У книзі ночі срібні букви, натхненні сторінки шумлять. її не візьмете до рук ви, її до серця треба взять [2, 265].
У поезії Б.-І.Антонича іменникова метафора виконує не лише номінативну функцію, а й має яскраве емоційно-оцінне забарвлення:
Закрутився світ безкраїй, зелень на землі й на небі. Ой, дівчатам заплітають у волосся сонця гребінь[2,138].
З погляду лексичного наповнення у
позиції суб’єктного детермінанта здебільшого фігурують іменники на позначення
реалій неживої природи. В окремих випадках роль суб’єкта виконують навіть
абстрактні поняття, створюючи ще більший контраст і, як наслідок, більш яскраву
метафору (персоніфікований абстрактний іменник):
Мідниця ранку повна піни
із мила сонця. Миють хмари.
На сім ключів замкнулись сіни,
де ти в блакитному пожарі [2, 246].
Серед ґенітивних конструкцій з метафоричним значенням виділяються ті, що називають стан, дію, процес, а також суб’єкт дії. У таких випадках один іменник словотвірно співвідноситься з дієсловом. Наприклад: дно задуми, в чорнім шовку сяєв, в кипінні форм, у барв завії, похмілля свіжих ранків.
Одним із компонентів іменникового
словосполучення у поезії Б.-І.Антонича виступає іменник, який словотвірно
співвідноситься з прикметником. Іменникова ознака, порівняно з прикметниковою,
виявляється більш абстрактною і виразнішою щодо метафоричного змісту ґенітивної
конструкції:
Та раптом чую: вище, тонше,
стрункіше дзвонить ясна синь [2,
76].
В ідіостилі Б.-І.Антонича іменникова
метафора - це поширене явище. Автор як досвідчений майстер художнього слова
вкладає у них своє вміння переосмислювати явища навколишнього світу - і цим
сприяти збагаченню поетичної мови. Такі метафори завжди багатопланові, вони
несуть на собі згусток уявлень про означувані реалії. Такі конструкції є і
засобом передачі конденсованих уявлень на основі зіставлення з конкретними
діями, звуковими, зоровими, дотиковими асоціаціями, і засобом вираження
розгорнутого найменування типових для поетичних контекстів ситуацій, явищ.
.1.2.3 Прикметникові метафори
Стильову активність у поезії Б.-І.Антонича виявляють також прикметникові метафори; для його ідіостилю показове використання метафоричних епітетів, в яких досить важко з'ясувати асоціативну основу порівняння різних об'єктів, їхнє "справжнє" значення не допускає адекватного словесного вираження: німі казки, ліричний місяць потопає в тінь, життя засушене, кучерява мряка.
Окрему увагу звертаємо на атрибути, виражені складними прикметниками. Деякі з них містять безпосереднє зіставлення з головним компонентом словосполучення:
І виноград, і водоспад удолі, і сад, і дзвінкодзвонні солов'ї, і їх пісні, немов фонема «і», і гай, і водограй, і край на волі.
Дзюрить, дзижчить, дзюрчить, дзирчить вода, мелодії грає на каміння флейті, а в білих пін хвилястогривім рейді риб щічки розцвітають з глибу дна [2, 305].
Надзвичайно цікавими видаються нам метафоричні конструкції, що являють собою комплекс атрибутивних метафор із різною смисловою співвіднесеністю компонентів. У простіших за структурою в межах поширеного словосполучення взаємодіють кілька атрибутів (здебільшого два), синтаксично залежні від одного іменника. Такою може бути метафора-загадка або метафора-порівняння, на яку «нашаровується» епітет:
З рвучим вітром буйногривим! Бути вічно юним, вічно молодим!
І п'яний, м'ятний запах винограду, й ряди пляшок, що в сповитку із моху.
Гряде грязька, густа імла з бескета, повітря є гниле, липке, погане [2,138].
Складніші конструкції формують пов’язані між собою в межах речення два прості атрибутивні метафоричні словосполучення:
В холоднім сутінку сухого льоху по стінах тиша кане зерном граду [2, 14].
