оцінка технологічних рішень, характеристик обладнання та властивостей матеріалів; встановлення можливості їхнього використання в природних умовах місця будівництва об'єкта;
оцінка проекту загалом. При проведенні інженерно-екологічної експертизи проекту найбільш доцільною є наявність двох-трьох альтернативних рішень для передбачуваного об'єкта будівництва. Здійснюється аналіз природоохоронних заходів та засобів щодо відновлення природного середовища з кожного альтернативного рішення, оцінка їхньої ефективності [23, 98].
Матеріали екологічних обґрунтувань
щодо збереження чистоти природного та оточуючого людину середовища при
будівництві нових підприємств повинні бути достатньо переконливими не лише для
інстанцій та фахівців, що їх затверджують, але й для широких верств населення.
В іншому випадку втручання громадськості може призвести до затримки будівництва
або навіть до відхилення проектів [16, 204].
4.2 Заходи по запобіганні дитячого
дорожньо-транспортного травматизму
Травматизм є серйозною проблемою громадської охорони здоров'я в Європі, що надає найбільший вплив на молодих людей, осіб похилого віку і малозабезпечені верстви населення. У той же час значимість даної проблеми для суспільної охорони здоров'я часто недооцінюється. Травматизму можна уникнути шляхом вжиття заходів профілактики чи боротьби з ним. Причини травматизму багатогранні і носять взаємозалежний характер <http://ua-referat.com/%D0%A5%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%BA%D1%82%D0%B5%D1%80>, що вимагає широкомасштабних стратегічних рішень.
Соціальна значущість проблеми дитячого травматизму очевидна і вирішення цієї проблеми знаходиться в прикордонній зоні між традиційною медициною, знає що треба зробити, і педагогічними науками, що знають кого і як слід навчати або застерегти. травматизм - це сукупне поняття <http://ua-referat.com/%D0%9F%D0%BE%D0%BD%D1%8F%D1%82%D1%82%D1%8F>, що об'єднує в собі не тільки традиційне медичне тлумачення даного феномена, але і у тому числі також порушення морально-етичного статусу особистості, що призводять до розладу психічного і соматичного здоров'я. Гуманістичний характер даної проблеми виражається у вихованні відповідального ставлення до власної безпечної життєдіяльності, як особистого самозбереження здоров'я у всіх його значеннях, так і дбайливого ставлення до здоров'я інших людей. У зв'язку з цим, поряд із викладанням комплексу знань з охорони життєдіяльності в традиційному профілактичному аспекті, необхідно обгрунтувати засоби і методи педагогічного впливу, спрямованого на перманентну переорієнтацію віково-індивідуальних і особистісних <http://ua-referat.com/%D0%9E%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C> особливостей дітей.
Серед комплексу профілактичних заходів, спрямованих на зниження захворюваності і смертності дітей, особливу роль відіграє попередження нещасних випадків і травм, які стали одним з головних факторів, що загрожують життю і здоров'ю дітей [47, 70].
Травми <http://ua-referat.com/%D0%A2%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BC%D0%B8> є провідною причиною смерті дітей старше 3 років. При цьому від них гине або отримують серйозні пошкодження більше дітей, ніж від усіх захворювань разом узятих [55,49]. Серед дітей різного віку, травматизм розподіляється нерівномірно, в більшій мірі вражаючи дітей молодшого шкільного віку.
Школа <http://ua-referat.com/%D0%A8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0> з початкових класів повинна закласти учням основи знань про самозбереження, при цьому важливо поєднувати розвиток <http://ua-referat.com/%D0%A0%D0%BE%D0%B7%D0%B2%D0%B8%D1%82%D0%BE%D0%BA> самостійності з вихованням відповідальності за безпечне поводження. У молодших класах ще можлива переорієнтація особистісних якостей дітей, оскільки майже завжди в основі їх небезпечних вчинків лежать занижені або деформовані уявлення про реальний рівень допустимого ризику в різних життєвих ситуаціях <http://ua-referat.com/%D0%A1%D0%B8%D1%82%D1%83%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F>.
