Ф. Бекон (1561 - 1626 "Новий Органон", "Нова Атлантида"). Основним завданням філософії вважав розроблення методу пізнання. Ф.Бекон розрізняв плодоносне - яке приносить користь, світлоносне - те, що збільшує можливості пізнання. До цього часу знання були переважно просвітляючими людину, але вони також повинні і працювати на людину. Ф.Бекон зауважує, що формуванню істинного знання заважають так звані "ідоли". Вони нагромаджені в історії пізнання, і їх треба усунути, давши шлях новому знанню. Перші два "ідоли" пов'язані з самою людиною, два останні - із соціальною діяльністю. Використовуючи алегорію, він стверджує, що методом досягнення істини є спосіб дії бджоли, яка, на відміну від мурашки, що тільки збирає та павука, що тягне з себе павутину (виведення однієї теорії з іншої), сідає лише на певні квіти і бере найцінніше. Так треба діяти і в науці: не зупинятись на самих .піше фактах; їх треба узагальнювати; не зосереджуватись тільки на одному виді діяльності; не користуватися тільки тим, що наявне. Ф. Бекон обстоював дослідний шлях пізнання у науці - спирання на факти, на експеримент. Він засновник індуктивного методу пізнання - шлях наукового пошуку, коли від спостереження одиничних явищ відбувається перехід до формулювання загальних ідей і законів, коли від суджень про окремі факти переходять до загальних суджень про них. Цей шлях передбачає живе споглядання, аналіз результатів експерименту, Ф. Бекон підкреслював, що розум повинен органічно поєднувати емпіричні та раціональні підходи в поясненні світу, вони повинні бути пов'язані один з одним і спрямовані на відкриття внутрішніх причин, сутності, законів світу.
Засновником методу пізнання – раціоналізму - французький мислитель, вчений Рене Декарт (1596-1650). Він сформулював чотири правила методу, що сприяють правильній роботі інтелекту.
Правило перше - наголошує, що за істину можна приймати тільки те, що ясне, виразне, самоочевидне.
Правило друге - вимагає ділити складне питання на складові елементи, доходити до найпростіших положень, що їх можна вже сприймати ясно й незаперечно.
Правило третє - скеровує на шлях пошуку складного через просте, коли "з найпростіших і найдоступніших речей повинні виводитися... сокровенні істини".
Правило четверте - передбачає повний перелік усіх можливих варіантів, фактів для аналізу й отримання повних знань про предмет; до предметів пізнання треба підходити всебічно.
Декарт був переконаний у тому, що розуми усіх людей за своєю природою є однаковими, а тому існує перспектива створення єдиного для всіх людей виправданого методу достовірного пізнання.. Цей метод, за Р. Декартом, повинен спиратися на дедукцію - виведення часткових ідей із вихідних ідей розуму, їх Декарт зміг вивести шляхом застосування методичного сумніву. За Р. Декартом, ми можемо крок за кроком заперечувати все, що ми знаємо, хоча б тому, що стихійно набуті знання із неминучістю є непевними та неповними; здавалося б, під критичним поглядом все стає хитким, проте, врешті, сам сумнів приводить нас до дечого безсумнівного - "Соgіtо егgо sum" (''Мислю, отже існую"). Наступною очевидною істиною може бути істина про те, що Бог існує і що Він нас не обманює. Р. Декарта стверджував, що лише математичні характеристики предметів можуть бути надійною основою істинного пізнання хоча б вже внаслідок того, що вони є простими та очевидними побудовами розуму
Дж. Локк (1632 - 1704). Значну увагу він приділив запереченню існування "вроджених ідей". Від народження мозок людини являє собою,"ТаbиІа rаsа". Шлях утворення; складних ідей, за Локком, повинен узгоджуватись із досвідом людської діяльності. Критикуючи раціоналізм, Дж.Локк спирається на здоровий глузд людини, апелює до чуттєвого досвіду і доходить висновку, що суб'єктно-об'єктні відносини у процесі пізнання виявляють різні за своїм характером якості речей:
"первинні" - протяжність, фігура, об'єм, рух і спокій - ці якості об'єктивні, оскільки однакові для всіх моделей;
"вторинні" - пов'язані з особливостями суб'єкту пізнання, виникають та існують лише в ньому (смак, дотик) - ці якості суб'єктивні.
