Чому тремтить твоя долоня?
Ніч срібним сяйвом, наче мохом,
Обмотує підкови коням [2,94].
Особливо насичені метафорами
пейзажні картини, де автор показує свою любов до природи, її багатств. Вони
розширюють горизонти читацького сприйняття, здавалось, звичайних природних явищ
і процесів. «Антонич творить свої весняні метафори з такою ж нестримністю і
непомітністю в зусиллях, як дощова квітнева ніч творить першу зелень моругів та
беріз. Світанкова прозорість Антоничевого слова переходить у недотикальну
ясноту дня. Його метафори, як гірські долини: недалека і різка лінія овиду, але
в просторі більше туги за крилами, ніж у степовому роздоллі» [20, 54].
З'ясування джерел образності в Антоничевій поезії допомагає пройнятись настроєм
творів, побачити природність поетичних метафор, звернути увагу, що всі явища
природи оживлені і живуть в душі поета як особи живі і мислячі, зрозуміти
основний смисл твору, відчути самобутність майстра, глибину його життєвої
філософії.
Тут сиве небо й сиві очі
у затурбованих людей.
Сльота дуднить і шиби мочить,
розмови стишені веде [2,178].
Варто звернути увагу і на
потрактування традиційних біблійних метафор Б.-І. Антоничем:
«мов свіже молоко - роса», « розваги
- мед мені палкому».
Поет з неймовірною віртуозністю
поєднує зорові враження з музичними, слуховими, вдаючись до різних способів
передачі відчуття кольорів і скульптурних форм образами звукового ряду; і,
навпаки, відчуття розмаїтих явищ звуку - метафорами зорового походження.
Прикладом комбінування слухових образів із зоровими (не тільки із зоровими!),
дивовижного поєднання живопису й музики в слові може бути вірш Антонича
«Концерт»:
Горлянки соловейків плещуть, мов гобої,
у димі пахощів, в чаду лілейних куряв,
аж спів змінився в запах, мов за ворожбою,
розплився в квітний пил. Це тільки
увертюра... [2,138].
Б.-І. Антонич використовує надзвичайно оригінальні і складні для розуміння метафори. Так, наприклад, метафора «мило сонця» достатньо незвична і складна для інтерпретації. Необхідно звернути увагу на той факт, що за допомогою використаної метафори Б.-І. Антонич апелює до містичного мислення, згідно з яким функцією очищення володіє не тільки вода, але і вогонь, стихія, з якою асоціюється сонце. Постає питання: яким чином можливо досягнути ефекту того, щоб читач поетично сприйняв ідею сили сонця, що здатна очищувати? Як стверджують науковці, це стає можливим за допомогою «логічного абсурду», чим за своєю суттю, і є метафора.
Таким чином, за допомогою метафори «мило сонця» Б.-І. Антонич повідомляє глибинний зміст містичного і язичницького сприйняття сонця як вогненного світила, яке здатне очистити що-небудь краще, ніж це здатна зробити вода. Як ми бачимо, якості, характерні для ритуалу очищення, які апріорі пов’язують з водою, поет переносить на сонце, яке є центром містичного улаштування світу. Також він руйнує стійкий семантичний зв’язок «вода - миття - чистота» і на плані змісту відтворює образ очищення іншого типу, а також іншого світу з притаманними йому іншими способами існування.
Аналіз метафоричних висловлювань, до складу яких уходить астронім місяць, свідчить про поєднання катастрофізму та інтимізації в зображенні нічного світила в усіх розглянутих метафорах: зооморфній (драконе місяцю), антропоморфній (череп місяця), у сполученні з іменником на позначення рослин чи їх частин (місяць - золотий горіх) та на позначення конкретно-побутового предмета (чару келих). Це вирізняло Антоничеву лірику з-поміж тогочасної поезії і мало значний вплив на процес розвитку поетичної мови.
Поетичне мовлення Б.-І. Антонича, як правило, надає нового стилістичного звучання усталеним конструкціям із часовими лексемами день, ніч, які мають у своєму складі компоненти на позначення частин тіла живої істоти або називають внутрішній стан людини: хочу вирізьбити днів обличчя вірша золотом, сплітається і розплітається дня усміх, над нами віком ночі ліс накритий, груди дня.
