Вступ
Тема курсової роботи "Писанкарство - як вид народного художнього промислу на уроках в початкових класах". З відновленням державності відроджуються національні символи та духовні обереги. І писанка - серед них.
Прадавня стара легенда доводить: наш народ доти буде процвітати, допоки українські жінки писатимуть писанку.
Цей вид декоративно-ужиткового мистецтва своїми коренями сягає у сиву давнину. Його відродження в шкільному курсі на уроках трудового навчання сприяє пізнаванню культури українського народу, його звичаїв, традицій, розвитку в школярів естетичного розуміння світу, виховання любові до рідного краю.
Писанкарство вивчається в початковій школі з 2 по 4 клас.
Розділ "Мова образотворчого мистецтва" (2 клас) включає в себе тему "Композиційні прийоми в скульптурі та декоративно-прикладному мистецтві", яка вивчається протягом 8 годин. Після опрацювання цієї теми діти мають уявлення про ритм як засіб створення орнаменту, особливості кольору в декоративному зображенні, ефекти поєднання великих і дрібних елементів у декоративній композиції, сприймають та візуально розрізняють геометричні та рослинні орнаменти. Виконують колективну творчу роботу "Весна прийшла!". В 3 класі розділ "У майстернях художників" діти під час вивчення теми "У майстернях скульптора, архітектора в народних майстрів" (7 год.) ознайомлюються з технікою писанкарства, оволодівають навичками орнаментальних композицій, створюють групову роботу "Готуємось до свята". Під час вивчення розділу "Художній образ в мистецтві", тема "Образ рідного краю в мистецтві" (8 год.) учні ознайомлюються з кольоровою гамою та символікою писанки в окремих регіонах України. Після закінчення теми можуть створювати святковий настрій в композиції за допомогою кольору та декору в багатоплановій тематиці. По завершенню розділу створюють колективно-групову роботу "Неначе писанка село", в якій демонструють особливості орнаментального розпису в своєму регіоні.
Проблематикою дослідження є процес прищеплення любові та поваги до писанкарства в школі. Педагогічна наука визнає велике виховне значення народного мистецтва, яке зацікавлює дітей, сприяє розвитку естетичних захоплень та суджень. Вивчення творів народного декоративного мистецтва пробуджує у дітей перші яскраві образні уявлення про Батьківщину і мистецтво, сприяє вихованню патріотичних почуттів. Методика формування знань, умінь і навичок писанкового розпису являє собою цілісний процес пізнання та розвиток композиційних здібностей.
Зміст декоративної роботи в початкових класах значно ускладнюється. Вже в першому класі на уроках декоративного малювання учні повинні отримати певні естетичні знання : про народну глиняну іграшку, про виразні прийоми розпису, основи вишивання хрестом, різновиди швів, об’єкти та види розпису. Відбувається подальша систематизація умінь та навичок у створенні власних композицій узору та малюнка.
Мета дослідження: розкриття особливостей українського писанкарства, розглянувши їх в історичному, технологічному та регіональному ракурсі.
Завдання роботи:
- дібрати і вивчити психолого-педагогічну і методичну літературу з даної теми;
розкрити поняття писанки, особливості вивчення теми у початковій школі;
вивчити практику застосування вчителями початкової школи елементів техніки писанкарства у навчанні молодших школярів;
- розробити фрагменти окремих уроків у початкових класах з використанням розпису писанкарства.
Об’єкт дослідження: навчальна діяльність молодших школярів. Предмет дослідження: процес ознайомлення з технікою писанкарства, засвоєння методичних прийомів, відтворення їх на практиці, продуктивність запам’ятовування і відтворення учнями навчальної інформації.
Методи дослідження:
теоретичні - системний аналіз психолого-педагогічної і навчально-методичної літератури з проблеми дослідження;
емпіричні - бесіди з вчителями і викладачами, вивчення і узагальнення досвіду вчителів-предметників, істориків, народознавців.
