Багато вітчизняних учених уявляють українську модель громадянського суспільства, яка б синтезувала придатний для подальшого розвитку і зарубіжний, і власний досвід. Від цього залежить, відбудеться в Україні повноцінне громадянське суспільство, чи ні. Жодна його запозичена модель гармонійно не впишеться в нашу дійсність.
Як відомо, існує три моделі громадянського суспільства: конфронтаційна, патерналістська і консенсусна. Остання є оптимальною. У сучасному українському суспільстві присутні елементи всіх трьох моделей. Але поки що переважають складові конфронтаційної моделі.
Певний прообраз громадянського суспільства властивий менталітету українського народу від часів віча, громадянських общин тощо. Але прагнення приватного впорядкування міцно перепліталося з відчуженістю частини людей від засобів виробництва, спільноти. Деклароване народовладдя далося взнаки, навіть перші демократичні вибори не всі сприйняли як реальну можливість обирати. Люди тоді ще не усвідомлювали себе сповна громадянами, тому формування громадянського суспільства виявилося складним завданням.
Головний шлях розвитку українського суспільства має проходити через перетворення держави-монополіста за допомогою права та розширення кола невідчужуваних прав людини із сили, що тяжіє над інтересами людини і суспільством загалом, на політичний інструмент і гарант їхнього захисту, обслуговування і розвитку.
Зміст процесу розвитку і збагачення як понять правової держави і громадянського суспільства, так і суспільних феноменів, які цими поняттями відображаються, - дедалі більша гуманізація і соціалізація суспільного життя, підпорядкування суспільних процесів людським, гуманістичним пріоритетам через механізм демократії. Головна тенденція реального функціонування як правової держави, так і громадянського суспільства вбачається у переміщенні центру ваги з формально-юридичного закріплення на змістовно-соціальні моменти. Ця тенденція адекватно реалізується лише через постійне розширення кола природних і невідчужуваних прав людини паралельно з перманентним удосконаленням реалізації всіх цих прав. Первинне підґрунтя як правової держави, так і громадянського суспільства становлять громадянські цивільно-майнові права. Беручи до уваги загальну історичну перспективу, можна стверджувати про збагачування та поглиблення цих прав в результаті утвердження громадянських свобод, політичних, а потім і соціальних прав і свобод.
Виходячи з цього, логічно говорити про взаємозумовленість, зворотній зв'язок процесів розширення кола невід'ємних прав і утвердження, реалізації таких прав у суспільстві.
Усе викладене вище дозволяє розглядати поступ правової держави і громадянського суспільства в Україні не тільки як близькі і тісно взаємопов'язані і взаємозумовлені процеси, але й як один процес та єдиний суспільно-правовий феномен. У цьому випадку правова держава та громадянське суспільство є лише різними точками розгляду, аспектами аналізу його змісту.
Останнім часом наше суспільство постійно випробовувалось і далі випробовується на стійкість, здатність ініціювати цивілізовані зміни в політичному суспільстві. Зростання соціальної диференціації, звуження центрів прийняття рішень, процеси модернізації та глобалізації можуть завдати серйозної загрози громадянському суспільству.
На такому тлі зменшується кількість наукових досліджень проблем громадянського суспільства та його впливу на політичну систему. Ті дослідження, що здійснюються, чітко фіксують розуміння значущості громадянського суспільства, демократичних перетворень, політичної модернізації в Україні. Чітко окреслюються й основні функції такого суспільства: гарантування й захист прав і свобод людини та громадянина, передача соціального досвіду від покоління до покоління, вироблення норм і цінностей стосовно основних сфер життєдіяльності людини, формування умов для розвитку самоорганізованих об'єднань, виховання активного індивіду, вплив на державу з метою створення правового простору для здійснення її соціальних, демократичних функцій.
Громадянське суспільство робить людину вільною, при цьому диференціюючи людей, роблячи їх соціально нерівними. Подолати ці недоліки можна шляхом формування адекватної політичної свідомості та політичної культури. Громадянське суспільство в Україні може бути сформоване лише на таких умовах: ефективна діяльність громадських і політичних інститутів забезпечує реалізацію інтересів і потреб окремої особистості, а не держава регулює становлення, форми, функції громадянського суспільства.
