Виховне значення мають також жартівливі пісеньки. Вони допомагають дитині уважніше засвоювати правила хорошої поведінки, бути терплячою, відучитися вередувати.
Жартівливі пісні, як й інші жанри дитячого літературно-музичного фольклору, є незамінним засобом розвитку мовлення дітей. Вони допомагають сформувати естетичний смак, виховати любов до української мови, сприяють розвиткові дитячої творчості.
Більшість жартівливих пісень-забавлянок цікава за змістом, різноманітна за художнім задумом. Події в них відбуваються динамічно, що відповідає психофізіологічним особливостям дітей.
Завдяки наведеним особливостям забавлянки сприяють розвиткові в дітей почуття ритму, збадьорюють, спонукають до активних дій.
Здавна існують і примовки - короткі, переважно віршовані звернення до тварин, птахів і комах, імітування пташиних голосів. Вони облагороджують серця дітей, об'єднують їх з природою, вчать дбайливо ставитися до всього живого.
Стимулюють розвиток творчої фантазії дітей лічилки, які можуть бути потішними і поетичними.
У процесі підготовки до уроків музики й позакласних заходів доцільно добирати українські народні приказки, загадки, вірші, ритмізувати й мелодизувати їх і надалі використовувати як можливі варіанти в роботі з учнями.
Наприклад, скоромовки можна
застосовувати для розвитку не тільки розмовної, а й співацької дикції. Мелодії
на тексти скоромовок мають бути нескладними, інакше їх важко співати у швидкому
темпі:
Якось Яків сіяв мак,
Так-сяк, абияк.
Виріс ярий Яків мак,
Та щось коле, як їжак.
Морозива хоче.
Мур лика руденький,
Замерзнеш, дурненький!
Для розвитку творчих здібностей школярів можна використати тексти загадок. Учитель створює на відповідні слова мелодію, враховуючи, що відповідь доспівує хтось із дітей.
Один з найпопулярніших і найулюбленіших дітьми жанрів народної літературної творчості - казка. В українському казковому епосі типовими персонажами є хитра лисиця („Лисичка-сестричка”, „Лисиця-кума”), дурнуватий вовк („Вовчик-братик”, „Вовк панібрат”) і наївний заєць („Зайчик-побігайчик”), часом також кіт, коза, собака й кінь.
У процесі підготовки до уроків музики й позакласної роботи вчителеві бажано створити інструментальний супровід до народних казок. Водночас треба враховувати, що в музиці мають бути відбиті манера поведінки тварин, їхній зовнішній вигляд. Так, лисицю в казках зображують, як улесливу, хитру обманщицю, вовка - нерозумним, простуватим, собаку - розумною, відданою людині, зайця - боягузливим, кота - ледачим, півня - горланем і самовпевненим.
Створити інструментальний супровід можна до таких українських народних казок, як „Лисичка в суддях”, „Піддурена ворона”, „Як лис розводив курята”, „Жаба боязкіша від зайця”, „Лисове серце”, „Про вовчика-братика й лисичку-сестричку”, „Дід, баба і вовк-колядник”, „Як Миша віддячила Левові”, „Лев і заєць”, „Журавель сватає Чаплю”, „Кравець і Вовк”, „Журавель і Лисиця”, „Мишача рада” тощо. Ці й інші казки цікаві насамперед тим, що в них засобами сатири й гумору, індивідуалізованої мови з примовками, афоризмами, жартами відбито риси національного характеру українського народу.
Було б доцільно, щоб учитель зміг створити не тільки інструментальний супровід до українських народних казок, а й вокальні фрагменти - адже в окремих казках ті чи інші персонажі розмовляють іноді мовою поезії, яку можна мелодизувати.
Наприклад, пісенька Колобка з
однойменної казки:
Я по засіку метений,
Я із борошна спечений.
Я від баби втік,
Я від діда втік,
Я від зайця втік,
Я від вовка втік,
Від ведмедя втік,
То й від тебе втечу!
Хитра лисичка - персонаж казки „Кіт,
кріт, курочка й лисиця” - хоче вкрасти курочку і співає таку пісеньку:
Курочко, курочко,
Масляна голівочко,
Одсунь віконечко
Та глянь на сонечко!
