ЗМІСТ
Вступ
. Теоретичний розділ
. Практичний розділ
2.1 Ресурси підприємства
2.1.1 Розрахунок необхідної кількості основного технологічного устаткування і потужності цеху
2.1.2 Розрахунок основних виробничих фондів та амортизації
2.1.3 Розрахунок чисельності та оплати праці персоналу
2.2 Витрати виробництва
2.2.1 Розрахунок собівартості виробництва продукції
2.2.2 Розрахунок точки беззбитковості
2.3 Ефективність виробництва продукції та використання основних фондів
2.3.1 Розрахунок техніко-економічних показників ефективності роботи підприємства
2.3.2 Розрахунок фінансових показників роботи підприємства
Висновки
Список використаних джерел
Додатки
ВСТУП
Хімічний комплекс - один з провідних у структурі сучасної економіки. Від його розвитку, як і від розвитку машинобудування, значною мірою залежить науково-технічний прогрес. Комплекс хімічних виробництв виготовляє продукцію для всіх основних галузей промисловості, транспорту, сільського господарства, оборони, побутового обслуговування та інших сфер діяльності. Він істотно впливає на рівень і темпи розвитку економіки в цілому.
Структура хімічного комплексу досить складна. До його складу входять ряд спеціалізованих галузей, що використовують різну сировину, виготовляють дуже широкий асортимент продукції і об’єднуються між собою загальною технологією. Як правило, виділяють основну (неорганічну) хімію, хімію органічного синтезу, гірничохімічну промисловість, фармацевтичну промисловість, мікробіологічну промисловість, побутову хімію. Провідне місце за обсягом виробництва, в тому числі за випуском кінцевої продукції, займають основна хімія і хімія органічного синтезу.
Використання хімічної продукції в промисловості дає змогу виготовляти значну кількість високоякісних виробів, необхідних таким прогресивним галузям виробництва, як атомна енергетика, радіоелектроніка тощо. Продукція хімічної промисловості часто заміщує природну сировину, яка дорого коштує, сприяє зниженню вартості кінцевої продукції, підвищенню якості виробів.
Наявність розвинутої хімічної промисловості, що створює матеріальну основу функціонування економіки з високою ефективністю суспільного виробництва, є однією з визначальних ознак науково-технічного та економічного розвитку держави.
Матеріалізований попит на хімічну продукцію на внутрішньому ринку переважно охоплює виробничі зв'язки між усіма галузями економіки. З 33 галузей економіки, що входять у міжгалузевий баланс, практично кожна є споживачем хімічної продукції. В Україні домінуючим є споживання продукції основної хімії, що становить 65% у галузевому виробництві. Частка вітчизняного продукту на хімічному ринку України протягом останніх років залишається практично незмінною, однією з основних причин такої ситуації є більш динамічне зростання імпортних поставок хімічної і нафтохімічної продукції на внутрішній ринок. Так, українські підприємства до 60% продукції виготовляють на експорт. Зовнішньоторговельний оборот галузі склав у 2011 р. майже $9 млрд і збільшився за останні шість років майже в 2,7 раза. Проте за цей період імпорт хімічної і нафтохімічної продукції виріс у 3 рази, експорт у 2 рази. За підсумками 2011 р. ці показники склали відповідно $3,5 млрд і $3,9 млрд.
Динаміка випуску галузевої продукції формувалася під впливом активного зовнішнього попиту, що визначив прискорений темп зростання випуску експортоорієнтованої продукції та інтенсивне нарощування виробництва товарів в інвестиційно активних секторах галузі, це стало фундаментом для збереження і розширення експортного потенціалу галузі. Саме експортна орієнтація галузі відіграла вирішальну роль в уповільненні темпів спаду обсягів виробництва і стала важливим буфером в умовах наростаючого розвитку кризи попиту на вітчизняну хімічну продукцію на внутрішньому товарному ринку.
Важливим напрямом структурної трансформації хімічного комплексу та подолання дефіциту зовнішньої торгівлі в хімічному сегменті буде збільшення випуску імпортозамінної продукції і подальше нарощування виробництва та експорту традиційних для України видів хімічної продукції, активне створення нових конкурентоспроможних виробництв, розширення випуску та оновлення асортименту продукції галузі для потреби внутрішнього товарного ринку.
