Материал: управління іноваціями загальне

відсутності фінансування може залишатися нереалізованою. Поділяємо точку зору, що ННТД потребує фінансової підтримки держави, насамперед у сфері пріоритетних напрямів розвитку науки і технологій.

Загалом, внутрішні джерела фінансування, які формуються в процесі господарської діяльності, відіграють значну роль в житті будь-якого підприємства, оскільки визначають його здатність до самофінансування (self-financing). При їх класифікації часто вказують на існування двох підходів53. Перший базується на класифікації внутрішніх джерел фінансування, виходячи з фінансових результатів діяльності підприємства, а другий – виходячи з руху грошових потоків. Це пов’язано з тим, що фінансові результати не завжди відображають реальну наявність грошей для фінансування інвестиційної діяльності. Наприклад, підприємство може бути прибуткове, а грошей для розрахунків за придбану продукцію чи поповнення запасів немає.

Проте, в основі визначення обсягів грошових потоків, зокрема, від операційної діяльності, без сумніву, лежить коригування фінансових результатів.

51 Gross expenditures on R&D, by performing and funding sectors [Електронний ресурс] // Science and Engineering Indicators 2014. Режим доступу: http://www.nsf.gov/statistics/seind14/

0. Lino Sau. New Pecking Order Financing for Innovative Firms: an Overview [Електронний ресурс] // Dipartimento di Economia S. Cognetti de Martiis

Working paper No. 02/2007. Режим доступу: http://www.unito.it/unitoWAR/ShowBinary/FSRepo/D031/Allegati/WP2007 Dip/2_WP_Sau.pdf

53 Терещенко О.О. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання: Навч.

посібник. К.: КНЕУ, 2003. С.169.

239

Тому можна стверджувати, що існування двох підходів до класифікації внутрішніх джерел фінансування є тільки основою для поглиблення розуміння їх сутності.

Розглянемо основні види внутрішніх джерел фінансування інноваційних проектів підприємств.

Чистий прибуток виступає основним внутрішнім джерелом фінансування діяльності будь-якого суб’єкта господарювання. Він являє собою частину прибутку, яка залишилася в розпорядженні підприємства після здійснення всіх обов’язкових платежів у бюджет. Розподіл чистого прибутку на цілі виробничого розвитку чи споживання передбачає врахування таких чинників, як стратегічні плани розвитку підприємства, обсяг інвестиційних потреб, дотримання інтересів власників, інвесторів і працівників тощо.

Суть розподілу чистого прибутку полягає в тому, що власники підприємства завжди мають вибір між:

0. повним використанням прибутку, отриманого у звітному році, з метою його споживання або інвестування в інші проекти;

0. реінвестуванням прибутку в повному обсязі в діяльність підприємства з метою зростання доходів у майбутньому;

0. комбінацією перших двох варіантів, що передбачає розподіл отриманого прибутку на дві частини: на розвиток і споживання.

У загальному випадку, чим більше прибутку спрямовується на розширення господарської діяльності, тим менша потреба в додатковому фінансуванні.

Ефект фінансування за рахунок чистого прибутку проявляється у спрямуванні всієї або певної його частини, яка залишилася невикористаною у звітному році, на поповнення власного капіталу. Чистий прибуток може бути спрямований на збільшення таких складових власного капіталу, які відображені у розділі 1 пасиву балансу:

- статутний (зареєстрований чи пайовий) капітал, - резервний капітал;

240

0. нерозподілені прибутки (чи непокриті збитки) минулих періодів.

Величина нерозподіленого прибутку залежить від рентабельності господарських операцій, а також від прийнятої на підприємстві політики щодо виплат власникам частини чистого прибутку (дивідендної політики) 54.

Спрямування чистого прибутку на формування власного капіталу у літературі часто називають

тезаврацією,рефінансуванням,реінвестуванням,

капіталізацією прибутку. Реінвестування прибутку, по суті, є відкритою формою самофінансування, оскільки інформацію про обсяги реінвестування можна побачити

0. офіційній фінансовій звітності (зокрема, у формі №1 «Баланс (Звіт про фінансовий стан)» та формі №4 «Звіт про власний капітал»).

До основних переваг реінвестування прибутку слід віднести:

0. відсутність витрат, пов'язаних із залученням капіталу з зовнішніх джерел;

0. збереження контролю за діяльністю підприємства з боку власників;

1. підвищення фінансової стійкості і внаслідок

цього підвищення рівня кредитоспроможності підприємства;

0. створення більш сприятливих умов залучення коштів із зовнішніх джерел на майбутнє (при необхідності реалізації інвестиційних проектів).

