Іншими словами, організація виробництва, це координація й оптимізація в часі та просторі всіх матеріальних і трудових елементів виробництва з метою досягнення визначені терміни найефективнішого виробництва результату.
Організація виробництва базується на технології виробничих процесів-сукупності методів і засобів, при яких здійснюються перетворення матеріальних ресурсів, інформації та їхніх комплектів в кінцевий продукт.
Технологія виробничих процесів реалізується за допомогою організації виробництва, і фактично формує основу виробничої системи, зумовлюючи динаміку виробничого процесу.
Організація виробництва розглядає і вирішує наступні завдання:
. Формування теоретичних основ організації виробничої діяльності підприємства.
. Організацію процесів створення й освоєння випуску нової чи вдосконалення продукції, яку випускає підприємство.
. Організацію виробничих процесів.
Вирішення поставлених завдань значною мірою забезпечить ефективне господарювання підприємства.
Організація виробництва є системою заходів, спрямованих на раціональне поєднання праці з речовинними елементами виробництва, знаряддями і предметами праці. Ця система заходів, крім того, спрямована на оптимальне поєднання виробничих процесів між собою в просторі й часі і на цій основі - на підвищення ефективності виробництва. Розрізняють форми організації суспільного виробництва, типи організації виробництва та методи організації виробничих процесів.
До форм організації виробництва в цілому належать концентрація, спеціалізація, кооперація і комбінування. Концентрація є процесом зосередження виготовлення продукції на обмеженій кількості підприємств і в їхніх виробничих підрозділах. Рівень концентрації залежить, передусім, від обсягу випуску продукції, величини одиничної потужності машин, агрегатів, апаратів, технологічних установок, кількості однотипного устаткування, розмірів і числа технологічно однорідних виробництв. Для вимірювання рівня концентрації використовуються показники обсягу продукції, чисельності працівників, а в окремих галузях - вартості основних фондів.
Під спеціалізацією розуміється зосередження на підприємстві і в його виробничих підрозділах випуску однорідної, однотипної продукції або виконання окремих стадій технологічного процесу. Розрізняють технологічну, предметну та подетальну спеціалізацію. Технологічна спеціалізація - відособлення підприємств, цехів і ділянок з метою виконання певних операцій або стадій виробничого процесу (наприклад, хлібопекарські, кондитерські заводи в пекарській промисловості). Предметна спеціалізація передбачає концентрацію виробництва на підприємстві (в цеху) повністю готових видів продукції (наприклад, солодощів, концентратів, хлібопродуктів тощо). Подетальна спеціалізація є різновидом предметної, заснована на виробництві окремих деталей і частин готової продукції.
Виробнича структура підприємства - це об'єднання його підрозділів, кількість їх, розміщення їх на території підприємства і взаємні зв'язки в процесі виготовлення продукції.
Виробнича структура підприємства ЗАТ
«Кременчуцької кондитерської фабрики Рошен» є цеховою і вона визначається таким
складом рис. 6:
Рис. 6 Виробнича структура
підприємства ЗАТ «Кременчуцької кондитерської фабрики Рошен»
Основним структурним підрозділом підприємства і виробничої одиниці є цех. Цех- це організаційно-відокремлений підрозділ підприємства і він складається з ряду виробничих учасників і обслуговуючих ланок. Цех виконує певні обмежені виробничі функції , зумовлені характером кооперації праці всередині підприємства.У цехах підприємства виготовляється продукція або виконується певна стадія виробництва, в результаті якої створюються напівфабрикати, використовувані на даному підприємстві.
На більшості промислових підприємствах цех є їх основною структурною одиницею. Частина дрібних і середніх підприємств може бути побудована за безцеховою структурою. У цьому випадку підприємство ділиться безпосередньо на виробничі ділянки. Деякі найбільші підприємствав організаційно-адміністративному відношенні будуються за корпусними системами на основі об'єднання під єдиним керівництвом ряду цехів і господарств.
У залежності від сировини, що переробляється, характеру виробничих процесів розрізняють основні, допоміжні і побічні цехи.
До цеху основного виробництва відносяться цехи, в яких виконуються основні процеси виробництва,або їх частина, тобто, вони безпосередньо пов'язані з виготовленням основної продукції підприємства і призначені для вироблення продукції.
Кожен цех основного виробництва може включати один або кілька повністю закінчених процесів виготовлення продукції або об'єднувати часткові процеси і операції,які становлять одну або ряд стадій виробництва продукту.
