Монографія
Громадянське суспільство та політична культура: теоретичнийі прикладний аспекти
Г. П. Щедрова
Луганськ
2009
Рекомендовано до друку Вченою радою Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля (протокол №2 від 30 жовтня 2009 р.) громадянське суспільство правовий свідомість
Рецензенти:
Токовенко О. С., доктор філософських наук, професор, член-кореспондент Української академії політичних наук, декан соціально-гуманітарного факультету Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара
Новакова О. В., доктор політичних наук, професор кафедри політології Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля
У монографії представлено результати комплексного дослідження громадянського суспільства та політичної культури за роки незалежності сучасної України. На великому фактичному матеріалі, у тому числі вперше залученому до наукового обігу, розкривається природа, зміст і характер еволюції громадянського суспільства і держави в процесі демократичного транзиту.
Видання розраховане на політологів, істориків, викладачів і студентів вищих навчальних закладів освіти.
ЗМІСТ
ВСТУП
Розділ 1. ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ЯК ВИКЛИК ЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ
Розділ 2. ДЕРЖАВА І ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО В ПОШУКУ РІВНОПРАВНОГО ПАРТНЕРСТВА
Розділ 3. ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА
ЯК ЧИННИК ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ ДЕРЖАВИ І СУСПІЛЬСТВА
ДЖЕРЕЛА
ВСТУП
Україна здобула незалежність і розбудовує свою державність. Шлях побудови й утвердження державної незалежності нелегкий, суспільство переживає серйозні випробування і надалі його чекає копітка напружена робота. Цей шлях Україна почала торувати в умовах глибокої кризи, що охопила всі сторони життєдіяльності суспільства. Отже, найважливішими завданнями сучасності стало відновлення громадянського суспільства і створення правової держави, формування політичної культури громадян. Без розв'язання зазначених політичних і правових проблем, без усвідомлення кожним громадянином необхідності цієї велетенської роботи, неможливий позитивний результат суспільного розвитку. В цих умовах різко зростає роль громадянського суспільства як чинника розвитку політичної свідомості та культури громадян. Вона має виробити оптимальний механізм впливу на суспільну свідомість взагалі і політичну, зокрема, зробити своїх громадян зацікавленими співучасниками політичного процесу.
Україна в своєму розвиткові робить стрімкий історичний і політичний поворот, вистражданий багатьма поколіннями. Рішуче позбавляючись від тоталітаризму, вона вибрала своїм орієнтиром інший тип суспільного устрою, в центрі якого має постати конкретна людина з усім розмаїттям своїх проблем. Ії однаково зачіпає все, що відбувається в політичній, економічній, соціальній та духовній сферах. Вона не може сьогодні бути щасливою, бо несе значні соціально-економічні та психологічні втрати. Усі ці чинники важливі водночас, усі вони однаково впливають на формування політичної культури громадян. Тому вони повинні бути своєчасними, сповненими ідеї гуманізму й динамічними в застосуванні. На це і має бути спрямована діяльність держави і громадянського суспільства.
Від рівня політичної свідомості громадян, їхньої громадянської культури, від розуміння ними політичних процесів в країні залежить розв'язання головного питання: куди рухається Україна, чи буде вона просуватися шляхом демократії, свободи і правди, чи втратить надбане від свого невміння скористатися наданою історичною можливістю.
Аналіз суспільної свідомості свідчить, що сьогодні вона є складною і суперечливою як ніколи. Відбиваючи соціальні процеси і впливаючи на них, політична свідомість ще не зробила свого остаточного вибору - вона рухається і праворуч, і ліворуч. Певні політичні сили завжди використовують це на свою користь. Тому бездіяльність держави може обернутися бідою для неї самої. Держава, суспільство, коли вони започатковують велику справу, повинні починати з вивчення людини, не вигаданої, не ілюзорної, а реального громадянина реального суспільства з усіма притаманними йому позитивними рисами і вадами. Бо, як відомо, розробляють суспільні стратегії політики, держава, а втілюють у життя - прості люди, громадяни. Це положення має стати важливим чинником у досягненні якісно нового стану української державності.
У різні часи проблема громадянського суспільства, правової держави, взаємодії між ними привертала увагу вчених, політиків. В історичному контексті можна вказати на успіхи у вивченні зазначених феноменів. Значний внесок у їхнє дослідження зробили Арістотель, Н. Макіавеллі, Ж.-Ж. Руссо, Г. В. Ф. Гегель, М. Грушевський, В. Корецький та інші дослідники.