Порівняно нечисленними, однак надзвичайно цікавими для дослідження, є атрибутивні метафори-порівняння. На відміну від двох інших типів, вони характеризуються принциповою двочленністю конструкції, тобто безпосередньою наявністю в самій метафорі і суб’єкта, і об’єкта зіставлення. Важливо, що такі словосполучення не тільки не можуть бути зведені до одного слова, але й не можуть бути поширені іншими компонентами. У метафорах-порівняннях компоненти взаємозумовлені у смисловому відношенні самим принципом безпосереднього зіставлення двох реалій.
Б.-І.Антонич використовував
прикметникові метафори для поглиблення зорових, слухових, дотикових, смакових
відчуттів. Він застосовував найчастіше якісні, рідше присвійні й відносні
прикметники. При цьому з’явилися свіжі, оригінальні метафори, подекуди вони
звучать як авторські неологізми.
.2
Лексико-семантичні
групи епітетів та їх граматичне вираження у ліриці Б.-І.Антонича
У творчості Б.-І. Антонича не менш яскраво і широко представлений епітет. Безперечно, письменник є великим майстром у використанні традиційних епітетів, фольклорних, постійних, неперевершений у створенні авторських епітетів. Проте фольклорні епітети відіграють у поезії підпорядковану роль, на першому місці в його віршах виступають епітети літературного походження. Цим, очевидно, пояснюється і стилістична вага метафористичних епітетів На нашу думку, саме вони здатні передати особливі нюанси психологічного стану ліричного героя. В епітетах і різноманітних за змістом художніх означеннях виявлялась сила творчої індивідуальності і майстерності поета, а ще точніше - його соціальні погляди, настрій і естетичні смаки. За допомогою епітетів Антонич вміє тонко передати найглибші почуття, змалювати неповторну красу людських взаємовідносин.
Епітет відіграє важливу роль в описі
природи. У Б.-І. Антонича це яскраві картини, намальовані словом-пензлем
вправного майстра:
Осінь переїхала по полі возом золотим.
Понад кучугури кучерява мряка - срібний дим.
Сонце з батогом проміння вогняний погонич.
Навпростець по небі білі хмари в
перегони [2,118].
Свою любов до батьківщини Антонич виражає через ряд епітетів: «Моя країна зоряна, біблійна й пишна, барвиста батьківщина вишні та солов'я».
Найбільшу групу серед внутрішньо-чуттєвих епітетів становлять емотивні (почуттєві) епітети. Це закономірно, оскільки автор не тільки виражає свої почуття, а й намагається передати свій художній світ одухотвореним, у почуттєвому сприйманні для інших. Наявність таких епітетів у тексті забезпечує самодостатню мистецьку якість твору.
Вкладаючи у створення епітетів внутрішньо-психологічного сприймання всю свою майстерність художника слова, письменник гранично чітко передає настрій ліричного героя.
Описи природи - це яскраві картини, намальовані словом-пензлем вправного майстра, який умотивовує пейзаж із психологічним станом ліричного героя.
Здійснивши класифікацію епітетів за граматичним вираженням, ми отримали наступні результати. Найвагомішим пластом є епітети, виражені прикметниками (69), наприклад: день кучерявий, слова вишневі, весна вільна і п’янлива, болюча пісня, палючі строфи, крилата скрипка, слова пахучі, ранок сивий, попелястий, шовкова казка, солодке і п’янке знесилля, стрункі акорди, весна лірична, день кришталевий, ранок терпкий, мужній спокій та ін.
Як бачимо, епітети досить різноманітні, побудовані на новому лексичному матеріалі, на нових поетичних зіставленнях. В епітетах, виражених прикметниками, і різноманітних за змістом художніх означеннях виявлялась сила творчої індивідуальності і майстерності поета, а ще точніше - його погляди, настрій і естетичні смаки.
Надзвичайно вдалими є епітети, виражені дієприкметниками. Хоча їх виявлено у невеликій кількості (27), проте вони являються невід’ємним атрибутом поетики Б.-І. Антонича. Здебільшого це пасивні дієприкметники доконаного виду: розгублені хмарки, розгойдані очі, життя засушене, завмерла тиша, роздзвонені кроки. Епітети, що моделюють картини природи, виражені дієприкметниковими формами, представлені рідко: сліпучий день.
Епітети-прислівники є менш вживаними. Нами зафіксовано всього 5 таких епітетів: звірі виють глухо, доми тяжко схилили чуби, легко розчавити цілий світ, тінь лягає вогко, в імлах глибоко самітній острів.
