Материал: Філософія

Розкриваючи еволюцію відображення, ми показуємо глибоку спорідненість духовного життя людини з фундаментальними процесами природи. Проте специфічну сутність духовного життя людини формує лише перехід до рівня соціальної форми руху матерії. Цей перехід означає зміну біологічного пристосування до середовища на соціальне перетворення середовища.

Саме вона, теорія відображення, відкрила у способі існування матерії ту основу, в якій міститься діалектична єдність матеріальної та ідеальної сторін саморуху матерії. Йдеться про діалектичну єдність взаємодії та відображення як сутності буття матерії, що рухається. Логіка матеріалізму припускає універсальну властивість матерії, що за певних умов реалізується у формі, яку ми визначаємо як свідомість. Єдина сутність виступає у різних формах прояву. Ці форми розглядаються як історичні форми відображення, що виникають у міру ускладнення форм взаємодії матерії:

свідомість (суспільство, людина);

відчуття (жива матерія, багатоклітинна);

біологічна подразливість (жива матерія, одноклітинна);

механіко-фізико-хімічне відображення (нежива природа).

Як бачимо, самій матерії належить активність, яка виявляється в здатності навколишніх об'єктів взаємодіяти і при цьому відтворювати особливості один одного.

Як це відбивається на самій матерії? Відбувається внутрішня перебудова структури матеріальних об'єктів та закріплення цих станів. Звідси можливі два висновки:

а) специфікою відображення є те, що це одночасно іпроцес, і наслідок взаємодії, який може виступати врізних формах;

б) відображення — це образ, копія, але не механічна(дзеркальна), а психічна.

Йдеться не про будь-яке психічне, бо психікою наділені і тварини, а про вищу форму психічного — свідомість, яка притаманна лише людині. Відображення споріднене, але не тотожне відчуттю. Характеристика форм відображення дає змогу показати їх ускладнення у міру ускладнення форм взаємодії матерії, на основі яких вони розвиваються. А в живій матерії ускладнення форм відображення пов'язане з розвитком мозку. Наприклад, у риб кора головного мозку відсутня, і ми зустрічаємося лише з найпростішими рефлексами. У птахів присутні елементи кори, і рефлекси в них набагато складніші. У собак, кора головного мозку яких набагато більше розвинута, вони ще складніші. Свідомість — властивість людини, а мозок — найбільш організована матерія, на основі якої й розвивається найвища форма відображення.

Таким чином відмінність духу та свідомості в тому, що представники філософського ідеалізму стверджують, що дух (свідомість) є субстанція, яка дана Богом і є первісною. Філософський матеріалізм та природознавчі науки виходять з того, що свідомість не є дарунком Бога або якихось надприродних сил, а вона є закономірним наслідком еволюції. Свідомість вторинна по відношенню до матерії. З більш детальним викладенням генезису та поглядами на свідомість студенти в змозі ознайомитися в підручнику [6, с 283-290].

Висновки можна зробити наступні:

свідомість є вищою формою відображення зовнішнього світу;

свідомість — суб'єктивний образ об'єктивного світу;

свідомість — це властивість мозку;

свідомість вторинна по відношенню до матерії;

свідомість має соціальний характер.

2. Готуючись до відповіді на друге питання, слід усвідомити визначення свідомості як вищої, притаманної суспільній людині функції мозку, яка полягає в ідеальному адекватному активно-перетворюючому відображенні дійсності.

Передумови виникнення свідомості:

1. Загальною передумовою виникнення свідомості, їїджерелом є наявність у матерії такої властивості,як відображення [8, с 241-244].- 2. Біологічні передумови виникнення свідомості —загальні (виникнення живих організмів, диференціація живої матерії і поява нервових клітин, нервової системи, поступовий розвиток центральної нервової системи, особливо головного мозку, і безпосередні (розвинута нервова система, складний за своєю структурою головний мозок, виникнення відповідної тілесної організації у попередників людини, виникнення та розвиток у вищих тварин першої сигнальної системи, звукових та рушійних засобів інформації; стадна форма існування попередників людини).

3. Соціальні передумови виникнення свідомості — праця та трудовий процес, зародження членороздільної мови та мовного спілкування, утворення общинних зв'язків і життя у колективі. Характерні риси свідомості: суспільний характер, творча активність, передбачення, абстрагованість, цілеспрямованість, опосередкованість, узагальненість.

