Материал: Орієнтовні питання для самоперевірки теоретичного матеріалу

Особливості використання прикметників у ділових паперах

У ділових паперах прикметник представлений досить широко, що зумовлено потребою конкретизувати вираження думки. Прикметник звужує поняття іменника, передаючи його ознаки, наприклад: політика: антисоціальна політика - агресивна політика - зовнішня політика. Прикметники у цих прикладах конкретизують значення іменників.

В українській мові якісні, відносні та присвійні прикметники у різних стилях мови вживаються з неоднаковою частотою. Наприклад, в офіційно-діловому та науковому стилях переважає вживання відносних прикметників, які уточнюють, конкретизують поняття, терміни і входять до терміносполук: надзвичайний і повноважний посол, ринкова економіка, аудиторський аналіз, мінеральна сировина.

Якісні прикметники у офіційно-діловому стилі вживаються значно рідше, але, оскільки вони можуть утворювати ступені порівняння (тобто форму для вираження більшої чи меншої міри якості), слід запам'ятати й правильно, відповідно до стилістичної норми, вживати ці форми. Хоча вони є паралельними, проте складена форма вищого і найвищого ступенів порівняння прикметників має відтінок книжності, і вживається переважно в науковому й офіційно-діловому стилях (деколи паралельно з простою). Наприклад: Найбільш пріоритетним напрямком науки є захист навколишнього середовища; більш ефективний метод; найбільш пріоритетний напрям (можна найпріоритетніший напрям; ефективніший метод).

Використовувати синтетичну (однослівну) форму із виразним розмовим забарвленням не рекомендується у офіційно-діловому мовленні (найзручніший, якнайзручніший, свіжіший, щонайсвіжіший).

Характерно, що суплетивна форма синтетичного способу творення найвищого ступеня порівняння не набуває розмовного забарвлення, сприймається як книжна і є нормою офіційно-ділового стилю. Наприклад: великий - більший, найбільший; гарний - кращий, найкращий.

Велика міра якості може бути передана й без порівняння - за допомогою префіксів архі-, гіпер-, ультра-, над-: ультрамодний, архіважливий, надтвердий, гіперінфляційний, надчутливий. Ці префікси є нейтральними, виконують у науковому та офіційно-діловому тексті функцію уточнення: надлишкова вартість, ультрафіолетовий промінь. У публіцистичному та художньому стилях вони набувають емоційно-експресивних відтінків (надлюдські здібності, архіважливі питання).

У розмовному і художньому стилях широко використовуються прикметники з префіксами пре-, все-, за-: премудрий, прекрасний, пречудовий, пресвітлий, всеохоплюючий; суфіксами -езн-, -ущ-, -уч-, -елезн-, -анн-, -енн-, -ісіньк-: величезний, довжелезний, широченний, яснісінький, худющий, височезний, незрівнянний, незбагненний, широчезний.

В офіційно-ділових документах рідко вживаються прикметники, у яких велика або зменшена міра якості передається за допомогою слів дуже, вкрай, особливо, надто (занадто), надзвичайно, трохи, ледь, не дуже: дуже вигідний, надзвичайно популярний, занадто самовпевнений, ледь теплий, трохи вузький, не дуже світлий.

Порушенням норм є поєднання обох форм ступенювання: більш точніший (треба: точніший або більш точний), більш прийнятніший (треба: більш прийнятний або найприйнятніший).

Елементом просторіччя є поєднання слова самий з прикметниковими формами для вираження найвищого ступеня: самий близький, самий небезпечний, самий кращий, самий високий (треба: найближчий, найкращий, найнебезпечніший, найвищий). Вживати слово самий також не варто, щоб не сплутати слово самий з подібним щодо звукового складу словом самий, яке означає "один": На складі залишився самий тільки хліб.

У російській мові ступені порівняння прикметників утворюються і вживаються не так, як в українській мові, тому при перекладі треба звертати увагу на те, що українська форма вищого ступеня в російській мові може виражати найвищий ступінь: "высшая мера наказания" - в українській мові - це не вища міра покарання, а "найвища міра покарання"; "высшее качество" - це не вища якість, а "найвища якість".

