Після глобальної фінансової кризи 2008 року економічний попит у всьому світі на промислові товари різко знизився. Темпи зростання китайського експорту впали приблизно з 20% за рік в період між 2000-2007 рр. до 8,8% у 2011 р. У липні і серпні 2012 року він став менше на 1,0% і 2,7% відповідно, в порівнянні з тим же періодом 2011 року.
Систематичне заниження курсу китайського юаня викликало цінову невідповідність у міжнародній торгівлі. Для збільшення обсягів експорту товари китайського виробництва продаються за низькими цінами. Однак під міжнародним тиском за останні кілька років Китай зробив невелику переоцінку юаня. Внаслідок цього китайський експорт поволі втрачає свої цінові переваги, викликані заниженням вартості юаня, механізм якого влада використовувала протягом десятиліть[8].
Протягом останніх десятиліть інвестиції в Китай зростали високими темпами. Це викликала майже нульова реальна процентна ставка на кредити і зростання ВВП. У результаті, частка основного капіталу у складі ВВП Китаю збільшилася з 35,1% у 2000 році до 48,4% у 2011-му.
На противагу цьому, частка основного капіталу у всьому світі за той же період знизилася. У Південній Кореї, Гонконзі, Сінгапурі, Японії, Малайзії, Сполучених Штатах Америки та Німеччині частка основного капіталу знизилася до обсягів 15-29%.
Згідно зі статистичними даними, опублікованими Міністерством промисловості та інформаційних технологій КНР, надлишок потужностей є поширеним явищем у більшості секторів промисловості Китаю.
Наприклад, у Китаї є потужності для виробництва 900 мільйонів тонн нерафінованої сталі. За даними Комітету з розвитку та реформ, у сталеливарного сектора надлишкові потужності складають 160 мільйонів тонн[6].
Надлишок потужностей часто призводить до того, що продукція продається за ціною нижчою її собівартості, щоб отримати кошти для покриття постійних витрат. За перші сім місяців 2012 року 33,8% підприємств чорної металургії працювали собі у збиток.
Навіть якщо сталеливарні компанії знають, що не зможуть продати свою продукцію, вони як і раніше працюють майже на повну потужність. Скорочення виробництва сталі знизить темпи зростання ВВП і виявить неспроможність влади. Тому місцеві органи самоврядування не хочуть скорочувати виробництво сталі[7].
У сфері виробництва сонячних батарей справа, мабуть, ще гірша. Ендрю Мак-Кілоп (Andrew McKillop) пише у своїй доповіді про Китай про глобальну економічну кризу надлишкових виробничих потужностей: «Великі субсидії і втручання держави привели Китай до положення, коли надлишкові виробничі потужності для виготовлення панелей сонячних батарей і систем на їх основі більш ніж у 20 разів перевищують попит на них на внутрішньому ринку Китаю і майже вдвічі - потреби всього світу».
Не дивно, що акції китайських компаній з виробництва сонячних батарей, таких як Trina Solar і Suntech Power, впали більш ніж на 80% за останні п'ять років.
Надлишкові потужності є серйозною проблемою китайських підприємств у гірничодобувній промисловості, компаній з видобутку залізної руди, виробництва алюмінію, цементу та інших галузей. Подальші інвестиції тільки створять додаткові труднощі, витратять ресурси і не зроблять нічого, щоб збалансувати економіку.
За оцінками експертів, КНР при нинішніх темпах свого розвитку в 2018 р. стане найбільшою економікою світу, обігнавши США, а китайський юань доповнить американський долар у світовій торгівлі та в якості резервної валюти. За темпами накопичення капіталу Китай вже випереджає Сполучені Штати. Як очікується, в 2025 році в Китаї буде випускатися 25% продукції, виробленої у світі. Темпи економічного розвитку КНР просто вражають: США та Англії в процесі індустріалізації у ХІХ столітті знадобилося 50 років, щоб подвоїти реальний дохід на душу населення, а Китай досяг цього всього за 9 років[5;c.118].