Пропонуємо студентам звернути увагу на зміст функцій свідомості: інформаційно-пізнавальної, акумулятивної, аксіологічної, цілепокладання, конструктивно-творчої, комунікативної, регулятивно-управлінської. Для цього слід ознайомитися з відповідними сторінками підручників [6, с 212-215, 8, с. 243-248].

Свідомість має складну структуру. У структурі свідомості можна виділити її рівневі та компонентні елементи. До рівневої структури свідомості належать: підсвідомість, усвідомлення, понадсвідомість, самосвідомість.

Зіткнення в одній точці перетину різних за характером об'єктивних сил (космосу, природи, соціуму, культури) породжує принципово інший феномен — людську свідомість. Здійснюється таке поєднання різних за своєю суттю процесів, яке через їх взаємопоєднання і взаємну рефлексію забезпечує їх збереження і подальший розвиток. Свідомість існує у формі запитання: «що це таке?», «що з ним можна зробити?», «чим є я по відношенню до нього?», тобто здійснюється процес відокремлення часток у Всесвіті, про яке вже говорилося, як про визначальну частку свідомості.

Людська свідомість як ідеальний стан має спряжені з нею форми, що існують як підсвідомі та надсвідомі утворення. Тобто вони належать до останньої, оскільки мають спільну з нею природу ідеального процесу, але відмінні від неї, оскільки не «потрапляють на екран» індивідуального осмислення, існують «під ним» як його підґрунтя і «над ним» як невідрефлексований індивідом стан його пізнавальних і духовних здатностей.

Кожне з цих утворень надто складне, щоб визначити його однозначно. Зокрема, надсвідоме включає в себе різноякісні компоненти, які частково мають ті ж витоки, що й людська свідомість. Багато філософів вважають, що космос впливає на підсвідомість і зумовлює певну частину її утворень. Рельєфніше виражена залежність цього плану, що існує між людиною та природою. Величезний пласт підсвідомого становлять інстинкти, які досліджені значно більшою мірою. Л.Бернард нарахував 15789 інстинктів, зведених до 6131 базових. Ці утворення підсвідомості споріднюють нас з тваринним світом, становлять природні потяги, які діють у сфері харчування, сексуальності і агресивності на рівні особливих «свідомих» мозкових структур.

Інстинкт голоду та спраги, статевий інстинкт, інстинкт самозбереження та подібні до них мають вроджений характер, частково виникають до формування свідомості як такої, вони наявні і при її відсутності, наприклад, при тяжких станах божевілля, не завжди виявляються підвладним вольовим зусиллям щодо їх подолання, хоч і мають специфіку прояву в тому, що можуть значною мірою контролюватися і «приборкуватися» їх свідомим регулюванням.

Частина інстинктивних спонукань має соціальний характер, їх особливість полягає в тому, що вони стосуються соціальної поведінки людини, але формуються в ранньому віці, знов-таки на підсвідомому рівні й утворюють основу соціальної психології.

Частково природні та соціальні інстинкти існують в єдиному сплаві. Характерним у цьому відношенні є інстинкт смерті, який значною мірою відрізняється від тваринного прагнення до самозбереження. Під час вивчення теми студенту пропонуємо проаналізувати цю проблему й бути готовим відповісти на запитання: «В чому відмінність інстинкту смерті людини та тваринного прагнення до самозбереження?».

Найоб'ємнішою складовою підсвідомого є те, що прийнято іменувати колективно-підсвідомим, архетипом. Джерелом їх утворення є суспільне життя людей, його соціально-культурні параметри. Ґрунтовне дослідження цих утворень можна знайти в творах структуралістів, зокрема, Леві-Строса, швейцарського психолога К. Юнга.

Суть цього компоненту підсвідомості полягає в тому, що він є наслідком суспільно-історичного досвіду людей і існує у вигляді кореляторів інстинктів їх поведінки, що мають глибоке історичне коріння та містяться в глибинах психічного життя людей.

З точки зору дослідників підсвідомого як особливого феномену психіки, він є визначальним у структурі свідомості в цілому, детермінує її зміст. Надто значними є відхилення від бажаних і свідомо скеровуваних інстинктів між батьками та дорослими дітьми, абсолютно свідомо невмотивованим може виглядати потяг до людини іншої статі і т.п.

