Із самого початку перед людьми постало питання: якщо ми сприймаємо дійсність через певні наші образи, уявлення, поняття, то якою мірою можемо бути впевнені в їх надійності?
Основні концепції істини:
відповідності знань та уявлень дійсності (кореспондентська);
конвенціональна - істиною слід вважати те, що більшість людей погоджується визнавати таким;
прагматична - тлумачення істини як вищого ступеня корисності;
регулятивна - знання розглядаються в якості таких інтелектуальних засобів, інструментів, моделей, що забезпечують оптимальність наших взаємодій зі світом;
когерентна.
Істина --це якісна характеристика людських інтелектуальних побудов, а не реальності, істина - це не картина реальності в людському розумінні, а складне процесуальне розумове утворення, яке дає змогу констатувати наявне, виявляти суттєве та пересвідчуватись у можливостях знання.
У науці істинність знань визначають максимальним ступенем їх відповідності критеріям та нормам науковості: підтвердження фактами, підтвердження експериментальними перевірками, узгодженість із принципами наукової теорії, коректність і точність застосування термінології, логічна та концептуальна несуперечливість.
Методи емпіричного пізнання: вимірювання, описування (описування як класифікація зібраних даних та описування теоретичних положень), експеримент (пошуковий, перевірочний, здійснюючий)
Коли факти здобуті та певною мірою впорядковані, виникає необхідність їх подальшого інтелектуального опрацювання; це здійснюється на проміжному рівні наукового пізнання:
аналіз: розкладання фактів на їх елементарні складники
синтез: поєднання елементарних складників у складне цілісне явище
індукція: рух думки від окремих (часткових) фактів до ідей (узагальнень)
дедукція: рух думки від загальних ідей до фактів (індивідуальних тверджень)
ідеалізація: доведення параметрів певних фактів або явищ до гранична можливих меж: для виявлення певної якості в найповнішому варіанті (вигляді)
формалізація: застосування символічних позначень для виявлення однорідних одиниць (рис) фактів
Теоретичний рівень. Результатом теоретичного пізнання постають наукові теорії - система раціонально-логічних тверджень, понять, принципів, законів, що співвіднесені із певними сферами реальності.
аксіоматичний: виділення вихідних співвідношень сфери пізнання та встановлення з їх допомогою змісту і зв 'язків цієї сфери;
теоретичного моделювання: конструювання предметних якостей за допомогою математики, теорії систем та ін.;
гіпотетико-дедуктивний: формування гіпотез, що пояснюють сукупність фактів, виведення з гіпотез часткових тверджень та їх пояснення;
Закріплення вивченого матеріалу.
Складові та джерела пізнання.
Види пізнання.
Особливості наукового пізнання.
Взаємодія чуттєвого та раціонального рівнів пізнання.
Проблема істини. Критерії істини.
Методи пізнання на чуттєвому рівні.
Методи пізнання на раціональному рівні.
Особливість наукового знання та його відмінність від інших видів людського знання.
Взаємодія двох рівнів пізнання – синтетичний рівень
Структура наукового знання.
Проблема формування наукової теорії.
Проблема традицій та розвитку в науці.
Література:
1. Буслинський В.А., Скрипка П.І. Основи філософських знань. – Львів, 2005.
2. Філософія: Навчальний посібник (за ред. І.Ф. Надольного). – К., 2005.
5. Філософія: Навчальний посібник для студентів і аспірантів вищих навчальних закладів (за ред. Є.М. Причепія). – К., 2001.
3. Філософія: Навчальний посібник (автор Смольков О.А.). – Львів, 2005.
4. Філософія: Підручник. (автор Подольська Є.А.). – К., 2006.
5. Швырев В.С. Анализ научного познания: основные направления, формы, проблемы. – М.,1988.
Тема: Проблема свідомості в філософії.
Основні поняття: відображення, свідомість, ідеальне, суспільна свідомість, мислення, пам’ять, воля, емоції, феноменологія, несвідоме, самосвідомість
План:
1. Проблема походження свідомості.
2. Структура та функції свідомості.
Перші уявлення про свідомість виникли у прадавні часи, коли люди дійшли висновку, що процеси, які відбуваються в їхніх головах., відмінні від процесів природи, що їхнє бачення світу, а відповідно і місце в ньому, відрізняється від тваринного. Такі особливі властивості приписували душі як прояву чогось надприродного.
Найперші складності розуміння та вивчення свідомості пов'язані значною мірою з тим, що ми не можемо спостерігати явищ свідомості безпосередньо, чуттєво, не можемо їх вимірювати, досліджувати за допомогою різноманітних приладів.
Ознаки свідомості:
1.особливий, небіологічний тип поведінки
2.використання предметів культури за їх призначенням
3.оперування не наданим наявна (предметним) змістом реальності
4.продукування того, що не існує (творчість)
5.мова (мовлення)
6.цілеспрямування дій та думок людини
Отже, свідомість має унікальні властивості, які зумовлюють неможливість її прямого вивчення та вимірювання; проте вихідні ознаки свідомості дозволяють стверджувати її реальне існування, але в особливих якостях та характеристиках.
