Роль імпорту не обмежується впливом тільки на технологічні параметри. Поява на національному ринку нових, невідомих у соціалістичних умовах товарів, невпинно стимулювала рух до вищих стандартів споживання. А щоб засвоїти їх, потрібні економічні механізми, подібні до тих, що застосовуються в розвинутих країнах. Імпорт у таких умовах набуває форму деструктурного фактора, який впливає на загострення наявних у країні диспропорцій економічних відносин виробництва і обміну, чим актуалізує необхідність змін.
Таким чином, модифікація структури потреб, спричинена лібералізацією зовнішньої торгівлі в країнах, які не належать до високорозвинутих, має наслідки не тільки виробничо-господарського, а й організаційно- та соціально-економічного порядку.
Як пише Ю. Гохберг, лібералізація зовнішньої торгівлі відіграла стратегічно важливу роль у перехідний період в Україні, стимулюючи в кінцевому підсумку процес становлення ринкових відносин. Доступ до світового ринку дозволив вітчизняним виробникам одержувати за допомогою ринкових цін необхідні сигнали для ефективного розподілу ресурсів, а їх включення в конкурентну боротьбу на зовнішньому ринку створило сприятливі умови для суспільного прогресу. Адже кращого за конкуренцію стимулу для вдосконалення людство ще не винайшло.
В умовах глобалізації для забезпечення економічного розвитку зовнішньоторговельна політика держави має бути націленою на:
- активізацію зовнішньої торгівлі в цілому;
- реалізацію наявних і потенційних конкурентних переваг завдяки правильно визначеним структурним пріоритетам зовнішньої торгівлі;
- усіляке заохочення зростання високотехнологічного імпорту (машин, устаткування, технологій, ідей) з метою скорочення технологічного розриву з передовими країнами.
Необхідними умовами реалізації такої зовнішньоторговельної політики є:
- подальший розвиток базових інститутів ринкової економіки з метою створення прийнятних умов для підвищення конкурентоспроможності національного бізнесу;
- державне фінансування закупівлі за кордоном запатентованої технології та ноу-хау;
- вільне від митного обкладання ввезення сучасної техніки та обладнання;
- вивільнення від оподаткування прибутку в розмірі частини суми витрат на науково-технічні розробки;
- зменшення
ставок оподаткування у випадках виробництва та експорту продукції з високим
ступенем доданої вартості.
. ОСОБЛИВОСТІ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ І
ЗОВНІШНЬОТОРГОВОЇ ПОЛІТИКИ РОЗВИНУТИХ КРАЇН
.1 Місце
і роль розвинутих країн у міжнародному товарному обміні
Для вивчення особливостей торгової політики принциповим є не тільки належність тієї чи іншої країни до категорії розвинутих або розвиваються. Для виявлення суттєвих елементів та пріоритетності торговельної політики, легше відбити зовнішньоторговельну політику кількох розвинених країн.
Торгова політика США. Автономність торгової політики США обумовлюється тим, що вона доповнює політику посилення стимулів до інвестування, збільшення продуктивності праці й ослаблення інфляції.
У торгово-політичної стратегії США особливе місце займає організація переговорів у рамках Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ). Американський уряд проводить реалізацію програм укладення добровільних двосторонніх угод про обмеження експорту відносно до багатьох країн світу. Тільки по сталі такі угоди укладено з 29 країнами світу.
При цьому спостерігається така картина: обмеження, введені Японією на імпорт сталі у свою країну, змушують Південну Корею збільшувати її поставки в США. Відчуваючи юридичну вразливість їх торгової політики, американський уряд схиляє до введення обмежень експорту, порушуючи принципи ГАТТ. У такій ситуації США переходить від тактики зміни зовнішніх перешкод між партнерами до посилення бар'єрів, створених усередині національних кордонів. Це викликає взаємну перебудову економік і не виключається той факт, що такий шлях вирішення торгових проблем відкриває нову сторінку в теорії та практиці міжнародних торгових відносин. Завдяки цьому в поєднанні зі стратегією внутрішньої політики до сьогоднішнього дня США перебувають у стані стабільного економічного підйому.