Допоміжні цехи - це цехи, які сприяють випуску основної продукції, створюючи умови для нормальної роботи основних цехів: оснащують їх інструментом і пристосуваннями, забезпечують запасними частинами для ремонту устаткуванняі проводять планові ремонти, забезпечують енергетичними ресурсами. Найважливішими з цих цехів є інструментальні, ремонтно-механічні, ремонтно-енергетичні, ремонтно-будівельні, модельні, штампові та ін
Крім того , у допоміжних цехах виробляється продукція, споживана основними цехами підприємства. До таких цехів відносяться цех з будівництва, виробництва тари, електроенергіїі т.д.
Число допоміжних цехів та їх розміри залежать від масштабу виробництва і складу основних цехів.
Слід зазначити, що поділ цехів на основні та допоміжні обумовлено призначенням підприємства.
Побічні цехи - це цехи, в яких виготовляється продукція з відходів сировини і матеріалів основного і допоміжного виробництва,або здійснюється відновлення використаних допоміжних матеріалів для потреб виробництва. Наприклад, цех виробництва товарів широкого споживання. Побічні цехи, як правило, є тільки на великих підприємствах. На середніх і невеликих підприємствах відповідні підрозділи вважаються відділеннями або виробничими ділянками основних цехів.
Підсобні цехи - це цехи, які здійснюють підготовку основних матеріалів для основних цехів, а також виготовляють тару для упакування продукції.
Обслуговуючі господарства підприємства продукції не виробляють,а виконують роботи з надання послуг основним і допоміжним цехам. До обслуговуючих господарств виробничого призначення належать: складське господарство,транспортне господарство, санітарно-технічне господарство, об'єднуючі водопровідні, каналізаційні, вентиляційніта опалювальні пристрої;центральна заводська лабораторія, що складається з лабораторій механічної,хімічної, рентгенівськоїта, телефонна , радіозв'язок та інші види зв'язку, служби чистотита озеленення та ін.
У виробничій структурі підприємства важливу роль відіграють конструкторські і технологічні підрозділи та науково-дослідні лабораторії. У них виконуються дослідні, дослідно-конструкторські роботи, розробляються технологічні процеси,проводяться експериментальні роботи, здійснюється доведення виробів до готовності за техніко-економічними показниками або вимогам стандартів.
На підприємствах поряд з виробничою структурою розрізняють загальну структуру.
Загальна структура підприємства включає в себе, окрім виробничих цехів і обслуговуючих господарств виробничого призначення,також різні загальнозаводські служби, господарства і підприємства,пов'язані з капітальним будівництвом , охороною навколишнього середовищаі культурно-побутовим обслуговуванням працівників. Наприклад, до них відносяться:підсобне господарство, житлово-комунальне господарство, їдальні, профілакторії, дитячі сади, ясла, медичні установи,клуби, і т. п.
Формування виробничої
структури
відбувається при створенні підприємства,а
також у результаті безперервно здійснюваного
на ньому в подальшому процесу організації. Виробнича структура
виробничого
об'єднання
(підприємства) значною мірою впливає на
форми побудови виробничого процесу в
часі та просторі, на структуру
органів
управління
виробництвом.
3. Поняття виробничої програми
підприємства та її календарний розподіл
Важливим розділом поточного плану підприємства є виробнича програма або план виробництва та реалізації продукції.
Виробнича програма визначає необхідний обсяг виробництва продукції в плановому періоді, який відповідає номенклатурою, асортиментом і якістю вимогам плану продажів. Вона обумовлює завдання по введенню в дію нових виробничих потужностей, потребу в матеріально-сировинних ресурсах, чисельності персоналу, транспорті тощо. Цей розділ плану тісно пов’язаний з планом по праці і заробітній платі, планом по витратах виробництва, прибутку і рентабельності, фінансовим планом.
Виробнича програма підприємств визначає склад, кількість і обсяг продукції, яка повинна бути виготовлена в плановому періоді і поставлена споживачам. Відображаючи головне завдання господарської діяльності, вона є головним розділом планів підприємства. Всі інші розділи планів розробляються у відповідності з виробничою програмою і спрямовані на забезпечення її виконання.
Основним завданням виробничої програми є максимальне задоволення потреб споживачів у високоякісній продукції, яка випускається підприємствами при найкращому використанні їхніх ресурсів та отриманні максимального прибутку. З метою вирішення цього завдання в процесі розробки виробничої програми на всіх рівнях потрібно дотримуватися наступних вимог: 1) правильне визначення потреби в продукції, що випускається, і обґрунтування обсягу її виробництва попитом споживачів; 2) повне ув'язування натуральних і вартісних показників обсягів виробництва і реалізації продукції; 3) обґрунтування плану виробництва продукції ресурсами, і в першу чергу, виробничою потужністю.
Виробнича програма складається із 2-х розділів: плану виробництва продукції в натуральному (умовно-натуральному) виразі та плану виробництва у вартісному виразі.
