РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ
ДИТЯЧОГО ФОЛЬКЛОРУ НА УРОКАХ МУЗИКИ В ПОЧАТКОВИХ КЛАСАХ
.1 Методичні рекомендації щодо
використання дитячого фольклору на уроках музики у початкових класах
Урок музики та позакласна музично-виховна робота у школі залежить від багатьох умов і принципів, які визначають успішність роботи вчителя музики і якими йому необхідно керуватись в процесі художньо-естетичної діяльності. В сукупності своїй ці умови і принципи утворюють міцну навчально-методичну базу. Серед них слід назвати такі:
підбір музичного матеріалу для навчальної і виховної роботи з дітьми необхідно здійснювати з акцентом на музичний фольклор, який найбільш близький за естетичними запитами і смаками школярам. Фольклор і пов'язана з ним система музичних знань, умінь і навичок учнів мають визначати основний зміст роботи вчителя музики, забезпечувати принципи структурної єдності музичного виховання і освіти на етапах:
· учбовий матеріал - діяльність вчителя - його художньо-естетична орієнтація;
· залучення дітей до пошуку інформантів і збору зразків народної музичної творчості (пісень, інструментальних мелодій, ігор, театралізованих дійств);
· масове залучення школярів до проведення календарно-обрядових свят, театралізованих дійств і інших культурно-мистецьких заходів;
· проведення в рамках шкільного уроку музики комплексного вивчення музичних та літературних фольклорних джерел з метою формування в учнів міцних асоціативних зв'язків між народною музикою, літературою і образотворчим мистецтвом;
· індивідуальна музично-виховна робота вчителя музики з учнями;
· залучення до процесу музично-естетичного виховання школярів батьків та людей старшого покоління;
· безпосереднє спілкування учнів з природою, флорою і фауною місцевості, регіону, краю;
· тісна культурологічна співпраця вчителя музики школи з громадськими організаціями [31].
Пріоритетним у такій діяльності є використання педагогічних можливостей партнерства, тобто співпраця з окремими митцями, художніми колективами, художніми інституціями. Таке партнерство є обов'язковою складовою художньо-естетичного виховання учнів школи і такі стосунки необхідно підтримувати й розвивати.
Виходячи з вище названих принципів та з метою ефективного проведення музично-естетичної роботи з учнями на уроках музики та в позаурочний час вчитель повинен взяти за основу музичний фольклор, який є основним засобом художньо-естетичного впливу на духовний світ школярів, на сферу їх емоцій і почуттів, на їх морально-естетичне виховання. Народна музична культура повинна визначати зміст музично-естетичного розвитку молодших школярів, тобто стати основою знань, умінь і навичок, оволодіння якими необхідне для їх повноцінного духовного і інтелектуального розвитку.
В процесі освоєння зразків народної музичної творчості на уроках музики і в позаурочний час необхідно використовувати всі види музичної діяльності у тісному взаємозв'язку. У репертуар пісень для хорового співу слід добирати якомога більше календарно-обрядових пісень. Такі пісні мають ігровий характер, просту побудову, нескладну методичну лінію, інтонацію, простий метро-ритм і тому легкодоступні для вивчення. Як правило, їх вивчають у такому порядку:чверть - обжинкові піснічверть - Пісні про Святого Миколая, Новий рік, колядки, щедрівкичверть - веснянки, гаївкичверть - купальські пісні [39]
Під час музично-виховної роботи необхідно спрямовувати свою роботу до єдності, синтезу всіх дисциплін естетичного циклу (музика, хореографія, образотворче мистецтво, література). Відомо, що народне мистецтво побутує в синкретичних формах, де, наприклад, музична інтонація і слово (або музика і рух в танцях, іграх, театралізованих дійствах зливаються в єдине і нерозривне виразне ціле. Цими обставинами повинна також обумовлюватися методика діяльності вчителя музики. Так, наприклад, вивчення календарно-обрядових пісень, повинно включати не тільки освоєння школярами мелосу, метро-ритму, характеру, форми, але й поглиблене проникнення в літературний текст, в поетичність народної мови, руху, міміки, тонкощів ліній і фарб, звуків і голосів. Супроводжувати цей процес можна ознайомленням школярів із зразками образотворчого, декоративно-прикладного, ужиткового мистецтва, танцювально-інструментальних жанрів, театрального і екранних видів мистецтва, що підсилить загальний емоційний тон музичних занять, підвищить психологічне їх засвоєння.
