Материал: Філософія

Відповідно до однієї з них у мегасвіті занадто великі відстані і закон всесвітнього тяжіння Ньютона не діє. Американський вчений Цвіккі підрахував відстані, за межами якої не діють закони Ньютона і, насамперед, закон взаємного тяжіння. Космічні об'єкти рухаються на таких відстанях, ніби не помічаючи один одного, їх зв'язок проходить завдяки зовсім іншим закономірностям, які ще не вивчені. Друга гіпотеза підкреслює якісну своєрідність мегасвіту. Вчені стверджують, що є величезні простори Всесвіту, де матерія перебуває в «домеханічному» стані або в стані «фотонного» газу. Там немає ні атомів, ні молекул, ні макроскопічних тіл, там лише зароджуються елементарні частинки, виникає механічний, тепловий та електромагнітний рух. Всесвіт, який зараз спостерігає наука, досяг радіуса 8 млрд світлових років, і жоден відомий закон природи в цьому прошарку Всесвіту не порушується. Знання, отримані сучасною наукою про оточуючий світ, повністю збігаються з положеннями наукової філософії:

загальний спосіб існування матерії є рух в його різноманітності;

існування матерії в просторі і в часі;

відображення як всезагальна властивість матерії;

об'єктивність (існування матерії поза і незалежно від людини і людства).

Основними видами матерії є речовина та поле.

3. Студент повинен звернути свою увагу на те, що категорія «матерії» дозволяє розкрити універсальні взаємозв'язки, притаманні всім предметам і явищам, формам та способам буття. Ними є рух, час і простір.

Рух та матерія не можуть існувати окремо, вони принципово нерозривні, і рух без матерії неможливий, як і матерія без руху. Рух у філософії розуміють як будь-яку зміну. Оскільки матерія є абсолютною, рух як атрибут матерії також є абсолютним. Разом з тим, рух має відносний характер, оскільки проявляється через конкретні форми (види) матерії, які мають відносно сталу природу. Так, Земля нерухома відносно людини, що мешкає на ній, але рухається відносно Сонця. В основу класифікації форм руху покладено наявність конкретного матеріального носія. За найпростішою класифікацією відрізняють такі форми руху, як:

механічний — це переміщення тіл у просторі по повній траєкторії. Носіями руху тут є конкретні тіла — падіння каміння, політ супутника і таке інше

фізичний — об'єднує в собі такі явища, як теплота, світло, електрика, магнетизм, гравітація;

хімічний — це складні взаємодії атомів, які породжують під час реакцій нові, більш складні речовини;

біологічний — це існування та розвиток живих організмів, у тому числі і рослин. Носієм процесів життя є білок;

соціальний — це вся сукупність явищ та процесів, які відбуваються в суспільстві, їх носієм є людина. Найбільш складним проявом соціального руху є процес людського мислення.

У нинішній час наука вивчає цілу низку нових форм руху матерії — геологічну, географічну, космологічну та ін. і пропонує новий варіант класифікації форм руху:

«світ ядра» (частинки та античастинки). Це так звані ядерні форми руху матерії;

«світ електромагнетизму» об'єднує внутрішньоатомні, молекулярні процеси, рух і взаємодію заряджених частинок;

«світ тяжіння» (плазма, планетарна речовина). Це гравітаційні форми руху матерії;

«світ життя» об'єднує біогенетичні, популяційні, організменні та інші подібні процеси на нашій планеті;

«світ людського суспільства» — це єдність матеріального та духовного, система діяльності людей та їх відношень.

У цій класифікації форми руху виділені з урахуванням рівня організації матерії, її постійного ускладнення. Для простоти можна виділити форми руху: в неживій, у живій природі; в суспільному житті. Таким чином, зробимо висновок: існує стільки форм руху матерії, скільки ми можемо виявити рівнів упорядкування матерії.

Основними формами існування матерії є простір і час. Простір — це взаємне розташування речей та процесів, їх протяжність і певний порядок взаємозв'язку. Елементами простору є точка, обсяг, довжина, відстань і та ін. Час — це тривалість існування речей та процесів, послідовність зміни їх станів. Можна говорити про фізичний, біологічний, соціальний, космічний час. Дехто відрізняє екзистенціальний час, маючи на увазі складний потік почуттів та відчуттів людини, інших її духовних станів.

У тлумаченні простору та часу склалися два основні підходи: субстанціональний і реляційний, або атрибутивний.

Принципи субстанціонального підходу стверджують, що простір і час є:

а) самостійними сутностями, які незалежні від матеріїта одна від одної («атоми», «порожнечі» Демокріта);

б) абсолютними;

в) універсальними;

г) незмінними.

