Материал: Філософія

3. На ґрунті ознайомлення з науковою спадщиноюМ.Грушевського зробіть висновок про взаємозв'язок філософії та історичної науки.

Питання для самостійного контролю знань

Розкрийте специфіку української філософської парадигми.

Покажіть вплив філософських думок доби Київської Русі на подальший розвиток історії української філософії.

Які моменти філософських переконань І. Вишен-ського заслуговують на особливу увагу і необхідність сучасних досліджень?

Що являє собою традиція кордоцентризму в українській філософії?

Визначте провідну тенденцію у розвитку української філософської думки кінця XIX — початку XX століття.

Яку концепцію історії української філософії запропонував Д. Чижевський?

Висвітліть філософські проблеми, які, на вашу думку, потребують першочергової уваги вітчизняних мислителів.

Охарактеризуйте розвиток філософії в Україні епохи Бароко.

Покажіть внесок Т. Шевченка у розвиток філософії української ідеї.

Теми рефератів

Дмитро Чижевський як видатний український історик філософії.

Розвиток української філософської думки в літературних творах ХІХ-ХХ ст. Вплив філософії Гегеля на духовне життя українців.

Філософські погляди діячів культури Київської Русі.

Філософія Відродження в Україні.

Розвиток філософії у братських школах.

Основні філософські ідеї П. Юркевича.

Філософія української ідеї в світовій культурі XIX ст.

Філософська думка в Радянській Україні.

10. Трактат В. Винниченка «Конкордизм» і сучаснаморальна свідомість в українському суспільстві.

Проблемно-пошукові завдання та вправи

1. З якого часу слід починати відлік історії української філософії і чому?

2. Знайдіть спільні риси філософських поглядів Г. Сковороди і П. Юркевича.

Г. Сковороду називали «українським Сократом», «пантеїстом», «містиком», «евдемоністом». Яка з цих характеристик найбільш відповідає особі мислителя?

Г. Сковорода якось сказав: «Світ ловив мене, та не впіймав». Що, на вашу думку, мав на увазі мислитель?

Чому українська філософська та соціально-політична думка, що розвивалася в українській діаспорі, носила переважно християнський характер?

У чому полягала нетрадиційність поглядів Києво-Могилянських професорів XVIII ст. у порівнянні зі здобутками західноєвропейської університетської філософії?

Яке значення для розвитку української філософії має творчість емігрантів, діяльність яких проходила за межами Батьківщини — Д. Чижевського, В.Зіньківського, В. Петрова, О. Кульчицького?

ТЕМА 9

Філософський зміст проблеми буття

План

Буття і основні його форми.

Філософські поняття матерії.

Спосіб та форми існування матерії. Матеріальна єдність світу.

Радимо прочитати:

Алексеев П.В., Панин А.В. Философия.— М.: Проспект, 1997.— С. 342-400.

Горак ГЛ. Курс Лекцій. — К.: Вільбор, 1997. — С. 70-122.

3. Волчек е.З. Философия: Учеб.Пособие. Мн.: ип«Экоперспектива», 1998.— с.83-96.

Лазарев Ф.В., Трифонова М.К. Философия: Учебное пособие. — Симферополь: СОНАТ, 1999. — С. 134-161.

Таранов П.С. Острая философия: Выдающиеся сюжеты овладения неизвестным.— Симферополь: Реноме, 1998.— С. 15-115.

Цофнас А. Комплементарність світогляду і світорозуміння // Філософська і соціологічна думка.— 1995.— № 1-2.— С 5-22.

Філософія: Підручник / Г.А. Заїченко, В.М. Сага-товський, 1.1. Кальний та ін.— К.: Вища шк., 1995.— С 185-205.

Філософія: Навчальний посібник / І.Ф. Надоль-ний, В.П. Андрущенко та ін./ За ред. І.Ф. Надольного.— К.: Вікар, 1997.— С 186-200.

Філософія: Курс лекцій /За ред. СМ. Мануйлова, О.П. Єфімця.— Харків: ХВУ, 1997.—С 146-159.

Философия. Основные идеи и принципы / Под общ. ред. А.И. Ракитова.— М.: Политиздат, 1990.— С. 40-64.

Юрченко O.I. До проблеми розуміння категорії «матерія» //Философские науки.— 1989.— № 9.

Поради та матеріали до вивчення теми

Вихідними філософськими поняттями, які необхідно засвоїти, відкриваючи світ філософського знання, є поняття «буття», «матерії», «субстанції», «руху», «простору», «часу», «картини світу».