У російській мові форми вищого ступеня порівняння вживаються у поєднанні з родовим відмінком іменника (день длиннее ночи) або зі сполучником чем (Эта книга интереснее, чем та). В українській мові нормі відповідає вживання вищого ступеня порівняння з прийменником (від, за, порівняно з, проти) або зі сполучником (ніж, як): Дисципліна у класі, порівняно з минулим роком, стала кращою. У науковому і офіційно-діловому стилі найчастіше використовуються конструкції з прийменником порівняно з. Конструкції з прийменниками за і проти характерні для розмовного мовлення.

У формах місцевого відмінка однини чоловічого та середнього роду слід використовувати закінчення -ому: на старім (правильно старому) обладнанні, на банківськім (банківському) рахунку, на попереднім (попередньому) засіданні, на нижнім (нижньому) ярусі.

У документах не використовуються присвійні прикметники, вони замінюються іменниками: директорові розпорядження - розпорядження директора; президентів підпис - підпис президента; студентові досягнення - досягнення студента (або студентські досягнення). Якщо потрібне точне означення, іменник-прізвище (посада, звання) ставлять у родовому відмінку: Петренкові пропозиції - пропозиції Петренка В.П.; Клименкові зауваження - зауваження Клименка С.А. Родовий відмінок належності зберігаємо й тоді, коли є кілька однорідних членів: Твори Шевченка, Франка, Стефаника та Коцюбинського.

Нормативним є вживання присвійних прикметників у термінологічних словосполученнях та крилатих висловах: адамове яблуко, рентгенівський апарат, езопівська мова, сізіфова праця.

Не вживаються у документах прикметники, що походять від географічних назв: запорізькі депутати - депутати м. Запоріжжя, китайські товари - товари з республіки Китай, чернігівське пиво - пиво з м. Чернігів. Перші варіанти мають відтінок розмовності.

Але усталеним є вживання таких прикметників, якщо вони входять у склад адміністративно-територіальних або географічних назв: Запорізька область, Бердянський район, Магелланова протока, Дніпровський лиман.

Усі прикметники (у ролі означень), що вживаються у сполученні з числівниками два, три, чотири та прикметник останній з усіма числівниками, узгоджуються у Н. та З. відмінках множини й мають переважно у документах закінчення -і, а не -их: два нестандартні вироби, три оригінальні розробки, за останні сімдесят років, чотири великі контейнери.

Не вживають у документах короткі прикметники типу зелен, годен, рад, ясен, потрібен, повен тощо. Сферою використання таких прикметників є розмовне мовлення, поезія, фольклор. У офіційно-діловому стилі є форми зелений, годний, радий, ясний, потрібний, повний.

Правопис складних прикметників

Прикметники, які утворилися складанням двох і трьох основ, називаються складними, наприклад: промислово-торговельний, англо-український.

Разом пишуться прикметники, утворені від:

• - складних іменників, що писалися разом: лісостеповий (лісостеп), мінометний (міномет);
• - сполучень основ прикметника й іменника: зовнішньоторговельний, внутрішньоринковий; різноякісний;
• - основ іменника і прикметника: кредитоспроможний, лісопромисловий;
• - основ прислівника і прикметника: малопотужний, великопромисловий;
• - основ числівника й іменника: стокілометровий, п'ятипроцентний;
• - основ іменника і дієслова: овочезбиральний, водолікувальний, нафтопереробний.

Разом пишуться складні прикметники, що означають терміни, утворені з двох і більше неоднорідних прикметників: староцерковнослов'янський, новогрецький.

Через дефіс пишуться:

• - прикметники утворені від складних іменників, що пишуться через дефіс: віце-президентський, міні-футбольний, генерал-лейтенантський;
• - складні прикметники, що утворилися від двох або трьох прикметникових основ: офіційно-діловий, ощадно-позичковий, науково-технічний;
• - складні прикметники, що означають:
  • а) якість з додатковим відтінком: кисло-солодкий, добродушно-хитрий;
  • б) відтінки й поєднання кольорів: чорно-білий, жовто-блакитний (але жовтогарячий, червоногарячий);
• - складні прикметники, утворені сполученням прикметника та іменника, але з перестановкою елементів: науково-медичний (медична наука), літературно-художній (художня література);
• - складні прикметники, перша основа яких утворена від слів іншомовного походження і закінчується на -іко, -ико: медико-хірургічний, хіміко-технологічний;
• - прикметники, між частинами яких можна поставити сполучник -і: навчально-виховний, південно-східний;
• - прикметники з першою частиною військово-, воєнно-: військово-морський, воєнно-стратегічний (але: військовозобов'язаний);
• - прикметники, у яких повторюються ті самі або споріднені слова для підсилення значення: давній-прадавній, білий-білий.