Рослинна підсистема земної моделі світу містить значну кількість (42) метафор, до складу яких уходять іменники на позначення квітів. Як правило, ці слова уживаються у формі, що викликає уявлення про множинність об'єктів (квіти, квіття, сальви, лілеї, фіялки, рожі, агави, півонії, гвоздики, троянди, левконії, маки, ромашки, тюльпани). При цьому названі лексеми, збуджуючи у свідомості читача відповідні образи природних реалій, є не тільки засобами пейзажних характеристик зображуваного світу, а й способом об'єднати в єдине ціле усі форми природного буття, насамперед природу й людину.
Частотність метафор, до складу яких уходять лексеми на позначення трави й кущів, - незначна (8), але в системі зображальних засобів відтворення мовної картини світу вони відіграють помітну роль.
Найбільш частотними (63) є метафори, до складу яких уходять іменники на позначення дерев. Уживання лексем відзначається надзвичайною різноманітністю. Серед них - 13 найменувань: дуб (8), явір (6), вільхи (3), клен (3), липи (3), береза, верби, пальми, вишні, терен, лавр, яблуні, черемхи.
Більшість метафоричних словосполучень, за допомогою яких автор надає тваринам і птахам анімістичних рис, уживається на позначення психічного стану. Такими є, зокрема, метафори із дієсловами мовлення. У метафорі співає сонно гімн гниття черва дієслово співати поєднується із поняттям черва. Лексема черва не містить у своєму прямому значенні семи здатність створювати звуки, тому не може в буквальному контексті сполучатися із названим дієсловом. Контекстуальне вживання в одному семантичному ряді з даними лексемами іменника гниття вказує на джерело такого психічного стану, який зіставний із станом людини, що співає, - піднесення, захоплення. Процес гниття - це необхідна умова існування черви, тому вона радіє йому. Можна сказати, що черва - не кишить, а співає. Незвичне для поезії поєднання в одному тексті слів співати, гімн, з одного боку, та черва гниття, з іншого, надає особливої виразності та яскравості метафоричному висловлюванню.
Семантика метафор кола пов'язана насамперед із буквальним значенням лексеми коло та його образно-символічним переосмисленням. Чинником семантичного перенесення є також міфологічні уявлення про центр світобудови, про життєвий колообіг, про замкненість чи розімкненість простору. Найчастіше - це конструкції, до складу яких уходить лексема на позначення конкретного предмета у сполученні з абстрактним поняттям типу перстень натхнення на серці тремтить; людино, думки циркулем вимірюй зорі і міста та інші. Якщо уживання в метафоричному контексті лексем на позначення коштовних виробів є традиційним в українському та світовому віршуванні, то введення в мовно-художній простір вірша слів на позначення приладів було новим явищем, характерним для 20-30-х років XX століття. Найбільш виразно прадавні уявлення про закони універсального колообігу виявлені в індивідуально-авторських конструкціях із стрижневим дієсловом із значенням кругового руху: закрутився світ безкраїй.
Цілісний аналіз творчості Б.-І.Антонича показує, що метафора кола є моделлю інобуття, а не реальної дійсності. Інша дійсність, за Б.-І.Антоничем, формується в струмені сновидіння, творчості, піднесення. Тому вона представлена несподіваними зв'язками між конкретними предметами й виявом підсвідомого ліричного чуття: огородити треба конче, покласти мур з каміння й сну; місто - сонет з каміння, цегли й скла. Можна говорити про створення деякого ідеального простору, окресленого конкретними предметами (мур, дім, стіни, дерево, цегла). Головна його риса - гармонія кола, заповненого не конкретно-побутовими предметами, а формами й результатами підсвідомої діяльності людини (сонет, мрії, сон). Встановлюється аналогія між фізичним універсумом і психічною реальністю.
Отже, як ми бачимо, «убрання» поетичної думки Б.-І.Антонича в метафору наочно демонструє як незвично і образно встановлюється єдність і зв’язок подібного і неподібного, і як цей поетичний прийом оновлює світ, очищує його від старого, а також від буденного сприйняття життя. Тому не дивно, що сонце в поезії Б.-І.Антонича не тільки очищує світ, роблячи його ясним і чистим, але й також час від часу само бере участь у ритуалі очищення. В цьому відбувається універсалізація даного процесу. Його закону підкорюються всі учасники.
Метафора Б.-І. Антонича веде в “затекст”, постійно вимагає домислити,
розгадати текст, вловити логіку руху
поетичного образу. З одного боку, виникає відчуття відкритості тексту, а з
другого, - відчуття спресованості. Метафорика як шлях до підтексту й ідеї твору
допомагає зрозуміти твір, розшифрувати його.
