На думку населення «кілька сильних керівників можуть зробити для нашої країни більше, ніж усі закони та дискусії»: з цією точкою зору погодилася більшість - 58% опитаних, не згодні з нею лише 16% і ще 27% своєї позиції не визначили. Не виявили істотних відмінностей опитування, що проводились у 1995 році. Цілковиту і значну довіру Президенту України Л. Кучмі виявили 39% опитаних, Верховній Раді - 12%, Голові Верховної Ради О. Морозу - 18%, Уряду - 8%. У 2009 році за даними соціологічних опитувань Центру О. Разумкова діяльність Президента України В. Ющенка не підтримує 77,5% населення, тоді як повністю підтримують лише 4,8%; діяльність Верховної Ради України схвалює 2,2% опитаних, а не задоволені нею 58,6%; роботу Голови Верховної Ради України В. Литвина не підтримує 48,5% опитаних, а підтримує 6,4%; 58,8% респондентів не підтримують діяльність Уряду проти 5,6% тих, хто підтримує [90].
Але непокоїть той факт, що нинішня криза влади має куди глибші причини, ніж просто довіра населення до певних осіб чи політичних інституцій: тут уже маємо переростання у кризу парламентаризму взагалі, коли населення втратило довіру до узвичаєних демократичних процедур розв`язання суспільних проблем. Політична стабільність і напруженість у країні великою мірою залежить від якості та виважених дій політичної еліти. В політичній свідомості громадян зберігається стримане ставлення до наших провідних політиків, а до тих, хто безпосередньо впроваджує економічні, соціальні перетворення, навіть, недовірливе. З цих причин уже декілька складів Уряду пішли у відставку. Такі оцінки українських політиків як соціальної групи свідчать не тільки про рівень політиків, їхнє політичне значення для суспільства і державі, але й про політичну культуру, що властива масовій свідомості.
З політологічної точки зору таке негативне ставлення громадян до політиків свідчить про незначні можливості нашого політичного керівництва залучити громадянське суспільство, всі політичні сили до процесу реформування. В політичній свідомості громадян значне місце посідає положення щодо розходження між обіцянками зробити життя кращим і реальними справами політичного істеблішменту. Так, лише 9,5% опитаних вважають, що чесність притаманна представникам загальноукраїнських вищих органів влади. Не менш негативні уявлення існують у політичній свідомості стосовно користолюбності політиків. 37% опитаних упевнені, що практично всі представники вищих органів влади використовують своє службове становище у корисливих цілях. Водночас на непрофесіоналізм політичної еліти та керівників вказують 42,1% населення. Результати соцопитування 2008 року демонструють, що найбільш серйозними суспільно-політичні проблемами країни, що потребують першочергового вирішення, на думку опитаних, є байдужість влади до думки громадян (56,6% респондентів), корупція у вищих ешелонах влади (47,8%), нездатність влади забезпечити виконання законів (38%) [90]. Таким чином, констатуємо подальше погіршення негативного ставлення громадян до існуючої влади та різке падіння рівня її легітимності.
За нашими спостереженнями та аналізом соціально-політичної ситуації в країні можна констатувати, що політики мають незначні успіхи щодо розв`язання державних проблем у сфері економіки, політики та соціальній, яка сьогодні майже незахищена. В їхньому механізмі відсутні ефективні політичні технології, впровадження яких призвело б до покращення ситуації. Тому дехто з провідних політиків, дійшовши до власне політичної дії, не справляється з покладеними на нього обов`язками та йде у відставку, або «згорає» на корупції.
Такий стан речей, безумовно, не зміцнює ні громадянське суспільство, ні державу. Обидва феномени мають здійснювати конкретні кроки щодо зміни існуючого соціально-економічного і політичного становища на краще, вносити в політичну свідомість громадян елементи демократичної стабільності та новаторського розв`язання проблем. Це, відповідно, вимагає від правлячої еліти професіоналізму, компетентності, патріотизму, чесності, ефективних законів та лідера, якому довіряють люди. Не останнє місце в цьому переліку має посідати злагода між громадянами і політичними інститутами, певна допомога світового співтовариства, а також об`єднуюча ідея та політична воля всіх суб`єктів соціально-політичних відносин. У цьому відношенні політична свідомість покликана відігравати визначну роль. Саме з її якостями, безпосередньо, пов`язане формування громадянського суспільства і правової держави. Несвідома в політичному відношенні людина нездатна на такі суттєві зрушення, тому всіма існуючими способами треба впливати на формування політичної свідомості громадян.