Пропоновані ж в даний час принципи організації профілактики дитячого травматизму носять, як правило, абстрактний характер, оскільки засновані на загальних радах і рекомендаціях і не призводять до власне первинної профілактики.
Будь-яка система профілактики повинна включати в себе декілька підсистем, об'єктом впливу яких є: 1.Соціум (навколишнє середовище <http://ua-referat.com/%D0%9D%D0%B0%D0%B2%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D1%88%D0%BD%D1%94_%D1%81%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%89%D0%B5> з метою зниження її травмобезопасності). 2.Коллектів (школа <http://ua-referat.com/%D0%A8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0>, дитячий заклад). 3.Семья. Безпосередньо особистість.
Дитячий травматизм є однією з актуальних проблем охорони здоров'я. Значимість даної проблеми часто недооцінюється. Травматизм можна уникнути шляхом вжиття заходів профілактики чи боротьби з ним.
Рівень травматизму, в тому числі дитячого останнім часом невпинно зростає в усьому світі. Особливо занепокоєння викликає зростання дорожньо-транспортного травматизму, який призводить до зростання дитячої смертності, є однією з причин інвалідності.
У виникненні травм у дітей суттєве значення мають вікові, анатомо-фізіологічні та психологічні особливості дітей, їх фізичний та розумовий розвиток, недостатність життєвого досвіду, підвищений інтерес до пізнання оточуючого світу [24, 251].
Найменш розповсюджений травматизм серед дітей першого року життя. Діти дошкільного віку майже постійно знаходяться під наглядом батьків чи вихователів дитячих закладів і рівень травматизму серед них не перевищує 5% від загальної кількості.
А ось діти шкільного віку отримавши певну самостійність та свободу і не маючи достатнього життєвого досвіду травмуються значно частіше.
При цьому хлопчики серед травмованих складають 65-70%, що пояснюється їх схильністю до рухливих ігор, активного відпочинку.
За місцем виникнення травми у дітей можна виділити наступні види дитячого травматизму: побутовий, вуличний, шкільний (під час знаходження в школі), дорожньо-транспортний, та спортивний (під час тренування чи спортивних змагань).
За останні кілька років кількість травм серед дитячого населення Комсомольського району м. Херсону зростає, щорічно збільшуючись на 10% від минулорічних показників. При цьому в структурі дитячого травматизму перше місце стійко займає вуличний травматизм, він складає 47,2% випадків від загальної кількості травм серед дітей, на другому місці - побутовий травматизм, складає 36,3%, на третьому місці - спортивні травми, складають 9,8%.
Вуличний травматизм серед дітей має певну сезонність. Найбільший рівень вуличного травматизму відзначається в період зимових та літніх канікул, коли діти мають більше вільного часу і проводять його на вулиці, частіше за все без нагляду дорослих [47, 97].
Основними причинами дитячого травматизму є:
. Недостатній контроль за дітьми по дорозі в школу та додому.
. Незнання правил дорожнього руху та поведінки на вулиці, навмисне нехтування цими правилами.
. Ігри на проїзній частині вулиці.
. Недостатнє охоплення дітей позашкільною навчально-виховною та розважальною роботою, недостатній контроль за дітьми під час дозвілля.
Профілактика дитячого травматизму більш соціальна, ніж медична проблема і потребує зусиль багатьох муніципальних та соціальних служб.
Основними методами профілактики дитячого травматизму слід вважати:
. Посилення нагляду та контролю за дітьми, організація їх дозвілля.
. Навчання дітей правил вуличного руху.
. Організація місць для дозвілля (ігрові площадки, дитячі парки)
. Охоплення дітей молодшого шкільного віку позашкільною виховною роботою (спортивні секції, дитячі гуртки).
. Підвищення контролю за додержанням водіями правил дорожнього руху, контроль за станом доріг (стан світлофорів, дорожні розминки, дорожні знаки) [24, 155].
Викликає занепокоєння і значне підвищення шкільного травматизму. Найчастіше травми виникають під час перерви, на уроках фізкультури та праці.