Гносеологічні пошуки розглянутих філософів мали вагоме значення для науки та для усвідомлення пізнавальних і діяльних можливостей людини. Певною мірою були окреслені пізнавальні можливості цих елементів пізнання і зроблений важливий висновок про неможливість зведення мислення до опрацювання чуттєвого матеріалу.
Як влаштувати соціальний устрій на раціональних засадах? Ж.-Ж.Руссо (1712 -1778) вважав, що природним станом людини були первісні суспільні форми життя, коли на підставі розуму люди об'єднувалися у певні рівноправні спільноти, розробив теорію «суспільної угоди».
Ф. Вольтер (1694 - 1778): не допускав критики приватної власності; був противником егалітаризму; на чолі держави повинен стояти освічений правитель, який керує у межах конституційної монархії. Він стверджував, що царство розуму або свободи запанує лише тоді, коли в суспільстві діятимуть "розумні закони", гарантом яких є держава і раціонально побудоване суспільство - таке, що дає людині свободу.
Д. Дідро, будучи прихильником теорії "суспільної угоди», висловлював думки про «республіканську форму правління; пропонував ліквідацію станових привілеїв. Загальнофілософські погляди Д. Дідро грунтуються на вченні про матерію, що складається з неподільних частинок - молекул. Причина руху матерії - у ній самій, причому матерія і рух невіддільні, одна форма переходить в іншу. Свідомість є результатом еволюції людини. Питання теорії пізнання Д. Дідро вирішував з позицій сенсуалізму.
П. А. Гольбах (1723 - 1789), Ламетрі та К. Гельвецій – представники механічного матеріалізму. Тема виховання була однією з провідних у філософи Просвітництва. Її теоретичне опрацювання знаходимо у К.А.Гельвеція (1715-1771). Вважаючи, що прагнення до насолоди життям зумовлює вчинки людей і виступає своєрідною рушійною силою розвитку суспільства. К.А.Гельвецій постулював суб'єктом життя ізольованого індивіда. Пристрасті такого індивіда залежать як від природи, так і від навколишнього соціального середовища. Процес формування пристрастей зумовлює етика. Індивідуальні особливості, нерівність розумових здібностей К.А.Гельвецій виводив із конкретної діяльності, з оточення, з досвіду.
У філософії Просвітництва людина постає як неповторна індивідуальність та особистість. Філософські ідеї цього періоду - непохитна впевненість у величі людського розуму. Уся майбутня історія повинна бути розбудована на засадах Розуму. Гармонійність, злагода у природі, "продовженням" якої є людина, повинні існувати також і в суспільстві.
Початок німецької класичної філософії пов'язаний з діяльністю Іммануїла Канта (1724 - 1804). Найважливіші ідеї філософії Канта були розроблені у критичний період (назва пов'язана з першим словом у титулі трьох основних праць цього періоду - "критика"). На першому плані в цей період перебуває ідея так званого "коперниканського перевороту " у філософії. До І. Канта вважали, що пізнання є результатом дії на людину зовнішніх чинників. При цьому людина сприймає (перебуває пасивною), а світ діє на неї. Кант "перевернув "це співвідношення: він проголосив, що пізнання і знання постають результатом людської (розумової) активності. Людина пізнає лише тією мірою, якою сама випробовує природу, ставить їй запитання, вибудовує розумові гіпотези та конструкції.
По-перше, пізнання не є дублюванням реальності, а є діяльністю створення інтелектуальних засобів людської взаємодії зі світом.
По-друге, людський розум може визнати надійним лише таке знання, яке він сам вибудував на зрозумілих йому принципових засадах і обґрунтував з необхідністю.
По-третє, у концепції І.Ката людина постає творчою і діяльною; при тому чим вона активніша, тим розгалуженішими будуть її зв'язки з дійсністю і, відповідно, —ширшими знання. "Коперниканський переворот" І.Канта був першим варіантом обґрунтування у німецькій класиці принципу активності.