Інший підхід із самого початку складався як опозиція до вищезгаданих принципів. Простір та час тут розуміють як невід'ємні від матерії способи упорядкування її, іншими словами, — це форми буття матерії. Вони відносні і взаємозалежні. Якщо зробити логічні висновки з формул Лоренца, то ми визнаємо, що скорочується довжина в напрямку руху

та сповільнюється рух часу, збільшується тривалість часового інтервалу Т

між двома подіями.

Це, безумовно, доводитьіснування глибокого зв'язку між матерією та її основними формами існування — простором, часом, рухом. Більш докладніше пропонуємо студентам з цією проблемою ознайомитися у підручниках [7, с 199-205; 8, с. 194-200; 9, с. 155-157].

Однією з головних проблем філософії є проблема єдності світу. Матеріальна єдність світу виявляється:

у підпорядкуванні всіх явищ об'єктивного світу загальним законам та закономірностям;

в абсолютності, вічності, незнищуваності матерії;

в єдності всіх атрибутивних властивостей матерії, у зв'язку всіх її форм руху;

у нескінченому різноманітті взаємних перетворень явищ об'єктивного світу;

в історичному розвитку матерії, виникненні живої та соціально організованої матерії на основі менш складних форм її існування;

у побудові всього матеріального виключно з елементів, що є в періодичній системі Д. Менделєєва, у тотожності фізико-хімічного складу на рівні речовини;

в єдності структурних елементів живої матерії (ДНК, РНК, білки і т. ін.).

Існує й інша категорія, яку використовують поряд з категорією «матерія». Фундаментальним вирішенням проблеми взаємозв'язку людини з об'єктивними умовами її існування є філософська категорія-образ «світ». Вона не позбавляє тієї багатогранності, яка є типовою для філософських категорій, що пояснюється тим, на думку Гегеля, що «чим багатший предмет, що визначається, тобто чим більше сторін має він для розгляду, тим відміннішими можуть бути здійснені на їх основі визначення» (Гегель Г.В. Наука логики / Энциклопедия философских наук.— М., 1974.— Т.1.— С. 167).

Категорією світу користуються для визначення Всесвіту, матерії, Космосу, природи і та ін. Так, наприклад, П.В. Алексеев і А.В. Панін зазначають, що термін «світ» «означає множину матеріальних систем з їх сутностями та їх проявами» (Алексеев П.В., Панин А.В. Теория познания и диалектика.— М., 1988.— С.18).

Навантаження суб'єктивністю цього поняття значно більше ніж «буття» і тим паче «матерія». Світ є, в першу чергу, світом людини, продуктом її світобачення, яке здійснюється через призму її життєвого досвіду, її індивідуального контакту з зовнішністю. Світ постає в людській свідомості в процесі її особистого становлення і зникає з її смертю. Це завжди життєвий світ людини, її бачення об'єктивності на основі власного перебування в ній. Звичайно, цей образ набуває узагальнених форм: у науці він існує у вигляді картини світу, в художньому відображенні має свої особливості, але і в першому, і в другому випадку в його основі лежить життєвий світ людини, що набуває в усуспільнених формах різного ступеня узагальнення. До речі, щодо життєвого світу людини як основи наукових понять і концептуальних виразів достатньо сказано у феноменологічній філософії. Не тільки для науки важливо вичленити життєвий світ як її основу. Справа в тому, що індивідуалізація змісту цієї категорії вкрай важлива для розуміння самої людини. Адже вона існує не лише в системі суспільних і природних зв'язків, в першу чергу, як така, що розуміє певним чином і переживає і конструює цю систему, визначає себе в ній.

У категорії світу сформовано смисловизначеність людської особистості, розуміння нею системи природи і суспільства, до яких вона належить, свого місця в об'єктивності, її злитість із нею, свідому причетність до неї.

Матерія як філософський образ — це те, що існує поза людиною; буття — це те, як людина існує в тому, що поза нею, а світ — це те, як існуюче поза нею існує в ній.

У філософському ідеалізмі, релігії також є місце ідеї єдності світу, його цілісності та гармонійності, але в її розуміння покладено примусово інші світоглядні позиції.

Для поглибленого вивчення цього питання необхідно вирішити проблемно-пошукові завдання до цієї теми та прочитати відповідні розділи у підручниках [1, с. 342-367, 446-491; 2, с 70-122].

Питання для самостійного вивчення теми

Щ 1. Сучасна наука та проблеми форм руху матерії.

, 2. Філософські питання навколо теорії відносності. ^! 3. Дух та матерія як філософські протилежності.

Сучасні погляди на структуру матерії.

