У загальноприйнятій світовій традиції політична свідомість розглядається в ширшому контексті, як уся сукупність психічного відображення політики, як її суб`єктивний компонент, що виявляє себе на різних рівнях, у різних ситуаціях [257, с. 303].
На формування і розвиток політичної свідомості впливає суспільна діяльність соціальних суб`єктів у процесі їхньої праці та спілкування. Тому політичну свідомість розглядаємо як складову частину соціальної активності людини, важливий чинник самопросування і саморозвитку громадянського суспільства. Політична свідомість - це розуміння суспільством самого себе як політичної цілісності. Але політична свідомість здатна також активно впливати на політичне життя, а через нього - на всі сфери суспільного життя, визначати спрямованість політичної діяльності соціальних спільностей і окремих людей. Тому в практиці управління суспільно-політичними процесами важливо досліджувати і враховувати стан політичної свідомості як суспільства в цілому, так і його окремих груп, громадян, намагатися узгодити їхні інтереси і досягти консенсусу в політичних позиціях, сприяти формуванню такої свідомості, яка б адекватно відображала потреби соціального прогресу в країні.
У політичній свідомості народу України, який нещодавно здобув незалежність і формує свою державність, відбулися певні зрушення. Вона визначається сьогодні не лише реформуванням політичних інститутів та процесів, розвитком демократії, гласності, формуванням громадянського суспільства, правової держави, гострою боротьбою з тоталітарними проявами з боку окремих політичних суб`єктів тощо. Політична свідомість значною мірою активізована тривогою за кризовий стан в усіх галузях економіки і соціальної сфери, загостренням світових глобальних проблем, падінням моральних цінностей, зростанням злочинності, нездійсненними очікуваннями, які формувалися протягом кількох десятиліть, тривогою за долю демократії.
Значний вплив на політичну свідомість справляють і такі чинники, як регіональні, демографічні тощо. В країні набувають поширення регіональні суперечності, які не завжди відбивають реальний стан речей, а, здебільшого, випливають із бажання мати «свою самостійність», незважаючи на можливі наслідки. У свідомості деяких громадян дедалі формується розуміння щодо неможливості консенсусу, зокрема, між західним і східним регіонами тощо.
Політична нестабільність, викликана зміною соціально-економічної формації та форм власності на засоби виробництва, що супроводжується спадом в економіці, загального рівня життя людей, безпосередньо впливає на фізичне і духовне здоров`я народу, спотворює його політичну свідомість. Так, в країні стрімко зросла смертність, за критичну межу впала народжуваність. Зокрема, якщо в 1992 році природний приріст населення складав мінус 3,7%, то в 1993 році він уже підвищився до 5,4%, тобто на кожну тисячу населення тільки за один рік поменшало більш як на п`ять чоловік. На 1 липня 2004 р. коефіцієнт природного приросту населення складав мінус 7,6%. На 1 жовтня 2009 р. в Україні, за оцінкою Держкомстату України, проживало 46011,3 тис. осіб. Упродовж січня-вересня 2009 р. чисельність населення зменшилася на 132,4 тис. осіб, що у розрахунку на 1000 жителів становило 3,8 особи [280].
На політичну свідомість людей накладають відбиток і соціокультурні чинники. Це, з одного боку, глибока прихильність більшості населення загальним демократичним цінностям, що виробило людство; нетерпимість до інакомислення, схильність до авторитарності, егалітаризму, орієнтація на уряд щодо поліпшення особистого добробуту і т. ін. З іншого боку, це політичне послаблення соціалістичних цінностей в системі соціальної орієнтації частини населення, а з часом їхнє беззастережне, навіть войовниче, заперечення містицизму, проникнення з-за кордону нетрадиційних для України віросповідань та впливу квазі-релігійних угруповань на порушення чинного законодавства, на шкоду здоров`ю людей. Неприйняття таких «цінностей» певними групами народу поставило їх у становище своєрідної духовної опозиції. Невдалі спроби інтегрування з нашим «перелицьованим» суспільством, з одного боку, та втома від безплідної боротьби за сприятливі зміни і розчарування у політичних засобах розв`язання соціально-економічних питань, з іншого, штовхають певні суспільні групи, а, особливо, найбільш вразливу - молодь, на шлях втечі від суворих реалій світу, спроби знайти заспокоєння у сповіданні псевдорелігійних культів та вчень неомістичних сект.
