ВСТУП
Зовнішня торгівля є вагомою рушійною силою економічного зростання в будь-якій країні світу. Від величини сальдо чистого експорту залежить не лише стан платіжного балансу країни, ситуація на її валютному ринку, динаміка валютного курсу та валових міжнародних резервів, але й здатність країни зберігати економічну незалежність, підтримувати зовнішній державний борг на безпечному для країни рівні, запобігаючи досягненню критичної величини запозичень на світовому фінансовому ринку. Саме тому ефективне управління експортно-імпортною діяльністю економічних суб’єктів на макрорівні з метою підтримання її раціональної товарної структури та сальдо зовнішньої торгівлі на оптимальному для економіки рівні є актуальним завданням економічної політики держави.
Предметом курсової роботи є зовнішня торгівля і зовнішньоторгова політика як чинники економічного розвитку країни.
Об’єктом дослідження є експортно-імпортні операції України та інших країн світу.
Метою роботи є визначення шляхів удосконалення зовнішньої торгівлі України.
Актуальність теми у сучасних умовах
досить важлива, через те що, зовнішня торгівля складає основу торгівлі між
країнами. У загальному виді міжнародна торгівля є засобом, за допомогою якого
країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх
ресурсів і в такий спосіб збільшувати загальний обсяг виробництва. Суверенні
держави, як і окремі регіони країни, можуть виграти за рахунок спеціалізації на
виробах, що вони можуть робити з найбільшою відносною ефективністю, і
наступного обміну на товари, що вони не в змозі самі ефективно робити.
. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ
ВИВЧЕННЯ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГОВЛІ ТА ЗОВНІШНЬОТОРГОВОЇ ПОЛІТИКИ
.1 Поняття,
класифікація та форми зовнішньої торгівлі
Зовнішня торгівля - це відносини між суб'єктами ЗЕД з приводу купівлі-продажу товарів, капіталів, робочої сили та послуг.
Зовнішня торгівля в широкому розумінні охоплює всяку обмінну діяльність як товарами, так і іншими продуктами людської праці. Більше того, зовнішня торгівля охоплює і предмети, що не створюються людьми, а іноді й не зовсім досяжні для людей (наприклад, ділянки на Місяці). Тобто загалом зовнішню торгівлю можна визначити як систему відносин обмінного характеру (купівлі-продажу), що виникають та існують між суб'єктами ЗЕД і базуються на міжнародному поділі праці.
Зовнішня торгівля є своєрідним проявом світового товарного ринку. Тому не дивно, що визначення міжнародного світового товарного ринку майже збігається з основним змістом зовнішньої торгівлі.
Світовий товарний ринок - це частина світового ринку, система обмінних відносин якого побудована на організації купівлі-продажу продуктів матеріального виробництва.
На національному ринку рух товарів обумовлюється більше економічними факторами (виробничими зв'язками між підприємствами і регіонами країни), ніж іншими, включаючи державну політику, то на світовому ринку суттєвий вплив на міжнародну торгівлю має зовнішньоекономічна політика окремих держав чи їхніх груп. Отже, рух товарів між національними господарствами дещо обмежений, а деякі товари, що виробляються в окремих країнах, взагалі не поступають у світовий товарообіг.
Зовнішня торгівля є основним напрямом господарської діяльності суб'єктів ЗЕД. Зовнішньоторговельні операції складають 80% всіх операцій, які включає ЗЕД суб'єктів світового господарства. Це означає, що у зовнішній торгівлі насамперед, і розкривається головний зміст господарської діяльності суб'єктів ЗЕД.