Кількість дорожньо-транспортних травм від загальної не значна, та актуальність їх профілактики зумовлена зростанням кількості та підвищення складності спричинених пошкоджень. Саме транспортний травматизм дітей частіше за все приводить до смертності та інвалідності дітей, потребує тривалого стаціонарного лікування.
ВИСНОВКИ
Спираючись на матеріали дослідження творчості Б.-І.Антонича та власні спостереження, можемо зазначити, що індивідуально-авторський стиль митця формувався під впливом взаємозумовлених мовнопоетичних і мистецьких, соціальних і політичних, світоглядних і філософських чинників, до яких належать, з одного боку, загальнокультурні, етнонаціональні й літературні традиції української та європейської словесності, з іншого - особистісні чинники, зумовлені індивідуальним світосприйняттям і світорозумінням автора, його ідейними та естетичними засадами, що лежать в основі його мовної картини світу.
Образні засоби, побудовані на багатозначності кольорової гами, викликають найнесподіваніші асоціації. Поет часто зіставляє різноманітні поняття, тим самим створюючи новаторські поетичні образи. Активністю відзначається прикметникове означення «срібний», що має позитивну семантику («срібний мур», «срібне військо», «срібний лій»). Використовуються також такі кольори, як червоний, жовтий, зелений, синій, срібний, золотий, білий. До семантичної групи колорем зараховуємо й такі означення: ясний, світлий, осяйний, світло видний, засмаглий. Загалом переважає світла гама кольорів (найчастотнішими є срібний, зелений, червоний).
Сакральна лексика у поетичному доробку поета є відображенням його релігійного світогляду. Вона є дійовим чинником формування художнього світу митця, має особливу художньо-виражальну систему. Представляючи своє зріле християнське поетичне кредо, поет наголошує: Не вмію писати віршів, /сміюся з правил та вимог. / Для мене поетику / укладає сам Бог. Отже, Бог для Антонича є джерелом його поетичної творчості, міцним фундаментом, підтримкою і опорою в житті. Послуговуючись конфесійною лексикою, поет бажає наголосити, що лише духовно багата особистість, яка живе за Божими законами, здатна подолати всі випробування життя. Виявлено і систематизовано релігійні власні назви, які вживаються в ліричних текстах Антонича, та умовно виокремлено такі їх тематичні групи: слова на позначення Бога (Бог, Господь, Добро, Творець, Жнець Душ, Калагатія, Пан, Величний, Всесильний; Син, Боже Ягня, Соняшне Слово; Голуб, Голуб-Дух, Голуб Святий та ін.); найменування Божої Матері (Божа Мати, Цариця, Марія, Всенепорочна та ін.); власні назви біблійних подій (Полум’яна Мова в горючім кущі); географічні власні назви (Єрусалим); назви свят (Зелені свята). Найбільш репрезентативною групою є теоніми, тобто імена на позначення Божих Осіб. Уживання богословського поняття Бог у збірці Б.-І. Антонича «Велика гармонія» займає домінуюче місце серед інших власних релігійних лексем.
Дослідження загальних релігійних лексем у поетичній творчості Б.-І. Антонича виявляє перед читачами внутрішній світ поета, який, використовуючи біблійні лексеми, ділиться не тільки власними духовними переживаннями, а й переживаннями за долю свого народу, його духовний та моральний розвиток. Релігійна лексика збагачує поетичні тексти урочистістю, піднесеністю, наповнює молитовним духом, сакральністю та божественним змістом. Послуговуючись конфесійною лексикою, поет бажає передати стан душі, яка прагне повної гармонії у стосунках з Богом та цілим світом.
При аналізі способів трансформації хтонічних і космогонічних міфів чітко простежуються основні принципи авторського міфотворення. Українські космогонічні міфи, в основі яких - астральна символіка, творчо переосмислені Б.-І.Антоничем. Поет вдається до централізованих і децентралізованих образів світил із чітко визначеною метою. Сонце, місяць і зорі можуть виступати в аморфних ("Привітання життя", "Три перстені"), ботаноморфних ("Три персгені", "Зелена Євангелія", "Книга Лева"), зооморфних ("Три перстені", "Книга Лева", "Ротації"), антропоморфних ("Привітання життя", "Три перстені", "Книга Лева", "Ротації") та напівантропоморфних ("Зелена Євангелія") образах; можуть асоціюватися з явищами культури ("Три перстені", "Книга Лева", "Зелена Євангелія") та цивілізації ("Книга Лева", "Ротації").