Формування політичної свідомості становить собою усвідомлення суб`єктами реальних процесів політичного життя через сприйняття своїх інтересів і ціннісних орієнтацій. Цим немов би встановлюються межі адекватності відображення політичного буття в політичній свідомості. Чим повніше й глибше інтереси й ціннісні орієнтації даної соціальної спільності, групи, особистості фіксують в собі потреби суспільного прогресу, тим більше і всебічно відображається політичне життя в політичній свідомості.
Зміст політичної свідомості детермінується також національними інтересами, які за певних історичних умов здатні домінувати над загальнолюдськими тощо. Про це свідчить, зокрема, зростання національної самосвідомості різних прошарків населення нашої республіки.
Деформаціям політичної свідомості сприяють і відповідні дії, особливо анархічного плану. Зростають ворожі настрої, порушується правопорядок, не виконуються закони, висуваються вимоги до розпуску певних владних структур, зміщення посадових осіб тощо. Подолати зазначені деформації можливо шляхом підвищення політичної і правової свідомості, ознайомлення людей з своїми правами та обов`язками тощо.
Поняття «політична свідомість» застосовується вже досить тривалий час у різних галузях суспільствознавства, однак соціально розробляється в основному в рамках поведінкового напрямку в політології. Воно набуло особливої популярності в середині ХХ століття, коли виявилася обмеженість ортодоксальної біхевіористської течії і з`ясувалося, що розуміння політичної поведінки, і, ширше, динаміки політичних процесів взагалі вимагає уваги до таких «незалежних перемінних», як політична свідомість і вся психічна сфера суб`єкта цієї поведінки.
З точки зору формування громадянського суспільства і соціальної, демократичної, правової держави в сучасній Україні категорія «політична свідомість» є зручною завдяки широті змісту, що вкладається в неї, значній пояснювальній силі, а також тому, що вона стала своєрідним вузловим поняттям. В ньому акумулюються розрізнені погляди і дані різних наукових дисциплін. Така синтетична властивість дозволяє поняттю «політична свідомість» стати одним із основоположних в політичній науці.
З огляду на те, яку ж роль відіграє політична свідомість в становленні й розвитку громадянського суспільства і соціальної, демократичної, правової держави в сучасній Україні, доцільно, на наш погляд, простежити становлення даного політологічного феномену.
Уперше форми суспільної свідомості в 1951 році описав Ф. Константинов. Це - наука, філософія, релігія, мистецтво і мораль. Власне категорію «політична свідомість» розробили в 1959 році В. Келле і М. Ковальзон. Хоча ми вважаємо, що основи політичної свідомості заклав ще Н. Макіавеллі. Суспільну свідомість і різні її форми дослідники розглядають як своєрідні явища суспільного життя, які займають у системі суспільних відносин конкретної суспільно-економічної формації певне місце, взаємопов`язані на основі певного способу виробництва з іншими суспільними явищами і відіграють в розвитку суспільства конкретну і активну роль. З часом до цих форм приєдналися правова, економічна, технологічна, екологічна форми свідомості. Тож спостерігаємо наявний понятійний різнобій щодо тлумачення самих форм суспільної свідомості. Так, В. Мшвенієрадзе називає такими в одному разі мораль, право, політику, мистецтво, релігію, науку, філософію, а в іншому зазначає, що «форми свідомості включають в себе художньо-естетичну свідомість, моральну, політичну, правову, релігійну та інші форми».