Займенник як частина мови

Займенник (рос. местоимение) - це самостійна частина мови, яка узагальнено вказує на предмети, ознаки або кількість, але не називає їх: ти, кожний, ніхто. Своє конкретне лексичне значення займенник набуває лише в контексті, коли його співвідносять з певними частинами мови. Займенники у мові вживаються для того, щоб уникнути повторення тих самих слів. При цьому їхню форму треба обов'язково узгоджувати з родом і числом іменників, замість яких ці займенники вжито.

За значенням займенники поділяються на такі розряди: особові (я, ми, ти, ви, він, вона, воно, вони), зворотний (себе), присвійні (мій, наш, твій, ваш, їхній, свій), вказівні (цей, той, отой, оцей, такий, отакий, стільки), означальні (весь, увесь, усякий, всякий, кожний, інший, сам, самий), питальні (хто? що? який? чий? скільки? котрий?), відносні (хто, що, який, чий, скільки, котрий), неозначені (хтозна-скільки, абиякий, дещо, щось, казна-яка, будь-хто, який-небудь та ін.), заперечні (ніхто, ніщо, ніякий, нічий, ніскільки, нікотрий).

Займенник може виконувати синтаксичну роль узгодженого означення (у скількох класах?), підмета (скільки років минуло), обставини (на скільки це переконливо?), додатка (минуло стільки років).

Відмінювання займенників

1. Особливістю відмінювання особових займенників є те, що під час відмінювання у них змінюється не тільки закінчення, а й основа: я - мене -мені - мене - мною - на мені. Особливістю відмінювання особових займенників він, вона, воно, вони є поява у них після прийменників та в орудному відмінку початкового звука н-, наприклад: він - його (нього) - йому - його (нього) - ним - на ньому (на нім); вона - її ( неї) - їй - її (неї) - нею - на ній.

Після прийменників, що вимагають давального відмінка (завдяки, всупереч, наперекір, назустріч, вслід, на противагу), займенники вживаються без н: завдяки їм, назустріч їй, всупереч йому.

• 2. Зворотний займенник себе не має форм називного відмінка, роду, множини. Відмінюється як особовий займенник другої особи ти: -, себе - собі - себе - собою - собі.
• 3. Вказівні займенники той (та, те), отой (ота, оте), такий (така, таке), отакий (отака, отаке), цей (ця, ці) відмінюються подібно до прикметників твердої групи. Займенники жіночого роду та, ця в родовому і орудному відмінках однини мають такі форми: тієї (тої) - цієї (цеї) - тією (тою) - цією (цею).

Займенники той, цей і те, це у місцевому відмінку однини мають паралельні форми: на тому - на тім, на цьому - на цім.

• 4. Присвійні займенники наш, ваш відмінюється аналогічно до прикметників твердої групи, а займенник їхній - до прикметників м'якої. Перед закінченням -ого, -ому пишеться м'який знак: їхній - їхнього - їхньому - їхній (їхнього) - їхнім - на їхньому.
• 5. Означальний займенник весь (увесь) відмінюється як прикметники м'якої групи, а в орудному відмінку множини закінчуються на -іма (всіма). Займенники кожний (кожен), жодний (жоден), всякий (всяк), інший, самий (сам) відмінюються як прикметники твердої групи: кожний - кожного - кожному - кожний (кожного) - кожним - кожному.
• 6. Для відмінювання займенників хто, що, хтось, щось, дехто, дещо, будь-хто, будь-що, хто-небудь, що-небудь, ніхто, ніщо характерний суплетивізм: дехто - декого - декому - декого - деким - на декому. У неозначених займенників якийсь і чийсь у родовому і знахідному відмінках множини з'являється вставний о: якихось, чиїхось; так само утворюється друга форма орудного відмінка займенників хтось і щось, кимсь і кимось, чимсь і чимось.