Форми зовнішньої торгівлі суб'єктів ЗЕД розглядається за трьома критеріям:
І. По критерію специфіки об'єкта виділяють такі форми зовнішньої торгівлі суб'єктів ЗЕД:
а) торгівля товарами, що, зокрема, включає: сировинні товари; паливно-мастильні матеріали; продовольчі товари; напівфабрикати; готові вироби; тощо;
б) торгівля послугами, в том числі: торгівля ліцензіями; патентами; ноу-хау; інжиніринговими послугами; страховими послугами; маркетинговими послугами; обліковими послугами; аудиторськими послугами; юридичними послугами; туристичними послугами; транспортними послугами; консалтинговими послугами; консигнаційними послугами; експедиторськими послугами;
ІІ. По критерію специфіки взаємодії суб'єктів ЗЕД виділяють такі форми їх зовнішньої торгівлі.
. Традиційна зовнішня торгівля - це експортно-імпортні операції суб'єктів ЗЕД, які здійснюються на умовах оплати товарів та наданих послуг у грошовій формі (товар - гроші, гроші - товар), тобто товари продають/ купують за гроші.
.Торгівля кооперованою продукцією, тобто це торгівля продукцією, яка випускається на основі міжнародних договорів про кооперацію виробництва.
. Зустрічна торгівля суб'єктів ЗЕД - це товарообмінні угоди. Основні різновиди зустрічної торгівлі суб'єктів ЗЕД:
. Товарообмінні компенсаційні угоди на безвалютній основі.
. Компенсаційні угоди на комерційній основі.
. Компенсаційні угоди на основі домовленостей про виробниче співробітництво.
ІІІ. Третій загальний критерій (за яким виділяють форми зовнішньої торгівлі) суб'єктів ЗЕД є: специфіка регулювання зовнішньої торгівлі суб'єктів ЗЕД.
Поряд з формами існують методи здійснення зовнішньої торгівлі суб'єктів ЗЕД. До них відносяться:
Пряма торгівля - це метод зовнішньої торгівлі при якому між суб'єктами ЗЕД не має посередників.
Непряма торгівля - це метод здійснення ЗТ суб'єктами ЗЕД за допомогою посередників.
За критерієм результативності зовнішньої торгівлі суб'єктів ЗЕД виділяють такі показники:
.Сальдо торговельного балансу суб'єктів ЗЕД.
У зв'язку з цим виділяють:
а) позитивне сальдо торговельного балансу суб'єктів ЗЕД. Це означає, що вартість експорту перевищує вартість імпорту;
б)негативне сальдо торговельного балансу суб'єктів ЗЕД - вартість імпорту більше вартості експорту
. Сальдо балансу послуг суб'єктів ЗЕД.
Цей показник також має:
позитивне сальдо. Коли вартість експорту послуг більше вартості імпорту послуг;
негативне сальдо. Коли вартість імпорту послуг більше вартості експорту послуг.
. Умови зовнішньої торгівлі
суб'єктів ЗЕД.
.2 Регулювання зовнішніх торгових відносин
Регулювання зовнішньоторгових, а загалом і всіх міжнародних торгових відносин, здійснюється на трьох узагальнених рівнях:
на рівні підприємств;
на рівні держав;
на рівні міжнародних організацій.
Для підприємства при цьому важливим стратегічним завданням є вибір оптимальної організаційної структури зовнішньоекономічного збуту. Оптимальність структури залежить від наступних параметрів:
характеру виробничої спеціалізації фірми;
розміру фірми;
принципової схеми організаційної будови і форми управління;
сукупності зовнішніх умов (зовнішнього середовища) функціонування;
рівня розвитку експорту.
Останній параметр містить інформацію про характер (випадковий чи систематичний) збутових організацій на іноземних ринках, про їхні чистоту і масштаби, про географічну і продуктову диверсифікацію.
