Тож реальна загроза демократії існує. Так, російський вчений В. Межуєв вбачає її в таких обставинах. По-перше, серйозна загроза для демократії - це власне демократи, які отримали в країні владу при щасливому збігу обставин. Швидкий перехід влади в руки демократів у суспільстві нашого типу (посттоталітарного) - надприродна річ, бо відсутня соціальна база демократії (так званий «середній клас») і демократи зв`язали себе з проведенням економічної реформи, яка за своєю суттю не є демократичною. Слушна думка автора про те, що ніколи політична демократія не бачила свою мету в переході до ринку і приватної власності. Останні виникають задовго до перемоги демократії і зовсім за інших умов. Не демократія породжує приватну власність, а приватна власність, що розвивається до загальної умови життя більшості населення, призводить до демократії. В ній реалізується право людей, не вододіючих приватною власністю, на політичну свободу і особисту незалежність від держави.
По-друге, доки в країні немає приватних капіталів, здатних забезпечити роботою основне населення, реформа, яку проводять демократи, буде постійно відчувати неминучий опір. По-третє, демократії загрожують як прибічники, так і противники реформи. Демократична влада є передчасною там, де ринок і приватна власність не стали нормою життя. По-четверте, від демократів усе частіше можна почути, що їм не хватає влади, що виконавчу владу треба підсилювати, розширювати, надавати нових повноважень тощо. Але це вже не ознака демократії. По-п`яте, «звичка народу» поважати уряд, яким би він не був; надія на те, що уряд зробить все необхідне тощо.
Отже, цивілізована демократія поки що відсутня. Вона дала людям свободу і стала суспільною хворобою, хворим суспільством в економічному, національному, психологічному сенсі. Основна причина неможливості сьогодні в нашій країні демократичного ладу полягає у відсутності громадянського суспільства, яке утворюється задовго до встановлення демократичних режимів влади. Демократія захищає право людини мати приватну власність, але не право багатих розпоряджатися життям і долею інших людей. Демократичною є та політика, яка соціально захищає народ, зокрема, від безконтрольної влади багатих, а не та, що захищає їх. Народ, від якого відвернулася держава, ніколи не буде вважати таку державу демократичною.
До того ж, демократія не повинна захищати інтереси і права лише приватної особи, вона покликана відстоювати загальнонаціональні інтереси держави і народу. Без держави, яка захищає національні інтереси своїх громадян, немає й не може бути демократичного суспільства, а особиста свобода приватних осіб може легко переродитися на пряму залежність від іноземного капіталу тощо. Демократія в цьому розумінні відстоює не лише приватні інтереси громадян перед власною державою, але й загальні інтереси останньої перед іншими державами. Тому необхідно вести пошук найсуттєвіших ознак демократії, які б у своїй сукупності визначили її якісну специфіку як форми організації влади, політичного життя суспільства.
Найважливішою ознакою демократії є свобода - неперевершена цінність і основоположна сутнісна характеристика людини. Політична система суспільства лише тоді демократична, коли її інститути гарантують громадянам свободу вибору форм в усіх сферах суспільного життя. Унікальність і сила демократії також в тому, що, відповідаючи корінним потребам людини, її прагненню свободи, вона здатна розкріпачити енергію людей, активізувати людське співтовариство, протистояти насиллю над людиною, тоталітаризму.
Свобода і демократія можливі лише за умов існування легального виявлення та співвідношення різноманітних соціальних інтересів, відкритих способів їхнього зіткнення і поєднання, пошуку компромісів. На жаль, донедавна такої можливості в нашому суспільстві не було. Пріоритет віддавався колективності, а індивідуальність ігнорувалася. Людина мала жити за умов, нав`язаних їй із зовні.
За часів командно-адміністративної системи суспільні зв`язки людей зазнали руйнації, вона викликала деформацію і суспільства і особистості. Таке становище спостерігалося всюди. Зокрема, в політичній сфері це викликало серед більшості людей пасивність, незацікавленість висловлювати свою думку під час виборів, обговорення діяльності свого колективу, регіону, країни в цілому.
Тому головна умова демократизації нашого суспільства полягає в зацікавленні особистості, застосуванні її активності. А це, в свою чергу, можливе лише за умов реального забезпечення свободи особистості, самоповаги і відповідальності.
