У сучасній політичній теорії існують різні підходи до визначення поняття «політична соціалізація». Такі вчені як В. Бебик, М. Головатий, А. Колодій, О. Соловьов, Ю. Шемшученко, П. Шляхтун та інші визначають її як засвоєння політичних зразків поведінки, які відповідають різним політичним ролям.
На їхню думку, політична соціалізація - це процес засвоєння індивідом упродовж його життя політичних знань, норм і цінностей суспільства, до якого він належить, або процес засвоєння індивідом певної системи політичних знань, норм і цінностей, вимог статусної поведінки, правових, соціальних і психічних норм політичної поведінки тощо; соціального і політичного досвіду, накопиченого суспільством і сконцентрованого в культурних традиціях, у групових і колективних цінностях, нормах статусної та рольової поведінки.
Так, політолог П. Шляхтун зазначає, що процес політичної соціалізації є взаємодією між об'єктивними умовами життєдіяльності індивіда та його поведінкою. Цей процес забезпечує набуття молодою людиною уміння орієнтуватись у політичному просторі, а також є відтворенням і розвитком політичної культури [403, с. 430]. На думку ж А. Колодій, політична соціалізація є формою взаємодії політично організованої спільноти й індивіда, внаслідок якої людина набуває або втрачає ті чи інші соціальні властивості, тобто цей процес є двостороннім. З одного боку, відбувається інтеріоризація політичних відносин, а з іншого, екстеріоризація, тобто набуття рис і перенесення їх у сферу політичних відносин [153, с. 340].
Як бачимо, в даних підходах молодій людині відведена роль пасивного об'єкта виховання та навчання. Тобто, молода людина, набуваючи певні політичні знання, виконує відповідні політичні ролі в суспільстві.
Визначення даного поняття такими українськими вченими як Ф. Кирилюком, С. Наумкіною, Ф. Рудичем та іншими зорієнтовані не стільки на характеристику індивідуальних аспектів поведінки, скільки на активну роль молодої людини в житті суспільства. На їхню думку, поняття «політична соціалізація» ширше, ніж політичне виховання або просвіта, бо охоплює не лише цілеспрямований вплив на особистість ідеології та політики, не лише стихійний вплив, а й особисту політичну активність. Одним із прикладів такого підходу є наступні визначення. Політична соціалізація - це процес входження індивіда в політичну систему, засвоєння політичних цінностей та ролей, притаманних тій чи іншій політичній системі, який сприяє виробленню в нього певної політичної позиції. Це своєрідне введення людини в політичне середовище, залучення її до системи сформованих у суспільстві політичних орієнтацій, традицій, навичок, передача їй та засвоєння нею існуючих політичних відносин, процесів, явищ, включення її в систему політичних зв'язків шляхом розвитку політичної активності та наділення якостями, що необхідні для нормального функціонування суспільства. Політична соціалізація є перманентним процесом залучення людини до політичної системи, формування в неї певного ставлення до влади та політичної активності на ґрунті засвоєння змісту політичної культури суспільства й самостійного осмислення сутності соціального буття тощо [219, с. 250].
Інакше кажучи, процес входження молодої людини у політичне життя має на меті прищеплення новим членам суспільства основних елементів політичної культури й свідомості, якісне їхнє перетворення, а також активну діяльність самої людини. Крім того, політична соціалізація розглядається як активне відтворення молодою особою політичного досвіду, певної системи норм, цінностей і установок політичної діяльності та політичних відносин; процес, в ході якого в декілька етапів формуються певна картина політичного світу, досвід політичної діяльності й спілкування, а також відбувається процес включення індивіда в політичну систему та освоєння ним основних елементів відповідної політичної культури.
У сучасній політичній науці побутує точка зору, що політична соціалізація особи - це безперервний процес її розвитку, який продовжується протягом усього життя особистості. Достатньо відзначити, що концепції сучасних політологів з даного питання розходяться вже з самого початку створення концепції політичної соціалізації. Так, одні вважають, що в її основі має бути положення, відповідно до якого особа підпорядковується цілому та в процесі свого розвитку свідомо й добровільно засвоює існуючі цінності та норми політичної культури суспільства. Згідно іншій точці зору, особа розглядається як суб'єкт влади, тому процес її соціалізації реалізується у взаємодії з існуючою політичною системою. На нашу думку, мають рацію ті, хто розглядають політичну соціалізацію особи як двоєдиний процес, в якому вона одночасно виступає і як суб'єкт, і як об'єкт влади, політичної діяльності та політичних відносин.
Різні трактування політичної соціалізації, незважаючи на їхні розбіжності, об'єднує важливий логіко-семантичний зв'язок. Вони з різних точок зору відображають сутність соціалізаційного процесу. Політична соціалізація - це завжди обопільний процес, в якому особа, з одного боку, випробовує на собі дію різного роду політичних суб'єктів, а з іншого боку, соціалізація сама впливає на політичне життя суспільства. У цьому визначенні міститься найважливіша складова політичної діяльності - вплив з метою отримання політичної влади. Саме соціальні дії лежать в основі соціалізаційного процесу й відокремлюють механізми цілеспрямованого впливу від стихійних впливів.