Довірлива курочка, яку викрала
лисиця, просить своїх друзів прийти на допомогу:
Коте, коте, і ти, кроте!
Несе мене лисичка на лисому хвості
По липому мості, з гірки на долинку
Та й у свою хатинку!
Вірні друзі намагаються перехитрити лисицю:
Ду-ду, ду-ду в дудочку,
Скри-пу, скри-пу в скрипочку!
А в лисички новий двір,
Чотири дочки на вибір, п'ята вона.
Вийди сюди!
Так народні казки за умови співтворчості вчителя перетворюються в музичні, які можна інсценувати з дітьми.
Крім казок, можна інсценізувати також українські народні пісні, насамперед пов'язані з певними рухами (наприклад „Ой, є в лісі калина”), а також жартівливі: „Веселі гуси”, „Грицю, Грицю, до роботи”, „Два півники”, „Танцювали миші”, „Та орав мужик край дороги” тощо. Інсценування пісень подобається дітям, сприяє посиленню інтересу до музичних занять.
Під час виконання співацьких імпровізацій можна використати тексти народних примовок, лічилок.
Корисне творче завдання для учнів ІІІ - ІV класів - пошук українських народних пісень, які можна виконати каноном. Це спонукає дітей згадати знайомі мелодії і за допомогою внутрішнього слуху уявити їхнє звучання.
Для розвитку музичного мислення школярів бажано показати їм, що можливі різні варіанти виконання каноном однієї і тієї самої мелодії. Так, в українській народній пісні „Галя по садочку ходила” нижній голос може вступати не тільки з другого, а й з третього такту. Доцільно виконати обидва варіанти й запропонувати дітям визначити, який з них їм більше сподобався. Можна також імпровізувати підголоски до головної мелодії.
Бажано, щоб народні пісні діти
засвоювали не тільки у співацькій діяльності, а й під час інструментального
музикування. Як вже було зазначено, на теми українських народних пісень
композитори створили ряд варіацій (зокрема для фортепіано). Виконуючи у класі
такі твори, можна запропонувати учням акомпанувати на дитячих музичних
інструментах. Спільними зусиллями створюють своєрідні „партитури”.
1.2 Роль народної пісні в розвитку
творчої активності учнів молодших класів
У музично-виховній роботі значне місце відводиться вивченню народної пісні. Властивість відгукуватися на найважливіші події народного життя, висока художність і доступність надають народнопісенній творчості важливого педагогічного значення, адже найкращі її зразки допомагають виховувати у дітей високі моральні якості, розвивають музичну пам'ять і художній смак, пробуджують інтерес і любов до прекрасного. Вже у першому класі учні починають співати різнохарактерні народні пісні, що знайомлять їх з навколишнім оточенням, природою, тваринним та рослинним світом , передають найтепліші почуття щирої любові матері до своєї дитини (українські народні пісні «Ходить сон коло вікон», «Ладки-ладусі» та ін.).
Народна пісня є благодатним матеріалам для розвитку здібностей учнів у різних видах творчості. «Коли йдеться про мистецтво і, зокрема, про музику, творче начало набуває вирішального значення: воно обумовлюється, крім усього іншого, самою музикою, її специфікою, тим, що основні види музичної діяльності мають, точніше, повинні мати творчий характер - і композиторська (що не потребує роз'яснень), і виконавська і слухацька»[15,16].
На необхідність введення елементів творчості у навчально-виховний процес вказували видатні радянські музиканти і педагоги, зокрема Б. Яворський і Б. Асаф'єв. Щоб швидше ввести дітей у чудовий світ музики, Б. Яворський застосовував на уроках різні види роботи - і хоровий спів, І диригування, і інсценізацію. Велика цінність музичної творчості, зазначав він, «не в самій продукції», а в процесі оволодіння музичною мовою». На думку Б. Асаф'єва, «композиторство» не повинно обмежуватись спеціалізацією і замкнутим колом особливо обдарованих. Це найприкріша помилка старої музичної педагогіки. Найпростішими, але досить важливими Б. Асаф'єв вважав прийоми, властиві народному музикуванню (спів з різноманітними підголосками та варіантні видозміни основного мотиву).[63, 64]
Запровадження елементів творчості у навчально-виховному процесі є актуальним і в наші дні. Завдання педагога полягає в тому, щоб з найпершого дня перебування дитини в школі пробудити в неї творчі задатки, що сприятиме свідомому засвоєнню навчального матеріалу, зокрема народнопісенної творчості. На уроках музики мною використовувалися творчі завдання з метою викликати у школярів інтерес до самостійних пошуків у незнайомій ситуації, створити не примусову робочу атмосферу [13, 3].