Сутність радикального оновлення суспільства полягає в здобутті свободи. Дійсна, а не декларована, свобода можлива лише тоді, коли влада служить праву. «В незалежній державі кожен громадянин має власну волю і є незалежним», - проголосив Ш. Монтеск`є. Це зробило його одним із засновників сучасної правової держави. В ній закони мають однакову силу для кожного: незалежно від його соціального, політичного або іншого статусу захист окремої людини від влади і свавілля відповідає захисту всіх. Тому особисте право неможливе без гарантії в політичному праві, завдяки якому досягається рівновага громадян.
Демократизм передбачає органічну єдність свободи і рівності. У цьому міститься гуманістичний зміст демократії, її зорієнтованість на людину як основну мету і найважливішу цінність в суспільному розвитку. Рівність характеризується як реалізація вимог рівної свободи для всіх, подолання елітаризму в політичному і соціально-економічному житті, забезпечення соціальної захищеності людини, особливо малозабезпечених і літніх членів суспільства. Рівність забезпечується системою економічних, політичних, соціальних, ідеологічних і правових гарантій.
Важливого значення набуває реалізація політичних прав особистості, зокрема, реальна і дійсна участь у політичному житті. Тому певна увага має приділятися підтримці тих, хто недостатньо залучений до політичного життя, хто потребує захисту своїх інтересів. Слід розвивати елементарні демократичні інститути, які забезпечують громадянам більш-менш організовану участь у владі та контролі над нею.
Демократія неможлива без справжніх вільних виборів, до того ж свобода вибору стає реальним принципом демократії лише тоді, коли вона здійснюється громадянами в умовах багатопартійності. Суттєвою ознакою демократії є політичний плюралізм, який полягає не лише в створенні нових партій, а й у відмові від монополії однієї партії. Отже, справжній політичний плюралізм «важить» більше, аніж багатопартійність. Він включає також політичне відкрите змагання, конструктивну дію опонентів. А це можливе лише за умов офіційного визнання опозиції як самостійного політичного інституту і необхідної противаги політичним силам, що перебувають при владі. Тому на черзі в нашому суспільстві стоїть питання розробки і прийняття Закону про політичну опозицію, яка б могла набути якостей лояльності, конструктивізму.
Обов'язковими умовами демократії і її важливими рисами є свобода преси й інших засобів масової інформації, міцний правовий захист від свавілля з боку державних органів, інших політичних структур і посадових осіб.
Свій погляд на розвиток сучасної демократії запропонував французький учений Пилип Ожьє. На його думку, демократія проходить три фази:
· перша, коли виходячи з ідеї свободи, демократія виявляється в створенні різного роду, переважно політичних, інститутів (тобто свобода);
· друга, коли демократія як інструмент справедливості поширюється на соціальні, професійні і навіть сімейні відносини (справедливість);
· третя, коли громадянин, звільнений від правової нерівності, прагне до справедливого поширенню багатства (добробут).
Однак ту чи іншу концепцію демократії не можна розглядати ізольовано, брати її за взірець. Треба навчати людей демократичній поведінці, громадянам і суспільству набувати спеціальних знань, залучатися до певних демократичних цінностей, зрощувати компетентних керівників і політичних діячів тощо.
Демократія - це зовсім не ідеальна форма організації суспільно-політичного життя. Вона не може, на жаль, забезпечити безконфліктний розвиток суспільства, здатна переродитися в тиранію більшості, породити соціальну нестабільність, підірвати віру людей у майбутнє тощо. Але людство поки що не знає кращого способу організації суспільно-політичного життя. Світовий досвід доводить, що саме вона здатна нівелювати та зруйнувати неминучі суперечності та конфлікти, створити атмосферу терплячості та забезпечити прогресивний розвиток суспільства.
Якісно новому стану всесвітньо-історичного розвитку людства, його переходу до громадянського правового суспільства соціальної демократії відповідає перехідний тип держави, орієнтованої на соціальну демократію.
У першій половині ХХ ст. у багатьох країнах розпочався поступовий перехід від традиційно буржуазного суспільства до громадянського правового суспільства соціальної демократії. Такому суспільству і має відповідати правова держава, яка не може не бути державою соціальної демократії.
