Наведений аналіз свідчить про наявний поступовий процес формування громадянської культури суспільства. Однак, вона розвивається не лише на інституціональному рівні. Становлення інститутів громадянського суспільства у формі громадських організацій, політичних партій, нових профспілок, рухів, інститутів незалежних поглядів та громадської думки сприяло формуванню демократичних принципів і норм, політичних відносин у суспільстві. І саме вони, значною мірою, спричинили прийняття нової конституції, появу ідей реформування політичної системи, трансформації виборчої системи, модернізації політичної системи суспільства.
Однак, призначення громадянського суспільства полягає у здійсненні якісних змін у суспільно-політичному житті. Поки що воно повільно впливає своїми важелями на формування громадянської політичної культури. Інститути громадянського суспільства, як свідчить практика, ще не виконують одну із провідних своїх функцій - інформування населення. Його рівень залишається низьким. Люди не знають про ініціативи української еліти і не обтяжують себе ознайомленням з проектами суспільно-політичного та економічного розвитку. Отже, функція інформування населення щодо важливих політичних процесів має набувати цілеспрямованості й системності, що підвищить роль громадянського суспільства в формуванні нових підходів у діяльності політичних інститутів.
Прийняття Конституції України у 1996 році ще більше посилило роль і значення громадянського суспільства в посиленні демократичних стандартів. Чинна конституція встановлює дійсно політичну, економічну та ідеологічну свободу, що забезпечується шляхом закріплення принципу багатоманітності. Щодо політичної багатоманітності, то вона надала реальну можливість створення і діяльності різних об'єднань громадян, які мають головною метою участь у виробленні державної політики, формуванні і функціонуванні органів державної влади і місцевого самоврядування.
Природно, що різноманітні інтереси та потреби громадян стали набувати конкретної форми і підштовхувати державу до вже назрілих змін і у виборчому законодавстві. За роки незалежності один із головних інститутів громадянського суспільства, політичні партії, зріс у кількості з 12 у 1991 році до 172 у 2009 році, отже держава має враховувати думку цього найвагомішого політичного суб'єкта.
Тобто, ідею громадянського суспільства ми розглядаємо в двох аспектах. По-перше, по мірі його формування певним чином обмежуються можливості держави щодо втручання в усі сфери життєдіяльності людини; по-друге, в суспільстві ініціативно створюються організації, які допомагають громадянам розв'язувати проблеми, висловлювати і реалізовувати свої інтереси. Дані організації захищають громадянина від тиску держави, консолідують суспільство. Державність неможлива без своєї природної основи - громадянського суспільства, воно також неможливе без державності, яка оформлює його в планомірну єдність.
Як сфера взаємодії різних структур, громадянське суспільство має забезпечувати високий рівень відносин в політичній сфері. Але воно, як основа виявлення приватних інтересів, стимулює політичну сферу і завдяки розгортанню своїх інститутів у економічній, соціальній та духовній сферах вимагає політичних реформ. Адже відомо, що політична сфера живиться відображенням не своїх власних інтересів , а інтересів, які висловлюються і оформлюються в інших трьох сферах життєдіяльності суспільства. І все, що торкається так чи інакше інтересів громадян, набуває політичного значення.
До діяльності численних громадських організацій, політичних партій та інших інститутів залучається все більше громадян. І хоча дані структури ще є слабкими організаційно і фінансово, не мають достатнього кадрового потенціалу, своєю діяльністю вони впливають на формування громадської думки щодо процесів державотворення.
Громадянське суспільство має виступати визначальним у забезпеченні глибинного взаємозв'язку і взаємоопосередкування з державою. Саме у надрах громадянського суспільства виникають і оформлюються суспільні інтереси, відбувається обмін можливостями між його суб'єктами щодо реалізації представницьких функцій. Робота громадянського суспільства сприяє засвоєнню громадянами політичних норм і цінностей, які властиві сталим демократіям і тим самим консолідації різних груп інтересів навколо них. Для демократії потрібне сильне громадянське суспільство, яке може протистояти державі, і, водночас, достатньо активне, щоб самому розв'язувати проблеми по примиренню різних інтересів. Скажімо, на даному етапі розвитку України, виникають нові політичні інтереси, пов'язані з інтеграційним процесом у європейську спільноту, з наповненням змістом ринкових відносин тощо. Їх активно висловлюють окремі громадські інститути, політичні партії, профспілки. Водночас, без наявності відповідної нормативної бази дані інтереси не призводять до консолідації, діалогу влади і суспільства. Зокрема, це яскраво виявляється у встановленні виборчого законодавства, суперечностях у визначенні ролі громадських організацій під час виборів до Верховної Ради України.