Вивчення першого питання теми слід починати з історії формування уявлень про «буття» [7, С 24-30, 35-41, 45-51; 4, С. 134-156]. Проблема буття яскраво виникає лише тоді, коли передумови її виникнення перетворюються на предмет сумнівів і роздумів. Варто лише сказати, що світ існує «тепер», як природно виникають питання про його минуле та майбутнє. Відповідаючи на них, одні філософи стверджують, що світ неминущий — завжди був, є і буде. Інші доводять, що світ був, є та буде, але має при цьому початок і кінець як у просторі, так і в часі. При роздумах про буття у людини виникають питання про смерть та життя, мінливість і сталість буття, про його влаштованість та його структуру. Буття визначають звичайно як філософську категорію для позначення всієї існуючої реальності.

Особливо цікавою постаттю серед згаданих українських письменників є І. Франко. Його екзистенційно-філософ-ська спадщина представлена, зокрема, поемами: «Мойсей», «Іван Вишенський», «Страшний суд», поезіями: «Притча про життя», «Мама природа», де засвідчується перемога віри над знанням. Будучи спочатку апологетом розуму, шукаючи з його допомогою відповіді на «загадки» життя, поет і письменник приходить до висновку про його цілковиту поразку. Аналізуючи кризові, межові ситуації в українській історії кінця XIX — початку XX ст. — соціальне розшарування, поширення марксизму, раціоналізму, Франко приходить до змалювання трагізму покоління і доби «розуму без віри і культу матерії».

7. Працюючи над цим питанням, треба розпочати з умов, за яких існувала філософія даного історичного періоду. Певний вплив на її занепад спричинили втрати, які понесла українська інтелігенція в роки революції і громадянської війни, виїзд за кордон наукової і творчої інтелігенції, висилання за межі СРСР провідних учених. Натомість радянський уряд та комуністична партія ВКП(б) вживають заходів щодо підготовки вчених, які стануть провідниками політичних та ідеологічних доктрин нової влади.

Створюється інститут Маркса-Енгельса, розпочинається видання їхніх праць. Праці «Діалектика природи» Ф. Енгельса, «Матеріалізм та емпіріокритицизм» В. Леніна та «Про значення войовничого матеріалізму» стають основою визначення філософського курсу в СРСР. На ґрунті вивчення згаданих праць виникає дискусія між групою Деборіна (діалектики) та групою Тимірязєва (механісти) Наслідком дискусії стає визнання того, що єдино вірним світоглядом є марксизм-ленінізм та його філософія — діалектичний та історичний матеріалізм. У грудні 1932 р. Й. Сталіним проголошується «поворот на філософському фронті», який означає повний перехід від філософії до політики та псевдофілософії, яка виголошується у «Короткому курсі ВКП(б)» як вершина філософської думки та зводиться до коментування рішень партійних форумів у дусі марксизму-ленінізму.

Упродовж 30-40-х років філософське життя в радянській Україні «завмирає». Проте певний розвиток національної філософії відбувається за межами України. За кордоном створюються культурно-громадські, освітні, науково-дослідницькі центри, в тому числі у галузі філософії. Йдеться, в першу чергу, про Український Вільний Університет (Прага, 1921 p.); Українську Вільну Академію Наук (Аугзбург, 1945 p.); Український Вільний Університет та наукове товариство імені Т. Шевченка (Мюнхен); Гарвардський український дослідний інститут (70-ті роки); Інститут українських студій (Канада). Ці заклади створюють базу для досліджень у галузі розробки філософії української ідеї. Певний внесок у її розвиток зробили Д. Донцов, В. Липинський, Д.Чижевський, М. Шлемкевич.

Пожвавлення філософського життя в Радянській Україні відбувається завдяки активній діяльності талановитого філософа П. Копніна (1922-1971рр.). В Україну він приїжджає у 1958 р. З 1962 р. по 1968 р. стає директором інституту філософії АН України. Наукові інтереси П. Копніна зосереджуються навколо дослідження проблем логіки, теорії пізнання, методології науки, які лягають в основу наукових пошуків створеної вченим київської школи «логіки наукового пізнання». Спираючись на апарат сучасної формальної логіки та на культурознав-чий матеріал, вчені досліджують такі складові наукового пізнання як наукова проблема, науковій факт, наукова абстракція, наукова ідея, світогляд тощо.