В процесі вивчення учнями декоративного мистецтва на уроках органічно вписується група методичних прийомів, які знаходять застосування в роботі з дітьми дитячого садка : питально- відповідна бесіда про твори народного мистецтва; усне малювання, яке створює сюжет, котрий потрібно вирішити декоративними засобами; прийоми пензлевого розпису; використовування аплікацій, як елемента, який організує декоративну композицію і як засіб пізнання дійсності для декоративного узагальнення.
Вчитель повинен вміти з’єднати розвиток мислення та мовлення учнів молодших класів з естетичним пізнанням та художнім розвитком. Знайомство учнів навіть із звичайними художніми предметами повинно бути приводом для серйозної розмови про сутність естетичного у мистецтві та дійсності, про становлення сучасного стилю та моди, про специфіку системи зображувально - виразних засобів декоративно-прикладного мистецтва на рівні з іншими видами мистецтва.
З кожним роком все більше
уваги приділяється розвитку видатного українського виду декоративно-прикладного
мистецтва - писанкарству. Багато дослідників, істориків, науковців,
мистецтвознавців присвятили належну увагу даній галузі, видаючи збірки не лише
в Україні, а й далеко за її межами. Спираючись на літературу не тільки
істориків та народознавців минулого, а й на праці сучасників, зроблю висновок,
що писанка цікавила людей не лише в прадавні часи, вона продовжує цікавити та
захоплювати прихильників цього виду прикладного мистецтва і зараз.
Розділ 1. Загальний
огляд писанкарства як виду народного промислу
1.1 Історія
зародження писанкарського мистецтва
Писанка - пташине яйце, розписане певними знаками та символами за допомогою гарячого воску з використанням фарбників (природних чи анілінових) для надання йому різнокольорового забарвлення.
Ще за часів писемності нанесені на шкарлупу яйця чарівні, магічні знаки несли в собі певну систему побажань добра, щастя, захисту від природних стихій, розуміння Всесвіту і свого місця в ньому. Писанка з давніх-давен була оберегом українців. Тільки українському народу вдалося зберегти знакову символіку писанки, донести до сьогодні автохтоні графічні уявлення про життя так виразно, глибинно і лаконічно.
Звичаї, вірування та ігри, пов’язані з писанками, що зберігаються в народі, вказують що писанка своєю традицією сягає глибоко в дохристиянські часи і тісно пов’язані з сонячним культом наших предків.
Символічні знаки писанки вміщували в собі святкування перемоги сонця над темрявою, весни над зимою, життя над смертю. Поєднання відкритого вогню (свічка, що горить), бджолиного воску (бджола як "божа мушка" і уявленні українців), хороших думок в момент писання знаків (що є магічним за своєю силою) та власне самого яйця (символу життя і вічності) - все це створює могутній оберіг, ім’я якому - писанка.
Писали писанки від Різдва до Трійці, охоплюючи весь весняний цикл. Різдвяні "голуби" були провісниками весни, а на Стрітення вже розписували обов’язково три писанки з церквами на кожній та пташками: зозулею, ластівкою та сорокою. На Сорок святих робили писанки-"сорокаклинці" (бажано 40 штук). Благовіщення приносило писанки з "сосонками", "квітками", Вербна неділя знаменувалась "вербовими гілочками", а Великдень - яскравими писанками з різноманітною знаковою символікою. Маленьким діткам дарувалися писанки яскраві, здебільшого на білому або червоному тлі з "зірками", "сонечками"; господарям - писанки із зображенням "дерева життя"; старшим людям - писанки на темному тлі з "безкінечником". Було в традиції обдаровувати писанками і свійських тварин. Малювали писанки із зображенням "курячих лапок", "гусячих шийок", "котиків", "баранчиків". Вірили, що шкарлупа від такої писанки давала здоров’я тваринам.
Писанку з "безкінечником" пасічник клав під кутовий вулик, щоб роїлися і множилися бджоли; корові, що вперше йшла у стадо, одягали на ріг писанку із зображенням "вербової гілочки", щоб не хворіла. На чотирьох кутах поля закопували писанки, щоб урожай був хороший. На Великдень обов’язково писали писанки із зображенням "гребінця півня" і клалися на підвіконня (охорона від пожежі); обов’язково писалася писанка із зображенням Богині-Беригині, що охороняє все суще на землі.