З цією метою можна рекомендувати знаходити народних співаків, музикантів, аматорів театрального і хореографічного мистецтва, зав'язувати з ними контакти для ознайомлення із зразками регіональної народнопоетичної і музичної творчості. Вчителю разом з учнями можна запропонувати записувати на магнітофон музичні фольклорні зразки для подальшого розшифрування і ефективного використання у художньо-виховній діяльності.
Музикуючи на музичних інструментах діти освоюють прийоми гри та звукодобування на бубні, малому і великому барабані (бухалі), тарілках, румбі, тріскачках, маракасах, металофонах, ксилофонах, сопілках, клавішних електромузичних інструментах.
Слухання музики проводиться на уроці за загальноприйнятою методикою: вступна бесіда, етапи слухання з обговоренням. В процесі обговорення слід вести мову з дітьми про музичні жанри, музичну мову, музичний образ, про те, які почуття передає музика, про що вона розповідає, про музичний інструментарій, що звучить у творах, про характерні хореографічні рухи тих танців, які пропонуються для слухання, тощо.
Для ефективного освоєння музичного матеріалу і для зняття втоми у дітей 1-4 класів на уроках музики обов'язковим є рух під музику: марширування, танцювальні елементи, музичні ігри.
В процесі вивчення музично-ритмічних рухів рекомендується освоювати з дітьми характерні рухи українських народних танців: присідання, колупалочка, бігунець, голубці, тиночки, вірьовочки, ритмічний рух по колу під час ведення хороводів, ігрових дійств [45].
Необхідно відмітити, що всі види музичної діяльності на уроці повинні тісно переплітатись з вивченням дітьми музичної грамоти, розвитку музичних здібностей. Зокрема ладового чуття на основі релятивної і абсолютної системи сольмізації. Слідкувати за набуттям вміння учнів розрізняти високі і низькі, довгі і короткі звуки, рух мелодії вгору та вниз, тихе і голосне звучання музики, графічного запису пульсу та ритмічного малюнку мелодії; вивчення тривалості нот, пауз, графічного запису їх на нотному стані, знаки альтерації, метр, ритм, лад, динаміка, темп.
В процесі уроків музики під час вокально-хорової роботи вивчення музичної грамоти і сольфеджіо, пропонується використовувати заклички, примовки, прозивалки, які споріднені мелодекламацією, відрізняються вузьким діапазоном, доступністю за літературним і музичним змістом.
В умовах класу доцільно використовувати імпровізацію нескладних мелодій на короткі тексти примовок, лічилок, закличок, прозивалок, на задані ритми, складати мелодично-ритмічні відповіді на фрази-запитання. Вчитель використовує імпровізацію як метод творчого розвитку дітей, розвитку емоційного відгуку на музику, музичного слуху, творчої уяви.
Протягом навчання у початковій школі діти знайомляться з ключовими музичними поняттями, отримують необхідні знання про музичний образ і засоби музичної виразності, про музичну форму і музичні жанри, про музичні інструменти і співочі голоси. У відповідності до цього для учнів різних класів пропонується певний вид діяльності, де створюються найоптимальніші умови для засвоєння навчального матеріалу. Діти вчаться елементарно розбиратись в музиці: яка вона за характером, які почуття і настрої викликає, хто її створює, хто виконує.
Провідне місце на уроці займає вокально-хорова робота. Хоровий спів розглядається одночасно і як засіб емоційно-естетичного виховання учнів, і як засіб їх усестороннього музичного розвитку [68].
Процес співу по своїй природі комплексний. В ньому бере участь весь організм дитини, зокрема його звукоутворюючий артикуляційний і дихально-м'язовий апарат.