Іншим спрямуванням, що активізується цього часу, є історико-філософські дослідження. В першу чергу, це спадщина німецької класичної філософії, здобутки зарубіжної філософії XX ст. та питання історії філософії України.

Зрештою у 1968 р. Копніна і його школу в Москві звинувачують у проповіді ідей «буржуазної філософії». У 70-ті роки деяких українських філософів репресовано за звинуваченням в «українському буржуазному націоналізмі», що, проте, не зупинило розвиток національної філософської культури.

Питання для самостійного вивчення теми

Прочитайте роботу П.Юркевича «Серце та його значення в духовному житті людини, згідно з вченням Слова Божого» і розкрийте фундаментальну ідею, на якій ґрунтувалася філософська позиція автора [15].

Оцініть значення літературної творчості М.В.Гоголя для розвитку української філософської думки.

За допомогою цієї категорії інтегруються основні ідеї, які втілені в процеси послідовного осмислення питання про існування світу:

світ є, він як безмежна і неприходяща цінність;

природне і духовне, люди й істоти рівно існують, хоча і в різних умовах їх існування як передумова єдності світу;

світ утворює сукупну реальність, дійсність, яка випереджає свідомість і дії конкретних індивідів та поколінь людей;

існуючи в тісному взаємозв'язку і багатоманітності своїх форм, буття виявляється через зв'язки між одиничними сутностями, кожна з яких невідтворю-вальна, унікальна.

У філософії виділяють чотири відмінні, але взаємопов'язані основні форми буття:

буття речей, процесів, яке поділяється на буття речей, процесів природи, буття природи як цілого та буття речей і процесів, створених людиною («друга природа»);

буття людини, яке поділяється на буття людини в світі речей і суто людське буття;

буття духовного (ідеального), в якому розрізняють індивідуалізоване духовне і об'єктивне духовне;

буття соціального, яке вміщує в собі індивідуальне буття (буття окремої людини в суспільстві і в процесі історії) і буття суспільства.

Розглянемо детально основні форми буття. Говорячи про буття природи, необхідно зазначити, що її речі, стани і цілісність існують до, поза і незалежно від свідомості людини. У цьому полягає важлива відмінність природи як основної форми буття. Природа у цілому безкінечна в просторі та часі — вона завжди і всюди була, є і буде, ця особливість не притаманна окремим речам, процесам і станам. Важливою особливістю природи є діалектика плинного і стійкого буття окремих речей у безперервному бутті природного світу.

У чому полягає специфіка буття «другої природи», тобто предметів, створених людиною? Буття предметів і процесів «другої природи» полягає у тому, що перші виступають як нерозривна єдність природного матеріалу, опредметненого духовного, опредметненої діяльності людей і функції даних предметів.

Специфіка буття окремих предметів «другої природи» і її як цілого полягає у тому, що це абсолютно інша порівняно з первинною природою комплексна реальність.

Природа в цілому — безмежне буття, де існування окремої людини є швидкоплинним моментом.

«Друга природа» є буттям, яке тісно пов'язане з часом і простором людського існування. Природа є безкінечним, неоглядним, невичерпним світом, який створюється людиною у його дуже незначній частині. «Друга природа» — це світ, де також діють закони природи, але вони не переплітаються з перетворюючими діями і свідомістю людей. Предмети і процеси «другої природи» створені людиною, і через те їх буття стоїть ніби на межі буття природи і людського світу. Людина є частиною природи. Природа, як щось ціле, не протистоїть людині, вона є сукупністю окремих речей, що мають свої властивості, а однією з найбільш досконалих і високих речей виступає людина.

Буття окремої людини і людства в цілому є специфічним і неповторним. Унікальність людського буття полягає, насамперед, у складній біологічній організації, яка відокремлює його від іншого світу. Філософи вбачають своєрідність людського буття не в біологічній організації, а в здатності надбудувати над природою рукотворний світ. Людина володіє рядом незвичних властивостей. Вона відображає у своїй свідомості величезну різноманітність світу, створює світ культури, в якому дивно поєднуються природні і соціальні якості. Детально проблема людини у філософії розглядається в підручниках з філософії [7, с 260-272; 9, с. 209-225].