Дослідження громадської думки в Україні перед виборами Верховної Ради 2007 р., проведеного IFES у вересні цього ж року, вказують на те, що більшість українців нічого не чули про жодну з двох ключових поправок до виборчого законодавства, прийнятих Верховною Радою при підготовці до виборів. 47% говорять, що знають про те, що парламент прийняв поправку до виборчого законодавства, за якою мінімум 50% зареєстрованих виборців повинні проголосувати для того, щоб результати виборів були визнані дійсними. Більшість (53%) не знають про цю поправку. Друга поправка, яку прийняли депутати, проголошує, що заочне голосування більше не дозволятиметься під час дострокових виборів до того, як закінчиться термін роботи поточного складу парламенту. Тільки 35% знають про цю поправку, тоді як 65% кажуть, що вони не чули про її існування. Коли респондентів просили оцінити вплив поправок, ті, хто обізнані про обидві поправки загалом вважають, що поправка матиме позитивний, а не негативний вплив на виборчі права громадян. Щодо мінімальної явки у 50%, більшість (58%) тих, хто знає про поправку, вважають, що вона матиме позитивний вплив, тоді як 14% думають, що вона матиме негативний вплив, а 15% думають, що вона не матиме ніякого впливу взагалі. Щодо поправки, що стосується заочного голосування, 46% тих, хто знає про поправку, думають, що вона матиме позитивний вплив, 24% - негативний і 16% - не матиме впливу взагалі [372].
Хоча українці мають позитивну думку щодо деяких аспектів виборчого процесу, вони не задоволені адмініструванням цього процесу. Більшість (57%) не погоджується з тим, що виборчим процесом керують компетентно. Це може бути однією з причин того, чому 45% не погоджуються, що результати виборів відображають фактичне голосування в Україні (порівняно з 41% тих, хто погоджується з цим твердженням). Крім того, небагато українців (26%) погоджуються, що виборча система забезпечує засоби боротьби з порушеннями під час виборів. Таке ставлення в цілому може бути однією з причин того, чому більша кількість українців говорять, що вони не мають значної або будь-якої довіри до Центральної виборчої комісії, ніж відсоток тих, хто говорить, що вони мають велику або значну довіру (49% проти 41%) [90].
Це свідчить про неадекватність громадянської культури суспільства завданням формування демократичної, правової, соціальної держави. Тому виховна функція громадянського суспільства у процесі трансформації виборчої системи має стати однією з основних.
Саме громадянська культура є якісною діяльністю суспільства, що передбачає втілення його переконань, ідеалів, принципів та інших базових цінностей у політичні процеси. Адже суспільство не засвоїло достатньою мірою норми і традиції демократичного розвитку держави, зокрема, і в частині застосування виборчої системи, воно має її такою, на яку здатне сьогодні. Без адекватного рівня громадянської політичної культури не можна штучно запровадити новітні політичні інститути і процеси.
За цих умов досить часто в суспільстві виявляються такі особливості політичної культури як відмова брати участь у політичній діяльності партій, об'єднань, громадських формувань. За результатами соціологічного дослідження IFES членство в різних професійних, соціальних, культурних спілках та групах підтримки залишилося на відносно такому ж рівні, як і під час проведення дослідження в листопаді 2005 р. Тринадцять відсотків говорять, що вони - члени профспілок, 3,3% - політичних партій, 1,6% - релігійних груп, 0,7% - неурядових організацій і по 0,4% - союзів художників/учених і місцевих органів самоврядування. Вісімдесят один відсоток стверджують, що вони не є членами жодного з цих типів організацій.
Отже, можна зробити висновок про те, що сутність політичної культури в умовах оновлення українського суспільства має характеризуватися діалектичним синтезом протилежностей - об`єктивного і суб`єктивного в людині. Це означає, що на індивідуальному рівні політична культура, що виступає тією ланкою, яка пов`язує три складника суспільного життя - особу, політику і культуру, повинна виявляти:
· по-перше, міру засвоєння особою досвіду політичного розвитку суспільства в минулому і тепер; якою мірою цей досвід враховується в її політичному мисленні і політичній діяльності, чи допускаються помилки і прорахунки минулого у сучасному політичному житті;
· по-друге, міру оволодіння особою культурою політичного мислення як теоретико-методологічним інструментарієм політичних знань, аналізу і оцінок політичного життя суспільства; здатність особи прогнозувати результати своєї політичної діяльності, а також результати політичної діяльності соціальних груп та громадських організацій;
· по-третє, міру засвоєння особою усіх елементів, навиків та вмінь самостійної політичної діяльності; наскільки культура (засіб, зміст і результат) політичної діяльності особи стає для неї нормою життя;
· по-четверте, якою мірою культура політичного мислення і культура політичної діяльності збагачують духовно-практичний світ особи в цілому, сприяють перетворенню об`єктивних умов політичного життя суспільства за законами гуманізму, демократизму, громадського обов`язку.