Важливо з перших кроків навчання співу розвивати вокальний слух учнів, що передбачає здатність розрізняти якість голосу, контролювання і оцінювання як власного співу, так і своїх товаришів.
В процесі освоєння вокально-хорових навичок необхідно навчати дітей правильному звукоутворенню. Найбільш сприятливою для співу є м'яка атака звука, якою в основному і необхідно користуватись на початковому етапі. Тверду атаку слід використовувати обережно і помірно.
Звучання дитячих співочих голосів повинно бути природнім і невимушеним, дзвінким і рівним протягом всього співочого діапазону. Тому так важливо з перших кроків навчати дітей правильно користуватись диханням під час співу. Співоче дихання має бути спокійним, рівним, глибоким, без напруги. Одночасно в учнів виховується в процесі співу дикція, артикуляція, стрій, вокальний, ритмічний, динамічний ансамбль.
За час навчання в початковій школі учні повинні вміти:
· співати пісні виразно, передавати під час виконання емоційно-образний зміст;
· під час співу бути зібраним, уважним, дотримуватись співочої постави, розуміти основні диригентські жести, відгукуватись на них в процесі співу;
· використовуючи різноманітні динамічні відтінки співати в межах від р до f;
· співати штрихами легато, нон легато, стакато;
· виразно вимовляти слова, правильно вимовляти голосні і приголосні звуки, розспівувати склади на 2 і більше звуків;
· співати пісні з
дублюванням і без дублювання мелодії акомпанементу, без музичного супроводу, з
елементами двоголосся [104].
.2 Музичний фольклор у розвитку
творчих здібностей молодших школярів
Розвиток музичних здібностей є одним з найважливіших чинників музичного виховання особистості. Саме цим і визначається інтерес учених до означеної проблеми. У центрі наукових і практичних пошуків знаходяться питання співвідношення біологічного й соціального у музичних здібностях, структури, онто- та філогенезу музикальності, закономірностей її формування тощо.
Пошук шляхів ефективного розвитку музичних здібностей молодших школярів спонукає звернутися до досвіду народної педагогіки, до дитячого музичного фольклору, який є випробуваним засобом прилучення дітей до прекрасного, увібравши естетичний, моральний, світоглядний досвід багатьох поколінь. Народна практика музичного виховання виробила чимало засобів розширення естетичного й художнього досвіду дітей, пробудження творчих здібностей у різних видах музичної діяльності.
Таким засобом виступає насамперед музичний фольклор, який охоплює творчість дорослих для дітей (колискові пісні, пестушки, забавлянки, казки тощо). З часом ці жанри, поряд з ігровими та обрядовими піснями, перейшли до дитячого репертуару, втративши у творчості дорослих своє первісне значення [40, 65].
Перша зустріч з піснею починається дуже рано - з маминої колискової. Входження дитини у світ через мову пісні має не лише виховне, а й комунікативне значення. Особливо велика тут роль інтонації - як мовної, так і музичної. Традиційно під час виконання колискової немовлят колишуть. Повторюваність поспівок, коливальний рух сприяють виконанню колисковими наспівами їх головного призначення - заколисувати й заспокоювати дитину. Доведено, що діти розвиваються швидше, якщо регулярно стимулювати відповідні центри, пов'язані з рухом, який, в свою чергу, впливає на розвиток моторних рефлексів. Великого значення у цьому плані набуває звернення до забавлянок, лічилок, скоромовок.
Дитячий фольклор несе різнобічне навантаження. Крім завдань розумового й емоційного розвитку ігри, пісеньки та інші жанри і форми дитячої творчості спрямовані найперше на задоволення потреб дитини у спілкуванні. Допитливий дитячий розум постійно прагне до контактів: діти спілкуються з дорослими та між собою; пізнаючи світ, вони намагаються відтворити звуки довкілля, запозичують пісні дорослих, переробляючи їх на свій лад, згідно з власним сприйняттям їх розуміння.