Проблеми будови світу в історії філософії.

Питання для самоконтролю знань

ш 1. У чому полягає життєвий та філософський сенс проблеми буття?

2. Які форми має буття людини? їв 3. Чи можна ототожнити матерію з речовиною? Якщо ні, то чому?

Яка відмінність між науковою та світоглядною картинами світу?

Чому рух — це невід'ємна властивість матерії?

Чи можна вважати за рух наші думки?

Чи все ми знаємо сьогодні про форми руху?

Чи змінилося соціально-історичне тлумачення простору і часу у XX ст.?

Яке методологічне значення розуміння матеріальної єдності світу?

Які філософські висновки ви можете зробити з теорії відносності?

Теми рефератів

Буття, матерія як вихідні поняття філософії.

Філософське поняття матерії та її атрибутів.

Філософське розуміння світу.

Концепція трьох світів Г.С. Сковороди.

Значення просторово-часового фактора в архітектурі.

Способи осягнення світу людиною.

Принципи матеріальної єдності світу та його методологічне значення.

Проблемно-пошукові завдання та вправи

1. Вияснити світоглядну позицію кожного з авторіввизначення матерії:

а) матерія — це все те, що нас оточує і не залежить віднас;

б) все побудовано з матерії;

в) матерія — це атоми та порожнеча;

г) матерія — це постійна можливість відчуттів;ґ) матерія — це вигадка атеїстів;

д) матерія — це реальність.

2. До якої (об'єктивної чи суб'єктивної) реальності вивідносите наступні явища (відповідь обґрунтуйте):

а) відчуття важкості;

б) судження «Місяць — це природний супутник земноїкулі»;

в) архітектурний простір,

г) вакуум;

ґ) простір — час;

д) аморальний вчинок;є) категорія «матерія»;

є) кризи — економічна, політична, духовна; ж) первинність матерії.

3. До яких світоглядних позицій належать наступнівисловлення:

а) все — творіння Боже;

б) все є атоми і порожнеча;

в) об'єктивна реальність;

г) речі — це комплекс відчуттів;

ґ) світ єдиний, тому що я його таким відчуваю, таким мислю.

М. Бердяев писав, що «проблема часу — основна проблема людської долі». Як ви думаєте, чи є актуальною ця ідея на сьогодні?

На семінарі було висловлено судження про те, що сучасна фізика відкрила не тільки «частинки», а й «античастинки», мабуть, правомірно говорити про існування «атомів» та «антиатомів», «речовини» та «антиречовини», «матерії» та «антиматерії». В якому пункті це судження з вірного перетворилось в хибне і чому?

Проаналізуйте наступні висловлювання:

спокій та рух — це два незалежні стани речей;

спокій є внутрішнім моментом руху, однією з його характеристик;

рух — абсолютний, спокій — відносний;

спокій — абсолютний, рух — відносний;

— рух абсолютний і в той же час відносний.Які з цих висловлювань слід визнати вірними?

Тема 10

Свідомість як відображення і діяльність

План

Проблема свідомості у філософії.

Свідомість — соціальне явище, вища форма відображення світу.

Суспільна та індивідуальна свідомість, їх діалектичний взаємозв'язок.

Радимо прочитати:

Алексеев П.В., Панин А.В. Философия.— М., Проспект, 1997.— С. 156-193.

Балин В.Д. О механизмах психического отражения // Вестник С.-Петербургского университета. — 1992. — № 2. — С. 65-74.

Горак Г.І. Курс лекцій. — К.: Вілбор, 1997. — С. 92-104.

Кошарний СО. Поль Рікер і герменевтична метаморфоза феноменології // Філософська і соціологічна думка. — 1995. — № 3-4.— С. 64-91.

Швалб Ю. Онтологія цілепокладаючої свідомості: історія та методологія дослідження // Філософська думка.— 1998.— № 4-6.— С.145-167.

Філософія: Підручник / Г.А. Заїченко, В.М. Сага-товський, 1.1. Кальний та ін. — К.: Вища школа, 1995. — С 283-312.

Філософія: Навчальний посібник / І.Ф. Надоль-ний, В.П. Андрущенко та ін. За ред. І.Ф. Надольного — К.: Вікар, 1997. — С 202-221.

Філософія: Курс лекцій / За ред. Є.М. Мануйлова, О.П. Єфімця. — Харків: ХВУ, 1997.— С 201-223.

Философия: Учебник для вузов. — Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. — С. 162-180.

Философия: Учебное пособие.— Симферополь: СОНАТ, 1999.— С.162-193.

Шорохова Е.В. Сознание как высшая форма отражения действительности. — В кн.: Ленинская теория отражения и современная наука. Т. I. — М.: София, 1973.— С. 11-128.