Сучасна філософія (і наука) не може дати остаточного і безсумнівного розв'язання проблеми її походження. Сучасні концепції походження свідомості:
Релігійна: свідомість є проявом "іскри Божої", вкладеної у людину Богом при творенні.
Концепція єдиного інформаційного поля: свідомість є одним із проявів дії єдиного світового інформаційного поля.
Свідомість не тотожна психіці. Поняття "психіка людини" ширше порівняно з поняттям свідомості. Психіка людини вбирає у себе як свідоме, так і несвідоме та підсвідоме. Тобто значна частина людських реакцій, дій і т.п. відбувається на інстинктивному, або автоматичному рівні, не стає предметом усвідомлення, не освітлена променями розуму. Свідоме і несвідоме перебувають у постійній взаємодії. Передсвідоме включає в себе:
Несвідоме – інстинкти, сновідіння, гіпнотичні стани тощо.
Підсвідоме – це те, що пройшло через свідомість, але вийшло на рівень психічного автоматизму.
Стуктура свідомості:
Індивідуальна свідомість: Самосвідомість – усвідомлення «Я», самоусвідомлення «Я»; ємоції та почуття – інтелектуальні, моральні, естетичні, афекти; знання – емпиричні, теоретичні; воля – цілепокладання, вібір засобів діяльності; мислення – образне, операціональне, раціональне; пам"ять – моторна, сенсорна, довготривала, короткочасна, словесно-логічна, емоційна, образна.
Групова свідомість
Суспільна свідомість
Самосвідомість – це здатність людини робити об'єктом розгляду свою власну свідомість. На рівні самосвідомості людина (на основі ідеальних еталонів) здійснює самооцінку та самоконтроль, проводить аналіз своїх знань, думок, ідеалів, мотивів, вчинків та ін.
Функції свідомості:
інформативна: забезпечення людини інформацією про стан та процеси дійсності;
пізнавальна: отримання знань у вигляді предметних характеристик дійсності;
творча: перетворення знань та інформації за допомогою мислення, інтуїції, уяви, фантазії;
оціночна: визначення на основі ідеальних еталонів, норм, правил, ступеня значущості тих чи інших явищ;
цілепокладання: формування образу-результату діяльності;
сенсотворча: формування життєвих сенсів через зіставлення реальності з ідеалами, цілями, еталонами;
організаційно-вольова: зосередження духовних та фізичних силу напрямі досягнення мети;
контрольно-регулятивна: свідоме спостереження за діями людини та їх коригування;
самовиховна: свідоме прагнення організувати життя людини згідно з вищими духовними цінностями.
Людська свідомість - це унікальне явище дійсності. Завдяки свідомості людина вибудовує у своєму знанні цілий універсум, що має внутрішню систему зв'язків та підпорядкувань. Свідомість пов'язана з продукуванням всеохоплюючих, еталонних, універсальних систем, відліку та предметних орієнтацій, завдяки яким людина створює поняття, принципи, ідеї, тобто такі форми знання та мислення, що мають усезагальний та необхідний характер.
Закріплення вивченого матеріалу.
Ознаки свідомості.
Концепції походження свідомості.
Структура свідомості.
Функції свідомості.
Свідоме – безсвідоме.
Мова і свідомість
Підготувати доповіді: Концепції свідомості в історії філософії.
Література:
1. Буслинський В.А., Скрипка П.І. Основи філософських знань. – Львів, 2005.
2. Філософія: Навчальний посібник (за ред. І.Ф. Надольного). – К., 2005.
3. Філософія: Навчальний посібник (автор Смольков О.А.). – Львів, 2005.
4. Гурьев Д.В. Загадки происхождения сознания. –М., 1986.
5. Проблема сознания в современной западной философии. – М.,1989.
Концепція походження людини та свідомості внаслідок розвитку праці: людина і свідомість формуються по мірі розвитку суспільної праці.
Дуалістична: в основі всіх світових процесів лежать два начала: матеріальне та духовне. Свідомість є виявленням духовного начала буття.
Концепція еволюції: свідомість є результатом поступового розвитку живих організмів або форм відображення дійсності.
Концепція активно діяльного самопородження свідомості людини на основі природно-космічних передумов (субстанційна).
Той факт, що свідомість не підлягає прямому чуттєвому спостереженню, що вона не фіксується за допомогою приладів чи індикаторів, врешті визначається як її ідеальність:
Відтворення у свідомості не наочного образу речі, а сукупності її суттєвих ознак, функцій, внутрішніх зв'язків.
Створення ідеальних предметних конструкцій через доведення параметрів речей або відношень між ними до еталонних, гранично можливих вимірів.
Тема: Соціальна філософія.
Основні поняття: суспільство, діяльність, соціальний закон, духовність, ментальність, суспільна свідомість, ідеологія, політична свідомість, моральна свідомість, релігійна свідомість.
План:
Основні філософські концепції суспільства.
2. Стихійне та закономірне в історії.
3.Проблема прогресу і періодизації суспільного розвитку
4. Поняття соціальної структури суспільства та її основні елементи.
5. Духовне життя суспільства.