно-історичні типи.
Під світоглядом розуміється система знань і уявлень людини про оточуючий світ, про її місце в ньому, про ставлення людини до дійсності і до самої себе, а також про життєві позиції і настанови людей, їх бажання і наміри, ідеали та оцінки світу й себе. Ще світогляд можна визначити як певну систему поглядів на місце і роль людини у світі. Саме ця проблема є наріжним каменем будь-якого світогляду: людина — світ. Для ознайомлення з проблемами першого питання пропонуємо використати наступні навчальні посібники [1, с. 11; 7, с. 6-8; 8, с. 10-27]. Світогляд у будь-якій формі (стихійній, більш-менш усвідомленій, науково обґрунтованій, релігійній тощо) існує в будь-якому суспільстві і в будь-якій людині, але в різні історичні епохи представники різних соціальних груп і окремі особистості явно по-різному відповідали на основне питання світогляду.
Незважаючи на те, що філософія виникла в VІІ-VІ століттях до нашої ери, своїм початком вона сягає глибини віків, до початку історії людства. В зародкових формах світогляду первісних людей формувалися передумови згодом розвинених і довершених світоглядних і в тому числі філософських систем. Перші спроби давньої людини зро-зуміти оточуючий її світ за аналогією з собою були пов'я-зaні, по-перше, з наділенням речей такими можливостями, якими вони не володіли; по-друге, з надприродними явищами, які мислилися як реальні й існували в грубо натуральній, предметній формі (стародавні магічні обряди, що здійснювалися перед полюванням, ритуальні танці); по-третє, з формуванням тотемних вірувань ранньородового суспільства. Тотемізм — найдавніша форма релігій ранньородового ладу, який характеризується вірою в надпри-родний зв'язок і в кровну близькість даної родової групи з яким-небудь видом тварин, рослин і т. ін. З позицій тотемної речовинності встановлювалися і регулювалися взаємини людей у родовій общині, усвідомлювалося ставлення членів роду до себе, формувалося те чи інше ставлення до природи. Тотемістичний світогляд лежав в основі регулювання міжродових відносин, а також був нормою стосунків між родовими племенами. Тотемістичний світогляд з усім його містицизмом вірніше буде розглядати як одну із сторін часткового мислення. Другою ж його стороною слід вважати націленість мислення під впливом практики, яка постійно ускладнюється, до різних форм пізнання об'єктивних властивостей речей і, нарешті, до раціональності, доцільності, обґрунтованості. Згідно з цим окремо існуючі речі, вочевидь, сприймалися первісним мисленням у поєднанні єдності містичних і об'єктивно існуючих властивостей і відношень. До містики, фантазій і пояснень речей та світу в цілому міфологія продовжує звертатися, хоча вона значно відрізняється від первісної свідомості. Міфологію варто розглядати як історично першу форму світогляду. Що ж є характерним для неї? Міфологічне мислення набуло здатності осмислювати внутрішні властивості речей в абстрагуванні від них самих. Те, що людина одержувала від природи для задоволення своїх потреб, виступало ще як «абстрактний» дарунок природи і не було зумовлене індивідуальною особливістю якості речі. У міфологічній свідомості суть речі визначається причинами, які лежать далеко за межами самої речі і залежать від богів, героїв і т. д.
Для міфологічного світогляду характерним є стирання різниці не лише між індивідом і колективом, а й між образом і річчю, предметом і символом. Давні люди були глибоко переконані в тому, що варто назвати якого-не- будь звіра, він тут же з'явиться і принесе людям зло. Тому широко використовувалися іносказання. Наприклад, під час зображення у «Лісовій пісні» Лесі Українки фан-тастичних сцен — «Той, що в скалі сидить», «Той, що греблі рве» та ін.
Через міф людське мислення намагалося виразити на-, явність у світі протилежностей, збагнути їх взаємодію, проникнути в суть світобудови і самого себе. З розвитком і ускладненням форм життя міфологічна премудрість перестає задовольняти людину. Проблеми, які поставив міф (про походження світу і людини, таємницю народження і смерті тощо) не перестали цікавити людей. Вони стали головними проблемами релігійного та філософського світогляду.
Релігія (від лат. ге1іgіо — благочестя, побожність, свя-тіння, предмет культу) являє собою таку форму світогляду, де світ роздвоєний на «земний», природний (сприймається органами чуття людини) і потойбічний — «небесний», надприродний, спілкування з яким можливе через культові дії. У релігійному світогляді дається відповідь на всі питання, які виникають у процесі життєдіяльності людини. В їх основі лежить віра в існування надприродних сил, які визначають і спрямовують все, що діється у світі і в житті окремої людини. Однією з найважливіших особливостей релігії є поклоніння тим надчуттєвим силам, втіленням яких виступає Бог. Природа релігійного світогляду складна і суперечлива, вона має тисячолітні традиції і ввібрала в себе явища духовної культури, соціальний досвід, ідеологію та інші аспекти життєдіяльності людей. Слід підкреслити, що, незважаючи на деякий догматизм релігії, вона, як соціальне явище, розвивається і має історичний характер. Релігія найбільшою мірою відноситься до «сокровенного» в людському існуванні, через неї здійснюється причетність до непізнаних космічних витоків людського існування.