Для організації експорту, фірми-виробники утримують власний зовнішньоторговий апарат, під яким слід розуміти систему органів і служб, об'єднаних функцією управління процесом реалізації та закупівлі товарів за кордоном. Зовнішньоторговий апарат фірми, в залежності від можливостей фірми, може мати вигляд:
вбудованого експортного відділу (має повну організаційну залежність від відділу збуту);
спеціального експортного відділу (займається забезпеченням регулярних експортних операцій, планово-аналітичною роботою, рекламно-інформаційною, кредитно-розрахунковою, транспортно-комунікаційною діяльністю і має самостійність по відношенню до відділу збуту);
експортних дочірніх компаній (здійснюють цілий комплекс заходів, направлених на реалізацію товару промислової фірми за узгодженими з нею цінами, зберігають юридичну самостійність і тому самостійно відповідають перед покупцями за свої зобов'язання).
Значна роль у зміцненні позицій національних компаній на світовому ринку належить державі, державним методам регулювання зовнішньої торгівлі, експортній політиці держави. Експортна політика держав полягає в тому, що, з одного боку, держава безпосередньо здійснює процеси фінансування, організації, інформаційного забезпечення та заохочення національного експорту, а, з іншого боку, постійно відбувається удосконалення систем заходів непрямого впливу держави на рівень конкурентоспроможності національних товарів шляхом:
зміцнення науково-технічної та виробничої бази;
регламентації в області стандартів і якості;
допомоги в кадровому забезпеченні тощо.
Основні методи регулювання зовнішньоторгових операцій:
.Методи тарифного регулювання операцій суб'єктів ЗЕД.
. Методи нетарифного регулювання операцій суб'єктів ЗЕД.
Тарифне регулювання зт здійснюється на 2-х рівнях:
І. Міжнародний рівень - це регулювання зт операцій суб'єктів ЗЕД на основі рішень міжнародних організацій. Такими організаціями є:
.ГАТТ/СОТ в цю організацію входить - 152 країни світового співтовариства. Україна прагне стати членом COT. ГАТТ/СОТ приймає рішення щодо тарифних обмежень принципів, норм, правил, заборону демпінгу при здійсненні міжнародних торговельних операцій.
.Міжнародна торгова палата. Приймає нормативно-правові документи, які сприяють здійсненню ЗТ суб'єктів ЗЕД.
Інструменти державної політики ділять на тарифні й нетарифні. Тарифні заходи зовнішньоекономічної політики держави безпосередньо пов'язані з митними зборами. Мито - це збір коштів, що виконує функцію податку, який стягується при перетині товаром митниці і котрий при цьому підвищує ціну імпортованих (чи експортованих) товарів, впливаючи цим на обсяг і структуру зовнішньоторговельного обороту.
Митний тариф - це систематизований перелік митних зборів, які накладаються на товари при імпорті чи експорті.
До нетарифні заходів регулювання зовнішньої торгівлі відносять:
)Ліцензування зовнішньоторговельної діяльності.
)Антидемпінгове мито (застосовується у випадках імпорту товарів за цінами, що є нижчими за їхні передбачувані витрати виробництва).
)Компенсаційні мита (застосовуються у випадках виявлення факту отримання експортером державної субсидії з метою підвищення його конкурентоспроможності на світовому ринку).
) Імпортні депозити - це форма застави, яку імпортер повинен внести у свій банк у національній чи іноземній валюті перед закупівлею іноземного товару. Сума імпортного депозиту встановлюється за допомогою визначеного відношення до вартості імпортованого товару.
)Імпортні податки. До цього роду стягнень відносяться:
податок, який в деяких країнах стягується тільки за перетин кордону;
різного роду збори пов'язані з оформленням документів на митниці, митним оглядом товару, перевіркою його якості;
портові, статистичні, фітосанітарні та інші подібні збори.
) Угоди про "добровільне" обмеження експорту. Це нав'язане експортеру під загрозою санкцій зобов'язання з обмеження експорту певних товарів у країну, що імпортує.
) Угоди про встановлення мінімальних імпортних цін. Експортуючі фірми повинні суворо дотримуватись мінімальних цін на товари при укладанні контрактів з фірмами країни, з якою така угода діє. У випадку зниження експортної ціни нижче мінімального рівня країна
.3 Роль
зовнішньої торгівлі для економічного розвитку країни в умовах глобалізації
Дослідження стану, ролі та місця зовнішньоторговельних зв'язків в економічному розвитку держави в науковій літературі приділялось достатньо уваги. Останнім часом вона зросла, оскільки посилення впливу зовнішнього простору на формування і функціонування національних економічних систем стало однією з головних тенденцій глобалізації.
