Крім того, зміна поведінки молодих людей також відбувається під впливом дії багатьох суб'єктів, які називають «агентами», або «інститутами» політичної соціалізації, через діяльність яких застосовується вплив зовнішніх факторів. Стосовно окремої людини вони мають об'єктивний характер.
Щодо розуміння сутності агентів процесу політичної соціалізації проаналізуємо більш детально два наступних аспекти. По-перше, це ціннісно-нормативна структура суспільства, яка містить усталений комплекс таких явищ як принципи, норми, установки, що обумовлюють політичну діяльність. По-друге, це суспільна система, з якою пов'язані цілком конкретні політичні спільності: організації, групи, верстви молоді. Обидва аспекти взаємопов'язані між собою, що й призводить завдяки їх дії до сутнісних перетворень у політиці, з'ясуванні ролі молоді в інноваційних змінах.
Відповідно до виконуваних ролей, агенти політичної соціалізації поділяються на політичні й неполітичні, первинні та вторинні тощо. До політичних агентів відносяться різноманітні політичні інститути, політичні еліти і лідери, групи інтересів, молодіжні громадські організації тощо. Неполітичними агентами виступають сім'ї, групи однолітків, інститути навчання, трудові колективи, засоби масової інформації, професійні і жіночі організації, культурні і спортивні об'єднання тощо. Вся сукупність цих агентів утворює систему, яка за допомогою політичних механізмів прагне контролювати та направляти політичну поведінку молоді.
Оскільки політична соціалізація здійснюється на первинному та вторинному етапах, то й самих агентів соціалізації умовно поділимо на таких, які здійснюють первинну і вторинну соціалізацію, щоб полегшити аналіз їх діяльності. Термін «первинна» відноситься до всього, що складає безпосереднє або найближче оточення молоді. Первинне середовище не тільки ближче до неї, але і найважливіше для її формування, тобто воно стоїть на першому місці за ступенем значущості. Це, перш за все, члени родини, друзі, сім'ї, однолітки, викладачі, лідери молодіжних громадських організацій, тренери, лікарі та інші.
Агентами вторинної соціалізації виступають представники трудових колективів, навчальних закладів, армії, правоохоронних органів, церкви, держави, засобів масової інформації, політичних партій, суду тощо. Вони належать до тих, хто за впливом на молодь стоїть на другому місці. Контакти з цими агентами відбуваються рідше і вони менш тривалі, а їх дія, як правило, менш глибока, ніж первинних агентів. Вторинними групами є також формальні організації, офіційні установи тощо.
Агенти первинної соціалізації виконують певні ролі, однак мають різний статус. Наприклад, батьки, по відношенню до дитини знаходяться в позиції людини, яка навчає. Однолітки ж поміж собою рівні, але й серед них виділяються лідери. У цьому середовищі можливі порушення етичних принципів і соціальних норм, помилкові рішення. Тобто, батьки та однолітки постійно впливають на дитину в протилежних напрямах, і другі можуть звести нанівець зусилля перших. За соціологічними даними однолітки за впливом на своїх друзів стоять на щабель вище батьків. Цінним для нинішнього покоління є можливість проводити час у колі друзів - 49, 9 % [372].
Крім того, агенти первинної соціалізації можуть замінювати один одного, а вторинної - ні. Пояснюється це тим, що перші є універсальними, а другі - спеціалізованими. Так, наприклад, взаємозамінними є функції батьків і однолітків. Але цього не можна сказати про інститути вторинної соціалізації, оскільки вони вузько спеціалізовані: суддя не може замінити менеджера або викладача. Агенти первинної соціалізації, навпаки, універсальні. На відміну від батьків, що закладають базисні цінності і довготривалі цілі, однолітки більше впливають на тимчасову поведінку своїх друзів.
Відмінність між двома типами агентів соціалізації полягає також у тому, що агенти вторинної соціалізації одержують заробітну платню за те, що виконують свою роль, а агенти первинної соціалізації роблять це за своїм суспільним призначенням.
Відомо, що політична соціалізація молодої особистості починається з родини. Остання не тільки впливає на політичні орієнтації, але й формує активного або пасивного учасника політичного процесу. Саме родина визнається усіма дослідниками основним носієм культурних зразків, успадкованих з покоління в покоління, а також необхідною умовою соціалізації особистості. Родина в своєрідній формі відображає, відтворює всю сукупність суспільних відносин, вона має активний вплив на всі сфери життя. Сьогодні батьківська родина залишається найважливішим інститутом соціалізації молоді. Наприклад, згідно досліджень Інституту соціології НАН України родині цілком довіряють 61,44% молоді, переважно довіряють - 31,36%, зовсім не довіряють - 2,87%, переважно не довіряють - 2,83% [211]. Тобто, сім'я залишається найважливішою складовою життя молодої людини.