Тож, можна констатувати, що політична соціалізація є складним процесом становлення громадянина в суспільстві, якому властива певна послідовність: засвоєння й сприйняття суспільно-політичного досвіду, накопиченого попередніми поколіннями, а також сучасного досвіду; перетворення знань про суспільство і політику на внутрішні переконання; вироблення здатності захищати свої політичні погляди та інтереси; набуття необхідних навичок суспільно-політичної діяльності, засвоєння її основних принципів і норм; реалізацію знань і переконань в практичній політичній діяльності. Молодь виступає одночасно і суб'єктом, і об'єктом політики. Але одна її частина активно проводить політичну діяльність, а інша - меншою мірою, решта ж відстороннюється від політики зовсім.
Історичний розвиток суспільства значною мірою залежить від того, наскільки задіяний такий дієвий чинник суспільно-політичного функціонування, як молодь. Це визначається тією значною часткою, яку займають молоді люди в структурі населення. Так, за даними ООН на початку 2000 року населення світу становило 6062 млн. осіб, з них молодих людей віком від 15 до 24 років було 1061 млн. осіб, або 17,5% від загальної кількості, а в 2006 році кількість молоді становила вже 22% [211]. В Україні при загальній чисельності населення 46011345тис. осіб (на 01.10.2009 р.) кількість молоді становить 10,9 млн. осіб, що складає 22,9% [337]. За 1991 - 2004 роки її питома вага збільшилась на 2,2 % [211], а на 2009 рік її кількість знизилася з 22 до 20 % [366]. Молодь завжди перебуває в авангарді громадських рухів, є своєрідним каталізатором суспільних перетворень в сучасній Україні.
Як специфічна соціально-демографічна група суспільства, молодь характеризується не лише віковими ознаками, але й місцем, яке вона посідає у соціальній структурі суспільства, особливостями соціального становлення, своїм суспільним призначенням. Саме молоді люди виступають провідниками демографічного, соціально-економічного, політичного та духовного поступу, визначальним чинником перетворень, адекватних назрілим потребам і викликам часу.
За роки незалежності України молодь змінилася якісно. Нині молоді люди стали більш самостійними, намагаються бути незалежними. Вони покладаються на свої власні сили, здатні більш вільно висловлювати свої думки з політичних питань. Наприклад, 12,3 % молодих людей вважають, що сьогодні вони можуть вільно висловлювати свою політичну думку [211]. Відбулися певні зміни й у ставленні молоді до такої важливої життєвої цінності, як освіта. Якщо на початку 90-х років ХХ століття інтерес молоді до навчання дещо знизився, був підмінений бажанням знайти роботу з високою заробітною платнею без здобуття необхідних для цього знань, то нині ситуація змінилася. Як свідчать дані соціологічних досліджень, переважна більшість молодих людей, близько 90%, вважає, що підвищення освітнього рівня для них є важливою цінністю. Майже стільки ж хотіли б, щоб їхні діти також отримали в майбутньому вищу освіту.
Збільшилася й питома вага молодих людей, які ідентифікують себе з Україною, вважають її своєю Батьківщиною, визнають рідною для себе українську мову. Так, у 1996 році таких молодих людей було 29 %, у 2002 році - 66 %, а у 2008 році - вже 73 % [366, с. 530]. Стабільно збільшується й готовність молоді у разі потреби захищати свою країну.
Можна зазначити, що сталися певні позитивні зміни в громадській активності молодих українців. Не дивлячись на те, що впродовж останніх десяти років вони залишились у своїй загальній масі досить аполітичними, проте з другої половини 90-х років їхня громадська й електоральна активність зростає. Про це свідчать такі дані. Якщо в президентських виборах 1994 року взяли участь лише 25 % молодих людей, які мали право голосу, то вже під час парламентських виборів 2002 року голосувало понад 50 % молоді, а в 2006 році - близько 60 % [211]. Більше ніж удвічі зросла кількість Всеукраїнських громадських і втричі - регіональних молодіжних і дитячих організацій. Так, у 1998 році було зареєстровано 52 Всеукраїнських організації, у 2006 році їхня кількість склала вже 124 [211], а у 2009 році - 140 [211]. На регіональному ж рівні вони налічують вже декілька тисяч.
Слід звернути увагу, що на сучасному етапі процес політичної соціалізації молоді характеризується динамізмом. У молодіжному середовищі генерується новий адекватний рівень політичної культури, де особистість розглядається як активний суб'єкт політичного життя. Молодь має більш високий ступінь політичної інформованості, компетентності, свідомості, активності та навичок і вмінь політичної діяльності.
З початком демократизації українського суспільства та модернізаційних змін у політичній системі суттєво змінився механізм залучення молоді до політичного процесу. Сьогодні у контексті взаємовідносин людини і суспільства політична соціалізація української молоді відіграє значну роль у визначенні спрямованості подальшого розвитку громадянського суспільства і політичної системи. А оскільки політична соціалізація молоді є складним, багаторівневим процесом, вона, відповідно, відбувається під впливом цілого ряду внутрішньополітичних та зовнішньополітичних чинників. Найголовнішими серед них є політичні інститути і процеси, стан політичної сфери у власній державі та її геополітична складова.