Умовою щодо існування соціальної демократії виступає ліквідація відчуження працівників від засобів та результатів їхньої виробничої діяльності. Це таке суспільство, в якому всі трудящі є, тією чи іншою мірою, власниками або співвласниками засобів та результатів праці. Отже, суспільство соціальної демократії - це післябуржуазне (постбуржуазне) суспільство, а держава в такому суспільстві має бути державою трудящих - власників.
У сучасних умовах існує два основних різновиди держав перехідного періоду:
· держави промислово-розвинутих країн соціально-орієнтованого, «соціалізованого» капіталізму;
· держави, які існують у країнах, що переходять від авторитарно-бюрократичного ладу псевдосоціалізму до громадянського суспільства і перетворюються з організації тоталітаризованої влади колишньої партійно-управлінської верхівки на організацію влади більшості населення.
До таких відносимо й сучасну Україну. Вона, як держава соціально-демократичного спрямування передбачає, на наш погляд, таку організацію політичної влади більшості населення країни, яка забезпечує згуртованість, консенсус усіх громадян, окремих груп та перехід до створення умов, потрібних для реально гарантованого здійснення основних прав людини і прав націй, прогресу суспільства на засадах соціальної демократії.
Держава такої орієнтації бере на себе виконання певних функцій в усіх сферах життєдіяльності людини. Їх можна згрупувати таким чином:
· в економічній сфері - сприяння формуванню соціально ефективної ринкової економіки;
· у політичній сфері - створення умов (зокрема, і гарантій) для формування і діяльності органів державної влади на засадах демократії, тобто відповідно до вільного волевиявлення більшості народу в умовах вільної діяльності різноманітних громадських об`єднань;
· у гуманітарній - забезпечення кожній людині належних і гідних умов життя на засадах свободи, рівності, справедливості, солідарності тощо.
Відповідно до сфер діяльності внутрішніми функціями держави є:
· забезпечення суспільного блага, суспільної користі;
· урахування і координація інтересів різних груп населення, дотримування інтересів меншості та забезпечення прав людини;
· гуманістична (забезпечення, охорона і захист, гарантії основних прав людини);
· екологічна (охорона навколишнього природного середовища);
· соціальна (охорона і відповідальність за здоров`я, зокрема, пільги дитинству і материнству, літнім людям; соціальне забезпечення);
· культурно-освітня (розвиток і ефективна діяльність освіти, підтримка культури, обґрунтування, розповсюдження і надання «освітнього мінімуму» всім верствам населення щодо існуючого соціального устрою тощо);
· виховна (виховання членів суспільства);
· господарська (створення умов і гарантій для розвитку виробництва за наявності різних форм власності, програмування й організація виробництва на державних підприємствах, розпорядження об`єктами державної власності);
· наукова (організація, заохочення, стимулювання наукових досліджень в усіх галузях без винятку);
· функція демократизації політичних інститутів і процесів та загальноцивілізаційна;
· національна (збереження, розвиток і гарантії національної самобутності народів);
· охоронна (охорона, захист і гарантії державно-конституційного ладу, законності і правопорядку) тощо.
Із подальшим розвитком суспільства і держави її функції уточнюються, набувають якісно нового звучання, розкривають нові аспекти діяльності держави як необхідної умови формування функціонування громадянського суспільства. Дедалі вони будуть більше націлені на розкриття самобутності, самозбагачення особистості, застосування її знань і інтелекту в особистому розвитку, в збагаченні потенціалу держави.
Серед зовнішніх функцій нашої держави виділяємо такі:
· зовнішня оборона країни;
· участь у розв'язанні глобальних екологічних, господарських і наукових проблем;
· участь у створенні світової економічної системи на основі міжнародного розподілу та інтеграції виробництва і праці;
· участь у міжнародному забезпеченні й захисті прав людини, мирного співіснування в усіх регіонах планети;
· допомога населенню інших країн у випадку стихій, кризи тощо;
· організація, підтримка та розвиток міждержавних договірних відносин на основі загальновизнаних принципів міжнародного права;
· інтернаціональна (участь у новій системі міжнародних організацій, в інтернаціоналізації демократичного процесу, а також подолання ізоляціоналізму, відсталості тощо).