Для розвитку творчої активності учнів, потрібні активні методи, які б стимулювали інтерес дітей до національної творчості.
Такими методами можуть бути:
виконання або розучування пісень учнями, слухання музики;
бесіда - це шлях накопичення теоретичних знань;
читання і слухання книжок і казок - це шлях накопичення історичних знань про народну творчість;
спів по нотах різних вправ, що сприяє створенню активної творчої атмосфери;
порівняння або співставлення подібних чи контрастних образів, що сприяє поглибленому емоційному сприйманню творів;
музично-ігрові моменти і ритмічні рухи, як емоційно-хвилюючі моменти.
Щоб спів не перетворювався на тренування, щоб учні знали, якої мети вони повинні досягти, треба поставити перед школярами конкретне і цікаве завдання. Наприклад, перед виконанням пісні “Вийди, вийди сонечко” треба перед дітьми поставити таке завдання: навчитись без шуму, не піднімаючи плечей,набрати дихання і поступово його використовувати, щоб вистачило на два такти.
Дитячі народні пісні не лише розважають. А й збагачують дітей новими враженнями, дають їм яскраві образи навколишньої природи, вчать радіти, співчувати чужому лихові, виховують чуйне ставлення до всього живого і збагачують таким чином духовний світ дитини; ці народні пісні і в давнину і в наш час залишаються важливим засобом музичного розвитку в родинному колі. Але особливого значення вони набувають в роботі вчителя, спрямовані на естетичне сприймання змісту музики на музично-співацьке виховання.
Для розвитку рухливості голосу, формування успішного співу, навичок фразування співу можна використати українську народну пісню “Ой є в лісі калина” о. Ревуцького. Перед співом слід нагадати учням, що співати потрібно легким звуком, без напруження, вдих при цьому повинен бути коротким, енергійним.
На матеріалі своєї рідної пісні учні отримують знання не тільки хорові, але і по музичній гармонії, вчаться розрізняти звуки по висоті, тривалості, силі звучання, швидкості, руху, співвідношення сильних і слабких долей.
Корисно давати учням завдання заспівати мелодію народної пісні з називанням нот і показом їх на малюнку звукової сходинки, а потім на кожному стані.
В процесі розучування пісні учні отримують знання про виражальні можливості музичних засобів, вчаться розрізняти і аналізувати їх.
Наприклад, розучуючи в 2 класі колискову “Котику сіренький”, мелодія якої дуже наспівна, лагідна, можна попросити учнів рухами рук передати характер музики, уявити собі братика чи сестричку, що засинає.
В результаті учні самі повинні зрозуміти, що колискові пісні повинні звучати спокійно, тихо, що характер і настрій пісні часто залежить від швидкості руху, що в музиці називається темпом.
Потрібно, щоб учні зрозуміли, що темп створює певний настрій. Але і сам він залежить від змісту і характеру пісні.
Велику увагу потрібно пояснити, що якщо прислухатись до мелодії, то одні звуки тягнуться. А інші - короткі.
При слуханні музики потрібно дати учням завдання: відтворити ритмічний малюнок. Використовуючи склади “ті-ті”, “та”.
Після точного відтворення ритмічного малюнку діти графічно зображують ритмічний малюнок пісні.
Увага молодших школярів розвинені дуже слабо (до 10хв.), тому на протязі уроку потрібно частіше змінювати види роботи, діти в процесі сприймання народної музики отримують комплексні знання з області музичної грамоти, слухання музики і хорового співу, також деякі навики артистичності. Доцільно використовувати танцювальні рухи, оплески, повороти, які б відповідали змісту пісні і ритмічному малюнку твору.