.1.2 Лексико-граматична класифікація метафор
Для уточнення художніх функцій метафор у ліриці Б.-І.Антонича та їх
різновидів ми користуємося такою класифікацією:
.Дієслівні; 2.Атрибутивні; 3. Субстантивні; 4.Комбіновані.
Аналіз метафор у ліриці Б.-І.Антонича за поданою класифікаційною схемою дав цікаві результати, які викладемо нижче.
Найпоширенішими метафорами в ліриці поета займає дієслівна метафора (151): весна тріпочеться, біжать алеї звуків, спалюється день на вугіль ночі, лягла на серце ржа думок, випливають із полиць слова, струмки полощуть срібло тиші, відповідає співом явір, спалився вечір елегійний та ін. У порівнянні з іменником і прикметником, характер переносних значень дієслова набагато складніший і різноманітніший. Ця складність зумовлена специфікою семантики дієслова як частини мови. Адже семантика дієслова в цілому більш абстрактна. Для дієслова характерна багатозначність у вживанні.
Другими за поширеністю у поезії Б.-І.Антонича є субстантивні метафори (84). Іменник передає ознаку в найбільш узагальненій предметній формі. У цьому полягає його специфіка як частини мови: батіг невдач, синь моря лав, пензлем сонця. Субстантивні метафори є також засобом передачі уявлень на основі зіставлення з конкретними діями, звуковими, зоровими, дотиковими асоціаціями і засобом вираження розгорнутого найменування типових для поетичних контекстів ситуацій, явищ: оплесків гудуть ще струї, биндочку мети порву, в легенів брилах.
Серед іменникових сполучень найпоширенішими структурами, які засвідчують процес метафоризації, є генітивні конструкції. У поезії Б.-І.Антонича ці конструкції виявляють тематичну різноманітність щодо поєднання конкретно-чуттєвих понять. Такі конструкції дуже економні, у стислій формі містять глибокий зміст, зберігаючи метафоричну основу: в труні віків, розкіш небезпеки, радість перемоги, неба палуба, полудня жар.
Прикметникові метафоричні структури - явище не дуже поширене у поезії Б.-І.Антонича (21 вживання). Частіше поет розкриває значення прикметникової метафори на фоні широкого контексту, поширюючи її за допомогою інших слів. Але можна виділити окремі метафоричні конструкції, що становлять сполучення прикметника з іменником. Наприклад: білопері хмари, благословенний шлях, закам’янілий тан, райдуго піскова, самітній острів. Такі структури є оригінальними і яскраво ілюструють індивідуальний стиль поета.
Не менш цікавим явищем метафоризації є комбінації субстантивно-генітивних метафор з атрибутивними. Хоча вони вживаються не надто часто (10), проте є невід’ємним атрибутом поетичної мови Б.-І.Антонича. Наприклад: золотий усміх зір, руді хмар руна, незнаний косинус днів наших, репане реміння нузд, жестом гордої поваги, синій обрій мрій.
На підставі цих даних можемо скласти
діаграму.
Діаграма 2. Лексико-граматична
класифікація метафор.
На підставі цієї діаграми можемо
зробити висновок, що у поезії Б.-І.Антонича найчастотнішими є дієслівні
метафори (56%), досить поширено вживаються іменникові (32%). Значно менше
виявлено прикметникових (8%) та комбінованих метафор (4%).
.1.2.1 Дієслівні метафори
Побудова поетичних текстів на метафоризованих дієсловах уже сама собою розв'язує завдання створення художніх якостей.
У багатьох поезіях Б.-І.Антонича метафоричні значення служать основою поетичної мови. Метафоричність у його поезіях не залишається в межах значення лише окремого слова. Це - ширший процес. Часто метафора накладається на цілу групу слів, тобто охоплює контекстну одиницю. В такому разі певна група слів міцно в'яжеться ще й спільними метафоричними властивостями, узгодженими з поетичним задумом. У поезіях Б.-І.Антонича ми спостерігаємо часто вживану не тільки словесну, а й контекстну метафору, тобто таку, що не вміщується в одному слові. Створюється своєрідний синонімічний ряд, досить широкий за обсягом і складний своєю внутрішньою побудовою, на якому виступає метафоричність. В такому контексті виявляється не просте складання метафоризованих слів і не згущення їх, а нова семантико-поетична якість, створена рукою майстра художнього слова. Наприклад:
Осінь переїхала по полі возом золотим. Понад кучугури кучерява мряка - срібний дим. Сонце з батогом проміння вогняний погонич. Навпростець по небі білі хмари в перегони. На куделі верховіття сиве павутиння. Підпирається гори рукою далеч синя. Вітер жовтий лист з дерев змітає помелом, в гущині сухе гілля гуркоче мідяний псалом. Білі квіти впали заповідь майбутніх січнів; перший раз тоді поцілувала землю вічність[2,118].