Індивідуальна політична свідомість визначається як властивість і якість особистості, «політичної людини», здатної так чи інакше сприймати політику, більш-менш точно оцінювати її і відносно цілеспрямовано діяти в політичному плані. Найбільший інтерес при цьому становлять суб`єктивно-психологічні особливості, типові характеристики і структурні компоненти свідомості й поведінки людини в політиці як особливій сфері діяльності, а також вивчення процесів політичної соціалізації особистості, засобів, які використовує індивід щодо оволодіння масовою і різною груповою політичною свідомістю, а також щодо вироблення власної політичної свідомості на індивідуальному рівні.
Аналіз механізмів, які спрямовують функціонування політичної свідомості на даному рівні, дає змогу виділити в ньому два блоки компонентів, а саме:
· мотиваційні (політичні потреби, цінності, настанови, почуття й емоції тощо);
· пізнавальні (знання, інформованість, інтерес до політики, переконання).
Найпоширенішим способом виявлення такої політичної свідомості є особисто-психологічне дослідження, а також виділення соціально-політичних типів особистості щодо політичної свідомості.
У процесі формування громадянського суспільства такі дослідження необхідні для суспільства і держави, вони допоможуть фіксувати найважливіші для даного процесу дані про готовність або неготовність громадян здійснювати зміни на краще, ступінь цієї готовності і виявляти тенденції їхнього розвитку.
За ступенем відображення закономірностей сфери боротьби за владу та її здійснення, в структурі політичної свідомості виділимо два взаємопов`язані рівні - раціональний та емпіричний. Раціональний рівень, у свою чергу, має два підрівні - теоретичний і масовий. Існує й емоційний рівень політичної свідомості, або політична суспільна психологія, що відображає чуттєвий рівень сприйняття політики. Цей рівень фіксує політику в формі політичних емоцій, почуттів, настроїв. Системоутворюючим елементом політичної свідомості на теоретичному рівні виступає політична ідеологія, на буденному - здоровий глузд, на рівні емоційному - політико-психологічна установка. В сукупності вони становлять основу політичної свідомості.
Теоретичний рівень політичної свідомості орієнтований на розкриття суті політичних процесів, законів, що зумовлюють політичне життя. Цей рівень характерний для діяльності вчених, ідеологів - виразників інтересів тих чи інших спільностей громадян. Теоретичне знання не ізольоване від буденної свідомості, воно живиться тими ж самими життєвими витоками.
Не маючи виходу на практику, теоретичне знання було б приречене обертатися в замкненому колі загальних понять та абстрактних визначень. Разом із тим воно критично аналізує зміст буденної свідомості; погляди та уявлення, що склалися стихійно; підводить під них певну ідеологічну базу; активно впливає на громадську думку і психологію. Водночас не можна недооцінювати вплив громадської психології на розвиток ідеології. Цей зворотний зв`язок важливо враховувати тепер, коли відбувається перехід суспільства від одного його стану до іншого, коли психологічна переорієнтація виступає важливим важелем соціально-економічного розвитку держави.
Великі можливості закладено в об`єднанні ініціативи і самодіяльності громадян з науково обґрунтованим творчим підходом до розв`язання проблем, що назріли. Тож, важливо поєднувати соціально-психологічний чинник, пов`язаний із особистим досвідом мас, та ідейно-теоретичні знання, пов`язані з науковим пошуком оптимальних шляхів побудови демократичної держави. Сьогодні, зокрема, це один із чинників суспільного процесу. Відношення до соціальної психології, до свідомості, що функціонує на масовому і практичному рівні, є питанням довіри власному політичному досвіду мас, їх спроможності робити висновки про всі суспільні явища. Бо соціальна психологія - це погляд на життя мільйонів людей, а політика може бути сприятливою лише тоді, коли ці мільйони будуть у ній активно діяти.
Здійснення політичної лінії держави немислиме без постійного зіставлення стратегії і тактики з рівнем реальної суспільної свідомості, зі спроможністю не тільки політизованих мас, а й загальної маси громадян приймати в конкретній ситуації ті чи інші політичні ідеї. Звідси випливає завдання переведення теоретичних формул та політичних висновків на мову реального життя, підготовки громадян до сприйняття нових ідей. Реформування, переорієнтація завжди є складним явищем, бо вони передбачають подолання інерції в свідомості, готовності до прийняття незвичних, нестандартних рішень. Чим складніше завдання, яке здійснює держава, тим вищого рівня політичної свідомості потребує вона від громадянського суспільства. Щоб держава була спроможна досягти адекватного своєму передбачуваному розвитку стану свідомості, їй та її інститутам потрібно постійно аналізувати рівні свідомості всіх суспільних верств населення, мати у своєму розпорядженні дійсну політичну інформацію.