Особливої уваги заслуговують дитячі ігри, як засіб розвитку художньо-творчих здібностей, активізації музичної діяльності. Дитина рухається під час гри, у неї вкладає усю свою енергію, бо це сенс її життя. Якщо ґрунтуватися на твердженні, що природа музичних здібностей моторна, то роль гри в їх формуванні важко переоцінити.
До музичного фольклору, як важливого засобу виховання та навчання дітей, зверталося чимало відомих музикантів і педагогів, сучасних дослідників (В. Верховинець, З. Жовчак, А. Іваницький, Ф. Колесса, З. Кодай, М. Леонтович, М. Лисенко, О. Ростовський, Я. Степовий, К. Стеценко та ін.). Загальновизнаною стала думка про те, що людина, вихована в генетично чужому інтонаційному й культурному середовищі, не може повноцінно розвивати свої розумові та психічні якості [40, 66].
Однак слід зазначити, що практика музично-виховної роботи у загальноосвітній школі усе ще відчуває недостатній вплив наукових досліджень, насамперед педагогічних, на процес розвитку музичних здібностей учнів, оскільки багато суто педагогічних аспектів цієї проблеми залишається поза розглядом. Зокрема, актуальними для сучасної практики є питання виявлення музичних задатків і здібностей на початковій стадії навчання у школі, в реальних умовах уроку музики; природодоцільний музичний розвиток кожної дитини згідно з її здібностями тощо. Зрозуміло, що розвиток музичних здібностей не є. самоціллю, а виступає органічною частиною музично-виховного процесу.
Аналіз програм з музики для 1-4-х класів, складених під керівництвом О. Ростовського, виявляє прагнення авторів спиратися на фольклор у музичному вихованні дітей, розвитку їх музичних здібностей. Звертається увага на розвиток ладового і метроритмічного почуття, музично-слухових уявлень. У цьому плані заслуговує схвалення використання дитячих лічилок, забавлянок, скоромовок, як матеріалу для ритмо- і мелодекламації, засвоєння ладових ступеней, елементарної імпровізації, звернення до календарних землеробських та ігрових пісень [40, 66].
Хоча колискові пісні, потішки й забавлянки у первісному розумінні виконуються для немовлят, однак їх використання на уроках музики у молодших класах має велике значення, по-перше, для актуалізації перших дитячих вражень, по-друге, для активізації власної діяльності дітей хоча й на елементарному, але ' водночас яскравому інтонаційно-образному матеріалі.
Аналіз значної частини дитячого репертуару й дорослого, що виконується для дітей, виявляє, що їх основу складають пісні, побудовані на двох-трьох звуках, що охоплюють інтервал терції чи кварти. Розвинені наспіви, як правило, є наслідком запозичень з дорослого репертуару. Цікаво, що часто використовуваний у розспівках і сучасних дитячих піснях тетрахорд зовсім не характерний для українського дитячого фольклору.
Переважна більшість фольклорних дитячих пісень починається з І або III ступенів. Така звукова організація викристалізувалася впродовж багатьох століть. Напрошується думка, що виховання ладового чуття доцільно починати не зі співу звуків у співвідношенні V-III (як пропонує сучасна-методика), а із співвідношення І-III, або III-І ступенів мажорного ладу, характерних для народних дитячих пісень.
Спостереження показують, що для дітей молодшого шкільного віку примарними є звуки ре-мі першої октави. Це, напевно, пов'язано з українською фонетикою й особливостями народної манери співу. Цей висновок суперечить твердженню традиційної методики щодо необхідності розпочинати співацьке виховання дітей зі звуків фа-сі першої октави, які нібито належать до примарної зони. Ігнорування народних традицій, особливостей дитячого фольклорного репертуару не сприяє розвитку ладового почуття, співацькому вихованню.
Дитячі пісні, як правило, мають чітку ритмічну організацію. Мелодичне наголошення збігається з мовними наголосами й римуванням вірша. Ритмічна організація визначається як акцентами, так і більшими тривалостями. На перших етапах, працюючи над метроритмічними вправами, слід орієнтуватися на ритміку слова. І тут на допомогу вчителю прийдуть дитячі заклички, лічилки, дражнилки, скоромовки.