Процес входження молоді у політичне життя детермінують чинники різного соціального рівня, а саме - макросоціальний, мікросоціальний та мезосоціальний.
Що стосується макросоціального рівня, то саме він виступає основою політичної соціалізації. Це, перш за все, загальнолюдські політичні норми та цінності, рівень політичної культури світової спільноти, політична позиція та діяльність міжнародних організацій, участь молоді в різних інститутах політичної системи, у тому числі, у виборчих кампаніях тощо. Так, упродовж останніх років поглиблюється процес певної політизації українського молодіжного руху, хоча молодь у своїй масі залишається аполітичною. Це значною мірою спричинено тим, що з кожним роком у суспільстві поширюється багатопартійність; зміцнюють свої позиції політичні партії, які намагаються створювати молодіжні припартійні структури. Нині майже всі провідні політичні партії України мають молодіжні організації. У партійній системі з'явилося чотири «молодіжні» партії, які виникли на базі молодіжних організацій або за їхнім сприянням: партія «Молода Україна», організація політичного розвитку - Молодіжна партія України, партії «Нова генерація» та «Нова політика». Керівники багатьох молодіжних організацій намагаються шукати заступництва, допомоги у «дорослих» політичних організацій. Особливо активно це відбувається в період передвиборних кампаній. Так, зокрема, в період підготовки та проведення президентських виборів 2004 року було створено коаліції молодіжних організацій - «Наша Україна» та «Молодь обирає Януковича». В той же час за даними соціологічних досліджень лише 9% молодих виборців указують на можливість формування своєї політичної позиції під впливом молодіжних об'єднань. Такий стан справ підтвердили й події «помаранчевої революції» 2004 року, активну участь у яких взяла молодь, хоча її не очолили певні молодіжні організації, як це було в 1990 році під час так званої «студентської революції на граніті», організаторами якої були Українська студентська спілка та Студентське братство. Проте, заради справедливості треба підкреслити, що все ж досить активну роль у штабах В. Ющенка та В. Януковича під час «помаранчевої революції» відігравали представники молодіжного руху - відповідно, Ю. Павленко та В. Хомутинник [212, с. 22Ї23].
На мікросоціальному рівні процес політичної соціалізації визначають родинні традиції, відносини за місцем роботи, неформальні взаємостосунки тощо. Крім того, даний рівень припускає участь конкретної молодої людини в політичних, або громадських організаціях, засвоєння установок, відповідних ролей, поведінки в його безпосередньому середовищі. Так, за даними моніторингового дослідження громадської думки населення України, що проводиться Державним інститутом проблем сім'ї та молоді з 1992 року, для останніх десяти років характерним стала можливість вільного вибору молоддю своєї організації. Останнє підтверджують матеріали соціологічних досліджень. Наприклад, у 1994 році 58,7% молодих людей заявили, що вони є членами громадських молодіжних організацій, а в 2006 році - вже 65% [212, с. 21Ї22].
Що стосується мезосоціального рівня, то такими факторами є статус соціально-класових, етнічних, конфесіональних, професіональних, територіальних та інших соціальних груп у суспільстві. Він також характеризується рівнем культурних традицій, які впливають на процес політичної соціалізації молоді в рамках певного суспільства і його конкретної політичної системи, перш за все - держави. Серед цих чинників ми, перш за все, маємо назвати систему громадянського навчання, яке здійснюється в середніх школах, вищих навчальних закладах І-ІІ та ІІІ-ІV рівнів акредитації, політичне інформування різними політичними інститутами широких мас українського населення, публікацію та роз'яснення Конституції України, законів, інших політичних норм, обов'язкових для виконання громадянами.
Дані політичні чинники впливають на молодь, формують у неї відповідні політичні переконання, позиції, спрямовують до певного типу політичної поведінки та є одними з поширених важелів процесу формування політичної культури.
На політичну соціалізацію активно впливають як зовнішні, так і внутрішні чинники. До зовнішніх чинників віднесемо, перш за все, вплив найближчого оточення - родини, навчальних закладів, групи однолітків, трудового колективу, тобто мікросередовище; а також політичну систему, державу, націю, культуру, тип економічних відносин, освіту, масову національну культуру, державну молодіжну політику, громадянську освіту тощо, тобто макросередовище. При цьому, необхідно враховувати генетичні дані, здатність до самоосвіти та самовиховання та інші важелі, які характеризують внутрішні фактори.
Внутрішні чинники соціалізації молоді визначаються рівнем особистої активності, спроможністю й готовністю самостійно засвоювати певні цінності. Перехідний характер економіки й розвитку суспільства визначає й перехідний характер процесів соціалізації молоді з її суперечностями. З одного боку, є економічні та політичні умови для виявлення особистої активності, з іншого, можливість реального використання цих можливостей украй ускладнена. До того ж постійно змінюються «правила гри» для молоді, оскільки відсутнє стабільне законодавство.