Своєрідний інтерес з цієї точки зору викликає позиція Б. Чагіна. Перелічивши основні форми суспільної свідомості - політичну, правову, моральну, художню, наукову, філософську, він розглядає мистецтво, його види - живопис, скульптуру, літературу, а також різні наукові дисципліни як форми або галузі свідомості. Б. Грушин виділяє і такі форми суспільної свідомості, як класову, національну, етнічну, професійну тощо.
Звичайно, що штучний поділ суспільної свідомості на складові частини неможливий. Своєрідність суспільної свідомості полягає в тому, що на відміну від матеріальних систем, вона не може бути розділена на частини. Суспільна свідомість - це цілісне утворення, між його окремими елементами існує тісний взаємозв'язок. Якщо аналізувати будь-який елемент суспільної свідомості, то з`ясовується, що відокремити його від інших елементів і виявити у чистому вигляді неможливо. Візьмемо, наприклад, політичну свідомість. Аналізуючи будь-який політичний документ або висловлювання, з`ясовуємо, що йому притаманні також моральні, філософські та інші погляди, за допомогою яких висловлена певна політична ідея або програма.
Іншими словами, в політичній свідомості відображені ідеї, погляди і почуття всіх інших форм суспільної свідомості, тому що без їхньої присутності неможливо обійтися хоча б тому, що політична діяльність потребує морального виправдання, правового тлумачення з точки зору законності, апелює до почуттів людей, їхньої психології тощо. Те ж саме відноситься й до ідеології, яку як систему ідей також неможливо відділити від науки, суспільної психології, оскільки в ідеології органічно пов`язані як окремі наукові уявлення, так і елементи суспільної психології. Сама ідеологія, її елементи репрезентовані в науці, в суспільній психології, а також у формах суспільної свідомості.
На підтвердження цьому - думка визнаного науковця, К. Гаджиєва, який справедливо вважає, що «спроби вичленити види і форми суспільної свідомості за ознакою поділу сфер суспільного життя були зумовлені пануванням у нашому суспільствознавстві формули «буття-свідомість», «базис-надбудова», де, по суті, випадала головна системоутворююча ланка у вигляді громадянського суспільства». Таким чином, природно припускалось, що буття визначає свідомість, базис - надбудову тощо. Тому щодо сфер суспільного життя виділялися і форми свідомості, які їх відображали.
Досить часто деякі дослідники ототожнюють політичну свідомість з ідеологією, політичною усвідомленістю. Але усвідомленість - це здатність суб`єкта політики формувати і відстоювати свій політичний інтерес самостійно або в складі соціально-політичної спільності, активна цілеспрямована діяльність носіїв політичної свідомості щодо перетворення політичних цінностей і норм у свою позицію і переконання, готовність суб`єктів політики відстоювати у боротьбі свій політичний вибір і орієнтацію.
Існує багато плутанини у визначенні форм і рівнів політичної свідомості. Але очевидно, що серцевину політичної свідомості становлять настанови, орієнтації, цінності, стереотипи, які відносяться до політичної системи, до системи влади і владних відносин державного управління, політичних інститутів, таких категорій, як свобода, справедливість, рівність, демократичні принципи, авторитаризм, тоталітаризм, права людини і т. ін. Саме в цьому, на наш погляд, і полягає специфічність політичної свідомості.
Очевидно, що зміст і сенс суспільної свідомості розкривається через діяльність людей у їхньому відношенні до навколишнього світу. При цьому виявляється, що сфера таких стійких утворень, як мотиви, оцінки, потреби, інтереси, соціальні очікування і домагання, одночасно можна віднести як до соціокультурної і політико-культурної сфер, так і до сфери політичної свідомості. Суб`єктивний світ політичної свідомості, окрім настанов, орієнтацій, цінностей тощо, що відносяться до політики і включаються, зрештою, в політичну свідомість, охоплює і такі компоненти, як норми й «правила гри», поведінкові стереотипи, вербальні реакції, політичну символіку і знакову систему.