Але родина вже не володіє тією абсолютною владою, на яку вона претендувала в попередні роки. Якщо в 1995 році для 95% молоді сім'я була найважливішою серед життєвих цінностей, то в 2008 році, як ми бачимо, вже для 61,44%. Батьківський авторитет вже не є непорушним для 61,44% молодих людей, тепер на місце заборони і примушення приходить переконання. Але все ж таки авторитет родини ще є достатньо високим. Він значною мірою пояснюється тим, що саме від найближчого оточення молоді люди отримують підтримку у випадках виникнення життєвих проблем. Так, 56% респондентів звертаються за допомогою до батьків, 15% - до друзів, тоді як до державних установ - лише 0,6% [372].
Отже, від стану родини як агента, здебільшого, в кінцевому рахунку залежать стабільність і політичний розвиток суспільства.
У науковій літературі йде мова й про вплив на процес політичної соціалізації молоді груп однолітків. Слід зазначити, що близьким, хоча й не тотожним поняттю «агенти» є поняття «соціальне оточення», під яким розуміємо однолітків, друзів, знайомих, мікросоціальне оточення. Відмінність між ними полягає в тому, що інститути соціалізації більш потужні у соціалізаційному значенні, але лише за умов їх адекватного сприйняття. Вони відіграють другорядну, але все ж важливу роль у процесі соціалізації. Соціальне оточення, на відміну від відносно стабільних інститутів соціалізації, більш мобільне, активне, мінливе. Нарешті, окремі агенти соціального оточення - друзі, кохані дівчина або хлопець, викладачі, представники адміністрації - можуть значно активізувати механізми соціалізації (наприклад, через оптимізацію спілкування чи залучення в нові види діяльності), що буває неможливо здійснювати в межах традиційних інститутів. Ці групи впливають на політичні орієнтації молодих людей по ряду напрямів. Так, наприклад, групи однолітків часто виступають джерелом інформації про суспільні і політичні події. Адже багато повідомлень засобів масової інформації спочатку відбиваються через громадську думку і лише потім засвоюються членами групи. Остання впливає на життєві позиції підлітків [107, с. 347Ї355].
Важливою складовою успішної політичної соціалізації молоді є передача їй соціокультурних надбань попередніх поколінь. Знання про навколишній світ, його сприйняття, відповідні трудові навички внаслідок цього стають основою для подальшого поступу все нових і нових поколінь. Освіта відіграє важливу роль у соціалізації молодої політичної людини. Освітня діяльність є важливим агентом політичної соціалізації молоді, спостерігається зростання бажаючих підвищити свій освітній рівень [107, с. 53]. Цьому сприяють нові соціально-політичні умови України, долучення до Болонського процесу. За даними Українського інституту соціальних досліджень - 70% молодих людей, на сьогодні хотіли б мати більш високий рівень освітньої підготовки; 37% вказали на те, що це дало б їм змогу розраховувати на престижнішу роботу, а 30% - розраховувати на більш високу платню. В цілому молодь прагматично підходить до свого майбутнього, має надію на обрану професію. Для більшої впевненості вона бажає одержати вищу освіту (51,4%), вивчити іноземну мову (30,4%), навчитися працювати на комп'ютері (29,5%), набути навички ведення бізнесу, вміння мислити та діяти в умовах ринкової економіки (27,7%), отримати правову підготовку (14,6%) [337].
Зокрема, вищі навчальні заклади дедалі більш стають могутнім фактором відродження нації, виховання у молоді національної свідомості і самосвідомості, професійної і гуманітарної національної політичної культури сучасного фахівця. У вищому навчальному закладі не тільки відбувається професійне становлення особистості, але й формується громадянин, повноцінний суб'єкт суспільно-політичного життя, майбутній лідер виробництва, політик, громадський діяч. Молоді люди вивчають цілий комплекс гуманітарних, соціально-політичних дисциплін, які допомагають їм орієнтуватися у суспільному житті, заснованому на політичній та ідеологічній багатоманітності.
На етапі юності та зрілості актуалізується такий вторинний агент політичної соціалізації молодої людини як трудовий колектив. Трудовий колектив є сукупністю осіб, об'єднаних спільністю професії. У ньому задовольняється природна потреба людини в спілкуванні і перевірці своєї політичної позиції, захисті політичних інтересів.
На сьогодні переважають демократичні форми відстоювання трудовими колективами своїх соціально-економічних і політичних інтересів. Однією з форм є членство в різних громадських професійних організаціях, наприклад, у профспілкових організаціях. 98,5% молоді є членами профспілкових організацій, 65% - членами молодіжних організацій. Основними причинами цього є, з одного боку, децентралізація управління і посилення автономності підприємств, з іншого - відсутність якісних змін в системі економіки, порушення господарських зв'язків, безробіття, тарифів тощо [366].