Серед форм буття людини відзначимо, передусім, її предметно-практичну діяльність. На думку матеріалістів минулого, людина як фізичне тіло діє на інші фізичні тіла з метою задоволення власних потреб; тут вона — лише мисляча річ серед усіх інших речей, на чому особливо наполягали матеріалісти минулого. Недостатність і навіть антигуманізм тлумачення людини як речі є цілком зрозумілими, але звернемо увагу на необхідність такого речового тлумачення: адже якщо немає тіла — немає і людини (хоча ми й їмо, щоб жити, а не живемо, аби їсти), і якщо не забезпечені елементарні матеріальні потреби, то вона не зростатиме духовно.

Інша форма буття людини — практика соціальних перетворень. Людина є суспільною істотою, вона не може стати людиною поза соціальним оточенням, вижити в повній ізоляції від інших людей, без запозичення знань, знарядь праці. Тому люди прикладають чимало зусиль, щоб створити оптимальний для їхнього життя соціальний устрій.

І третя форма буття людини — це її «самотворення», самодіяльність. Людина формує свій духовний світ, по-перше, пошуками ідеалів, що приваблюють її, констатуючи і переживаючи певну ієрархію моральних цінностей та естетичних переваг, тобто аксіологічно. По-друге, вона прагне отримати максимальне, постійно конструює проекти перетворення світу (у тому числі і сама себе) до такого його стану, в якому б хотіла жити, стану, що гідний її.

Особливою формою буття виступає духовне, яке розуміється як єдність свідомого і несвідомого. Результатами духовного є принципи і норми людської спільності, творчості. Виділяють два великих підвиди духовного — духовне, яке невіддільне від життєдіяльності людини (індивідуальне духовне), і духовне, яке може існувати незалежно, поза людиною (об'єктивне духовне). Перше, насамперед, включає свідомість індивіда. Специфіка існування свідомості складається з надзвичайної рухливості її процесів, безпосереднє виявлення яких приховане від будь-якого зовнішнього спостерігача. Свідомість людини є одночасно її самосвідомістю, тобто усвідомленням себе як абсолютно своєрідної і неповторної особистості. Однак самосвідомість не існує окремо від одного потоку свідомості, є своєрідним центром нашої свідомості. Ідеальне, як духовне, включає не лише свідоме, а й несвідоме.

Буття індивідуальної свідомості (і несвідоме) є лише відносно самостійною формою буття, яка тісно переплітається з буттям об'єктивного духовного. Яскравим прикладом єдності індивідуального і об'єктивного духовного є, безперечно, мова та зв'язок мови і свідомості, мови і думки. Крім мови, до об'єктивного духовного належать норми і принципи людського спілкування, схеми поведінки, ідеї як результат творчості.

Специфіка буття поза індивідуальним духовним полягає у тому, що його елементи зберігаються і удосконалюються та вільно пересуваються у соціальному просторі й часі.

Кожна людина безперервно вступає у контакт з іншими людьми, є членом різних соціальних груп: сім'ї, виробничої спільності (колективу), нації. Таким чином, вона існує у тісному зв'язку з іншими індивідами. Вся діяльність людей здійснюється в межах, властивих певному соціуму суспільних відносин: моральних, економічних, правових та інших. З діалектикою соціального буття можна ознайомитись у відповідних главах підручників [2, с 51— 69, 182-208; 7, с. 351-359].

У часи сивої давнини, коли людей було мало (10 тис. років тому їх було близько 5 млн), а знаряддя праці були малопродуктивними, — змін дійсності не помічали у планетарному масштабі. Однак із переходом до землеробства і у зв'язку з бурхливим розвитком техніки штучно побудована навколо людини оболонка стала такою, що за дією її можна порівняти з силами та закономірностями природного світу. Виявився глибокий розлад між штучним середовищем та природним світом, у якому зазнають страждань обидві сторони: антропогенна діяльність руйнує екологічну цілісність природи, а порушена гармонія загрожує непередбаченими катаклізмами, землетрусами. Світ, який оточує людину сьогодні, не гарантує їй безтурботного життя, оскільки із засобу захисту він перетворився на джерело глобальної небезпеки.

Яка доля роду людського? Чи знищить він сам себе та все, що його оточує, власними руками, чи зможе відтворити втрачену гармонію буття? На ці запитання, окрім песимістичної, є три основні конструктивні відповіді.

Перша з них — це заклик: «Назад до печер, до природного життя». Друга виходить з незворотності антропогенних катаклізмів і полягає в ідеї генетичної зміни самої людини для того, щоб несприятливі чинники обернулися на сприятливі. І третя, єдино допустима відповідь, на нашу думку, полягає у створенні нових, обережних безвідходних технологій, у значних витратах на відтворення екологічної гармонії. Людина не відмовиться від переваг цивілізації, так само, як і від своєї біологічної сутності, що дарована їй природою, але людині доведеться, оберігаючи себе як вид, боронити й усю гармонію буття.