Економічну основу громадянського суспільства мають становити відносини ринкового характеру. Його формуванню передує становлення різноманітних форм власності з перевагою приватного капіталу. Регульована ринкова інфраструктура спричиняє ділову активність, заповзятливість людей, створює передумови плідної роботи. Наявність власності ж стає умовою свободи особистості в громадянському суспільстві. Але слід мати на увазі, що свобода без правових меж здатна зруйнувати саме громадянське суспільство.
У політичній сфері громадянське суспільство має забезпечувати усім своїм громадянам вільну участь у державних і громадських справах. Держава і громадяни, за наявності закону і рівності перед ним, мають певний загальний інтерес і реалізують його. Тобто створюється демократична правова держава, в якій ці інтереси реалізуються на основі міжнародно визнаних норм. У такій державі виключається дискримінація за національно-етнічними, політичними, релігійними, статевовіковими ознаками. Забезпечується надійний законодавчий захист особистості й гідності громадянина, тобто: недоторканість його житла і майна, вільний вибір професії, визначення місця проживання, пересування по країні та за її межами, таємниця листування, телефонних розмов та інших видів сучасного спілкування, свобода слова, друку та інформації. Реалізується вільне самовизначення людини в її світоглядних і духовних інтересах, а також всебічний захист громадянських прав з боку судових органів і громадських організацій.
Щодо соціальної та духовної сфер, то в них громадянське суспільство спирається на якнайширшу соціальну структуру, яка постійно змінюється й удосконалюється. У ній встановлюються відносини, пов'язані з індивідуальним вибором, політичними та культурними ціннісними орієнтаціями. Завдяки реалізації різнопланових інтересів забезпечується культурно-політичний плюралізм, важливий для нормального функціонування громадянського суспільства.
Громадянське суспільство набирає вигляду сукупності суспільних відносин (економічних, соціальних, політичних, духовних), формальних, а також неформальних структур, які задовольняють спектр потреб і реалізують інтереси індивідів або їх груп, що адекватні досягнутому рівню суспільного розвитку.
Чим вищою є організація громадянського суспільства, тим повніше виявляється його єдність, інтегративність, соборність, що упорядковує, підсилює різноманітні індивідуальні, групові, організаційні центри. Не кожну сукупність людей на певній території можна назвати громадянським суспільством, а лише таку, члени якої об'єднані спільними інтересами і між собою, і з деяким цілим, що може бути спільною метою або джерелом життєдіяльності даної спільноти. Потенційна самоорганізація індивіда народжується в єдності, яка онтологічно передує автономії в соціальному бутті. Інакше кажучи, громадянському суспільству властиве органічне співіснування різноманітних соціальних сил, інститутів, організацій, зацікавлених груп, об'єднаних загальним устремлінням до спільного життя. Визнання самоцінності особи, її прав та свобод обумовлює і відповідальність особи перед суспільством, іншими його членами.
Таким чином, чим вищим є рівень розвиненості громадянського суспільства, тим більшою є міра свободи індивідуальності. Тільки за умови існування громадянського суспільства як органічної системи, що забезпечує творче самовираження людини, соціум набуває такі риси, як відкритість, має змогу до конструктивного саморозвитку. Громадянське суспільство - це своєрідний соціальний простір, в якому відкритість індивідів опосередкована їх взаємодією, умовами для самореалізації.