С.Булгаков писав: «Релігія є активний вихід за межі свого «я», живе почуття зв'язку цього кінцевого і обмеженого з безконечним і вищим, розширення нашого почуття в безконечність, у прагнення до недосяжного «до-сконалення»1. Суспільний спосіб людської буттєвості приводить до соціалізації самої релігії, тим самим вихолощуючи її суть. Релігійному потягу надаються конфесійні форми, релігія інституалізується, отримує культове оформлення, стає професією, тим самим служить інтересам того чи іншого суспільства. З'являються теософічні доктрини, в яких з'ясуванню причетності до Бога надаються логічно-стрункі обґрунтування. Осуспільнення зазнають й інші «інтимні» способи причетності до Бога — суто індивідуальний, надання йому ритуалізованих і канонізованих форм, позбавляє молитву її сутності.
1 Булгаков с. Філософія хазяйства. — м., 1990. — с. 265.
У житті людей є наявні й інші способи причетності до Універсуму. До них належать такі, які виступають у формі інтуїтивно бездоказово існуючого передбачення наявного зв'язку людини з Космосом, людини з її майбутнім у формі передчуття, або емпіричної констатації наявності певних явищ, не підвладних науковому поясненню. Разом ці феномени знаходять своє застосування у психотехнічних процедурах, які вражають своєю ефективністю (біоенергетичний потенціал людини, астрологія). Можна зробити висновок, що світогляд не статичне, а динамічне утворення і має різний характер у конкретних історичних умовах. На його зміст і форми впливає багато факторів життя людини і рівень розвитку матеріального виробництва, стан розвитку культури, науки, релігії, ідеології, спосіб життя тощо.
Питання про філософію виникає у зв'язку зі зрілістю світогляду, розвитком його історичних форм як передумов формування теоретичних форм бачення світу. Історично філософія зароджується в результаті кількох сприятливих умов і передумов.
Як продукт суспільної свідомості людства, філософія формувалася поступово в міру відокремлення людини первісно-родового устрою від природи і роду, усвідомлення людиною себе не тільки як біологічної, а й, насамперед, як соціальної істоти (соціалізованої особи). У сфері людського мислення поступово відбувався процес самоусвідомлення, самоаналізу, самопізнання, самовдосконалення свого внутрішнього «я» — системи внутрішніх духовних цінностей. Процес самоусвідомлення себе як діючої істоти відображав риси внутрішнього інтелектуального світу людини, але він ґрунтувався на підкоренні людській волі сил природи, вивченні певного кола матеріальних явищ і залученні сил природи до сфери людської діяльності історично. Спочатку в межах міфологічної, а пізніше релігійної свідомості виникає особливий тип мислення — рефлексія. Саме вона й становить тло філософствування. Рефлексія ґрунтується на самосвідомості, власне кажучи, виступає її найвищим інтелектуальним продуктом, реалізує в собі моменти абстрагування й узагальнення, це зусилля, за допомогою якого свідомість спрямовує погляд на себе, відбивається у собі. За допомогою рефлексивного методу:
а) вивчається внутрішня побудова знань, духовних цін-ностей та, в цілому, всіх елементів світогляду, якими
людина володіє в результаті пізнання певних явищ, практичної діяльності, спілкування з іншими людьми;
б) досліджується наявність розбіжностей і суперечностей між різними елементами знань і цінностей, зяких виводиться певна проблема (актуальне питання) щодо необхідності вивчення якогось явища івнесення відповідних змін у внутрішній світоглядлюдини;
в) обґрунтовується шлях вирішення такої проблеми та вдосконалення в необхідному напрямку системидуховних цінностей.
Філософія використовує міфологічно-релігійний матеріал і спочатку за своєю зовнішньою формою виступає як міфотворчість. Тому правильніше буде сказати, що філософія починається раніше, ніж закінчується міфологія. Однак уже перші універсальні філософські ідеї щодо сутності буття і природи людини починають руйнувати міфологічну і релігійну свідомість. Філософські вчення поступово відокремлюються у відносно самостійну галузь. Від передфілософії (міфотворчості) філософська свідомість приходить до свого власного предмета — світогляду і проблеми людини.
Філософія — це вчення про світ та місце людини в ньому, про взаємовідносини між людиною і світом, про шляхи і способи пізнання та перетворення людиною світу, про майбутнє цього світу.
Із наведених положень випливають такі висновки: і філософія, і релігія є продуктами суспільної свідомості. Між ними існують внутрішні взаємозв'язки. Наприклад, існують філософські системи, які в своїй основі базуються на різних міфах, у тому числі й так звана міфологізова-на філософія Шопенгауера, Ніцше. Але необхідно акцентувати увагу ще й на тому, що філософські й релігійні вчення —- це протилежні системи духовних цінностей, вони спираються на різні типи рефлексивного мислення. Філософська рефлексія має раціоналізований характер, релігійна рефлексія, в теоретичному плані, менш розвинена і взагалі орієнтується на певні містифікації.