Таким чином, жінка мала власноруч написати для своєї родини понад десяток писанок, що за потребою використовувались протягом року.
Але Великодніми писанками не закінчувалося написання. Далі були Проводи, або поминальна неділя, коли несли писанки з білими візерунками, здебільшого "хрестиками" на чорному тлі, на могилки рідних. Вірили, що ті писанки є мостиком, який поєднує душі померлих з живими, і вони чують наші думки і слова, звернення до них. Вознесенські писанки вміщували всю гаму кольорів і символічних знаків. Закінчувалося писання писанок на Трійцю, на них здебільшого панував рослинний орнамент: "трилист", "дубовий лист", "яровий лист", "кленовий лист". Так майже півроку писали писанки, славлячи життя, розквіт та любов.
Серед народу є багато вірувань, які пов’язані з готуванням великодніх писанок та крашанок. Наведемо деякі з них.
На Поділлі вірять, що найкращий час починати роботу з писанками - це другий день після Хрестопоклонної неділі, а на Сорок Святих треба виписати сорок клинців. У Вербну неділю та на Благовіщення з писанками нічого не можна робити, - попсуються. Щоб писанки довго зберігались, їх треба варити в Чистий четвер.
Шкаралупу з крашанок треба поламати на найдрібніші шматочки, щоб відьма не могла нею набрати роси, бо тією росою вона може попсувати корів.
Якщо відьма вколе кого-небудь шкаралупою з писанки, той захворіє і "висхне".
Хустку, якою обтирають писанки, ховають - "щоб підкурювати нею бешиху".
Товчене на порошок лушпиння крашанки підсипають до кормів курям - "щоб краще неслися".
Шкаралупу з писанок чи крашанок в одних місцях викидають на стріху хати, а в других виносять на текучу воду.
Топтати ногами рештки пофарбованого яйця або писанки - великий гріх. Хто буде товкти ногами свячене яйце, того Бог покарає хворобою.
Майже по всій Україні є вірування, що шкаралупою свяченої крашанки можна підкурювати хвору людину чи тварину від пропасниці.
Крашанка, а ще більше писанка, одержана на Великдень після першого христосування, зберігається - "бо вона відвертає напасті злого чоловіка". Крім того, така писанка "припинить пожежу". Дівчата вмиваються з першою крашанкою - "щоб кращими бути".
На перший день Великодня вся нечиста сила пов’язана і сидить по закутках. Якщо, прийшовши з церкви, піти з згаданою вище крашанкою по закутках двору, котячи свячене яйце по всіх темних закамарках, то можна натрапити на чорта, який буде сидіти у шапці-невидимці. "Як здобудеш ту шапку - щастя твоє, матимеш усе, що захочеш. Та бережіть, бо як схопить твою крашанку чорт - пропав ти, задушить нечиста сила".
"Якщо на Великдень вистоїш у церкві всю ніч з крашанкою в кишені і вислухаєш, не куняючи, утреню і обідню, то тоді тримай це яйце хоч і десять років - воно не зіпсується. Якщо з тим яйцем вистоїш у церкві великодню службу вряд 20 років, будеш бачити всяку нечисту силу, а найбільше відьми будуть чіплятися до тебе, щоб виманити у тебе те яйце. Якщо ж підеш до церкви, не вислухавши діяння і не діждавшись, поки дочитаються до Христа, і покладеш крашанку на стіл, то після обідні вона буде іншого кольору. Знай: відьма перемінила твою крашанку".
В ніч проти Великодня кладуть у миску з водою крашанку і мідний шаг - хто найраніше встане, тому шаг і крашанка. Якщо в хаті є доросла дівчина, то всі стараються робити так, щоб це дісталося їй. - "щоб вона була найкраща в хаті".
