Агенти політичної соціалізації є постійними супутниками життя людини і значною мірою зумовлюють її можливості в засвоєнні і ефективному втіленні стандартів політичної культури.
Отже, молодь формує свої погляди, переваги, відношення до політики на перетині конкуруючих процесів, для яких характерні власні пріоритети в тлумаченні політичних цінностей і поведінкових стандартів. Це показує, що політична соціалізація завжди існує як сукупність конкретних механізмів навчання молодої людини способам політичної участі, що формуються на основі досконало визначених культурних цінностей і стандартів
Політична соціалізація молоді - це інтегрування індивіда у політичну систему завдяки збагаченню його політичним досвідом попередніх поколінь, зафіксованим, власне, у політичній культурі. Під час взаємодії особистості з політичною системою виникають два взаємодоповнювальні процеси. З одного боку, система самовідтворюється, рекрутуючи і навчаючи нових членів. Політична соціалізація в цьому процесі відіграє роль механізму збереження політичних цінностей і цілей системи, дає можливість зберегти наступність поколінь у політиці. З іншого боку, вимоги політичної системи (її цінності, норми й зразки поведінки) інтерналізуються в структурі особистості. Внаслідок соціалізації формується політична свідомість особистості, її поведінка, відбувається становлення молодої людини як громадянина, активного учасника політики.
Становлення демократичної інфраструктури політичної соціалізації потребує пошуку шляхів його формування та впровадження в життя. Але цей процес пов'язаний з певними труднощами, що виникають в період реформування політичної системи. Це, по-перше, подолання системної кризи процесу політичної соціалізації, що потребує необхідних ресурсів: фінансово-економічних, правових, кадрових тощо. По-друге, складним є пошук чинників стабільного розвитку політичної соціалізації. Усе вищезазначене можливе лише за умови розробки адаптованої до українських реалій наукової концепції соціалізації та практичних можливостей її запровадження. Тож, і реалізація виявлених проблем потребує глибокого аналізу сутності політичної соціалізації, визначення особливостей її здійснення в сучасній Україні.
Що ж являє собою політична культура сучасної України, які її особливості та вплив на формування громадянського суспільства і соціальної, демократичної, правової держави? Аби її вплив став дійсно відчутним, дієвим, громадяни мають навчитися жити в умовах високого рівня відносин з іншими політичними суб`єктами в економічній, соціальній, духовній сферах, в умовах демократичного суспільства. Вони мають орієнтуватися в сучасних політичних процесах, виробити своє відношення щодо існуючих політичних структур й інститутів, партій тощо. Здійснити кардинальні трансформації в цьому відношенні за короткий відрізок часу складно, бо наша політична свідомість і культура тривалий період свого розвитку перебували під впливом тоталітаризму. Великої шкоди формуванню політичної культури завдали тоталітарні методи особистої влади, командно-бюрократична система управління. Все це стало живильним середовищем для формування комчванства, авторитаризму, бюрократизму, культу особи, адміністрування, волюнтаризму, розриву ідей, подвійної моралі, для витіснення з гуманітарної культури загальнолюдських цінностей і досягнень. Ці деформації формували етатистський тип політичної культури, не спрямований на формування громадянського суспільства та гуманного типу держави.
Не дивно, що суспільна свідомість неоднозначно і сьогодні сприймає саме поняття «політична культура». Дослідження показали, що більшість опитаних (53,8%) під політичною культурою розуміють, насамперед, їхні когнітивні компоненти: знання політичних інститутів суспільства, програм і цілей суспільно-політичних партій і рухів, їхніх лідерів, соціальних установок. 11,8% опитаних вкладає у цей термін своє уявлення про політичну культуру. Вони вважають, що політична культура визначається, насамперед, характером та рівнем цивілізованості між особистісного спілкування в процесі політичної діяльності. Майже вдвічі більше опитаних (20,7%) розуміють під політичною культурою характер політичної поведінки людей.
Одним із показників політичної культури є рівень інтересу до політики. Наше суспільство ще декілька років тому було досить зацікавлене політикою. 64,6% громадян вважали, що інтерес до політичного життя є обов`язком. Водночас майже третина громадян (30,7%) вважали це особистою справою кожного, стверджуючи, що цей інтерес не варто ні заохочувати, ні забороняти. Лише 2,1% опитаних переконані, що заняття політикою - це марна втрата часу.