В основу розробки виробничої програми повинна бути покладена реальна потреба в конкретній продукції. На рівні промислового підприємства конкретизація потреби в продукції забезпечується за допомогою попиту споживачів і господарських договорів по розгорнутій номенклатурі виробів.
Для того, щоб вірно сформувати виробничу програму підприємства, у його бізнес-плані повинна бути представлена така важлива інформація, як характеристика пропонованої продукції, оцінка можливих ринків збуту та конкурентів, стратегія маркетингу.
При плануванні виробничої програми необхідно використовувати наступні матеріали:
перспективний план виробництва продукції і послуг;
прогноз потреби у продукції підприємства, який складається на підставі досліджень змін ринкових елементів у часі, тобто попиту, пропозиції, цін, кількості конкурентів тощо;
державний контракт та державне замовлення на продукцію підприємства - якщо таке існує;
результати вивчення поточного попиту на продукцію;
договори на виробництво та поставку продукції, які укладаються в результаті вільного продажу виробів на гуртових ярмарках;
заходи щодо спеціалізації і кооперування виробництва;
заходи щодо збільшення виробничих потужностей підприємства;
дані про залишки нереалізованої продукції у попередньому періоді.
Підставою для визначення обсягу поставок конкретної продукції є портфель замовлень і господарські договори.
Обсяг випуску по окремих виробах обґрунтовується виробничою потужністю. У процесі такого обґрунтування на підприємствах виявляються внутрішньовиробничі диспропорції в завантаженні устаткування, намічаються шляхи їхнього усунення, а також заходи щодо розширення спеціалізації і кооперування виробництва.
Виходячи з натуральних обсягів постачань і виробництва, розраховується загальний обсяг продукції у вартісному виразі: обсяг товарної продукції, валової продукції, реалізованої, чистої, умовно - чистої продукції.
Розробка завдань по випуску виробів у натуральному виразі є найважливішою частиною роботи при складанні виробничої програми.
Важливість її визначається тим, що споживачам потрібна продукція визначених видів, здатних задовольнити наявні потреби. На основі виявлення цих потреб формується програма виготовлення конкретних виробів.
Планування виробничої програми в натуральному виразі передбачає: визначення номенклатури й асортименту продукції, яка випускається; розрахунок потреби в продукції, обсягу виробництва по календарних періодах року (у головному плані) і обґрунтування планованих обсягів виготовлення продукції виробничою потужністю, матеріальними і трудовими ресурсами.
В основу планування виробничої програми покладена система показників обсягу виробництва, яка включає натуральні та вартісні показники.
Натуральними показниками виробничої програми є обсяг продукції в натуральних одиницях по номенклатурі і асортименту.
Номенклатура - це перелік назв окремих видів продукції, а асортимент - це різновидність виробів в межах даної номенклатури.
Асортимент - це різновидність виробів у межах даної номенклатури.
Натуральні показники представленні у фізичних одиницях виміру (штуки, тонни, метри і т.д.).
Номенклатура виробів підприємства може бути централізованою та децентралізованою.
Централізована номенклатура формується шляхом укладання державних контрактів і державних замовлень.
Децентралізована номенклатура формується підприємством самостійно на основі вивчення ринкового попиту на свою продукцію та встановлення прямих контактів із споживачами шляхом укладання договорів поставок.
Значення натуральних показників виробничої програми в умовах ринку зростає, оскільки саме вони дають можливість оцінити ступінь задоволення потреб споживачів в певних товарах із врахуванням якісної характеристики товарів.
Найважливішим показником виробничої програми є товарна продукція. Вона включає до свого складу всю виготовлену в плановому або попередньому періодах продукцію, що відповідає стандартам, технічним умовам, прийнята у ВТК, упакована і підготовлена до реалізації. Товарна продукція оцінюється в діючих оптових цінах, по собівартості, в натуральних показниках, у трудових показниках (для внутрізаводського планування).
Наступним показником виробничої програми є валова продукція, що включає до свого складу всю продукцію у вартісному виразі, незалежно від ступеня її готовності.
Одним з найважливіших етапів розробки виробничої програми є визначення потреби в ресурсах.
Основним методом визначення цієї потреби є метод прямого розрахунку відповідно до питомих норм її витрат. Так, потреба підприємств у предметах праці розраховується шляхом множення питомих норм витрат сировини і матеріалів на планові обсяги виробництва. Потреба в знаряддях праці (машини, устаткування) визначається, виходячи із передбачених обсягів робіт, виконуваних з їхньою допомогою, і прогресивних норм продуктивності.
Поряд з цим враховується потреба на капітальне будівництво, експорт, створення резервів та т.п.
Потреба в продукції погоджується з можливостями її виробництва. При цьому методи такого ув'язування мають свої особливості в залежності від рівня планування. Головним засобом ув'язування потреби і ресурсів є розробка матеріальних балансів.