Чудовим доповненням надзвичайно вражаючої гами епітетів важливе місце посідають епітети-прикладки (18). Серед них можемо виділити кілька семантичних груп поетичних номінацій: явища природи ( блискавиці-змії), предмети (на хвилях-лавах, поїзд-кінь, рейки-шпаги), найменування предметів рослинного світу (сестри-калини, молоко-роса, зілля-лобода), особливості нервової системи (струни-нерви).
Подвійною експресивністю відзначаються епітети-композити. Хоча їх виявлено у невеликій кількості (17), проте вони створюють належну експресивність : зелено-жовта мряка, багрянородна ніч, золотоустий місяць, пшениця золотокоса. Ці епітети можна вважати новотворами автора, адже більшість із них ми не можемо зустріти у творах інших поетів.
Епітетів, виражених формою орудного відмінка іменника, нами не виявлено.
Ще одною важливою ланкою художніх засобів є епітетні предикативні конструкції (12): Росте в моєму саді сонце - похмільна квітка тютюну; Мої пісні - над річкою часу калиновий міст.
Надзвичайно цікавими і продуктивними є епітети-неологізми. Вони є унікальною частиною надзвичайно багатого арсеналу художніх засобів Б.-І.Антонича. В таких епітетів буває більше експресивності, фантазії автора. Розширюючи якимись, часом несподіваними асоціаціями коло семантичних компонентів, епітети-неологізми розширюють валентність лексем і закріплюють її на семантичній осі, наближаючи до істини об’єктивність наших знань про світ. Епітети такого зразка досить інтенсивно використовуються (33). Можемо навести такі приклади даних епітетів: місяць пузатий, зеленолезий, бляшане небо, олив’яний місяць, тверде життя, терпко мандолінні весни, епічний вечір, п’яне піано, срібна смерть, ліричні яблуні, вечір елегійний, акорд дзвінко дзвонний, дуб стрільчастоверхий.
Як бачимо, невід’ємною складовою
ідіостилю Б.-І.Антонича є епітети. Вони досить різноманітні, побудовані на
новому лексичному матеріалі, на нових поетичних зіставленнях, породжених
революційною епохою. В епітетах і різноманітних за змістом художніх означеннях
виявлялась сила творчої індивідуальності і майстерності поета, а ще точніше -
його соціальні погляди, настрій і естетичні смаки.
РОЗДІЛ ІV. ОХОРОНА ПРАЦІ
4.1 Стимулювання природоохоронної
діяльності підприємств
Природоохоронною є будь-яка діяльність, спрямована на збереження якості навколишнього середовища на рівні, що забезпечує стійкість біосфери. До неї належить як великомасштабна, здійснювана на загальнодержавному рівні, діяльність щодо збереження еталонних взірців незайманої природи та збереження різноманітності видів на Землі, з організації наукових досліджень, підготовки фахівців-екологів та виховання населення, так і діяльність окремих підприємств з очищення від шкідливих речовин стічних вод і газів, що викидаються в атмосферу, зниження норм використання природних ресурсів тощо. Така діяльність здійснюється переважно інженерними методами [16, 145].
Існує два напрямки природоохоронної діяльності підприємств. Перший - очищення шкідливих викидів. Однак цей шлях недостатньо ефективний, оскільки за його допомогою не завжди вдається повністю припинити надходження шкідливих речовин в біосферу. До того ж скорочення рівня забруднення одного компонента навколишнього середовища призводить до посилення забруднення другого. Наприклад, встановлення вологих фільтрів для газоочищення дозволяє скоротити забруднення повітря, але призводить до збільшення ступеня забрудення води. Вловлені з газів та стічних вод речовини отруюють значні площі землі.
Використання очисних споруд, навіть найефективніших, різко скорочує рівень забруднення навколишнього середовища, однак не розв'язує цієї проблеми повністю, оскільки в процесі функціонування цих установок також утворюються відходи, хоча і в меншому обсязі, але з підвищеною концентрацією шкідливих речовин. Поряд з цим робота переважної більшості очисних споруд вимагає значних енергетичних затрат, що, в свою чергу, також є небезпечними для довкілля [23, 15].