Торгова політика ЄС. Особливості торгової політики країн Європейського Союзу (ЄС) полягають у специфічних факторах, властивих даному регіону, таких як:
- вузькість власних ринків товарів, капіталів і робочої сили;
- обмеженість початкових можливостей розвивати НТП;
- висока значимість зовнішньоекономічних відносин у розвитку країни і її загальногосподарської стратегії;
- функціонування 27 держав в умовах спільного ринку.
Європа на зовнішній ринок вивозить більш 60% своєї продукції, що значно більше США і Японії, і її частка в експорті-імпорті світу складає 40%. Крім того, Європа торгує в умовах відсутності бар'єрів між державами, де скасовані кількісні обмеження товарів, митні збори, по відношенню до третіх країн уведений єдиний митний тариф, відсутній митний контроль. До того ж усі вимоги до оформлення вантажопотоків єдині. Аналогічна практика торкнулася і системи регулювання імпорту. Зокрема, діє єдина система контролю, заборони та обмеження на ввезення товарів. Відповідно, вимоги контролю якості і безпеки товарів чітко уніфіковані. Безумовно, право на регулювання торгівлі тією чи іншою країною залишається в розпорядженні національної влади.
Торгова політика Китаю. Нещодавно у СОТ було проведено огляд торгової політики Китаю. Незважаючи на вражаючий економічний ріст після 2006 р., ця країна стикається з проблемами поглиблення нерівності доходів, що посилюється розривом між заощадженнями та інвестиціями, а також з іншими проявами дисбалансу в економіці.
Зараз економіка Китаю є третьою за величиною економікою світу , Китай вийшов на третє місце в світі за обсягом торгівлі. Незважаючи на таке підвищення статусу країни і збільшення середнього рівня доходів на душу населення, зберігається ряд проблем, включаючи нерівність доходів, збільшується розрив між заощадженнями та інвестиціями, а також незбалансований ріст, який більшою мірою визначається інвестиціями та експортом, а не споживанням.
Митні тарифи, як і раніше, залишаються основним інструментом Китаю в галузі торговельної політики, хоча частка імпортних мит складала 3,3% від податкових надходжень в 2008р. Спостерігається деяке скорочення китайських нетарифних бар'єрів, зокрема, число тарифних позицій, на які автоматично поширюються вимоги до ліцензування імпорту. У 2006 р. були скасовані тарифні квоти для соєвої олії, пальмової олії і деяких сортів рапсової олії.
Набули чинності дві підписані Китаєм угоди про вільну торгівлю (УВТ): УВТ між Китаєм і Чилі (у жовтні 2006 р.) та УВТ між Китаєм і Пакистаном (у липні 2007 р.).
Китай продовжує застосовувати різні торгові інструменти, щоб стимулювати інвестиції у високі технології, заохочувати інновації і охорону навколишнього середовища (наприклад, за рахунок скорочення споживання енергії). До таких інструментів відносяться податкові пільги, неподаткові субсидії, заходи контролю цін і різні форми «керівних вказівок», включаючи галузеві стратегії для окремих секторів.
Одним із цікавих аспектів торгової політики Китаю є застосування експортних мит, скорочення податкових пільг з ПДВ, вимог ліцензування та інших торгових заходів для того, щоб якщо не припинити, то хоча б обмежити експорт числа товарів, які призводять до споживання значних обсягів природних ресурсів та енергії.
Торгова політика Росії. У сучасній системі світогосподарських зв'язків Росія бере участь поки в основному за рахунок розширення торгівлі товарами, переважно сировиною і матеріалами. Росія слабко залучена в міжнародну кооперацію виробництва, торгівлю послугами, міжнародну міграцію капіталу у формі прямих інвестицій, а також у науково-технічний та інформаційний обмін. Економіка Росії виявилася залежною від експорту вузького кола товарів, насамперед паливно-сировинної групи, а також від імпорту багатьох споживчих товарів. Ступінь її відкритості на певному етапі перестала відповідати внутрішнім можливостям країни, масштабам і глибині проблем, що стоять перед нею.