Підсвідома детермінація має місце в особистих життє-зразках не лише приватного, а й соціального життя. Е.Фромм пояснює таке соціальне явище, як націоналізм, у його крайніх формах гіпертрофією нарцисизму як певного підсвідомого стану людини.

Особливо виокремлюється такий прошарок, як підсвідоме. Якщо попередньо розглянуті компоненти існують як досвідоме або позасвідоме, то надсвідоме — принципово інша форма духовної активності.

Класичним взірцем її прояву можна вважати інтуїцію. Інтуїція часто розглядається не як пізнання, а як світосприйняття, спосіб орієнтації в світі в складних і постійно змінних умовах життя. Інтуїція — це духовне зусилля, за допомогою якого можна долучатися до суті речей, своєї суті, свого призначення, смислу свого буття і т.п.

До проявів надсвідомого відносяться, крім інтуїції, ще й такі феномени, як осяяння, прозріння тощо.

Щодо осяяння, то під назвою «інсайт» його досліджують як момент художньої творчості. Це особливі стани, за допомогою яких митець виявляється здатним досягтивершин творчості. Осяяння та прозріння підносять людину на рівень глибокого розуміння своєї суті, свого призначення, смислу свого буття і та ін.

До компонентної структури свідомості належатьзнання, воля, емоції та самосвідомість [8, С 245-248 6С. 216-222]. ' '

3. Свідомість не може бути зведена до особистої форми. Носіями суспільної свідомості є не лише індивіди, а й соціальні групи, суспільство в цілому.

Суспільна свідомість — це сукупність ідей, теорій, концепцій, поглядів, норм і уявлень, в яких відображається суспільне буття певного суспільства на окремому етапі його історичного розвитку.

У структурі суспільної свідомості виділяються наступні елементи:

за ступенем глибини та точності відображення суспільного буття — рівні суспільної свідомості:

за предметами і способом відображення суспільного буття — форми суспільної свідомості;

за носіями та суб'єктами сприйняття діяльності та відображення суспільних ідей — носії суспільної свідомості.

Серед рівнів суспільної свідомості виділяється науково-теоретичний рівень (ідеологія та природничо-наукові знання) і буденно-психологічний рівень (суспільна психологія та сукупність емпіричних знань). Суспільна взаємодія — це сукупність соціальних настроїв і почуттів, звичаїв, традицій та громадської думки, які складаються стихійно в процесі повсякденного життя суспільства. Можна говорити про особливості психології національної, класової, фахової, релігійних груп, різних генерацій, нарешті — про психологічний клімат суспільства або епохи в цілому. В усіх цих випадках ми спостерігаємо різні звичаї, традиції, емоційний хист, ціннісні переваги тощо. Коли стихійно сформоване ставлення до життя треба доказово передати іншим людям, захистити від нападок супротивників, тоді виникає потреба в усвідомленні та обґрунтуванні суспільної психології. Ця потреба переводить суспільну свідомість на рівень ідеології. Ідеологія — це система поглядів та ідей, в яких усвідомлюються та оцінюються відношення людей до дійсності і один до одного, а також містяться цілі соціальної діяльності,

спрямованої на закріплення або зміну певних суспільних відносин. Ідеологія не змінює суспільну психологію. Між ними існує єдність та взаємодоповнення.

На взаємодії компонентів та рівнів суспільної свідомості можна так окреслити її структуру:

Таблиця 3.

Система суспільної свідомості відповідає системі надбудовних суспільних відносин. Форми суспільної свідомості є відображенням певних форм суспільних відносин. Основні форми суспільної свідомості: політична свідомість, правова свідомість, моральна свідомість, естетична свідомість, релігійна (атеїстична) свідомість, філософська свідомість, природничо-наукова свідомість.

Політичні відносини виникають тоді, коли суб'єкти змушені керувати один одним, а правові — коли виникає нагальна потреба відрегулювати політичні відносини на основі законних прав суб'єктів відносин. Такі відносини, і це очевидно, виникають лише за умов істотно-різної спрямованості інтересів суб'єктів, коли ці інтереси суперечать один одному. Ключовими цінностями політики і права є влада і закон, що гарантують дотримання прав та обов'язків. Різні типи політичної і правової поведінки залежать від психології та ідеології, що панують у даному суспільстві, або притаманні певній групі чи особистості. Політична і правова свідомість має і внутрішній духовний аспект. Він полягає у переживанні громадянської гідності, або гідності відповідальності, або безвідповідальності, у спроможності сказати і відчути «Честь имею» або втраті таких відчуттів, у шануванні та довірі авторитету влади або страху чи байдужості до влади.