Крім цього, забруднювачі, на знезараження котрих витрачаються значні кошти, є речовинами, в котрі вже вкладено працю і котрі, за незначним винятком, можна було б використати.
Для досягнення високих еколого-економічних результатів необхідно процес очищення шкідливих викидів поєднати з процесом утилізації вловлених речовин, що зробить можливим об'єднання першого напрямку з другим - усунення причин забруднення.
Реалізація цього напрямку вимагає розробки маловідходних, а в перспективі й безвідходних технологій виробництва, котрі дозволяли б комплексно використовувати вихідну сировину та утилізувати максимум шкідливих для біосфери речовин.
Однак, не для всіх виробництв існують прийнятні техніко-економічні рішення щодо різкого скорочення кількості відходів та їхньої утилізації, тому в реальних умовах доводиться працювати за двома вказаними напрямками. Разом з тим, ніякі очисні споруди та безвідходні технології не зможуть відновити стійкість біосфери, якщо будуть перевищені допустимі (порогові) значення скорочення природних, не перетворених людиною, систем. Саме тут виявляється дія закону незамінності біосфери. Таким порогом може стати використання більше 1 % енергетики біосфери та глибоке перетворення більше 10 % природних територій (правило одного та десяти відсотків). Тому технічні досягнення не звільняють від необхідності вирішення проблем зміни пріоритетів суспільного розвитку, стабілізації народонаселення, створення достатньої кількості заповідних територій тощо [16, 72].
Основною метою експертних оцінок, котрі мають назву "інженерно-екологічна експертиза", є всебічна оцінка впливу підприємства на природне середовище:
на стадії затвердження проекту;
при функціонуванні підприємства та при його розширенні;
при складанні заключення та при виробленні рішення про затвердження або відхилення проекту;
на стадії визначення можливості подальшого функціонування підприємства;
при обмеженні обсягу випуску або при припиненні випуску того чи іншого виду продукції;
при визначенні необхідності установки або застосування нових природоохоронних заходів;
при модернізації існуючих підприємств.
Інженерно-екологічна експертиза дозволяє виявити найбільш ймовірні екологічні наслідки будівництва, функціонування та розширення підприємства порівняно з бажаним, допустимим станом природного і оточуючого людину середовища [23, 152].
Підприємство не повинне наднормативно впливати на природне та оточуюче людину середовище, не повинне перешкоджати власній роботі та функціонуванню розташованих поряд підприємств, порушуючи через оточуюче їх природне середовище хід технологічних процесів, не повинне завдавати шкоди здоров'ю населення.
Інженерно-екологічна експертиза полягає в оцінці довготривалого впливу підприємства на природні ресурси, природні умови, умови подальшого розвитку промисловості регіону та умови життя мешканців локальної ділянки місцевості.
Згідно з діючими законодавчими актами інженерно-екологічній експертизі підлягають такі матеріали:
проекти регіональних комплексних схем охорони природного середовища в містах та промислових центрах (міністерства та відомства за участю місцевих органів управління і територіальних органів контролю природного середовища);
проекти планування, забудови міст та інших населених пунктів (органи державного санітарного нагляду і територіального контролю за станом природного середовища за участю місцевих органів управління);
проекти будівництва великих регіональних та міжрегіональних народногосподарських об'єктів, пов'язаних з впливом на природне середовище (міжвідомчі комісії за участю міністерств, відомств та наукових установ);
технічна документація на нові види сировини, виробів, матеріалів для народного господарства (органи охорони здоров'я спільно із зацікавленими органами нагляду).
Проекти локального рівня (будівництво окремих невеликих підприємств, електростанцій, висушування боліт, розорювання земель тощо) підлягають галузевій або територіальній експертизі лише в частині розділів "Охорона природи". Метою цієї експертизи є оцінка повноти поданого матеріалу, правильності та точності виконаних обґрунтувань та розрахунків, переконливості прийнятих рішень.
Загалом інженерно-екологічна експертиза складається з трьох етапів:
розгляд завдання з проектування об'єкта та результати пошукових робіт, проведених на місці передбачуваного будівництва. Результатом першого етапу є оцінка вихідних даних, що містяться в проекті будівництва. При цьому передбачається також оцінка вихідних даних, покладених в основу проекту при розрахунках передбачуваного впливу на природне та оточуюче людину середовище;