Приєднання Росії до Світової організації торгівлі (СОТ) дозволить більш ефективно сприяти розвитку експортних можливостей російських виробників, створить умови для просування на зарубіжні ринки вітчизняних товарів з більш високим ступенем переробки. Це дозволить розширити структуру російського експорту, забезпечить поліпшення доступу російських товарів та послуг на зарубіжні ринки та збільшить ступінь захищеності вітчизняних виробників на російському і зарубіжному ринках. Зараз Росія поки знаходиться поза рамками дії узгодженого «кодексу поведінки» учасників світового зовнішньоекономічного обміну і не може використовувати механізм вирішення спорів у рамках СОТ у випадках дискримінації торгових інтересів російських виробників. Сьогодні це найбільш яскраво проявляється стосовно російської сталеливарної і хімічної продукції.
Встановлений у Росії зовнішньоторговельний режим лібералізований до рівня промислово розвинених країн з усталеними ринковими відносинами. Це дозволяє створювати на внутрішньому, ринку конкурентне середовище, забезпечувати його наповнення товарами і послугами, обсяг яких здатен задовольнити потреби, як виробничого сектора, так і населення.
В даний час обмежувальні заходи
(головним чином антидемпінгові мита і погрози застосування таких) по відношенню
до російських товарах використовують ЄС і ще 11 країн (США, Канада, Туреччина,
Індія та ін.) У зв'язку з цим ведеться постійна робота щодо усунення штучних
бар'єрів, що стримують експорт російських товарів, шляхом врегулювання торгових
суперечок.
2.2 Інвестиції капіталу в економіку розвинутих країн
торгівля міжнародний товарний обмін
Модернізація та інтенсивний розвиток пріоритетних галузей виробництва у США зумовили потребу активізації міжгалузевого переливання капіталу, відносне збільшення промислового капіталу у грошовій формі. Але всередині 70-х і на початку 80-х років, коли спостерігався зазначений процес, цього не відбулося насамперед через відсутність необхідних обсягів капіталу (як наслідок інфляції, великих обсягів вивезення капіталу, витрат на оборону). У таких умовах залучення іноземного капіталу у США сприяло подоланню подальших негативних факторів розвитку економіки. Порівняно із законодавством інших розвинених країн законодавство США щодо іноземних інвестицій вважається м’яким. На приплив іноземного капіталу у 80-ті роки істотно вплинули результати перебудови системи загальноекономічного регулювання: відсутність обмежень на розмір експорту-імпорту; уведення нової податково-амортизаційної політики; зменшення прямого втручання держави у проблеми приватного бізнесу та створення сприятливих умов для функціонування останнього тільки методами економічного регулювання системи господарювання.
Процес лібералізації американської економіки привернув увагу іноземних інвесторів високою ефективністю вкладання капіталу. Виняткову роль у залученні іноземних інвестицій у США відіграло підвищення ставок за позикою. Причиною припливу капіталу може бути також девальвація валюти. Так, унаслідок девальвації американського долара, західнонімецької марки, швейцарського франка та японської ієни іноземним компаніям стало вигідніше перенести виробництво у США.
З огляду на те що США залишилися великим експортером капіталу, уряд цієї країни вдався до певних обмежувальних заходів щодо його вивезення і створив систему заохочувальних важелів для використання капіталу переважно у вітчизняній економіці. У 90-х роках було схвалено закон, який надавав можливість банкам створювати міжнародні банківські відділення та здійснювати міжнародні операції з території США на тих самих умовах, що й їх філії за кордоном. Унаслідок цього США отримали додаткові джерела нагромадження капіталу. Високі рівні ставок за позикою разом з низькими показниками інфляції та сприятливими прогнозами підвищення цін зумовили значний приплив іноземних інвестицій в американську економіку. Скасування податків на дивіденди, що сплачуються іноземними власниками цінних паперів, сприяло розповсюдженню акцій серед іноземців. Згідно із законом про оподаткування у США гарантується відсутність будь-якої дискримінації, що зумовило створення більшістю іноземних інвесторів філій у цій країні.
Великий інтерес становить англійська система залучення іноземних інвестицій. Великобританія є лідером у Європі з імпорту капіталу. Сьогодні у країні функціонують дочірні компанії майже всіх 100 найбільших американських корпорацій, філій провідних європейських транснаціональних корпорацій, а також японські заводи з виробництва електронних товарів.