Звичайно, що такий досить високий рівень зацікавленості політикою є ознакою розвиненого громадянського суспільства. Але ж воно у нас лише формується. Тому такі показники ми вважаємо не стільки високим рівнем політичної культури суспільства, скільки психологічною потребою бути причетними до того, що відбувається в сучасній Україні. Важливо, щоб громадяни були інформовані й обізнані відносно цінностей громадянського суспільства, яке спільно з соціальною, демократичною, правовою державою робить людину гідною своєму призначенню. Ідея громадянського суспільства має свою історію, вона пронизує діяльність всіх структур й інститутів, що його утворюють. Участь громадян в їхній роботі сприятиме як задоволенню якнайширших потреб, так і просуванню самого громадянського суспільства по шляхам удосконалення.
Найважливішим з них є шлях демократизації суспільства. Але сьогодні, коли владним структурам та їхнім представникам, а, подекуди, і профспілковим організаціям, не довіряє більшість населення, виникає реальна безпека дискредитації самої ідеї демократії як тієї перспективи, якої прагне більшість людей в усіх країнах світу.
Аналіз політичного життя країни і політичної культури громадян свідчить, що демократія найчастіше асоціюється з рівністю всіх громадян перед законами і політичними свободами. Більшість людей пов`язують демократію також із покращенням економічних умов і подоланням соціальної нерівності. Але останнім часом менша кількість громадян бачить в демократії панацею від корупції та безробіття. Лише 27% населення вважають, що за умов демократії проблеми України будуть розв`язані, тоді як у 1991 році їх було 35-40%. А станом на червень 2008 року 90,6% респондентів, опитаних Центром О. Разумкова, вважають, що для успішного розвитку українській державі необхідне гарантування державою соціального захисту громадян [90].
Демократизація важко стверджується як у свідомості, так і в політичній культурі, але принциповий вибір громадян щодо демократичних орієнтирів розвитку досить стабільний. В той же час декларовані демократичні орієнтації відносно ринкових перетворень суперечать існуючим стереотипам масової свідомості. Більшість населення вважає, що саме держава може захистити людину від економічної і соціальної кризи, але, водночас, від держави більшість населення готова отримувати необмежену заробітну плату. Для більшості наших співвітчизників зрівнялювальний підхід щодо розподілу матеріальних благ, залишається актуальним. Дані стереотипи політичної свідомості використовуються певними антиреформаторськими силами з метою гальмування ринкових трансформацій. Дані приклади свідчать про велику роль, яку відіграє політична культура в демократичних перетвореннях.
Але в нашому суспільстві дедалі становиться більше людей, які вважають себе некомпетентними щодо сутності і способів затвердження демократії. За нашими власними спостереженнями та шляхом бесід з`ясовано, що навіть керівні кадри місцевих органів влади, депутати місцевих органів самоврядування недостатньо обізнані як відносно вище зазначених положень, так і розуміння актуальності формування громадянського суспільства. Це сталося внаслідок відсутності політичної освіти як цієї категорії громадян, так і тих, хто не є депутатом або керівником місцевого рангу. Рядові громадяни ще менше обізнані щодо названих проблем, тому і їхня політична культура знаходиться на нижчому рівні. Саме ця категорія населення, погляди якої до кінця не визначилися, становить основну соціальну базу, за яку йде боротьба політичних сил нашого суспільства. Від того, яка політична культура буде властива більшості населення, залежить подальший розвиток і громадянського, і політичного суспільства.
За влучним виразом Федерико Майора, демократія полягає в тому, щоб навчити людей «мистецтву спільно мислити самостійно». За умов справжньої демократії даним мистецтвом має володіти кожен. Формування демократичного громадянського суспільства залежить від прихильності якнайширших верств населення до ідеалів демократії, від їхньої активної участі в усіх сферах політичного, соціального і культурного життя, від толерантності до відмінностей поряд з повагою щодо суспільної думки більшості, від наявності демократичних інститутів і мудрого політичного керівництва.
З огляду на зазначене, набуває актуальності становлення політичного ринку демократії, завдяки якому відбувається обмін між громадянським суспільством і державою. Громадянське суспільство активно ініціює впровадження в життя принципів і норм демократії, а держава створює «правила гри» у вигляді правового поля, що забезпечує і гарантує демократичні ініціативи суспільства.
Важливим аспектом громадянської культури є політичні уподобання громадян під час виборчої кампанії щодо політичних структур (партій або рухів). Саме така її особливість у розвиненому громадянському суспільстві, чого не можна ще ствердно сказати про наше. Громадяни України здебільшого орієнтуються поки що на особистість політика, або на програми партій.