Філософія з самого початку свого виникнення, навпаки, на перший план винесла проблему знання, стала досліджувати можливості людського розуму в процесі їх набуття і розвитку. Які ж особливості філософських знань, що є предметом філософії, і яке коло її основних проблем? Ці та інші проблеми осмислимо у другому питанні.
2. Під час вивчення проблем другого питання «Специфіка філософських знань, предмет та коло основних проблем філософії» студенту слід, перш за все, з'ясувати особливості філософського світогляду. Перша з них полягає в тому, що на відміну від релігії і міфології філософія в осмисленні світу спирається на знання. Але справа в тому, що природа знань різна. У людини є знання про конкретні речі, які можна чуттєво сприйняти, про їхні властивості, відношення, тобто відомості малого ступеня спільності. Проте є знання, які мають високий ступінь спільності і відбиваються в системі понять і категорій. У своєму складі вони містять різні ознаки, властивості та відношення речей матеріального світу. Для філософського світогляду, і це становить його другу особливість, якраз характерна наявність гранично спільних, універсальних категорій, висновків і узагальнень, таких як: «річ», «матерія», «буття», «свідомість» та ін. У цьому полягає одна зі складностей вивчення і прилучення до філософії.
За багато століть свого існування філософія накопичила досвід роботи з універсальними поняттями, виробила ефективні методи оперування ними, а також визначила основні принципи їх систематизації і відношень зі світом реально існуючих речей і процесів. На цих засадах філософський світогляд прагне пізнати світ в єдності його різноманітних форм, що становить третю особливість теоретичного світогляду.
Знання, одержані шляхом застосування до об'єкта пізнання гнучкої системи категорій, відзначаються не тільки єдністю, а й усебічністю та взаємоузгодженням. Це складає четверту особливість філософського світобачення, яка зводиться до того, що філософія, по праву, є ядром наукового світосприймання, надає йому цілісності, взаємозв'язку та визначеності.
Філософському світобаченню притаманна й така риса, що пронизує всю його історію, як сумнів — п'ята особливість філософії. Ще давньогрецький скептицизм (Піррон та ін.) закликав не вірити очам, вухам та слову і все піддавати сумніву. Розумна частина скепсису, що міститься у філософії, становить найважливішу умову її творчого розвитку і є надійним знаряддям проти різних форм догматизму (антиісторичного, схематично закостенілого типу мислення, при якому аналіз та оцінка теоретичних і практичних проблем та положень здійснюється без урахування конкретної реальності, умов і часу). Як бачимо, наведені риси та багато інших особливостей філософії відрізняють її від усіх форм світобачення і дозволяють зробити висновки про те, що вона є якісно новим духовним утворенням, опорою якого є знання і раціональна діяльність людського мислення.
Філософія орієнтується у власних світоглядних пошуках не на міф, а на перевірені практикою знання, що дозволяє їй на ґрунті науки вирішувати складні питання світобудови та самої людини. Які ж проблеми хвилюють філософію?
Філософію з моменту її виникнення і до сьогодення цікавить природа, те, як виникли Земля, Місяць та інші планети, які причини лежать в основі їх розвитку, чи можна існуюче різноманіття речей звести до вихідних першоначал і т. д. При цьому філософів цікавлять не деталі (подробиці), а загальні принципи існування та розвитку природи. Постійний інтерес філософів різних поколінь до природи простежується в усій їх творчості. Багато з них створили окремі філософські праці: Д.Бруно «Про нескінченість Всесвіту та про світи»; Г.Гегель «Філософія природи»; О.Герцен «Листи про вивчення природи»; Г.Сковорода «Розмова, звана Алфавіт, чи Буквар світу» та ін. Незгасаючий інтерес у представників різних філософських напрямків викликають питання суспільного життя людей, справедливості й свободи, влади і власності, володарювання й експлуатації, а також проблеми правового, економічного й раціонального державного устрою. Цим питанням присвячені трактати Платона «Держава», Т. Гоббса «Про громадянина», Г. Лейбніца «Два уривки про свободу» тощо.
Філософи у своїх творах постійно зверталися до проблеми людини, її природи, призначення, сенсу життя. Без перебільшення можна зазначити, що проблема людини займає центральне місце у філософії. Ця проблематика втілилася в цілий ряд філософських творів (Арістотель «Про душу», Р.Декарт «Пристрасті душі», Л.Фейєрбах «Проти дуалізму тіла, душі, плоті й Духа», В.Соловйов «Читання про боголюдство», А.Камю «Бунтуюча людина» і та ін.
Сучасна філософська думка працює над осмисленням і вирішенням актуальних для всього людства проблем: збереження земної цивілізації, покращення біосфери, усунення національних конфліктів і т. д.