Недоліками самофінансування за рахунок реінвестування (тезаврації) прибутку є:

1) більш висока вартість порівняно з альтернативними джерелами залучення позикового капіталу, так як це джерело може спрямовуватися на розвиток підприємства тільки після сплати податків;

54 Лукасевич И.Я. Внешние и внутренние источники финансирования бизнеса. Режим доступа: http://www.elitarium.ru /istochniki-finansirovanija-biznesa-predprijatie-biznes-akcii-rynok-pribyl-investicii/

241

0. відсутність або недостатність контролю за ефективним використанням власних коштів може призвести до ухвалення неправильних інвестиційних рішень;

0. обмеженість обсягу, складність прогнозування,

0. також залежність від зовнішніх факторів, які не піддаються контролю з боку менеджменту (наприклад, кон'юнктура товарного ринку, фаза економічного циклу, зміна попиту і цін тощо).

Не менш важливим внутрішнім джерелом фінансування діяльності підприємств є амортизаційні відрахування. Вони відносяться на витрати підприємства, відображаючи знос основних і нематеріальних активів, і надходять у складі виручки за реалізовані продукти і послуги. Їх основне призначення

— забезпечувати не тільки просте, а й розширене відтворення.

Величина амортизації як джерела фінансування інвестицій значною мірою залежить від способу її нарахування і, як правило, визначається і регулюється державою. Обраний спосіб нарахування амортизації фіксується в обліковій політиці підприємства і застосовується протягом усього терміну експлуатації об'єкта основних засобів.

Перевага амортизаційних відрахувань як джерела фінансування полягає в тому, що вони існують при будь-якому фінансовому становищі підприємства і завжди залишаються в його розпорядженні. Суми нарахованої амортизації будуть тим більші, чим більше активів (основних засобів та нематеріальних активів) буде в розпорядженні підприємства.

Недолік полягає в тому, що на сучасному етапі у більшості підприємств відсутній контроль за цільовим використанням коштів. Амортизація, будучи складовою ціни, надходить у складі виручки від реалізації на поточний рахунок. Далі, у міру потреби, ці кошти можуть використовуватися на фінансування поточних

242

цілей підприємства, як правило, не пов’язаних зі здійсненням капітальних інвестицій.

Для оцінки здатності підприємства до

самофінансування (self-financing — SF) та прогнозування його обсягів у відповідному періоді може бути використане співвідношення55:

SF  (EBIT 1) (1T)  DAT  DIV (8.1)

де EBIT — прибуток до виплати відсотків і податків; I — витрати на обслуговування позик (фінансові витрати); DA — амортизація; Т — ставка податку на прибуток; DIV — виплати з прибутку власникам.

0. ряді випадків залучити додаткові фінансові ресурси в господарський оборот з внутрішніх джерел можна за рахунок продажу або здачі в оренду невикористовуваних основних і оборотних активів. Разом з тим такі операції носять разовий характер і не можуть розглядатися в якості регулярного джерела грошових коштів.

Надходження від інвестиційної діяльності у вигляді дивідендів, відсотків, по своїй суті, є результатами інвестиційної діяльності, тобто доходами, пов’язаними з володінням фінансовими інвестиціями. За рахунок таких надходжень можна покрити потребу у капіталі, не вдаючись до зовнішніх джерел мобілізації фінансових ресурсів на ринку капіталів.

Важлива роль при дослідженні внутрішніх джерел фінансування суб’єктів господарювання відводиться грошовим потокам. У світовій практиці такий вид фінансування отримав назву Cash-flow – фінансування.

Грошовий потік – це сукупність розподілених в часі надходжень і виплат грошових коштів, пов’язаних зі здійсненням господарської діяльності підприємства.

Надходження і вибуття грошових коштів протягом звітного періоду підприємства відображаються у звіті

про рух грошових коштів (форма №3). Основним

55 Лукасевич И.Я. Внешние и внутренние источники финансирования бизнеса. Режим доступа: http://www.elitarium.ru/istochniki-finansirovanija-biznesa-predprijatie-biznes-akcii-rynok-pribyl-investicii/

243

результативним показником у звіті є чистий грошовий потік, який традиційно визначається як різниця між сумою надходження і сумою вибуття грошових коштів.