Сьогоднішній рівень економічного розвитку Китаю характеризується такими показниками: обсяг ВВП - 11,3 трлн дол. (згідно паритету купівельної спроможності, ПКС); зростання ВВП - 9,2%; золотовалютні резерви країни - 3,2 трлн дол.; внутрішні резерви для інвестування - 2 трлн. дол.; зовнішня торгівля - 3,6 трлн дол. (експорт - 1,9 трлн, імпорт - 1,7 трлн дол.); іноземні інвестиції - 1,2 трлн дол.; китайські капіталовкладення за кордоном - 376 млрд. дол.; держборг - 19% від ВВП; інфляція - 5,4 %; дохід на душу населення - 8,4 тис. дол. на рік (ПКС); економічно активне населення - 948 млн. чол. (чисельність населення - 1,35 млрд чол.); рівень міського безробіття - 4,1%, основні галузі: промисловість (47,7%), сфера послуг (40,5%), сільське господарство (11,8%).
Обсяг продажів на внутрішньому ринку країни щорічно зростає на 16%, перевищивши в 2011 р. 1,7 трлн дол. Китай став другим найбільшим у світі споживачем предметів розкоші та алмазів. Тільки за один 2010 рік імпорт золота до КНР зріс у 5 разів, сягнувши 650 тонн - 25% світового виробництва. У 2011 р. Гонконг зайняв перше місце в рейтингу фінансових ринків світу, потіснивши при цьому лідерів минулого року - США та Англію, а три провідних китайських банку увійшли до п'ятірки найбільших банків світу за рівнем ринкової капіталізації. В останні роки КНР надає більше кредитів країнам третього світу, ніж Світовий банк.
Китай лідирує у світі за обсягом виробництва понад 100 видів продукції, виступаючи найбільшим виробником судів, автомобілів, мотоциклів, телевізорів, персональних комп'ютерів, мобільних телефонів, пральних і швейних машин, годинників та фотоапаратів, а також сталі, коксу, чавуну, сталевих труб, алюмінію, цинку, олова, нікелю, добрив, тканин, цементу, взуття, пшениці, м'яса, рису, картоплі, овочів, бавовни, вилову риби та ін., має найбільші в світі поголів'я птиці, свиней, овець, кіз, коней та яків. КНР також є лідером з експорту рідкоземельних металів, виробляючи 90% їх світового споживання[4;c.230].
У 2010 році Китай обійшов США за обсягами світового виробництва продукції обробної промисловості (19,8% і 19,4% відповідно). Зростання виробничого сектора КНР в 2008-2010 рр. становило у середньому 20,2% на рік, у той час як у США - 1,8%, Японії - 4,2%.
Протягом останніх 32 років середньорічні темпи зростання китайської економіки становили 10% - небувалі за світовими мірками, що сприяло підвищенню рівня добробуту населення, збільшенню середнього класу країни. Сьогодні число китайців із річним прибутком понад 17 тис дол. в рік перевищує 100 млн чол., а 625 млн чол. забули про злидні. Китай займає друге місце в світі (після США) за кількістю мільйонерів, кількість яких перевищила 1 млн чол, а мільярдерів - збільшилася вдвічі з 130 чол. в 2009 р. до 271 чол. в 2010 р. Водночас нижче межі бідності (1 дол. на день) в країні мешкає 128 млн чол., а мільйони робітників і селян на заході Китаю заробляють лише 50-100 дол. на місяць. Середня тривалість життя в КНР за період з 1981 по 2009 рік збільшилася з 68 до 73,5 років.
Китайська модель розвитку продемонструвала свою високу ефективність і результативність, зберігши високі темпи зростання навіть під час світової кризи. Китай називає свій нинішній економічний лад "будівництвом соціалізму з китайською специфікою", проте близько 70% ВВП країни забезпечується приватними підприємствами. Разом із тим держава контролює практично всі основні галузі промисловості та банки. При цьому ступінь такого контролю широко варіюється: від повного володіння енергетичними та телекомунікаційними підприємствами; секторальної участі в авіаційній і суднобудівній галузях, а також у сфері страхування, транспорту та ЗМІ; до часткового контролю в машинобудуванні, металургії, будівництві й розвитку інформаційних технологій[5;c.108].
Для проведення структурних змін Китай здійснює трансформацію економічної системи, заохочує імпорт технологій, що розвивають такі провідні сектори економіки як виробництво програмного забезпечення, нових матеріалів, телекомунікаційну індустрію та біотехнології; розвиває систему освіти, стимулює навчання студентів за кордоном (тільки в США навчається 158 тис. китайських студентів). Для організації сучасних високотехнологічних виробництв в КНР створена своя "Силіконова долина". Китай збільшує частку внутрішнього ринку і переходить на випуск продукції з більшою доданою вартістю. Бюджетні субсидії існують в КНР тільки в енергетиці та сільському господарстві (60 млрд дол.).