Формування громадянського суспільства - наріжна проблема розвитку модернізаційних процесів. Його розвиток є свого роду індикатором практичного вирішення ряду соціально-політичних проблем, у тому числі реального забезпечення законних прав та інтересів людини. Зафіксовані в Конституції України права і свободи людини та громадянина цілком відповідають міжнародно-правовим стандартам. Але на практиці не всі декларовані права забезпечуються. І це значною мірою зумовлено нерозвиненістю відповідних інститутів громадянського суспільства. В країні до цього часу немає дієвої й ефективної судової системи. В результаті багато справ, які стосуються захисту особистих прав і гідності громадян, вирішуються некваліфіковано, а розгляд деяких настільки затягується, що їх захист втрачає будь-який сенс. Вирішальною гарантією прав громадян виступає достатній розвиток матеріального виробництва, засобів культури, преси, громадських організацій. На жаль, на конституційно-правовому рівні ці питання до цього часу належним чином не врегульовані, в їх вирішенні виявилася явна диспропорція. У той час, як державні інститути мають певну матеріальну і політичну підтримку, основні інститути громадянського суспільства, в тому числі осередки виробництва, науки, культури, освіти, переживають нелегкі часи.
Не виявляють інтересу до розбудови громадянського суспільства політичні партії, хоч їх призначення - бути посередниками між громадянським суспільством і державою, трансформувати в державну політику інтереси громадянського суспільства як об'єктивного чинника демократизації. Приватизація державної власності теоретично повинна була сприяти створенню середнього класу. Але в дійсності власність зосталася в руках нової бюрократії, яка перемістила центри прийняття рішень в президентські структури і захистила себе від суспільного контролю.
Стосунки між державою та громадянами розвиваються на ґрунті вдаваного демократизму, який є наслідком несформованості стійких груп інтересів громадян, з одного боку, а з іншого - нездатністю або небажанням правлячої еліти створити нові «правила гри» в якості обов'язкових для усіх груп, включаючи і себе. Як справедливо зазначила І. Кресіна, «…найкраще працює той політичний устрій, який характеризується зрілими партіями, відповідальними інститутами влади та розвинутим громадянським суспільством» [173, с. 12].
У 2006 році в Україні існувало 140 політичних партій і близько 117 тис. громадських організацій (профспілки, спілки об'єднання громадян, організації з місцевим статусом тощо). Реально ж працювали далеко не всі [236].
У сфері економічної політики реалізація ідеї індивідуальної свободи, що необхідна для формування громадянських відносин, виявила антисоціальні, навіть кримінальні форми. Більшість населення не змогла включитися в активну економічну діяльність, втратила грошові вклади - все це не сприяло становленню зрілого громадянина з невід'ємними правами та обов'язками.
На шляху формування громадянського суспільства в Україні існують й інші перепони. Перш за все, стійкі стереотипи, система цінностей, сформована тоталітарним режимом, яка є несумісною з основами громадянського суспільства. В першу чергу психологічний дискомфорт визивають такі цінності, як приватна власність, нерівність доходів, конкуренція, ринок тощо. Ствердження цих універсальних цінностей дуже ускладнюється помилками реформаторів, що призвели до різкого зубожіння народу.
Проблеми формування громадянського суспільства в Україні визначаються ще й слабкістю політичної позиції окремих індивідів. В українському суспільстві політичні позиції громадян залишаються нечіткими, обумовленими, насамперед, первинними (сімейними, родинними) зв'язками. Сторонні люди часто сприймаються як потенційні вороги. На такій психологічній основі не можна створити сучасне суспільство, яке потребує певного рівня довіри між громадянами. Можливість існування сучасних економічних, соціальних і політичних організацій значною мірою залежить від надійності соціальних зв'язків між людьми.
Таким чином, в цілому виявляється висока зацікавленість вітчизняних вчених щодо дослідження проблеми громадянського суспільства та правової держави в Україні. Потрібні й відповідні зусилля держави щодо підвищення статусу громадянського суспільства як рівноправного партнера. І хоча останнім часом центральні органи влади країни приймають акти, які прямо чи опосередковано впливають на діяльність третього сектора (громадських, благодійних, релігійних організацій, професійних і творчих спілок тощо), роль держави в цьому питанні залишається ще мало помітною. Тож, генезис самої ідеї громадянського суспільства, перш за все, лежить в об'єктивно існуючій потребі індивідуальної свободи, самоцінності кожної окремої особистості і в цілому в формуванні розвинутого громадянського суспільства.