0. зв’язку з цим показник може мати як додатне (позитивне), так і від’ємне (або негативне) значення. Додатне значення означає, що у звітному році надходження коштів переважали їх витрачання, а від’ємне – навпаки, грошових виплат було більше, ніж надходжень.

Чистий грошовий потік (ЧГП) розраховується як

для окремих видів господарської діяльності (операційної, інвестиційної та фінансової діяльності), так і по підприємству в цілому. Є одна особливість – розрахунок ЧГП від операційної діяльності може здійснюватися прямим і непрямим методами, тоді як від інвестиційної та фінансової діяльності – тільки прямим методом. Підприємство може на свій розсуд заповнити в річній звітності або форму № 3 (зa прямим методом), абo форму № 3-н (зa непрямим методом).

Прямий метод передбачає використання внутрішніх даних бухгалтерського обліку. При цьому ЧГП визначається як різниця між вхідними і вихідними грошовими потоками. Непрямий метод передбачає використання даних офіційної фінансової звітності (балансу і звіту про фінансові результати). В основі розрахунку ЧГП від операційної діяльності за непрямим методом лежить коригування фінансового результату (прибутку або збитку) на негрошові операції тa операції, не пов'язанi з операційною діяльністю.

Якщо для фінансової та інвестиційної діяльності є нормальним як додатне, так і від’ємне значення чистого грошового потоку, то ефективність операційної діяльності визначається тільки додатним значенням цього показника. Саме чистий грошовий потік від операційної діяльності (операційний Cash-flow) виступає

індикатором спроможності підприємства до фінансування за рахунок внутрішніх джерел.

244

По суті ефективне управління грошовими потоками від операційної діяльності, в процесі якої генерується позитивний чистий грошовий потік на регулярній основі, дозволяє:

0. забезпечити фінансову рівновагу підприємства

0. процесі його стратегічного розвитку;

0. скоротити потребу у позиковому капіталі;

0. знизити ризик неплатоспроможності підприємства;

0. забезпечити прискорення обороту капіталу;

0. підвищити ритмічність операційного процесу;

0. отримувати додатковий прибуток за рахунок ефективного використання тимчасово вільного залишку грошових коштів.

Отже, внутрішні джерела фінансування – це ресурси, які мобілізуються усередині підприємства (за рахунок результатів операційної чи інвестиційної діяльності) і не пов’язані з необхідністю виходу підприємства на ринок капіталів з метою залучення коштів.

Основними внутрішніми джерелами фінансування будь-якого бізнесу є чистий прибуток, амортизаційні відрахування, реалізація або здача в оренду невикористовуваних активів та ін. Проте їх обсяги, як правило, недостатні для розширення масштабів діяльності, реалізації проектів, впровадження нових технологій і т. д. Тому виникає необхідність залучення фінансових ресурсів із зовнішніх джерел.

8.3. Зовнішні джерела фінансування інновацій Зовнішнє фінансування (external financing) являє

собою фінансування, джерела якого знаходяться за межами компанії. Так, зовнішніми джерелами поповнення власного капіталу можуть бути додаткові внески засновників чи випуск нових акцій з метою збільшення статутного капіталу. Позиковий капітал переважно формується із зовнішніх джерел.

245

Можливості фінансування інноваційних проектів на ранніх стадіях невеликі: бізнес-ангели; бізнес-інкубатори; замовлення; гранти; кредити. Пізніше, якщо проект успішний, серед джерел фінансування з’являться венчурні фонди, біржі, інвестиційні банки тощо. Суб’єктами надання коштів можуть виступати держава, фінансово-кредитні організації, нефінансові компанії і громадяни. Основні форми зовнішнього фінансування — це емісія цінних паперів, залучення банківських кредитів, продаж паїв банкам або іншим підприємницьким структурам, отримання безоплатної фінансової допомоги тощо.

Бізнес-ангели. В економічному середовищі до

бізнес-ангелів прийнято відносити приватних інвесторів, що вкладають кошти на свій страх і ризик у проекти розвитку, інноваційні стартапи з надією на якийсь результат (дохід, вплив тощо) у майбутньому. На відміну від венчурних фондів, співвласниками яких є інституційні інвестори, бізнес-ангели, як правило, вкладають свої власні кошти. Крім того, «ангели» здебільшого не позичають, вони безоплатно надають гроші, а також свої зв'язки, досвід, технології в обмін на частку, контроль в об'єкті інвестування або з метою підтримки відносин з бенефіціарами56.

Бізнес-ангел – це приватний інвестор, який вкладає власні кошти у незвичайні та перспективні проекти на етапі створення компанії в обмін на частку

0. її капіталі. На сьогодні у світі працюють близько 500 000 бізнес-ангелів57.