Щоб виявити реальне місце зовнішньої торгівлі в розвитку економіки країни, насамперед необхідно визначити як відбувається розвиток, взаємодія яких економічних процесів його зумовлює.
Економіст Й. Шумпетер у своєму дослідженні "Теорії економічного розвитку" наголошує, що під розвитком слід розуміти такі зміни в економіці, які породжують якісно нові явища. Звичайне економічне зростання, формою прояву якого є збільшення лише кількісних показників (чисельності населення, національного багатства тощо), на думку Шумпетера, ще не означає розвитку. Останній передбачає зміну траєкторії економічного кругообігу, перехід народного господарства від одного центру тяжіння до іншого.
Такої самої позиції дотримується й російський дослідник В. Марцинкевич, який вважає, що теоретична конструкція, яка відбиває системне бачення рушійних сил економічного та соціального розвитку, є моделлю стимулів і мотивацій до якісних змін в економічному процесі. Вона не може бути моделлю результатів діяльності - таких, наприклад, як випуск продукції чи зміна структурних пропорцій, адже розвиток - це не зростання обсягів, а якісне вдосконалення відтворювального потенціалу.
Й. Шумпетер також обгрунтовано доводить, що рушійною силою економічної поведінки є потреби. Саме вони виступають одночасно причиною і вектором напрямку докладання зусиль суб'єкта господарювання. Іншими словами, виробництво завжди слідує за потребами, вони "тягнуть" його за собою.
Таким чином, в основі підходу до економічного розвитку має бути не обсяг виготовлених благ, а якісні зміни, що відбуваються під впливом прагнення суспільства до ефективного задоволення потреб.
Якщо у суб'єктів економіки виникають нові потреби, для задоволення яких адекватні товари чи послуги на ринку відсутні, можуть зародитися суперечності, спричинені нерівномірністю розвитку виробництва і споживання. Економічний механізм сприймає ці суперечності як "вузькі місця" в структурі споживання та епіцентри економічних втрат від неможливості їх задоволення. В ринкових умовах ресурси, які були задіяні для виробництва благ, попит на які зменшується або зникає, дуже швидко вивільняються з обігу. Таким чином створюється можливість для розв'язання суперечностей, а отже, і ліквідації епіцентрів збитків, яких вони завдають. Саме поєднання двох процесів - виникнення нових потреб і вивільнення незатребуваних ресурсів - є підгрунтям якісних змін в економіці.
Правомірність застосування загальних положень теорії економічного розвитку до розв'язання проблем національної економіки неоднозначно оцінюється науковцями. Наявний широкий спектр поглядів - від універсалізації економічного розвитку у формі західної ліберальної моделі, яку висунула неокласична школа, до обстоювання принципу відносної унікальності господарського розвою окремих спільнот (націй, держав).
В кожній країні діють загальні механізми самовідтворення, які мають однакову динамічну послідовність: потреби - виробництво - споживання. Звідси випливає, що потреби виступають глибинною першопричиною економічного розвитку як глобальної спільноти, так і окремої країни. Проте якщо в країнах світового економічного авангарду ефективна господарська діяльність ґрунтується на випереджувальному виявленні майбутніх потреб, то в решті країн (особливо, якщо їх економіки в недалекому минулому були самодостатніми) для подолання економічного відставання потрібно істотно розширити систему потреб. Для цього доцільно застосувати такий шлях, як лібералізація зовнішньої торгівлі. Натомість домінування в економічній політиці ідей максимального задоволення потреб за рахунок внутрішнього виробництва може призвести до консервації відсталої народногосподарської структури, загальмувати економічний розвиток країни.