Потрібно забезпечити й надалі конкурентоздатність продукції вітчизняної хімічної промисловості за умов значного подорожчання енергоносіїв, зокрема газу, а також загострення конкуренції та зниження світових цін на ринку хімії. Прискорити технологічну модернізацію підприємств українського хімпрому, зокрема на зниження енергоємності. Особливу увагу слід приділити розвитку виробництва хімічної продукції для сільського господарства і переробних галузей АПК, які забезпечують продовольчу незалежність держави, а саме: мінеральних добрив, нарощування виробництва шин усіх типорозмірів та гумотехнічних виробів для оснащення сільськогосподарської техніки, полімерних таропакувальних матеріалів і виробів, харчових добавок та барвників, біологічно активних добавок, мийних і дезінфікуючих засобів тощо.
Отже, позитивні зрушення
спостерігаються практично в усіх сферах функціонування галузі. Впродовж
останніх двох років хімічний комплекс України утримує високий темп приросту
обсягів товарного виробництва, який становить 15-18%. Це стало можливим завдяки
самовідданій роботі працівників усіх ланок виробництва, вмілому керівництву,
використанню сучасних методів управління, сучасній маркетинговій та збутовій
політиці.
1. ТЕОРЕТИЧНИЙ
РОЗДІЛ
Основі підприємництва
В Україні поширеним визначенням підприємства є поняття, прописане в Господарському кодексі України, а саме: "Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку".
Поняття "підприємництво" надзвичайно широке і містке. У ньому переплітається сукупність економічних, юридичних, політичних, історичних, моральних і психологічних відносин. Воно склалося протягом значного часу, змінюючись під впливом базисних і надбудовних інститутів, психології людей тощо.
Сутність підприємництва акумулюється у впливі ініціативної, новаторської, самостійної діяльності. Підприємець - це суб'єкт, який поєднує в собі новаторські, комерційні та організаторські здібності для пошуку і розвитку нових видів, методів виробництва, нових благ та їх нових якостей, нових сфер застосування капіталу. А звідси підприємництво - це тип господарської поведінки підприємців з організації розробок виробництва і реалізації благ з метою отримання прибутку і соціального ефекту [6].
Разом із тим підприємництво - це не будь-яка господарська діяльність, а особливий вид діяльності, і ця особливість характеризується такими відчутними (суттєвими, конкретними) ознаками.
По-перше, це самостійна діяльність, діяльність "за свій рахунок". Основою підприємницької діяльності є власність підприємця.
По-друге, це ініціативна творча діяльність. В основі здійсненій підприємницької діяльності лежить власна ініціатива, творчо-пошуковий, інноваційний підхід.
По-третє, це систематична діяльність. Підприємницька діяльність - бути постійною, пов'язаною з відтворювальним процесом і обов'язково офіційно зареєстрованою.
По-четверте, це діяльність, яка здійснюється на власний ризик. Підприємницька діяльність здійснюється під власну економічну (майнову) відповідальність.
По-п'яте, метою цієї діяльності є одержання прибутку або власного доходу.
Не треба ототожнювати поняття "підприємництво" та "підприємливість".
Підприємливість - це здатність людини (особистості) до самостійних, неординарних, нетипових дій. Тому в умовах ринку практично всі люди мають бути підприємливими, але це не означає, що всі повинні й можуть бути підприємцями. Як показує світовий досвід, лише 5-8 % населення країни є представниками підприємницьких кіл.
До основних принципів підприємництва належать:
вільний вибір діяльності на добровільних засадах;
залучення до підприємницької діяльності майна і засобів юридичних осіб і громадян;
самостійне формування програми діяльності, вибір постачальників, споживачів виготовленої продукції, установлення цін відповідно до витрат виробництва із дотриманням діючого законодавства;
вільне наймання працівників;
залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших ресурсів, використання яких не заборонено чи не обмежено законодавством;
вільний розподіл прибутку, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;
самостійне здійснення підприємцем (юридичною особою) зовнішньоекономічної діяльності;
використання будь-яким підприємцем належної йому частини валютного виторгу за власним розсудом. Підприємницька діяльність - робота індивіда, що ґрунтується на розвитку особистісних факторів, розширенні знань про свої можливості, спрямована на досягнення найкращого результату в господарській діяльності, одержання економічної вигоди і, насамперед, присвоєння додаткового продукту.
Підприємництво - один з важливих факторів соціально-економічного прогресу. Тому суспільство зацікавлене в цивілізованому підприємництві, яке повинне мати розвинуту систему підтримки.
Сутність підприємництва більш глибше розкривається через його основні функції:
Ø інноваційну (творчу);
Ø ресурсну;
Ø організаційну;
Ø стимулювальну (мотиваційну).
Таким чином, під підприємництвом розуміють господарську діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність [7].
Підприємницька діяльність здійснюється від імені й під майнову відповідальність певними суб'єктами.