Детальніше заглиблення в сутність політичної свідомості призводить до висновку про те, що адекватно даний феномен можна зрозуміти лише розглядаючи його як компонент національної культури. Ф. Бурлацький і О. Галкін вважають, що в політичній свідомості переважають когнітивні елементи, але вона не зводиться лише до них. Політична культура «присутня в політичній свідомості ніби незримо, у вигляді чинника, що суттєво впливає на політичну систему, на формування соціально-політичних цінностей...». Політична свідомість функціонує й самовідтворюється в певному політико-культурному середовищі. Разом із тим вона є умова і засіб відтворення політичної культури.
Подібний підхід вважаємо наслідком гіпертрофованого трактування місця і ролі політичної свідомості. Ще рано говорити про задовільне розв`язання проблеми типологізації форм суспільної свідомості. Це також відноситься й до політичної свідомості, її меж, суттєвих характеристик, складових елементів.
Політична свідомість посідає особливе місце хоча б тому, що в ній найбільш яскраво, безпосередньо виявляються економічні відносини й інтереси різних верств населення, ті соціальні зв`язки, які в інших формах суспільної свідомості знаходять тим більш опосередковане виявлення, чим більше вони віддалені від економічної основи, на якій базуються всі виявлення людського духу. Крім цього, специфіка політичної свідомості і соціально-перетворюючий потенціал, що міститься в ній, зумовлені тим, що ця форма суспільної свідомості, по-перше, безпосередньо торкається державної і владної сфер, обіймає сферу відносин усіх спільностей людей до держави та її керівництва; по-друге, не лише активно впливає на економічну боротьбу і взаємовідносини різних верств населення, а й формує вплив на інші форми суспільної свідомості. Політична свідомість виступає соціально-класовою домінантою філософії, моралі, мистецтва, літератури. Відображаючи політичні відносини, що складаються в суспільстві, вона реалізується в діяльності партій, класів, масових рухів, органічно входить в існуючу політичну систему, виступає чинником її функціонування і розвитку.
У сфері політичної свідомості і, передусім, у політичній ідеології, відображаються і отримують ідейно-теоретичне обрамлення соціальні проблеми і суперечності епохи, суспільства. Нарешті, завжди перемагали ті суспільні сили, які вигравали битву в розумі людей і виявлялися здатними вести за собою більшість населення. Свідомість активно включена в історичну дію. Якісні зміни в державному устрої сучасної України безпосередньо зв`язуються в політичній свідомості з чесним і повним уявленням про минуле. На базі історії і через історію можна усвідомити повністю, від чого держава хоче відмовитися і до чого прийти в процесі побудови своїх нових якостей. Необхідність історичної свідомості продиктована і моральними причинами. Те, що українське суспільство відчуло цю необхідність - велике досягнення демократичних процесів, які ще не оцінені повністю. Це свідчення духовної сили нашого громадянського суспільства, воно підтверджує його життєздатність, віру в майбутнє. Свідомість взаємодіє з усіма економічними, політичними і соціальними чинниками, визнаючи разом з ними рівнодіючу історію. Ідеї, що оволодівають свідомістю людей, організують і з`єднують на принципах державотворення великі групи, змагаються в історичних подіях, зазнають поразок і одержують перемоги. Реальна політична свідомість конкретних груп населення, громадян, їх ідеологічні погляди і т. ін. мають глибоке коріння у соціально-економічному ґрунті. Це дуже важливо особливо при дослідженні реального стану політичної свідомості, адже треба розуміти, що людина без традицій, засвоєних культурних форм пуста і є податливим об`єктом для маніпуляції її свідомістю, взагалі, і політичною, зокрема. Але наявність менталітету лише зумовлює свідомість людини. При цьому необхідні великі самостійні зусилля, реалізація самої думки. Більше того, потрібна усвідомленість і самого менталітету, умов його функціонування, вихід за його межі, творення інших нових складових цього менталітету. На жаль, таке рідко трапляється у політичній практиці, а коли певні зусилля не робляться, то індивід, наука та людська спільність живуть за інерцією.