Виробленню політичної свідомості на теоретичному рівні багато в чому сприяють особисті якості ідеологічних представників держави, їхня інтелектуальна чесність, патріотизм, політичні знання та принциповість, спроможність бути в науково-теоретичному та моральному відношенні на рівні вимог свого часу. Політичний популізм тут шкідливий, він погіршує стан політичної сфери. Інша справа - емпіричний рівень. Така політична свідомість формується на ґрунті повсякденного практичного досвіду людей. Вона пов`язана з їх безпосередньою політичною поведінкою. Ця свідомість відображається у спостереженнях, навичках і уявленнях, які виникають у суб`єктів політичних процесів.
Емпірична і, особливо, масова політична свідомість характеризуються такими соціально-психологічними рисами: почуттями, настроями, емоціями, імпульсивністю, безпосереднім і гострим сприйняттям політичних процесів і подій. Це надає даному рівню свідомості особливої динамічності, гнучкості, здатності чутливо реагувати на зміни політичних умов.
Історія не раз свідчила, що політична свідомість здатна посилювати або послаблювати поступальний розвиток, процес функціонування економічних, соціальних, політичних і духовних відносин. Саме її активний характер забезпечував сильний вплив політичних та ідеологічних рішень, не завжди конструктивних. Досить часто громадянин протистояв проголошеним офіційним цінностям, своєю поведінкою відкидав те, що йому нав`язувалося. Переважно цей процес мав прихований характер. Але саме завдяки скритності процесів, що відбувалися в розумі людей, у реальній свідомості їхня руйнівна сила ставала ще більш глибокою за своїм розмахом і впливом.
Лише постійний глибокий аналіз процесів, що відбуваються в політичній свідомості, дозволить підійти близько до виявлення первісних суспільних проблем. Виявити серйозні недоліки в суспільно-політичному організмі можна не тільки за допомогою економічного аналізу, а й шляхом політологічних, соціологічних методів дослідження духовного життя народу. А це передбачає виявлення стану і проблем розвитку реальної політичної свідомості громадян.
Одним із проявів політичної свідомості в сучасній Україні виступає хибна свідомість, орієнтація на яку призводить до помилкових рішень. Хибна політична свідомість уражає лише окремі групи і верстви населення, і навіть у разі значних масштабів вона ніколи не виступає єдиною силою. Ця деформована політична свідомість завжди вражена багатьма суперечними розколинами.
Її деформації виявляються в певних суперечностях. Насамперед, у роки застою в нашій країні теоретичний рівень політичної свідомості дедалі суперечив реальній дійсності. Ідеї, концепції, що виявилися неспроможними за своєю сутністю, гальмували політичні процеси, формування громадянського суспільства, затримували прогресивні починання й невірно спрямовували політичну практику. Даний теоретичний рівень політичної свідомості виявився нездатним щодо обґрунтування подальшого політичного процесу, діяльності політичних інститутів.
Важким тягарем на шляху раціонального розвитку політичної свідомості, розв`язанні її суперечностей була політика маніпулювання. Саме тривалий період маніпуляції породив такі деформовані форми її існування, як зневіру, розчарування, апатію тощо. Людей годували напівправдою, політичною демагогією, зростало зловживання довірою народу.
Розв`язання суперечностей у політичній свідомості стримувалося й політикою диктату. Ідеологічний комфорт, що склався в сфері політичної свідомості, стояв на перешкоді живому обміну думок, змаганню ідей, негативно впливав на розвиток інтелектуального, творчого потенціалу народу.
Тривалий час ті, хто був покликаний формувати громадську думку, не відчували будь-якої протидії цінностям та ідеалам, які пропагували. Але біда не стільки в самих цінностях, скільки в тому, що їхня дія не зіставлялася з реальним життям. Тому частина соціальних сил, що покликані були переборювати суперечності в політичній свідомості, не тільки не забезпечували їхнє розв`язання, а часом і протидіяли цьому.
Особливо потрібно відзначити таку рису політичної свідомості, як нетерпіння. Відсутність культури полеміки, навичок поваги, толерантності призводить до серйозних втрат у формуванні демократичних засад політичного життя. Власне ця риса й заважає формуванню плюралізму думок, так необхідного всім політичним інститутам. А це, в свою чергу, затримує процес становлення державності.