Суб'єктами підприємницької діяльності в Україні можуть бути:
· громадяни України, інших держав, особи без громадянства, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності;
· юридичні особи всіх форм власності, встановлених Господарським кодексом України;
· об'єднання юридичних осіб, що займаються в Україні діяльністю на умовах угоди про розподіл продукції.
Не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств.
Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідної діяльності до закінчення терміну, встановленого вироку суду, особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво, інші корисливі злочини, не можуть бути зареєстровані як підприємці, не можуть виступати співзасновниками підприємницьких організацій, а також займати в підприємницьких товариствах та спілках (об'єднаннях) керівні посади і посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю.
У Конституції України записано, що "кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом" (ст. 42). Тобто підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить законодавству. Разом із тими законодавчими актами передбачено обмеження в здійсненні підприємницької діяльності, зокрема законодавчо встановлено перелік видів діяльності, підприємництво в яких не застосовується.
Підприємництво відображає відносини, що склалися в суспільстві, основою розвитку яких є внутрішні суперечності способу виробництва. Як відомо, суперечності - рушійна сила будь-якого розвитку, в тому числі й підприємництва. Суперечність між продуктивними силами і виробничими відносинами - найбільш загальна суперечність економічної системи суспільства і підприємництва, які містять у собі цілу систему суперечностей, що виникають між різними їхніми елементами (між виробництвом і споживанням, зростанням потреб і можливістю задоволення їх, між різними формами власності, інтересами, попитом і пропозицією, технікою і технологією, робочою силою і засобами виробництва.
Як рушійна сила підприємництва, суперечності водночас самі потребують розв'язання, оскільки, нагромаджуючись до "критичної маси", вони можуть виплеснутися у вигляді різних криз. Формою розв'язання суперечностей як внутрішніх чинників саморозвитку економічних процесів і явищ виступає підприємництво, яке є системним явищем і має власні внутрішні імпульси розвитку (конкуренція), систему забезпечення і відтворення (прямі зв'язки суб'єктів ділових відносин), інфраструктуру (біржі, банки, інформаційні системи, консалтингові та аудиторські компанії, навчальні заклади тощо), систему управління (менеджмент), систему вивчення контрагентів (маркетинг), систему оцінювання діяльності (гроші). Отже, володіючи власною внутрішньою логікою і здатністю до саморозвитку, підприємництво само собою стає рушійною силою.
Підприємництво - це соціально-економічна і ділова творчість людини. Саме в ній, у самій людині, в її особистій ініціативі, енергії, активності, відповідальності, порядності, винятковій працьовитості закладені рушійні сили підприємництва. Прагнення людини реалізувати свої ідеї, винаходи, виявити себе, задовольнити свою гідність, залишити після себе слід на Землі спонукають її до підприємницької діяльності [8].
Важливими рушійними силами підприємництва с також економічний інтерес та економічна конкуренція.
Економічний інтерес - це форма реалізації потреби, це користь, вигода, яка досягається в процесі реалізації економічних відносин. Якщо економічні відносини не реалізують економічних інтересів, то суб'єкти господарювання намагаються досягти своєї вигоди розширенням діючих економічних відносинами (порушують закони, розвивають тіньову економіку тощо).
Система стимулів - надзвичайно важлива характеристика системи підприємництва. Очікування винагороди виступає як рушійна сила підприємництва, то стимулює підприємців виробляти більше, а роботодавців - витрачати ресурси раціонально. Стимули, виконуючи свою роль з обслуговуванням підприємництва, мають різний вплив на ставлення людей до праці. Так, матеріальні стимули спонукають до праці в надії на винагороду, духовні - на суспільне визначення, соціальні па кращі умови. Проте, незважаючи на різні способи впливу на суб'єктів підприємництва, функція у стимулів одна - активізувати підприємницьку діяльність. Саме в умовах підприємництва в людини з'являється можливість створити власну справу, зайнятися тією працею, яка їй подобається, де вона може реалізувати власні ідеї, інтереси, потреби, де праця стає стимулом її діяльності.
Економічна конкуренція - це суперництво, змагання за досягнення найкращих результатів, економічна боротьба між фірмами (підприємцями) за найвигідніші умови виробництва та збуту товарів. Економічна конкуренція - це суперництво між підприємцями щодо задоволення власних інтересів, пов'язаних із продажем виробленої продукції, виконанням робіт, наданням послуг одним і тим самим споживачам.
Підприємництво як явище господарського життя завжди розвивається в певному, соціально-економічному та історичному середовищі. Саме тому для його безперервного відтворення необхідні певні передумови. Можна виділити чотири групи цих передумов: правові, економічні, політичні, психологічні.