Президентські вибори в незалежній Україні показали, що політичні інститути суспільства ще достатньо не розвинені, а тому виборці орієнтувалися на особистість, довіряли зовнішній агітації і пропаганді більше, аніж партіям і рухам, які висували своїх кандидатів. Взагалі, щодо цього, то наша політична культура занадто сприйнятлива до підтримки ідей і думок Заходу щодо нас самих, довіряє їм інколи більше, аніж своєму здоровому глузду.
З точки зору стабільності держави та суспільно-політичного життя небезпечним симптомом є утворення «політичного вакууму» в певних регіонах країни. Сьогодні невелика кількість громадян пов`язують себе з діяльністю партій. В умовах, коли жодна з конституційних партій не має підтримки населення, зростає загроза політичної нестабільності та появи на політичній арені авторитарних правителів і безвідповідальних угруповань (клік, камарілій). Серйозність цієї загрози в умовах, коли недостатньо розвинені демократичні інститути і наявний низький рівень політичної культури визначається тим, наскільки ефективно здатні функціонувати владні структури і наскільки високий рівень готовності населення щодо різних форм соціального протесту, і, перш за все, протесту з приводу погіршення економічного стану, зниження життєвого рівня населення.
Однак та ситуація, що різко знизився життєвий рівень населення, може змінитися на краще. Гірше, що з свідомості людей поступово витравлювалося таке поняття, як «багатий». Тобто, не лише фактично, а й психологічно держава витравила з свідомості людей саму думку щодо багатства і благополуччя, досить високого рівня доходів, можливості своїми силами та інтелектом створити нормальні умови життя, відмовитися від неякісних послуг і товарів тощо.
У більшості населення сформувалася споживацька психологія, тому вони вимагають від держави пільг, субсидій, дотацій тощо. Завдання ж держави полягає в тому, щоб створити умови, завдяки яким кожна людина може досягти необхідних їй матеріальних і духовних благ. За певних історичних умов державі було вигідно формувати у населення споживацьку психологію, бо це тримало його в покорі.
У сучасний період така психологія гальмує формування високого рівня відносин в політичній, економічній, соціальній і духовній сферах, стримує ініціативу громадянського суспільства щодо упорядкування держави на правових, соціальних, демократичних засадах. Однак швидко звільнитися від такої психології важко, бо значна частина населення її ще сповідує, займає пасивну позицію.
Завдання полягає в тому, щоб держава створила відповідне правове поле, виступила гарантом нових умов взаємодії громадянина, суспільства і держави, що визначить і відповідний рівень економічної і політичної культури населення.
Цементуючим елементом політичної культури слід вважати політичний світогляд, що становить частину загального світогляду окремої людини, окремої групи або іншої соціальної спільності. Великий вплив на характер політичних орієнтацій, симпатій і антипатій людей справляє пануюча в суспільстві система світоглядних позицій і ціннісно-нормативних настанов, фундаментальні погляди на людину, суспільство і світ в цілому.
На когнітивному рівні характер політичної культури більшості людей України можна визначити як розходження між бажаним і дійсним - своєрідне роздвоєння оцінок дійсності. З одного боку, демократія і суверенітет, як свідчать соціологічні дослідження, вважаються великою цінністю, усвідомлюються більшістю населення як необхідна умова та мета реформування суспільства і держави. В той же час рівень очікувань, викликаний ейфорією від проголошення незалежності та крахом старої системи, суперечить можливостям задоволення цих очікувань. Конфлікт між повсякденними потребами та інтересами з реальними умовами життя гостро переживається населенням і на емоційному рівні породжує байдужість, апатію, ненависть, агресію. Вони, в свою чергу, негативно впливають на суспільну свідомість і викликають у суспільстві пошук внутрішніх і зовнішніх ворогів. Це знову стримує розвиток, зупиняє увагу суспільства на малоефективних проблемах.
Власне, в умовах демократизації нашого суспільства політична культура виступає як культура відносин між керованими і керуючими, культура додержання прав і обов`язків кожним громадянином, культура законності, міжнаціональних відносин, ставлення до жінки, як культура політичної влади тощо. Політична культура демократії вимагає від кожного громадянина самостійності й відповідальності, визначення політичної компетентності й розвиненої правосвідомості, але головне - відносно високого морального рівня, духовної культури.