Тут метафоричність має вигляд суцільної лінії, виступає над цілим контекстом, над усією поезією і перетворюється у виразний персоніфікований образ.
Метафоризовані дієслова можуть помножувати, збільшувати свою виразність у багато разів, розширювати функції, вони можуть перетворюватися, зміцнюватися у своїй поетичній силі або додавати зміцнення іншому слову. Ось, наприклад, скільки має метафоричних значень кожне з наведених дієслів у поезії Б.-І.Антонича:
Дозрівають довгі дні, як ярі яблука, лине листя з лип, плине воза скрип, коло лісу колом ллється вигук зяблика. Палиться під захід сонця неба палуба, от отара в отаві, сизі мряки сиваві, в яслах яру ясний ястер ятрить яструба. П'яне піано на піаніні трав вітер заграв [2,204].
Поетичній мові Б.-І.Антонича властиві метафоричні контексти з часто вживаними дієсловами на означення процесу горіння типу горіти, загоратися, палати, палахкотіти, згоріти. Використовуючи те саме слово в різних лексичних поєднаннях, автор досягає оригінального звучання поетичної мови. Так, на переносному значенні дієслова горіти створюються метафори. Наприклад:
Спалився вечір елегійний, зів'яв, мов пісня, спопелів. Збирай у дзбан слова спокійні, свій молитовно юний спів! Як ватра, сонце догоріло, пожаром очі обпекло. В горючому вінку несміло схиляю радісне чоло [2, 309].
У поезії Б.-І. Антонича серед дієслів фізичної дії виділяються словосполучення із дієсловами на означення переживань, почуттів, психічних станів: лягла на серце ржа думок, нас оплете нестямне щастя, думки квітками пахнуть, заглянула в очі нужда. Найчастіше вони виступають як індивідуально-авторські метафори.
Звукові асоціації покладені в основу метафор, які формують семантику дієслів фізичної дії. Наприклад: співала весна, загуділи колоски тугі, зашуміли сади, лящить у вухах сон, ліс розказує чудову, дивну, тиху повість, струмки полощуть срібло тиші.
Велику групу дієслівних метафоричних структур становлять ті, в яких відображуються явища природи. Використання дієслівних метафор дає змогу поету досягти значного рівня одухотвореності природи: одяглися сади, сонце догоріло, вечір, мов струна, тремтить, палиться росами, шепче комиш, місяць срібло ллє на сад, відповідає співом явір.
В окрему семантичну підгрупу можна виділити пори року і ті зміни, які відбуваються в природі з приходом кожної з них. Найбільше в своїй поезії Б.-І.Антонич оспівує весну: в серці співала весна, весна спинилась і при блідла, весна тріпочеться, весна закрутить хмільно веретена травня, весна заглядала в віконця.
У поезіях Б.-І.Антонича метафоричний
образ, побудований на дієсловах, виступає як засіб подвійного бачення світу:
реальне виступає на фоні фантастичного, створеного уявою поета. Б.-І.Антонич
створює свіжі, оригінальні метафори. За допомогою метафор поет досягає
глибокого впливу на читача, як позитивного, так і негативного.
.1.2.2 Іменникові метафори
Особливістю стилістичного почерку Б.-І.Антонича виступає також гармонійне поєднання дієслівної та іменної метафорики, причому в одних творах простежується якісне і кількісне домінування іменної метафорики, що за своїм функціональним навантаженням постає статичнішою, ніж дієслівна, і зорово-споглядальною за чуттєвими вимірами. Це мотивується тим, що іменникова метафора здійснює акт характеризувальної предикації, не відриваючись при цьому (в абсолюті) від таксонімічного принципу мислення. Останнє передбачає включення об’єкта до певного вузького класу, а характеризація вміщує всю множинність, тобто виділення необмеженої кількості ознак того чи того предмета [54, 11]: