Курсовая работа (т): Удосконалення зовнішньої торгівлі України

2.3 Лібералізація державного регулювання зовнішньої торгівлі: досвід розвинених країн

Об’єктивний процес зростання обсягів світової торгівлі та руху капіталу посилює значення держави, а саме - процесів регулювання зовнішньої торгівлі та руху капіталу в напрямку оптимізації процесів лібералізації та відстоювання національних інтересів.

Механізм регулювання відбувається насамперед через використання тарифних та нетарифних методів, які широко застосовуються всіма країнами світу, незважаючи на загальну тенденцію до лібералізації зовнішньої торгівлі.

Найбільш широко нетарифні обмеження використовували якраз розвинуті країни. До середини 1990-х років у середньому 14% товарів, що імпортувалися країнами ЄС, США і Японією, зазнавали основних нетарифних обмежень: імпортних квот, добровільного обмеження експорту і антидемпінгових заходів. Тому однією з основних задач СОТ стало поступова відміна таких заходів і перехід до регулювання ЗЕД тільки тарифними методами (так звана тарифікація - заміна кількісних обмежень тарифами, що забезпечують еквівалентний рівень захисту).

США. Митна політика США почала формуватися з 1913 p., коли В.Вілсон здійснив значне зниження тарифних ставок. Американський уряд почав впроваджувати політику низьких тарифних ставок, що передбачало відсутність підтримки низько конкурентних галузей: якщо галузь потребує захисту, значить її не слід взагалі підтримувати, з неї відбудеться відтік капіталу у високоприбуткові галузі. Це призвело до значного потоку імпорту товарів з Японії у 70-х роках XX ст., особливо потерпало від цього американське автомобілебудування, в результаті цього США вдалися до квотування окремих груп товарів.

У зв'язку з виведенням виробництва у країни з дешевою робочою силою та відсутністю тарифних бар'єрів для товарів із країн з низькою собівартістю (насамперед, Китаю), в американських магазинах стає все менше і менше товарів із позначкою «зроблено в США». Для американців стало шоком виведення з країни виробництва джинсів «Леві Страус», продаж ІBM торговельної марки портативних комп'ютерів «Thіnk Pad» чи винесення виробництва мікропроцесорів до Європи та Східної Азії. В результаті у 2005 р. США мали рекордне від'ємне сальдо торговельного балансу понад 740 млрд. дол. США.

В результаті в сфері зовнішньої торгівлі США здійснюють подвійний курс: спрямований на лібералізацію, а також на захист власного ринку. Протекціоністська політика проводиться вибірково: до країн, щодо яких застосовуються торгові заборони, належать Ірак, Сирія, КНДР, В'єтнам, Куба, Лівія. Поряд із розширенням торговельних стосунків в на пріоритетних ринках Північної та Південної Америки і Тихоокеанського регіону в межах інтеграційних об’єднань НАФТА та АТЕС ще на початку ХХІ ст. укладаються угоди про добровільне обмеження експорту автомобілів, сталі, телевізорів, текстильних виробів і т.д., головним чином, з Японії і нових індустріальних країн в США і країн ЄС. Звичайно, такі експортні обмеження є не добровільними, а вимушеними: вони вводяться або в результаті політичного тиску країни-імпортера, або під впливом загроз застосування більш жорстких протекціоністських заходів (наприклад, порушення антидемпінгового розслідування).

Японія. Це - одна з найбільш відкритих країн світу: частка нульових тарифних ліній становить майже 50%, простий середній зв’язаний тариф - 3,5%, тарифні лінії з рівнем понад 15% - 1,8% (табл.6). Проте, при цьому встановлено фактично заборонні ставки на деякі види товарів: рис - 444%, пшеницю - 193%, також високі ставки встановлено на молочні, м'ясні та нафтопродукти внаслідок низького рівня власного забезпечення сільськогосподарськими ресурсами та, відповідно, високих внутрішніх цін.

% тарифних ставок в Японії є адвалерними. При цьому багато ставок диференціюються залежно від застосованого методу визначення митної вартості. Понад третина товарів при імпорті не обкладаються митом, переважно - це сировина. Ще понад 45% товарних позицій оподатковуються за ставками менше 5%, і тільки 3% товарів оподатковуються ставками понад 30%, серед них текстильні товари, взуття та продукти харчування.

Японія дуже широко застосовує квотування (сільськогосподарська продукція, продукція рибальства) та інші методи нетарифного регулювання (національні технічні та інші спеціальні вимоги: системи сертифікації, інспекції якості товарів, вимоги техніки безпеки, екології, санітарно-гігієнічні та ветеринарні правила), проте при цьому майже не використовує компенсаційні та антидемпінгові ставки.

Також в Японії діє унікальна система податкових пільг для імпортерів: коли японські виробники імпортують сировину і проміжні товари для виробництва експортної продукції, імпортне мито, що стягується з використовуваних у виробництві компонентів, відшкодовується виробникам при здійсненні експортної операції.

Положення СОТ дозволяють уряду зберігати це відшкодування за умови, що розмір відшкодування не перевищує фактично сплаченого мита.

Як більшість розвинених країн, Японія використовує ефективне мито, спрямоване на захист виробників готової продукції для симулювання завозу сировини. При цьому перевага надається ескалації тарифів на рівні «сировина-напівфабрикати».

Але у зв’язку із переважаючим профіцитом платіжного балансу, Японія використовує систему інструментів стимулювання імпорту, яка включає навіть податкові пільги імпортеру у випадку розширення обсягів імпортних закупівель.

ЄС. З середини 80-х років форсується рівень інтеграції країн Західної Європи з метою ліквідації понад 280 різних бар'єрів, які перешкоджали руху товарів, капіталів і робочої сили всередині ЄС.

З 1 січня 1993 року було знято всі практично всі тарифні та нетарифні перешкоди щодо руху товарів, послуг, капіталів та робочої сили між країнами Європейського Союзу.

У порівнянні з США та Японією ЄС має у 1,5-2 рази меншу частку нульових тарифних ліній, середній зв’язаний тариф у всіх практично однаковий - 3,5-4,1% проте 99% тарифних ліній в ЄС є адвалерними, рівень стандартного відхилення тарифу майже в 1,5 рази нижче ніж в США та Японії, а частка тарифних ліній, що втричі перевищує середній рівень, втричі нижча ніж в США і вдвічі - ніж в Японії .

Німеччина. Незважаючи на загальну тенденцію до лібералізація Німеччина використовує як тарифні, так і нетарифні інструменти. Загальний рівень імпортних мит наведений в табл.7. Можна зробити висновки про явний протекціонізм продукції аграрного сектору. В той же час серед в групі сировинних товарів рівень протекціонізму дуже диференціюється: на 100% звільнений від митам імпорт бавовни, на 84% - деревина, на 50% - паливо та мінерали та метали (причому рівень мита - 2%), на 48% - оливки, в середньому в групі сільськогосподарських продуктів безмитно можна завозити 67% імпорту.

Німеччина використовує і нетарифні інструменти. Так, в межах ЄС встановлені квоти для Португалії та Іспанії на імпорт зерна, некрупових інгредієнтів, до чого Німеччина ставиться досить критично, вважаючи, що інпанські виробники каш отримують несправедливі конкурентні переваги над усіма виробниками каш у Євросоюзі. Санітарні та фітосанітарні норми, що використовуються Німеччиною, обмежують імпорт із США, оскільки в Німеччині досить обережно ставляться до біотехнологічних продуктів харчування. Аргументується це тим, що за оцінкою Федерального міністерства сільського господарства та захисту прав споживачів 70-80% населення Німеччини проти біотехнологічної їжі.

Багато країн лібералізували свої внутрішні ринки незалежно від вимог світової торговельної організації, тому їхні зобов’язання перед СОТ навіть менш “ліберальні”, ніж фактичний рівень відкритості ринків.

3. ОСНОВНІ ЗАСАДИ СУЧАСНОЇ ЗОВНІШНЬОТОРГОВОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

3.1 Вектори зовнішньоторгової політики України

Розвиток зовнішньої торгівлі України та становлення механізму її регулювання підтверджує справедливість висновку тих дослідників, які вважають, що в кризових умовах швидка лібералізація зовнішньоторгових зв'язків не тільки не сприяє позитивним структурним змінам у виробництві та експорті, а й може їх загальмувати, оскільки подальша спеціалізація на експорті сировини і напівфабрикатів на світові ринки, яким властиве сповільнення темпів розвитку та нестабільність кон'юнктури, виявляється вкрай ненадійною основою для економічного зростання. Хіба ж не свідчить про це зростаюча енергомісткість економіки, заборгованість за поставки енергоносіїв, сировинний характер виробництва і експорту, залежність від економічної політики основних торгових партнерів, деградація під впливом зовнішніх чинників високотехнологічних галузей і виробництв.

На формуванні зовнішньоторгової політики України, особливо на її початковому етапі, позначилися надмірні сподівання на те, що ринкові регулятори спрацюють автоматично внаслідок вибору моделі ортодоксальної монетарної стабілізації з властивим їй обмеженням впливу держави, а також відсутність чітких концептуальних підходів до ринкового реформування і розвитку економіки та зовнішньої торгівлі. При цьому ігнорувалась та обставина, що необхідні напрями і масштаби втручання держави у цю сферу залежать, як свідчить міжнародний досвід, від структури, динаміки і збалансованості зовнішньоторгових відносин при взаємодії національної економіки зі світовим господарством. Тому зміни у кон'юнктурі світових товарних ринків і в зовнішньоторгових режимах інших країн, які позначаються на розвитку зовнішньої торгівлі, потребують обов'язкового і своєчасного коригування зовнішньоторговельного законодавства із врахуванням відповідності його національним інтересам.

Оскільки Україна як відносно молода незалежна держава змушена була починати створення нормативно-правової бази регулювання зовнішньої торгівлі практично з нуля, то з трьох можливих варіантів її формування вона обрала так звану викривлену форму законодавчого забезпечення. При її впровадженні однобокий розвиток, властивий частковій формі, ніби консервується внаслідок того, що динамічність зовнішньоекономічних процесів випереджає створення правової бази, яка здебільшого відстає від практичних потреб їх регулювання.

Численні закони, Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів та підзаконні акти різних міністерств і відомств з питань зовнішньоекономічної діяльності, ухвалені в останні роки, створюють юридичну базу начебто й розроблену та водночас надто суперечливу й заплутану. Нинішня надмірно громіздка система зовнішньоторгового регулювання відзначається внутрішньою суперечливістю, колізійністю у врегулюванні деяких аспектів зовнішньоторговельних відносин та невідповідністю їх багатьом міжнародне визнаним принципам і нормам. Правова неврегульованість, яка породжує стихійний розвиток деяких зовнішньоторговельних процесів, диспропорції у співвідношенні між законодавчими і підзаконними актами на користь останніх та суперечності між ними, створюють сприятливі умови для корупції і зловживань у цій сфері.

Картина торгових взаємовідносин України з Європейським Союзом є свого роду унікальною, оскільки її можна і потрібно розглядати у багатьох вимірах для того, щоб остаточно зрозуміти сутність проблеми. Такими вимірами передусім є:

-              розвиток торгівлі України з ЄС та порівняння з досвідом країн-кандидатів до Євросоюзу;

-              проблема політичних рішень з обох сторін як гальмуючий чинник;

-              розвиток Україною торгівельних стосунків с Європейським Союзом та перспективи торгівлі з країнами СНД.

Розвиток торгівлі України з Європейським Союзом - з багатьох, у тому числі й зазначених вище причин - не мав чітко зростаючого вектору, на відміну від країн Центральної Європи. Так, у Польщі на момент підписання Угоди про торгівлю і співробітництво у 1989 році доля ЄС у зовнішньоторговельному обороті складала трохи більше 15%, проте вже у 1992 році, після низки асиметричних кроків ЄС у сфері торгівлі, доля Євросоюзу склала 57%. Польська частка у зовнішньоторговельному обороті зростала так само швидко: з 1,8% у 1989 році до майже 5% у 1995-му. У випадку України, доля ЄС у зовнішньоторговельному обороті у 2000 році ледве сягала 20%, водночас у зовнішньоторговельному обороті самого ЄС частка України склала маргінальні 0,3% .

Європейський Союз є найбільшим торговим партнером України після держав СНД, на долю яких у 2000 році приходилося 35% українського експорту й 60% імпорту. У 1999 році розвиток торгових відносин між Україною та ЄС зазнав значного уповільнення внаслідок фінансової кризи у Росії у серпні попереднього року та його наслідків для української економіки: обсяги імпорту з ЄС скоротилися на 26%. У 2000 році позитивні тенденції в українській економіці призвели до загального економічного зростання - вперше з набуття Україною незалежності. Експорт з країн ЄС та імпорт туди українських товарів зросли відповідно на 34,5% та 35,5% .

Разом із тим структура торгівлі України та ЄС змін не зазнала: більшість українського експорту до країн ЄС припадає на сировину (22%) та продукцію важкої промисловості (44%, з яких частка виробів із заліза та сталі складає 17,5%, текстильні товари - 14,6% та продукція хімічної промисловості - 9,8%). Доля сільськогосподарських продуктів в українському експорті до ЄС складає приблизно 12,4%. Що ж до Європейського Союзу, то 72% його експорту до України склали готові вироби. Дані цифри наведені з метою ще раз підкреслити проблему, що, ймовірно, становитиме вагому складову негативних наслідків для України від розширення ЄС: низької конкурентноздатності українського виробництва, що також відображено й у домінуванні сировинної частки в українському експорті.

3.2 Аналіз зовнішньої торгівлі України

У січні-травні 2011р. експорт товарів склав 26954,9 млн.дол. США, імпорт - 31580,8 млн.дол. Порівняно з січнем-травнем 2010р. експорт збільшився на 43,9%, імпорт - на 52,5%. Від’ємне сальдо становило 4625,9 млн.дол. (у січні-травні 2010р. також від’ємне - 1981,4 млн.дол.). Коефіцієнт покриття експортом імпорту склав 0,85 (у січні-травні 2010р. - 0,90).

Зовнішньоторговельні операції проводились з партнерами із 206 країн світу.

Обсяги експорту до країн СНД становили 36% від загального обсягу експорту, Європи - 30,5% (у т.ч. до країн Європейського Союзу - 29,8%), Азії - 25%, Африки - 4,3%, Америки - 4,1%.

Найбільші експортні поставки здійснювались до Російської Федерації - 27,1% від загального обсягу експорту, Туреччини - 6,2%, Італії - 5,6%, Польщі - 4,3%, Німеччини - 3,7%, Білорусі - 3,1%, Індії - 2,7%.

Збільшився експорт товарів до усіх основних країн-партнерів: Польщі - на 94,7%, Німеччини - на 75,5%, Італії - на 72,6%, Російської Федерації - на 56,6%, Туреччини - на 36,5%, Індії - на 35,8%, Білорусі - на 27,6%.

Основу товарної структури українського експорту складали чорні метали та вироби з них - 33,4% від загального обсягу експорту. Мінеральні продукти становили 14,1%, механічне та електричне обладнання - 10%, продукція хімічної та пов’язаних з нею галузей промисловості - 7,5%, транспортні засоби та шляхове обладнання - 6,8%, продукти рослинного походження - 6,4%, жири та олії тваринного або рослинного походження - 5,9%.

У загальному обсязі експорту товарів у порівнянні з січнем-травнем 2010р. збільшилась частка енергетичних матеріалів, нафти та продуктів її перегонки - з 7,3% до 7,8%, жирів та олій тваринного або рослинного походження - з 5,1% до 5,9%, руд, шлаків та золи - з 4,2% до 5,5%, залізничних або трамвайних локомотивів, шляхового обладнання - з 4,1% до 5,4%, електричних машин - з 4,4% до 5,2%, виробів з чорних металів - з 3,6% до 4,4%, продуктів неорганічної хімії - з 2,1% до 2,5%, добрив - з 2% до 2,3%. Натомість зменшилась частка чорних металів - з 30,9% до 29%, механічних машин - з 6,3% до 4,8%, зернових культур - з 5,5% до 3,7%.