Дипломная (вкр): Ідіостиль Богдана-Ігоря Антонича

Л.І. Мацько зазначає, що семантична еволюція епітета значно розширила образні функції в тексті, лексико-граматичні моделі вираження. Епітет формується як образний естетично маркований атрибут, що на лексичному і граматичному рівнях має образно-означальне наповнення, свою формально-граматичну структуру [46, 40].

Епітет, що підкреслює найхарактернішу ознаку того предмета, про який йдеться, можна назвати характерологічним або пояснювалъним. Епітет інколи не просто виділяє характерну рису предмета, а ще й посилює її. Такі епітети можна назвати пояснювалъним. Наприклад: «вечір стальовий» (М. Рильський), «з неба бризки злотозоряні» (Т. Осьмачка), «Прокинеться кривава зрада, //і стисне віроломний ніж» (В. Маланюк).

Особливу групу становлять так звані прикрашалъні епітети. Прикра­шальні епітети не мотивовані в реалістичному стилі, але в романтичному і класичному стилях, що передували йому, прикрашальні епітети були в широкому вжитку. Слово без епітета, один лише іменник вважався „непоетичним", за винятком порівняно вузького кола слів, де існували поетичні синоніми звичайних слів (наприклад, „вуста" при наявності синоніма „рот"). Але взагалі саме по собі слово вважалося недостатньо поетичним, потрібно було його піднести й головним засобом для цього було додання слову епітета. Тому коли говорять: „швидка хвиля", „державний орел", то голов­не завдання тут - надати словам хвиля, орел поетичного колориту, перевести їх тим самим з розряду слів звичайної прозаїчної мови в ряд поетичний. У реалістичний період зникає взагалі чітке розмежування слів поетичного та непоетичного вжитку (саме слів, а не понять). Ця різниця між поетичним та непоетичним виразом одного і того ж поняття зникає, відповідно - зникає і потреба піднесення слова до вищого рангу, надання слову якогось особливого забарвлення високого плану [11, 145].

Зустрічаються, хоч і зрідка, епітети, виникнення і емоційно-художню функцією яких у творі пояснити значно важче. Інколи при читанні творів вони здаються незрозумілими. Так, наприклад, у Гейне зустрічаємо епітет «блакитні думки», у Пушкіна-«пестрая тревога», у Некрасова - «Зеленый Шум», у Тичини - «синій плач» і т. д. Такі епітети О.Веселовський назвав синкретичними, вважаючи, що виникнення їх зв'язане із злитістю (синкретизмом) наших сприймань, з тим, що в наших враженнях «око підтримується слухом, дотиком і т. п. і навпаки». З психологічної точки зору це пояснення заслуговує на увагу: воно обгрунтовує появу таких художніх означень.

Взагалі емоційне забарвлення всякого образного вислову виявляється в контексті [10, 164].

Традиційно літературними для української поетики є епітети золотий і срібний.

Використання кольористичних епітетів в українському поетичному мовленні є традиційною рисою української літературної мови усіх етапах розвитку. Лексеми із значенням кольору є, як правило, полісемантичними. Вони здатні розвивати переносні значення, в яких виникають образи, і окремі з них закріплювати як символічні. У взаємодії з іншими поетичними засобами колір у художньому тексті рідко збігається з об’єктивною кольоровою ознакою реалії, тобто має своїм значенням тільки ознаку кольорового спектра. Частіше колір «живе» в кольористичному образі, що формується не лише значенням кольору, а й іншими лексемами тропеїчних функцій, використання яких залежить від художньої мети, суб’єктивних уподобань автора, від індивідуального осмислення кольорів. Так виникає художній колір, тобто кольористичний епітет [1, 344]

Мацько Л.І. подає таку класифікацію епітетів за граматичним вираженням:

Епітети, виражені прикметниками. Те, що прикметник є основним категоріальним засобом вираження епітетів, зумовлено двома чинниками: а)його семантикою статичної ознаки; б)зв’язками з іменником, предметність якого він конкретизує через свою ознакову (атрибутивну) семантику. Можливості прикметника виступати епітетом збільшуються за рахунок того, що один і той самий прикметник може поєднуватися з кількома різними іменниками, а іменник може мати при собі різні прикметники, конкретизувати свій значеннєвий обсяг за рахунок прикметника, здатного до розвитку вторинних функцій.