Великобританія практично захопила значну частку інвестицій, що надходять у Європу як із Заходу, так і зі Сходу. Тут сконцентровано понад 40 % усіх американських активів у країнах ЄС. Не менше половини японських вкладень в Європі так само припадає на Великобританію. Цьому найбільше сприяли такі фактори: ефективна структурна перебудова і поліпшення внутрішньоекономічної ситуації у країні; бажання іноземних фірм зайняти нові ринки збуту для своїх товарів; зменшення транспортних витрат; висока норма прибутку за рахунок порівняно низьких витрат на робочу силу (за рівнем заробітної плати Великобританія посідає 15-те місце серед розвинених країн світу).
На інтенсивність процесу залучення іноземних інвестицій впливає існуюча у Великобританії система оподаткування. Відчутним інвестиційним стимулом є відсутність податків на капіталовкладення в обладнання та НДЦКР, а також їх зниження на 79 % на інвестиції в будівництво споруд.
У Великобританії існує система державної конкурсної допомоги для найважливіших інвестиційних проектів, вартість яких щонайменше 0,5 млн фунтів стерлінгів. Максимальний розмір допомоги може становити половину вартості проекту. Можна також отримувати субсидії за “списком інноваційної допомоги”, суть якої полягає в дотуванні НДДКР під час створення нових видів продукції та розробки технології виробництва у високотехнологічних галузях. Крім того, місцеві урядові органи можуть надати на сприятливих умовах кредити, які покривають до 90 % вартості будівництва, а також знижку на вартість земельних ділянок. До того ж вони частково відшкодовують витрати, пов’язані з необхідністю переміщення кадрів.
Створення “нових зон підприємництва”, “зон вільних портів”, “нових міст” також сприяло залученню іноземного капіталу. Для подібних зон характерні пільгові режими оподаткування та можливість безмитного експорту виробленої продукції.
Важливу роль у залученні іноземного капіталу в Німеччину відіграє стабільність грошової одиниці, яка виявляється не тільки в низькому рівні інфляції (менш як 6 %), а й у перетворенні німецької марки на тверду міжнародну валюту. Економічна й політична стабільність, тверда грошова одиниця сприяли тому, що багато іноземних інвесторів почали вкладати свій капітал у довгострокові цінні папери.
Залученню іноземних інвестицій в економіку Франції сприяли роздержавлення власності, зростання валового прибутку господарюючих фірм, податкові та кредитні пільги, невисокий рівень процентної ставки за кредити тощо.
Одним із чинників припливу
іноземного капіталу у Францію була монетаристська політика уряду в 90-х роках,
у якій важливу роль відіграло вигідне для країни регулювання процентної ставки.
Одним з пріоритетних завдань уряду стало підтримання стабільного курсу франка
щодо американського долара та німецької марки шляхом жорсткого контролю над
інфляцією. Уряд Франції здійснює жорстку політику регулювання іноземних інвестицій
у країні стосовно держав, які не є членами ЄС. Франція має розвинений
фінансовий ринок, що за потужністю й активністю поступається тільки подібній
інституції США та Великобританії. У цій країні існує ефективна система
заохочення як власних, так і іноземних інвестицій, спрямованих на розвиток
пріоритетних і провідних галузей промисловості. Щоб стимулювати будівництво
промислових об’єктів, Колегія економічного та регіонального розвитку Франції
надає інвесторам субсидії, обсяг яких досягає 25 % вартості всіх
капіталовкладень у землю та обладнання, які скуповуються в перші три роки
будівництва. Останніми роками широко використовуються довгострокові пільгові
кредити під низькі проценти. У країні також існує преференційний податковий
режим для підприємств, що працюють у так званих зонах підприємництва Франції.
Компанії, де налічується щонайменше 10 працівників і які зареєстровані та
здійснюють свою діяльність в одній із таких зон, звільняються від податку на
прибуток у перші 10 років свого існування. Але компанія, яка одержала податкові
пільги, втрачає право на інші державні субсидії.