Матеріалістичне вирішення проблеми буття передбачає існування світу не лише незалежного від людини, а й такого, що існував до появи людини. Єдність буття, причинність змін його та граничних підвалин його різноманітності були умовою виникнення поняття субстанції. У філософії її тлумачать як основу всього світоутворення.

2. Вивчення другого питання слід почати з формування в давній філософії принципу елементарності [10, с 44-46]. В давній філософії спочатку субстанція розглядалась як «речовина», матеріал, з якого складаються різні речі. Середньовічне мислення твердило про існування безлічі різних субстанцій, незмінних начал («Субстанціальних форм»). Активність, яка приписується формі і схоластичній філософії, перетворює поняття субстанції на титул Бога як «Форми форм». Саме в руслі такого уявлення виникає поділ на дві субстанції — «духовну» і «тілесну». Це призводить до нерозв'язного дуалізму (від лат. «двоїстий») «душі» і «тіла». Спроби розв'язати цей дуалізм середньовічними мислителями не мали успіху. У філософії Нового часу протиставлення матерії і духа є однією з найважливіших проблем. Тільки через поняття субстанції визначалася остання основа всього сущого. Оригінальні пошуки в українській філософській традиції пов'язані з ім'ям Г.С. Сковороди. Бог трактується Сковородою як закон, внутрішня закономірність усього сущого. Сковорода виділяє дві натури — «видиму» та «невидиму». «Невидима» є животворною основою матеріальної природи.

Іншого звучання категорія субстанції набула у класичній німецькій філософії. Гегель визначав її як істотну сходинку розвитку ідеї, основу всякого подальшого розвитку, справжній початок всякого наукового мислення. Субстанція подана у його філософії як момент розвитку «абсолютної ідеї», яка є ідеальною. Пізніше ідеї Гегеля були розвинені К. Марксом. Він розумів субстанцію як матерію. Детально з історією становлення поняття «субстанція» можна ознайомитися зі статті Е.В. Ільєнкова в «Философской энциклопедии».

Більшість філософів визначають матерію як філософську категорію для визначення об'єктивної реальності, яка дана людині в її відчуттях, яка копіюється, фотографується, відображається нашими відчуттями, існуючи незалежно від них. Дане визначення не пов'язує матерію з будь-яким конкретним уявленням науки про будову матеріального світу.

Матерія — це філософська категорія, яка відображує загальні універсальні властивості навколишнього світу. Вона існує лише в різноманітності конкретних об'єктів, через них, а не поряд з ними. В цьому визначенні підкреслюється, що об'єктивна реальність існує незалежно від свідомості (первинна по відношенню до неї) і є джерелом наших знань (відображається нашою свідомістю). Матерія має атрибутивні властивості:

абсолютність (вона єдина об'єктивна реальність, яка є причиною самій собі, вона вічна, незнищувана);

невичерпність різноманітності матеріального світу;

системно-структурна упорядженість матерії.

Таблиця 2.

Звичайний макросвіт, який сприймає людина — це світ із розмірами від 10~8 до 1024 см. У цьому діапазоні є молекули та галактики, рух яких підпорядковується законам Ньютона.

Мікросвіт — це світ елементарних частинок, ядер атомів, атомів, об'єктів з розмірами від 10~43 до 10~8 см. Час процесів, які йдуть у мікросвіті — міліардні частки секунди. Основна одиниця явищ мікросвіту — це квант дії, або стала Планка: 6,626176(36) • 1<Г37 Дж/с. Рух мікрочастинок підпорядковується законам квантової механіки, які сформулювали М. Гіданк, Л. де Бройль, Є. Шредин-гер, В. Гейзенберг та ін. Говорять, що елементарний рівень мікросвіту — це світ праматерії, єдиного спинорного поля. Основною його характеристикою поряд з квантом дії та швидкістю світла виступає елементарна довжина 10"13 см (діаметр електрона). Це досягнутий рівень наукових досліджень, але далеко ще не його межа.

Вгору від макросвіту, за межею, яка досяжна для людини, у Всесвіті є мегасвіт. Його основні об'єкти — це понадгалактика. Цей світ недостатньо вивчений наукою. Щодо його існування є багато гіпотез.