Епітети, виражені дієприкметниками. Це здебільшого пасивні дієприкметники доконаного виду, що мають негативну семантику і передають стан розпачу, безнадії. Епітетів-дієприкметників із стилістичною конотацією за шкалою позитивної оцінки мало.

Епітети-пристівники. Як виразники динамічної ознаки (дії, процесу, стану) прислівники виконують образну функцію епітета.

Епітет, виражений іменником-прикладкою. Ця граматична модель епітетів досить продуктивна і також зосереджена переважно у денотативному просторі сфери природи, почуттів, казкової уяви.

Епітети-композити. Продуктивність їх пояснюється тим, що інгерентна експресивність складових основ, яка і сама по собі здатна створювати образ, плюсується, подвоюючи експресивність, а частіше і витворює нову поетичну номінацію з композитним метафоричним епітетом.

Епітет, виражений формою орудного відмінка іменника. Імплікація некатегоризованих порівнянь і означень породила окремий тип граматичних конструкції, які використовуються у художній мові у функції епітета. Такий епітет сформувався на синкретизмі двох субстантивів, що мають спільну ознаку. Проте для одного субстантива ця ознака спільна, а для другого - тимчасова. Субстантивні епітети у формі орудного відмінка виникають на грунті значень орудного перевтілення, перетворення, порівняння.

Епітетні предикативні конструкції. Роль епітетної структури може виконувати ціла предикативна конструкція на зразок: Душа моя - дно без джерельне й сухе; Душа моя - пустка холодна й німа.

Епітети-неологізми. Словесні форми вираження національного світосприймання, що сформувалися первинно як народнопісенні фольклорні символи, стали традиційно стилісте мами української літератури. Конкретно-чуттєва природа мовних символів ставала формою для виникнення асоціативних зв’язків, на яких формується наступна образність, уже індивідуально-авторська. Поетичний вимисел часто ґрунтується на корінні українських ментальних образів [46, 245].

Таким чином, поетична мова - це світ образної уяви. Вона моделює часово-просторові координати ліричного суб’єкта і його найближче соціальне середовище.

РОЗДІЛ ІІ. НАЦІОНАЛЬНИЙ МІФОСВІТ У ПОЕТИЧНОМУ МОВЛЕННІ Б.-І.АНТОНИЧА

2.1 Назви кольорів як компонент відтворення національно-мовної моделі світу

2.1.1 Семантико-граматична характеристика кольороназв у поетичних творах Б.-І.Антонича, їх естетична функція

Назви кольору в українській мові, як і в багатьох інших мовах світу, утворюють кількісно і якісно розвинену лексико-семантичну категорію [41, 121]. Лексико-семантична група назв кольорів серед інших категорій сучасної української мови виділяється своїм багатством й активністю уживання. Ця група слів є досить давньою, оскільки сам колір є найдавнішою реальністю людського буття. Різноманітність цієї реальності опановувалась теорією і практикою людського досвіду, перетворюючи таємницю світу кольору в знання про нього. Колір - досить складне явище. Його пізнання було тривалим і не обмежувалось тільки сферою мистецтва [9, 83].

Серед лінгвістів немає єдиного погляду щодо того, які саме лексичні одиниці відносити до групи кольороназв. Так, О.І. Кулько виділяє дві семантичні групи: власне колореми (червоний, кораловий, блакитний та ін.) та додаткові характеристики кольору (світлий, темний, густий, тьмяний та ін.). У групі власне колоремів автор виділяє первинні (значення кольору є основним, прямим: синій, жовтий та вторинні колореми (значення кольору є переносним: вишневий, кораловий) [40, 224].