Прийшовши з церкви, одне яйце відкладають окремо. Після того, як розговіються, господар бере те свячене яйце, йде з ним у стайню до тварин і, проводячи крашанкою по спині кожної тварини так, щоб був хрест, каже: "Христос воскрес!". Потім обчищають у хаті це яйце від шкаралупи, кришать на дрібні частинки, змішують з висівками і дають їсти худобі. В інших випадках просиляють крізь це яйце нитку і вішають його цілим під повіткою. І одне, і друге робиться на те, "щоб скотина була здорова".
Свячені крашанки люди зберігають з року в рік і, як трапиться пожежа, перекидають через вогонь, вірячи, що вогонь погасне. Вживають свячені яйця і від різних хвороб: кладуть шкаралупу свяченого яйця на вогонь і димом підкурюють хворого на пропасницю; від курячої сліпоти теж підкурюють таким же способом. Вірять, що свячене яйце може заспокоїти зубний біль. Хворі на пропасницю зашивають свячене яйце в хустку і носять при собі доти, доки хвороба не минеться.
"Дороге яйце не крашене, а біле і в піст бачили, та ще в Петрівку побачимо".
Всі ці вірування свідчать про те, якого великого значення надавали наші предки писанкам та крашанкам.
На Гуцульщині ґаздині з писанок роблять пташки - голубці. Вибирають середину писанки, доробляють із кольорового паперу хвіст та крила, голову з воску. Цих пташок вішають у хаті на пам’ятку про те, що ."Ісус народився, то голубец прилетів і над ним лелів".
Шкарлупу від великодніх
яєць викидати не можна - це великий гріх. На Гуцульщині їх кидали у вогонь, або
воду.
.2 Пишемо писанку:
таємниці майстра
Для написання писанки необхідно приготувати чисте, свіже, без плям, тріщин та подряпин куряче яйце. Інколи писанки пишуть на гусячих, качиних або яйцях інших свійських чи диких птахів. За давньою традицією писанки мають бути написані на повному (цілому) свіжому яйці, яке не можна варити. Для того, щоб виготовити таку писанку, необхідно взяти "домашнє", запліднене яйце, бо воно може зберігатися тривалий час, поступово висихаючи. Якщо ж для писанки беремо яйце птахофабрики, то після нанесення всього малюнка і перед зніманням воску необхідно зробити у двох протилежних кінцях яйця отвори за допомогою гостро заточеного надфіля або тонкого свердла та обережно "видути" вміст яйця. Якщо ж цього не зробити, така писанка за кілька тижнів зіпсується і лусне. До речі, в деяких селах був звичай мати за оберіг саме порожні писанки, які вішали під образами у вигляді намиста.
Перед початком роботи яйце миють у чистій теплій воді. Після миття яйце витирають сухою чистою ганчіркою. Для поділу поверхні яйця й нанесення малюнків потрібен простий олівець, гостро заточений і бажано не дуже м’який, щоб лінія на шкарлупі буде не дуже темна. (Додаток А)
Свічка з воску або парафіну кріпиться до підставки з металу, яка має бути стійкою й мати гострий край, об який знімаються надлишки воску з писачки. Найпростіша й найзручніша підставка - звичайна бляшанка.
Для фарбування писанок приготуємо набір розчинених анілінових барвників, що призначені для фарбування вовни. Фарбу (приблизно одну чайну ложку) висипаємо у банку місткістю 0,5 л та заливаємо її 250-300 мг окропу. Воду бажано брати м’яку. Фарбувати писанки можна тоді, коли фарба охолоне до кімнатної температури. Основні кольори - жовтий, зелений, червоний та чорний. Рідше використовуються синя, фіолетова, помаранчева та коричнева фарби.
Для більш якісного фарбування підготуємо близько 300 мл 9%-го розчину оцтової кислоти (харчового оцту), який наливаємо у банку 0,5 л. А для написання писанок способом "відбілювання" - розчин з використанням будь-якого відбілювача для білизни (наприклад, 3-4 столових ложки "білизни" на 300 мл води). Потрібні ще чисті ганчірки, що добре вбирають вологу, та ложки, бажано пластмасові або з нержавіючої сталі, якими опускатимемо яйце у фарбу. Ложки беруться для кожної фарби окремо. (Додаток Б)