Це дає можливість поглибити емоційну та дидактичну спрямованість уроку.
Велике значення в формування інтересу до народної творчості мають такі педагогічні прийоми, які дають можливість не тільки емоційно сприймати музику, але й вміти думати про неї.
Під час бесіди учням цікаво відповідати на питання “чому?”, “а як ти думаєш?” - вчитель створює проблемні ситуації і цим самим змушує
учнів задуматись, співставляти, порівняти, згадати, зробити узагальнення, висновки.
Вміння самих учнів почути і відмітити важливе в музиці, посилює в них інтерес до роботи, сприймання стає активно-творчим.
Закріплення отриманих під час бесіди знань проводиться на музичному матеріалі.
Враховуючи, що в дітей 1-4кл. Підвищена потреба в русі, на уроках слід вводити різноманітні рухи, музично-ігрові моменти. Потрібно попросити дітей при виконанні пісень передати свої емоції рухам рук.
Отже, цілеспрямовані творчі завдання допомагають учням глибше сприйняти твір, спонукають до появи нових думок, викликають у дитячій свідомості нові образи, уявлення, поняття, пробуджують почуття естетичної насолоди.
Творча атмосфера в класі благотворно
впливає на розвиток самостійності учнів. Кожна дитина має змогу (чи то у
створенні нової мелодії або варіанта пісні, чи то у втіленні змісту твору в
гру-інсценізацію) проявити свої творчі здібності. Вивчення народних пісень
стимулює творчу активність учнів. Важливо тільки вміло використовувати
різноманітні прийоми, узгоджуючи їх з відомими методами навчання.
.3 Народна пісня як джерело
дидактичних знань учнів
В українській етнопедагогіці серед традиційних джерел передачі дидактичних знань помітне місце посідає народна пісня. Психологічною базою виховного впливу пісні, яка має в собі елементи дидактичних знань, є, зокрема, орієнтація на невимушене запам'ятовування та навіювання через варіативність повторення настанов, що містяться у сюжетно оформленому контексті.
Висока пісенна культура українського народу добре відома. У період свого розквіту вона була ще і цілісною системою передачі дидактичних знань. Останні передавалися у складі різноманітного текстового матеріалу, ритмічна організація якого сприяла навіюванню.
Перлини народної педагогіки знаходимо і в наш час у багатьох народних піснях. Це однаково стосується і загальнопоширених пісень, і тих, що відомі у межах окремого місця населення. Зокрема, пісні про кохання несуть дидактичне навантаження щодо морально-етичних норм. Серед безлічі прикладів вкажемо лише на поширену по всій Україні пісню про те, як "козаки ... підманули Галю, повели з собою".
Трудові та побутові пісні містили елементи навчання навичкам тих або інших видів праці [25, 51].
Майже не розвідані запаси дидактичних знань містяться у зразках обрядової весільної пісні, яка є, невичерпним джерелом виховання дитини як майбутнього сім’янина.
Важливим і вельми впливовим засобом виховання у народній педагогіці була і кобзарська творчість. Одну з причин стійкого тривалого збереження кобзарської традиції в ході історичного розвитку української культури ми вбачаємо саме у високому рівні її дидактичного навантаження.
Психолого-виховний вплив народної пісні на людину становить безперервний багатобічний процес. За її активною допомогою не тільки формувалася, а й підтримувалася народна система дидактичних знань. Таким чином, навіть у дітей з родин, де не дуже добре дбали про виховання, завдяки фольклору, зокрема пісням, формувався необхідний мінімум світоглядних знань та переконань. Тобто, суспільство майже автоматично забезпечувало собі збереження певного мінімально- можливого рівня національної свідомості. [54,56]
Система джерел передачі дидактичного
досвіду, зокрема системи народної пісні як її частки, неминуче призводить до
погіршення морального клімату в суспільстві. Ось чому збереження всієї системи
народної творчості, відродження втрачених її елементів, розвиток цього
безцінного скарбу є життєво необхідним для гідного існування народу.