А.Критенко серед колорем виділяє два ряди слів: слова першого порядку, наприклад, білий, червоний, зелений, жовтий, синій, сизий, сірий, чорний, які становлять основу або ядро всієї категорії, і слова другого порядку, такі, як білявий, білястий, червонястий, кремовий, крейдяний, лляний, пурпуровий, калиновий, кармазиновий, цеглянистий, салатовий, землистий, які семантично об’єднуються навколо перших [41, 132]

І. Бабій стверджує, що колореми утворюють якісно і кількісно розвинену лексико-семантичну групу, до якої входять назви основних кольорів (ядро системи) та усі існуючі в мові колірні лексеми, що вказують на різні ступені вияву колірної ознаки, на інтенсивність колірного тону, змішування кольорів та ін. (периферія системи). Дослідниця виділяє два типи кольороназв:

) Назви, що позначають конкретну колірну ознаку предмета чи явища об’єктивної дійсності. Ця група охоплює невмотивовані (білий,жовтий, сірий та ін.) та вмотивовані з погляду носіїв мови кольоропозначень (малиновий, калиновий, пшеничний та ін.); назви, що вказують на ступінь вияву колірної ознаки (жовтавий), складні колореми (синьо-жовтий).

) Назви, що характеризують забарвлення предмета, не вказуючи на конкретний характер кольору. Серед них можна виділити колореми, що визначають ступінь насиченості, інтенсивності кольорів (ясний, темний); що вказують на спосіб поєднання кількох невизначених кольорів у певній формі (рябий, картатий); назви, що виражають відтінки забарвлення реалій (соковитий, свіжий); назви, що вказують на суб’єктивну оцінку певного колірного тону (ніжний, крикливий) та ін [6, 7].

Слова зі значенням кольору, з одного боку, відзначаються однозначністю та емоційною однотипністю, а з іншого - вони можуть поступово ускладнювати свою семантичну структуру. При цьому пряме значення колореми, підпорядковуючись задачі ідейно-естетичного задуму поета чи прозаїка, може трансформуватися в загально-символічне значення, яке розглядається дослідниками художньої мови як вищий ступінь розвитку номінативного значення.

Беценко Т. виділяє особливості колірної картини світу представників різних психологічних типів: у екстравертів - на першому місці об'єкт, який зображується або з приводу якого виражаються почуття, міркування, тому колірний світ екстравертів барвистий і відповідно назви хроматичних вистий і відповідно назви хроматичних кольорів посідають у їх мові значне місце. Поетична картина світу поета-інтроверта - всередині його, тому вона ахроматична. Інтровертна мовна картина світу містить багато слів, що виражають внутрішній світ, абстрактні поняття, перенесення значень слів, пов'язаних із явищами фізичного світу, у площину духовних переживань, абстрактних сутностей.

Конотативне значення кольоратива часто залежить від індивідуально-авторського сприймання барви.

Назви кольорів почали з’являтися ще у давнину і виникають й тепер. Виділяють декілька основних лексико-семантичних груп, які є джерелом виникнення колореми:

нежива природа (димчастий, небесний, сніжний);

флора (трав’янистий, салатний, бузковий, срібний);

фауна (вороний, мишиний. тигровий);

дорогоцінне каміння, метали (золотий, бронзовий, срібний);

харчові продукти (кавовий, молочний, медовий, шоколадний);

речі людської діяльності (чорнильний, стальний, вугільний) [12, 32].

Категорія назв кольору, як і кожна інша велика категорія лексики, в історії української мови зазнала істотних змін. Зазнавав змін також склад основних назв кольору, хоч і не так часто; крім того, що він час від часу поповнювався за рахунок неосновних назв, він також утрачав деякі основні назви, які переходили до ряду неосновних назв або переміщувалися в напрямку до них, наприклад, рудий і рижий вживаються зараз головним чином відносно волосся людини і шерсті тварин.