Уперше термін «громадянське суспільство» було використано в XVI ст. в коментарі до «Політики» Арістотеля. Ідея громадянського суспільства як суверенного народу виникла ще за античних часів. І кожна епоха внесла свій доробок у вивчення цього феномена, але й досі спостерігаємо великий спектр поглядів і оцінок. Дискусійними залишаються питання про походження, історичні долі та хронологічні рамки громадянського суспільства. Наводяться докази того, що в сучасних умовах зникли межі між громадянським суспільством і державою, що держава втручається у розв'язання всіх фундаментальних проблем. Існує також точка зору, згідно з якою громадянське суспільство взагалі ототожнюється з людським суспільством. Уявляється все ж, що про громадянське суспільство як таке доцільно говорити лише з моменту появи громадянина як самостійного індивіда, що усвідомлює себе індивідуальним членом суспільства, наділеного правами і свободами, а також моральною відповідальністю за свої дії.
Майже до XVIII ст. громадянське суспільство і політична держава являли собою, по суті, взаємозамінні терміни. Дж. Локк, І. Кант використовували їх як синоніми. Актуальними є ідеї Ж.-Ж. Руссо, згідно з якими законну силу має лише та система правління, що заснована на участі кожного громадянина у владних відносинах, на безперечному повновладді народу. Щодо побудови української державності, то ці теоретичні розробки набудуть належного значення лише за умов урахування менталітету українського народу. Їх поступово розробляють науковці, але складність полягає в тому, що процес часто відбувається в кризових умовах, тому будь-які помилки, особливо політичного характеру, вкрай небажані. Дієвість побудови держави має бути забезпечена спільними діями теоретиків, політиків і практиків. Усвідомлення всіма політичними інститутами єдності трьох ланок - політичної теорії, практики та політичної емпірії для вироблення механізмів розв'язання проблем громадянського суспільства, правової держави, їхнього впливу на свідомість громадян, політичну культуру є актуальним дослідженням.
На фоні цих процесів важливою для вивчення окреслюється також проблема пробудження свідомості національної індивідуальності. Слід вивчити, як зберігалася національна свідомість в українців за часів тоталітаризму та як її зберегли українці за межами своєї держави. Звичайно, що громадянське суспільство, держава, а також найважливіші їх інститути створювалися для досягнення гармонії між різними соціальними силами та інтересами. Але це завжди ставало недосяжним ідеалом. Знайти шляхи наближення до цього ідеалу - теж завдання політичної науки і практики, розв'язання якого буде свідчити про рівень цивілізованості суспільства.
Безпосередньо розробка проблеми громадянського суспільства не здійснювалася майже до другої половини 70-х років ХХ-го століття. Відбулася підміна понять: під суспільством взагалі малося на увазі, насамперед, громадянське суспільство. Відродження інтересу до цієї проблеми в західній науці припадає на другу половину 70-х і на 80-ті роки ХХ-го століття, коли позначився перехід до демократії.
Наявний помітний успіх і в вивченні різних аспектів суспільної свідомості та її форм, таких як політична, економічна, правова тощо. До цієї проблеми можна віднести праці К. Гаджиєва, Б. Грушина, Ф. Константинова, В. Мшвенієрадзе, П. Сергієнка, Б. Чагіна та ін.
Теоретичні та методологічні питання функціонування та суті політичної свідомості, її структури і взаємозв'язку з іншими формами суспільної свідомості висвітлюються в працях Е. Баталова, В. Келле, М. Ковальзона, Т. Кукси, О. Уледова, Г. Шахназарова та інших авторів.
Взаємодію політичної свідомості з політичними відносинами і політичною дійсністю в суспільстві у своїх працях аналізують Н. Кейзеров, А. Чередниченко та ін.
Останнім часом стосовно діяльності держави щодо впливу на політичну свідомість громадян проведені соціологічні, політологічні дослідження; організовані науково-практичні конференції, «круглі столи», йде дискусія в науковій та публіцистичній літературі.
Якісно новий стан розвитку України передбачає суттєве поглиблення теоретичних розробок проблем формування і взаємодії громадянського суспільства і правової держави, ролі в цьому процесі політичної свідомості громадян та механізму держави, що впливає на її розвиток. Автор намагається здійснити таке дослідження, яке б спиралось на попередні висновки, політичні ідеї минулого, котрими не скористалися держава та суспільство, а також на сучасні оцінки і підходи, об'єктивний політологічний і філософсько-соціологічний аналіз реальних політичних процесів.