Розглянувши метафору і епітет як одні з констант ідіостилю , можна без перебільшення стверджувати, що метафора і принципи метафоризації є основою майже кожної поезії Б.-І.Антонича. Метафори у всій сукупності своїх проявів відіграють принципово важливу роль на всіх рівнях його індивідуального стилю - функціональному, емотивному, діалогічному, потенційному (що веде у підтекст), композиційному, сюжетотворчому.
Аналіз метафор засвідчив, що поет використовує дієслівні, субстантивовані, атрибутивні і комбінаційні метафори. З них найпродуктивнішими є дієслівні: весна тріпочеться, біжать алеї звуків.
Особливо насичені метафорами пейзажні картини, де автор показує свою любов до природи, її багатств: одяглися сади, сонце догоріло. Вони розширюють горизонти читацького сприйняття, здавалось, звичайних природних явищ і процесів.
Серед іменникових сполучень найпоширенішими структурами, які засвідчують процес метафоризації, є генітивні конструкції: неба палуба, полудня жар.
Прикметникові метафоричні структури - явище не дуже поширене у поезії Б.-І.Антонича.
Не менш цікавим явищем метафоризації є комбінації субстантивно-генітивних метафор з атрибутивними: руді хмар руна, незнаний косинус днів наших.
Розглянувши епітети, можемо стверджувати, що найвагомішим пластом є епітети, виражені прикметниками. Відчутно менше є епітетів, виражених дієприкметниками, прислівниками, епітетів-композитів, епітетів-предикативних конструкцій.
Епітети досить різноманітні, побудовані на новому лексичному матеріалі, на нових поетичних зіставленнях. В епітетах, виражених прикметниками, і різноманітних за змістом художніх означеннях виявлялась сила творчої індивідуальності і майстерності поета, а ще точніше - його погляди, настрій і естетичні смаки.
Автор використовує багато епітетів-неологізмів, серед яких багато метафоричних епітетів: місяць пузатий, зеленолезий, бляшане небо, олив’яний місяць, тверде життя, терпко мандолінні весни, епічний вечір, п’яне піано, срібна смерть, ліричні яблуні, вечір елегійний, акорд дзвінко дзвонний, дуб стрільчастоверхий.
Отже, метафори й епітети в поезії Б.-І.Антонича є досить різноманітними і цікавими. Вони становлять широкий матеріал для дослідження, що дає можливість розкрити глибину творчості поета.
Усі проаналізовані лексичні
засоби засвідчують високу майстерність ідіостилю Богдана-Ігоря Антонича, що дає
підстави вважати цього поета гідним репрезентантом української поезії та
новатором мовного образотворення у вітчизняній літературі ХХ століття.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ
ЛІТЕРАТУРИ
Алексєєва Н.О. Епітет у контексті індивідуальної мовотворчості// Вивчаємо українську мову і літературу. - 2007. - №12. - 83с.
Антонич Б.-І. Поезія. - К.: Радянський письменник, 2009. - 433с.
Антонів О. Особливості субстантиватів у системі богословської лексики// Християнство й українська мова: Матеріали наукової конференції. - К.: КНУ, 2000. - С.111-119.
Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. - М.: Дело, 1962. - 423с.
Бабич Н.Д. Практична стилістика і культура мови. - Львів: Світ, 2010. - 354с.
Бабій І.М. Семантика, структура та стилістичні функції назв кольорів у сучасній українській мові (на матеріалі малої прози В. Стефаника, М. Коцюбинського, М. Хвильового): Автореф. дис. … канд. філол. наук: 10.02.02 / НАН України, Ін-т укр. мови. - К., 1997. - 21 с.
Бабій І.М. Семантико-граматична природа прикметників зі значенням кольору у прозовій мові//Наукові записки ТНПУ ім. В.Гнатюка. Сер. Мовознавство. - Тернопіль, 2004.- Вип.2(12).- С.6-12.