Отже, слова зі значенням кольору утворюють особливу лексико-семантичну групу, в якій набір елементів, їх семантика та співвідношення історично змінні, що зумовлює мінливість реалій немовної дійсності.

У поетичних творах Б.-І.Антонича активно вживаною є лексика на позначення кольору, яка характеризується багатством семантичної наповненості та виконуваних функцій у контексті твору, що зумовлюється великими естетичними можливостями цих лексем, їх здатністю служити для формування ідіостилю поета.

З-поміж семантично забарвлених епітетів, що зустрічаються, особливу увагу привертають кольористичні епітети. Саме такі означення роблять художній світ Антонича яскравим, різнобарвним, блискучим.

Таблиця 1. Колірна палітра Б.-І.Антонича

Можемо зауважити, що у поезії Б.-І.Антонича активністю відзначається прикметникове означення "срібний", що має, як правило, позитивну оцінну семантику ("срібний мур", срібне військо", "срібний лій"). Цей колір несе ознаки легкості і сили одночасно . Автор робить спробу поєднати різні поняття, які раніше ніхто поєднувати не намагався.

Зелений колір домінує у збірці "Зелена євангелія". За допомогою колореми автор створює насичені образи. Наприклад: «зелений дим», «свічки зелені» (на деревах), «душа зелена» (молода), «монет зелених листя». Для поета-інтроверта Б.-І.Антонича характерне еклектичне поєднання слів з різними колірними семами, побудоване на ґрунті адгерентних асоціацій, завдяки чому утворюються експресивні метафори: завія зелені, пожежа зелені. Очевидно, що на периферії значення слова завія існує сема "білий колір", а на периферії значення слова пожежа - сема «червоний колір». Проте ці семи не реалізуються у наведених контекстах, а відповідні словосполучення вказують на значну кількість зеленої барви у довкіллі.

Автор використовує прикметник червоний, поєднуючи його з різноманітними поняттями. Прикладами можуть стати: "сім червоних весел", "брудно-червоне тісто грязі". Ці приклади є поетичними (розгорнутими) метафорами, які за своєю структурою є метафорами-реченнями. У кожному з випадків колір несе різний рівень експресивного навантаження.

Аналіз мікрополя назв чорного кольору засвідчив, що для поетичної мови Б.-І.Антонича характерною є реалізація його складових переважно з переносним значенням. Традиційним і найбільш поширеним є уявлення про чорний колір, психологічно пов'язане з негативними почуттями (страх, туга, печаль, розпач), що й визначає загальну тенденцію реалізації його оцінної семантики:

Поете! Чорний шлях твій, чорна скиба, не заспокоїть сірини багонце чужа ржа біржі, гниль коржава гриба.

Синій і золотий - це кольори, які найбільше опоетизовані романтиками і символістами. Ці барви формують романтичну модель трактування певних образів: поля, землі, вітру, хмар, неба, сонця.

І провіває синє неба сито пшеницю діл крізь зір дрібні зірки.

На думку багатьох дослідників, колореми синій та золотий зберігають дохристиянську символіку, за якою існує стала відповідність між синім кольором та землею, а золотий асоціюється із семантикою оновлення, життєствердження. Епітет золотий, розширюючи сполучуваність із семантично віддаленими лексемами, творить індивідуально-авторські метафори. Образи, побудовані на багатогранній семантиці такого тропу викликають найнесподіваніші асоціації, відзначаються високою експресивністю:

Ударять у срібну рунь золоті копита, мов грім, мов грім.

У поетичній збірці "Зелена євангелія" доволі частотним є використання кольору золота. Ця колорема має яскраво виражений позитивний характер. Наприклад: "поволока з золотого клею", "золота бляха". Аналізуючи семантико-стилістичне навантаження прикметника золотий в поезії Б.-І. Антонича, відзначимо переважання не прямих асоціацій з кольором золота, а вживання загального позитивного емоційного змісту якогось явища.