Важливим агентом процесу політичної соціалізації молоді є засоби масової інформації За результатами соціологічного опитування вони відіграють помітну роль в політичному самовизначенні молодих людей. Найбільшу довіру вони висловили засобам масової інформації у такому порядку: телебаченню довіряє 64 %, радіомовленню - 56 %, а газетам - 51 % [90].
Одним із важливих агентів політичної соціалізації слід вважати політичні партії. Партія є інститутом, який представляє інтереси різних верств громадян і служить своєрідним ланцюгом між громадянським суспільством і державою. В процесі своєї діяльності політичні партії прямо і безпосередньо виконують функції політичної соціалізації молоді, формуючи у неї властивості і навички участі у відносинах з владою.
Так, наприклад, партії в своїх програмах дають політичні орієнтири для молодих громадян і роблять їх участь в політиці організованою. Створюючи припартійні молодіжні громадські організації, партії залучають молодь до активної політичної діяльності під своїми гаслами. Сучасний етап росту політичної активності молоді пов'язаний із кампанією виборів Президента України 2004 року та парламентських 2006 року. Перебіг і напруженість виборчої кампанії не могли не відбитись на стані молодіжного руху в цілому, провідним вектором якого є об'єднання навколо основних кандидатів на пост Президента України. Особливо рельєфно таку позиційність видно на прикладі припартійних організацій і молодіжних філій різних партій. Формуючи й виховуючи політичні кадри, партії сприяють політичній соціалізації. Вони прагнуть до забезпечення спадкоємності кадрів і постійного їхнього оновлення.
Крім того, важливим чинником залучення молоді до участі в суспільних процесах є функціонування різних громадських молодіжних організацій. Відомо, що внутрішня готовність до політичної активності реалізується лише у тому випадку, коли людину організовують, залучають до певних дій. Тому без спеціальної організаторської роботи важко підняти активність молоді. На початку ХХІ століття визначається зростання громадсько-політичної активності молоді. Участь молоді в молодіжних організаціях збільшилась у період з 1994 до 2008 роки приблизно на 7%, а також зросла й зацікавленість молодих людей політикою (? 5% у той же період). Процеси, пов'язані з розбудовою держави, значно змінили політичне життя українського суспільства. З одного боку, реформується політична система, з іншого - якісно змінюються її складові, частиною яких є молодіжний рух [127].
Триває поглиблення процесу становлення структур громадських молодіжних та дитячих об'єднань на регіональному рівні: на початок 2008 року було зареєстровано 2800 обласних та районних організацій, тоді як наприкінці 1998 року їх було трохи більше 1500. Якщо ж взяти до уваги ще й регіональні структури Всеукраїнських об'єднань, то їхня кількість упродовж останніх п'яти років зросла втричі [211].
Відбувається активний процес звернення молодих українців до релігії. Як свідчать статистичні дані, істотно збільшилася частка молоді, яка вважає себе віруючими, з 18,2% у 1998 році до 23% у 2008 році. Серед тих, кого політика зовсім не цікавить, найбільші частки належали членам релігійних організацій (33,6%). При цьому відновлення позицій релігійних об'єднань, з одного боку, є реакцією на попередню тотальну секуляризацію суспільного життя, а з іншого - відбиває нинішнє зростання численних негараздів нашого буття й прагнення молодих людей знайти духовний притулок. Це зумовлює співіснування у ставленні до релігії, або як до певної моди, або як до глибокого переконання. При цьому лише незначна частина молодих людей перебуває під постійним впливом певних церков, участь же в релігійному житті більшості молоді обмежується епізодичними та випадковими відвідуваннями храмів [211].
Результатом впливу всіх зазначених агентів політичної соціалізації є підвищення зацікавленості молоді політичним процесом. Якщо порівнювати дані соціологічних опитувань, проведених у травні 1995 та в червні 2008 років, то виявляється, що частка тих, хто «ситуативно» цікавиться подіями політичного життя (ті, хто відповідає «цікавлюся, коли вони мене стосуються») істотно зменшилася з 51 % у 1998 році до 29 % у 2008 році, на 8 % стало більше тих, хто вибрав варіант відповіді «зовсім не цікавлюся», і на 14 % зросла частка респондентів, які обрали варіант відповіді «намагаюся бути в курсі справ». Тобто можна відзначити, що за останні вісім років сталася помітна «поляризація» молоді залежно від рівня інтересу до політики. Стало більше тих, хто нею не цікавиться зовсім, і тих, хто проявляє до політичного життя помітний інтерес [211].