У монографії аналізуються складні негативні явища, що передують створенню правової держави й відновленню громадянського суспільства, утворенню механізму впливу держави на розвиток політичної культури громадян. Йдеться про ідеологічні штампи, відчуженість громадян від владних відносин, втрату громадянської і політичної індивідуальності, конформізм, нігілізм. Автор намагається з'ясувати причини цих негативних явищ і сутність їх виявлення в наш час.
Головною метою дослідження є концептуальне осмислення складного, суперечливого процесу формування громадянського суспільства, його інституціоналізації, впливу на створення і збереження демократичної політичної стабільності, діяльності держави з розвитку політичної свідомості та культури громадян України. За допомогою політологічних знань, політичних і соціальних досліджень аналізуються основні тенденції і суперечності розвитку правової держави, причини перешкод на шляху до неї, а також чинники виявлення політичної відчуженості громадян, які, в свою чергу, негативно впливають на становлення правової держави.
Головними завданнями монографії є такі:
· характеристика громадянського суспільства та правової держави, виявлення їхнього взаємовпливу;
· аналіз теоретичних та методологічних аспектів;
· виявлення і теоретична реабілітація незаслужено забутих ідей філософії політики в її діяльному виявленні, що суттєво збагачують арсенал методологічних положень теорії діяльності держави;
· виявлення стану політичної свідомості громадянського суспільства, тенденцій її розвитку, взаємовпливу з іншими формами суспільної свідомості;
· аналіз проблем, що виникають на шляху формування політичної культури суспільства.
Методологічною основою праці є досягнення світової суспільно-політичної думки, що містять у собі твори прогресивних політологів, соціологів, філософів, просвітителів; державні документи, законодавчі акти, Декларація і Акт про незалежність України, а також політологічні та соціологічні дослідження.
Здійснений автором аналіз процесів, що відбуваються в Україні, зокрема в галузі політичної діяльності, висновки й оцінки, зроблені ним, безперечно, являють собою практичну значущість для тих сил, що поставили за мету дійсне оновлення українського суспільства, позбавлення його від тоталітаризму, командно-адміністративної системи.
РОЗДІЛ 1. ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ЯК ВИКЛИК ЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ
З початку незалежності в Україні активно дискутується питання про громадянське суспільство і його зв'язок з правовою державою. В підході до цієї проблеми існує значний спектр поглядів і оцінок. Дискусійним залишається питання про походження, історичну долю і хронологічні рамки громадянського суспільства. Частина дослідників дотримується думки, що сама ідея громадянського суспільства як незалежного від держави утворення доцільна лише щодо ранньої, «ліберальної» стадії розвитку капіталізму.
На підтвердження цієї тези наводяться докази того, що в сучасних умовах межі між громадянським суспільством і державою майже зникли, що держава по суті втручається в розв'язання всіх фундаментальних економічних і соціальних проблем. Інші дослідники взагалі ототожнюють громадянське суспільство з людським суспільством. Думка про те, що суспільство як таке розвивалося разом з державою, сама по собі вірна і не викликає сумніву. Але це не дає права змішувати категорію «суспільство» як людську спільність взагалі з категорією «громадянське суспільство» як історичним феноменом, що виник на конкретному етапі розвитку людського суспільства в західній цивілізації.
На нашу думку, говорити про громадянське суспільство можна лише з моменту появи громадянина як самостійного індивіда, що усвідомлює себе повноправним членом суспільства, наділеним правами і свободами і, водночас, моральною та іншою відповідальністю за свої дії.
Поняття «громадянське суспільство» сягає своїм корінням в ідеї поліса Арістотеля (громадянське суспільство), societas civilis Ціцерона та ідеї природного права. Громадянське суспільство і держава представляли собою, по суті, взаємозамінні терміни. Дослідники політичних теорій давньої Греції визнавали, що у цих мислителів політичне (або роlitіке) обіймало всі важливі сфери життя суспільства: сім'ю, релігію, освіту, художню культуру, мистецтво тощо. Бути членом роlitіке означало бути громадянином - членом і, таким чином, зобов'язаним жити і діяти за законами, а також не завдавати шкоди іншим громадянам.