Мораль підтримується ззовні силою громадської думки, основний компонент її знаходиться всередині особистості — це голос совісті. Не міркування щодо вигоди, не страх, навіть не звичка до дисципліни, а саме совість визначає моральність рішення. Слід зазначити, що термін «мораль» має два аспекти, які відбивають різні регуляції людської поведінки. Спільним у них є те, що на обох рівнях інтереси інших суб'єктів враховуються добровільно, незважаючи на можливу кару або нагороду. На суспільному рівні моралі людей об'єднує спільний вищий інтерес, мета, впевненість, віра, відданість політичній, науковій ідеї. Найвищою цінністю суспільної сторони моралі є обов'язок перед спільною справою. Заради спільної мети люди, керуючись почуттям обов'язку, вгамовують у собі корисливі потяги, дрібні приватні інтереси. На особливому рівні моралі людина заглядає у внутрішній світ іншої людини, добровільно приймає цінності і цілі інших суб'єктів як самоцінність, доброзичливо ставиться до них заради них самих. Тут уже діє і об'єднує не лише обов'язок перед спільним, а й співпереживання з унікальним. Ключовою цінністю особового рівня є благо.

Моральна свідомість існує у вигляді цінностей (що виражають уявлення про обов'язок, добро, честь, гідність та ін.), норм (що виражені у моральних кодексах, заповідях, прислів'ях, приказках тощо) і знань (що розкривають і обґрунтовують моральні цінності та норми). Рівень моралі визначається ставленням до інших людей, до природи.

Естетична свідомість проймає людські відносини, побут, манери, упорядкування середовища, мистецтво за законами краси. Естетична свідомість виконує вельми важливу роль у бутті людини, надає її ставленню до життя чуттєво-емоційної (а не просто логічно побудованої) цілісності, захищає її особистість від «розщеплення» у складних і суперечливих ситуаціях. Естетичний настрій виражається в естетичному смаку, тобто в оцінці явищ дійсності з позицій прекрасного чи огидного. Смак відіграє таку ж роль в естетичній поведінці, як совість — у моральній. Релігійну та філософську свідомість ми вже розглядали в темі першій нашого посібника. Що ж до науки, то вона проймає собою всі інші форми, а як особливий соціальний інститут розглядається в інших темах.

За носіями суспільної свідомості вирізняють індивідуальну свідомість, свідомість групи, свідомість класу, національну свідомість, свідомість суспільства. Про зміст форм та носіїв суспільної свідомості пропонуємо прочитати у підручнику [6, с 296-310].

Духовне життя суспільства — це реальний процес життєдіяльності суспільства, пов'язаний зі збереженням, виробництвом і розповсюдженням духовних цінностей, задоволенням духовних потреб. Підкреслимо, що духовне життя — це не заглиблення в самого себе, не втеча з брутального середовища, а вплив на нього, одухотворення всього навколишнього. Тому духовне перевлаштування суспільства як умова його життєздатності потребує активних зусиль кожного. Основними сферами духовного життя суспільства виступають: ідеологічне та суспільно-психологічне життя, наукове життя, художньо-естетичне життя, а також виховання та освіта.

Основними елементами духовного життя суспільства виступають:

духовна діяльність;

духовні стосунки і спілкування;

духовне споживання.

Синтезуючим критерієм розвитку духовного життя суспільства виступає міра всебічності та гармонійності розвитку людини, ступінь реалізації її сутнісних сил і духовних потенцій у діяльності та поведінці.

Питання для самостійного вивчення теми

Духовне життя і сучасність.

Поняття духу та духовності.

«Ідеальне» та «усвідомленість».

Штучний інтелект та свідомість.

У чому виявляється активність свідомості, її творчий характер?

У чому полягає роль праці у виникненні й розвитку свідомості?

Що таке знання, цінності та норми?

Питання для самоконтролю знань

Що таке свідомість, яке її співвідношення з матерією?

Яким є співвідношення свідомості та ідеального?

Які основні властивості свідомості як відображення діяльності й активної внутрішньої діяльності?

Охарактеризуйте співвідношення рівнів свідомості та роль кожного з них у духовному житті.

Що таке суспільна свідомість і як вона співвідноситься з суспільним буттям?

Яким є співвідношення суспільної психології та ідеології?