І. Кант вважав, що найпершими джерелами знання постають чуття, через які реальність нам надається та які постачають матеріал для пізнання (самого факту бачення, відчуття, дотику, запаху недостатньо задля того, щоб через це вже отримати знання), та розсудок, за допомогою якого відбувається мислення (володіючи формами думки, упорядковує та оформлює матеріал чуття накладанням на нього своїх форм). Розсудок мислить, а це значить, що він продукує форми інтелектуальної діяльності та вміє ними оперувати – категорії притаманні розсудкові за самою його природою і тому постають як "апріорні". Тому вони і здатні оформлювати чуттєві дані й бути відкритими та зрозумілими розсудкові. Унаслідок того вони продукують знання необхідні (для дій та споглядання розсудку), а не випадкові. При людському погляді на світ ми бачимо у сприйнятті предмет (явище, феномен), який має певну визначеність тому, що постає результатом синтезу апріорних категорій розсудку та матеріалу чуття (останні викликані дією зовнішніх речей на органи чуття). Ця дія не дає знань, а тільки збуджує нашу розумову активність. Досвід - це узгодження інтелектуальних форм і даних відчуттів, він дає предметне наповнення нашому інтелекту. Річ поза сприйняттям, поза синтезом нам недосяжна й невідома. Роз'єднання речі (річ-у-собі) та предмета дає змогу Кантові побачити перспективи пізнання: адже невідому нам річ (об'єкт) можна нескінченно пізнавати, переводячи її зміст у зміст предмета пізнання. Цим роз'єднанням пояснюється також і те, що ту саму річ можуть пізнавати різні науки, вбачаючи в ній різні предмети (бо вони накладають на цю річ різні форми її упорядкування та осмислення). Чому ж різні люди бачать предмети схожими, а не лише відмінними? За Кантом, в основі синтезу категорій розсудку та чуття лежать типові просторово-часові схеми наших дій із речами. Тобто ми бачимо в речах передусім такі визначеності, які пов'язані із особливостями наших взаємодій з ними. Тому люди з різним досвідом діяльності, люди різного фаху в тих самих речах бачать різні предмети. Результат досвіду — предметний зміст нашого пізнання, побудований категоріями розсудку. Сполучаємо самі категорії за допомогою інтелекту - розум. Він оперує ідеями, які і визначають спосіб упорядкування категорій розсудку. За змістом ідеї сягають найвищих питань життя і буття: що є Бог, чи існують безсмертя душі та свобода волі. Ідеї не стосуються досвіду, бо виходять далеко за його межі, а тому їх не можна досвідне спростувати або підтвердити. Унаслідок того ідеї можна сформулювати в їх протилежних значеннях; за Кантом — у формі антиномій (світ скінченний, а також що він нескінченний). Філософія Геґеля як найвище досягнення німецької класичної філософії.
Світоглядні та соціально – економічні причини появи науки.
Особливість наукового світогляду.
Структура та функції науки.
Ф. Бекон. Р. Декрт. І. Кант. Г. Гегель.
Література:
Основна:
1. Історія філософії. Підручник (за ред. В.І.Ярошовця). – К., 2002.
2. Буслинський В.А., Скрипка П.І. Основи філософських знань. – Львів, 2005.
3. Подольська Є. А. Кредитно-модульний курс з філософії. – К., 2006.
4. Філософія: Навчальний посібник (за ред. І.Ф. Надольного). – К., 2005.
5. Філософія: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів (автор П.Ю.Саух). – К., 2003.
6. Філософія: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти І-ІУ рівнів акредитації (автор Сморж Л.О.). – К., 2006.
7. Філософія: Навчальний посібник для студентів і аспірантів вищих навчальних закладів (за ред. Є.М. Причепія). – К., 2001.
8. Філософія: Навчальний посібник (автор Смольков О.А.). – Львів, 2005.
9. Філософія: Підручник. (автор Подольська Є.А.). – К., 2006.
Тема: Основні напрямки сучасної світової філософії.
Основні поняття: ірріціоналізм, сцієнтизм, неопозитивізм, постпозитивізм, екзистенціалізм, неотомізм, персоналізм, психоаналіз, неофрейдизм, герменевтика, структуралізм, філософська антропологія
План:
1. Ірраціоналістичні напрямки філософії XIX ст.
2. Позитивістська філософія та етапи її розвитку.