Ангели підключаються на найбільш ранніх стадіях проектного бізнесу, коли ніхто більше не ризикує ним займатися, коли власне бізнес ще не народився, ризики максимальні, а вкладення мізерні. Ангели фінансують проект, коли він проходить так звану «долину смерті», де смертність проектів коливається у діапазоні від 70 до

0. Гайдуцький А. Бізнес-ангели України: хто вони? Про головних іноземних інвесторів в економіку країни [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://forbes.net.ua/ua/opinions/1394482-biznes-angeli-ukrayini-hto-voni

0. Александрова Л. Бізнес-ангели інвестиційних проектів [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.ufin.com.ua/analit_mat/sdu/108.htm

246

90 %. Ризики ще дуже високі, інформації про проект мало. Однак саме на цій стадії можливості зростання вкладень і перспективи зростання безмежні і, в цілому, ангельські інвестиції більш прибуткові, ніж венчурні або прямі. Адже після півроку об’єм інвестицій може бути на два порядки вище. Тому ангели ранніх стадій статистично завжди знаходяться у виграші.

0. США обсяг ангельських інвестицій практично дорівнює обсягу ринку венчурних інвестицій – це десятки мільярдів доларів. Однак ангели здійснюють у 20 разів більше угод за менших обсягів. Серед стартапів, піднятих ангелами, – мільярдні авіакомпанії, біотехнологічні, фінансові, комп’ютерні, енергетичні підприємства і т. п.

Багато з них добре відомі: Xerox, Amazon.com, Ryanair,

Apple, Xynergy, Compaq, America Online, Google, E -bay,

Innovative Robotics і багато інших58.

Бізнес-інкубатори. Залучення грошей – це завжди ризик і змагання. Особливо, якщо бізнес знаходиться в так званому «зародковому стані», тобто є ідея. В такому випадку краще звернутися до організацій, які займаються підтримкою молодих проектів на всіх етапах розвитку, від розробки ідеї до виходу на самоокупність – до бізнес-інкубаторів. По суті, це освітні проекти, які беруть в оборот потенційно успішні стартапи.

Молоді підприємці, які пройшли конкурсний відбір, отримують не тільки корисний досвід і знання про ведення бізнесу, а й заручаються підтримкою своїх наставників на роки вперед. Робота з компанією-інкубатором буде корисна в будь-якому випадку, навіть якщо стартап і не стане прибутковим, адже досвідчені фахівці навчать керувати підприємством, працювати зі звітністю, що стане корисним при розвитку інших проектів.

Єдиним негативним моментом стане розмір оплати наданих послуг – за допомогу в розвитку та залученні

58 Александрова Л. Бізнес-ангели інвестиційних проектів. Режим доступу:

http://www.ufin.com.ua/analit_mat/sdu/108.htm

247

інвестицій, доведеться віддавати чималі гроші. Середній відсоток за допомогу в виході на ринок і менторську підтримку оцінюється в розмірі від 15% подальшого прибутку стартапу. Якщо на перших етапах існування бізнесу це не здається великою витратою, то в подальшому втрата шостої частини може істотно позначитися на виручці власника. З іншого боку, бізнес-акселератори стали непоганим стартом для багатьох українських стартапів: CheckiO, GV Machines, Kwambio і багатьох інших59.

Венчурні фонди. Венчурні інвестиційні фонди, які працюють у багатьох країнах світу, інвестують накопичені кошти в особливо ризиковані проекти. Зазвичай вони здійснюють інвестиції в компанії, які займаються впровадженням новітніх наукових розробок та діють в інноваційній сфері.

Іншими словами, венчурний фонд (англ. Venture fund – ризикований фонд) – інвестиційний фонд, що

орієнтований на роботу з інноваційними

підприємствами та проектами (так званими «стартапами»). Венчурні фонди здійснюють інвестиції в цінні папери або частки підприємств з високим або відносно високим ступенем ризику в очікуванні надзвичайно високого прибутку. Зазвичай, 70–80% проектів не приносять віддачі, але прибуток від тих, що залишилися, на 20–30% покриває всі збитки.

Слід зазначити, що іноді деякі автори60 наголошують на існуванні відмінностей між проектним та венчурним фінансуванням. У світовій практиці під проектним фінансуванням зазвичай мають на увазі такий тип організації фінансування, коли доходи, одержані від реалізації проекту, є єдиним джерелом