Поради та матеріали до вивчення теми

Ключові терміни: духовне життя, відображення, ідеальне, психічне, дух, душа, свідомість, усвідомлення, підсвідомість та понадсвідомість, суспільна та індивідуальна свідомість, суспільна ідеологія та психологія, форми суспільної свідомості, штучний інтелект.

Свідомість — це одна з фундаментальних філософських проблем. Філософія розглядає взаємовідношення свідомості та матерії.

1. Розглядаючи перше питання, цікаво простежити, як в історії філософії розвивалося уявлення про свідомість. В античній філософи свідомість була причетна до розуму, який є космічним, і поставала як узагальнення дійсного світу. Розум — синонім універсальної закономірності, визначався Гераклітом терміном «логос» (під яким розумілося слово, думка та сутність самих речей). Цінність людського розуму визначалася ступенем його залучення до цього логосу — об'єктивного світопорядку.

У середні віки свідомість трактувалася як надсвітовий початок (Бог), який існує до природи і створює її з нічого. Розум при цьому тлумачився як атрибут Бога, а за людиною залишалася лише крихітна «іскорка» всюди проникаючого полум'я Бога. У надрах християнства виникає ідея активності душі, до того ж у поняття душі включається і свідомість. Усі знання закладено в душі, яка живе та рухається в Богові. Підставою істинності цього знання є внутрішній досвід: душа повертається сама до себе, осягаючи розумом з найбільшою вірогідністю власну діяльність. В подальшому поняття про внутрішній досвід стає основним у концепції свідомості. Для середньовічного схоласта Фоми Аквінського поняття «внутрішній досвід» — це засіб самозаглиблення та спілкування з Богом. Несвідома душа була залишена рослинам і тваринам, у людини ж усі психічні акти, починаючи з відчуття, наділені ознаками свідомості.

Матеріалістичні традиції були присутні і в античну епоху, і в Середньовіччі, але вони не були послідовними. Так, арабомовні мислителі Середньовіччя Разі та Ібн-Сіна, а також англійський філософ Іоанн Дуне Скот висунули вчення про те, що вся матерія, включаючи й неживу, мислить. Цей напрямок отримав у філософії назву «гілозо-їзм». У філософії Нового часу на розробку проблеми свідомості найбільший вплив мав Р.Декарт. Висуваючи на перший план самосвідомість, він розглядав свідомість як внутрішнє споглядання суб'єктом змісту свого власного внутрішньою світу. Душа, за Декартом, тільки мислить, а тіло тільки рухається. Цей погляд справив великий вплив на всі подальші вчення про свідомість, яка ототожнювалася зі здатністю суб'єкта мати знання про власні психічні стани. На противагу Декарту було висунуто вчення про несвідому психіку. Лейбніц, спираючись на відкритий ним закон збереження «живих сил», стверджував, що всі речі мають власну силу, внутрішню здатність безперервно діяти. Він висунув вчення про монади — одиниці буття. У психології їм відповідають одиниці свідомості.

У XVIII ст., спираючись на досягнення фізіології та медицини того часу, французькі матеріалісти (особливо Ламетрі) обґрунтували положення про те, що свідомість є особливою функцією мозку. На їх думку, вона відрізняється від інших функцій тим, що завдяки їй людина здатна набувати знання про навколишню природу та саму себе, але вони не змогли виявити суспільну природу та активний характер свідомості, бо були за своїми поглядами метафізиками та механіцистами.

Німецький класичний ідеалізм (Кант, Гегель) виявив різні рівні організації свідомості, її активність, історизм, діалектику чуттєвого та логічного, індивідуального та соціального.

Значну увагу проблемі свідомості приділили представники діалектичного матеріалізму. Вони послідовно обґрунтували положення про первинність матерії, показали, що свідомість ґрунтується на матерії, але не на будь-якій, а лише на високоорганізованій (на людському мозку), продукту природного та суспільного розвитку, висунули принцип відображення. Початковим пунктом в аналізі свідомості є гносеологічне визначення свідомості як суб'єктивної реальності, яка залежить від об'єктивної реальності. В суб'єктивній реальності свідомість визначається як духовне, ідеальне. Але це протиставлення виводиться зі спільної основи, яка виявляється у самому способі існування матерії [1, с 14-39].

Важливо зрозуміти, що в неживій природі відображення може бути не просто синонімом масово-енергетичного перенесення дії, а саме — інформаційним процесом. У живій природі інформаційне відображення керує пристосувальною поведінкою біосистем. Мозок з його величезними можливостями — ось основний результат досоціальних етапів відображення.