3. Екзистенційна філософія та її різновиди.
4. Психологічні напрями сучасної філософії.
5. Постмодернізм як виклик класичній філософії.
Засновник некласичної філософії Артур Шопенгауер (1788-1860).
Світ не можна розуміти як щось, що існує десь за межами нашого сприйняття;
світом ми називаємо те, що сприймаємо як дійсність;
наше уявлення про світу стані стабільності утримує те, що світ водночас постає і як воля;
все, що являє себе як таке, що існує, тримається на пориві до буття, до самоздійснення;
воля не підлягає розумовому поясненню це просто сліпе поривання;
оскільки все просякнуто волею, світ являє собою нещадну боротьбу за існування на рівні людини воля усвідомлена, але не стає розумною.
Сьорен К'єркегор (1813 - 1855). Сутність філософських поглядів С. К’єркегора:
- першим і єдиним предметом, гідним уваги філософії, може бути тільки людина;
- пізнати людину узагальнюючими засобами науки неможливо, оскільки кожна людина унікальна;
- людина може осягнути себе через внутрішнє переживання та самозаглиблення;
- кожна людина проходить три стадії самопізнання і самоутвердження:
Батьківщина марксизму — Німеччина. Його творці — Карл Маркс (1818—1883 рр.) і Фрідріх Енгельс (1820—1895 рр.) — 40-ві роки XIX ст. Виникнення марксизму було детерміновано конкретними соціально-економічними і політичними передумовами: промисловий переворот, капіталізм, формувались нові класи — буржуазія і пролетаріат. Марксизм відмовляється від визнання філософії наукою наук. Крім найзагальніших закономірностей розвитку природи, суспільства і пізнання, К.Маркс і Ф.Енгельс включають до предмета філософії людину, практику. Ф.Енгельс висуває ідею про основне питання філософії — відношення мислення до буття. Марксизм став на бік матеріалізму. Філософія марксизму переносить акцент на економічне життя суспільства - на сферу матеріального виробництва. Виробничі відносини визначають усі інші відносини між людьми і становлять суспільний базис. Матеріальне буття, економічний базис визначають суспільну свідомість (мораль, право, ідеї). Їм вдалося відкрити феномен повторюваності у суспільних процесах і тим самим довести, що суспільство розвивається за певними законами, виділити окремі етапи в його розвитку, названі суспільно-економічними формаціями, по-новому оцінити роль народних мас та особистостей в історії, дати своє розуміння причин виникнення і функціонування держави, соціальних класів, їхньої боротьби між собою, показати еволюцію сім'ї та ін.
Проблема людини у марксизмі пов'язана осмисленням суспільного феномена відчуження - перетворення самого процесу людської діяльності і її результатів в силу, що панує над людиною. Причиною відчуження є експлуатація людини людиною, в основі якої лежить приватна власність на засоби виробництва. К.Маркс і Ф.Енгельс запропонували і конкретний шлях виходу з ситуації — знищення приватної власності на засоби виробництва. Це можна здійснити, на їхню думку, через утвердження нового типу власності - суспільної. Ідея знищення приватної власності та подолання відчуження проходить через увесь марксизм. Суспільством соціальної рівності, справедливості та гуманізму проголошується комунізм. У творах К.Маркса і Ф.Енгельса комунізм виступає у двох аспектах: як світле суспільство майбутнього, мета пригноблених і як дійсний, реальний рух, що послаблює стан відчуження. Вказується і соціальна сила, здатна кардинально змінити суспільні відносини, забезпечити перехід від приватюї до суспільної власності, — робітничий клас, пролетаріат.
Одна із особливостей марксистської філософії — її атеїзм.
Закріплення вивченого матеріалу.
Причини появи науки. Особливість наукового світогляду.
Особливість емпіричної методології.
Особливість раціоналістичної методології.
Спрямованість та основні ідеї філософії Просвітництва.
Особливості Німейької класичної філософії, її основні ідеї.
Особливості філософських поглядів І. Канта.
Особливості філософських поглядів Й. фіхте.
Особливості філософських поглядів Г. Гегеля
Особливості філософських поглядів Л. Фейербаха.
Особливості та спрямованість філософії марксизма.