Таким чином, в нашому суспільстві існує безліч проблем. Відживає старе. Спинається на ноги нове, зокрема, гуманний порядок. Процес цей глибоко суперечливий і болісний. Йде пошук засобів і шляхів цивілізованого розв`язання накопичених проблем. Це передбачає:
· високий рівень політичної свідомості, усвідомлення необхідності виключення насильницьких методів, насилля при розв`язанні проблем, при узгодженні суперечностей на примиренних інтересів;
· розробку політичних, соціальних технологій цивілізованого способу розв`язання людських проблем, що передбачають хід подій, можливості виникнення політичного напруження і конфліктів;
· накопичення досвіду оптимального функціонування політичних інститутів і політичних процесів тощо.
Заради побудови власної державності, соціальної, демократичної, правової держави потрібна сильна й збалансована політика, що вимагає від держави, політичних діячів високої компетентності і відповідальності. Важливо підключити весь наявний конструктивний механізм людського потенціалу. Слід допомогти громадянину підтримати віру в те, що вихід з кризи є, бо без такої віри неминучий занепад зацікавленості, зниження соціальної активності тощо.
Якщо громадянин буде обізнаний в сутності того, що відбувається, він зрозуміє необхідність змін і необхідність нагальну. Його розуміння знайде відбиття у свідомості і культурі, і тоді його підхід до розв`язання існуючих проблем стане більш дійовим, активним, результативним. Тобто політична свідомість і політична культура будуть спроможні адекватно відображати політичні інтереси.
У розвитку політичної культури і свідомості народу України накопичилось безліч проблем. Їх можна звести до такого ряду:
· політична культура і свідомість здатні посилювати або послаблювати поступальний розвиток, процес функціонування економічних, соціальних, політичних і духовних відносин;
· досить часто громадяни протистоять проголошеним офіційним цінностям, своєю поведінкою відхиляють те, що їм нав`язувалося. Переважно цей процес мав прихований характер. Завдяки скритності процесів, що відбувалися в розумі людей, у реальній свідомості їхня руйнівна сила ставала вагомою;
· своєчасне виявлення проблем політичної культури і свідомості має здійснюватися не лише за допомогою економічного аналізу, а й шляхом політологічних, соціологічних методів дослідження політичних процесів;
· одним із проявів політичної свідомості виступає хибна свідомість, що вражає окремі групи і верстви населення. У свою чергу деформована свідомість завжди вражена багатьма суперечними розколинами;
· теоретичний рівень політичної культури і свідомості вступив у суперечність з реальною дійсністю і не спроможний відобразити її в поступальному розвитку;
· подоланню суперечностей у процесі перетворення політичної культури і свідомості народу України в реальну силу заважають старі догми, стереотипи і традиції. Важкими тягарями на шляху їх раціонального розвитку лежать само цензура, нетерпіння, маніпулювання, диктат, відсутність культури полеміки, толерантності тощо;
· важко відбувається процес усвідомлення людьми своєї гідності, власної сили; йде пошук знищених протягом багатьох років кращих людських якостей;
· відкинуто фетиші, переписується далека і близька історія, триває пошук місця суб`єктів у політичних процесах;
· подолати деформації у політичній культурі і свідомості спроможна політика відродження і утвердження політичних і соціально-моральних цінностей, насамперед, ідей гуманізму, свободи і гідності особи, соціальної рівності і справедливості.
Таким чином, політичній свідомості та політичній культурі належить визначна роль у формуванні громадянина, громадянського суспільства і соціальної, демократичної, правової держави, які дають змогу виявити глибинні причини специфіки політичної поведінки різних соціальних верств і особистостей. Висока політична, правова свідомість і культура народу є фактором стабілізації суспільних відносин, в свою чергу, політична і соціальна урівноваженість, розвиток правових гарантій, розуміння громадянами своїх свобод і обмежень поведінки створюють все більш сприятливі умови для економічного зростання.