Важливу роль у розвитку Китаю відіграють вільні економічні зони. Сьогодні в КНР діють 4 спеціальні економічні зони, 14 зон вільної торгівлі, 53 зони високих і нових технологій, більше 70 науково-технічних зон для фахівців, які отримали освіту за кордоном, 38 зон переробки продукції, орієнтованої на експорт[6].
Для недопущення перегріву економіки керівництво КНР у 5-річній програмі розвитку передбачило зниження зростання ВВП країни з 9,2% у 2011 р. до 7,5% у 2015 р., більш жорстку кредитно-грошову політику, зменшення частки експорту в китайській економіці, зробивши при цьому головний наголос на розвиток внутрішнього споживання.
Бурхливе економічне зростання Китаю ставить його у все більшу критичну залежність від імпорту енергоносіїв, металів і стратегічної сировини. Водночас КНР, зі свого боку, все більше впливає на світові ринки енергоресурсів та енергетичну політику інших країн. При цьому забезпечення країни енергоносіями й металами стає питанням національної безпеки для збереження темпів економічного розвитку та добробуту гігантського населення країни. Вже сьогодні Китаю споживає 46% вугілля, 25% заліза, цинку, сталі, свинцю, міді та алюмінію, 15% урану, 10% світового видобутку нафти. Він є найбільшим споживачем електроенергії. У 2020 році на КНР буде припадати 22% глобального споживання.
При вирішенні проблеми енергетичної безпеки керівництво Китаю робить наголос на диверсифікацію джерел постачання. Сьогодні КНР забезпечує себе енергоносіями за рахунок поставок з 35 країн Близького Сходу, Африки, Середньої Азії, Південної Америки, а також Росії. Водночас Китай сам є великим видобувачем нафти (170 млн тонн на рік, 38% внутрішніх потреб, 5-е місце в світі). За прогнозними оцінками обсяг споживання нафти в КНР у 2020 р. складе 450 млн тонн, а в 2025 р. - 710 млн тонн[1;c.500].
У цьому зв'язку важливим завданням для Китаю є забезпечення вільного доступу до світових морських шляхів для постачання сировинних ресурсів уздовж азіатського материка через стратегічні Ормузьку (20%) і Малаккську (80%) протоки. При цьому особливу заклопотаність у лідерів КНР викликає постійна присутність авіаносних ударних груп США в цих районах, які в разі загострення міжнародної обстановки або погіршення американо-китайських відносин можуть закрити ці протоки для китайських суден. У разі блокади проток Китай за тиждень вичерпав б свої запаси енергоресурсів. Крім того, якщо сьогодні КНР сплачує за імпортну нафту 500 млн дол. на день, то при тривалому конфлікті ціна на неї може зрости в кілька разів та привести до кризових явищ у китайській економіці. Для запобігання цьому Пекін реалізує стратегію "низки перлин", яка передбачає формування зони впливу Китаю в басейні Індійського океану. Її основними завданнями є будівництво портів уздовж ключових маршрутів руху китайських нафтотанкерів - від Пакистану до М'янми, забезпечення безпеки поставок енергоресурсів до Китаю і його проникнення на ринки країн регіону. Пекін також активно працює над пошуком і створенням альтернативних сировинних маршрутів, що проходять через безпечні сухопутні транзитні коридори[5;c.44].
Пекін широко залучає іноземні інвестиції для економічного розвитку, їх обсяг за останні 10 років перевищив 700 млрд дол. Кількість підприємств за участю іноземного капіталу досягло 450 тис., їх статутний капітал становить 1,7 трлн дол., а частка в китайському експорті - 55%. Іноземні фірми відкрили в Китаї понад 1400 науково-дослідних центрів. Особливу увагу при цьому КНР приділяє отриманню в рамках співпраці передових іноземних технологій.
Одним з варіантів вирішення економічних проблем КНР може бути збільшення внутрішнього попиту, що становить зараз 33% від ВНП, нарощування виробництва товарів з високою доданою вартістю. Китай зможе забезпечити стійке економічне зростання і в майбутньому, хоча й з меншими темпами. Рушійними силами його зростання будуть величезні людські ресурси, високі темпи інвестицій, підвищення продуктивності праці та економіка, що широко відкрита для міжнародної торгівлі, інноваційних проектів і технологій[4;c.63].
Поштовхом посилення зазначених тенденцій стала світова фінансово-промислова криза 2007-2008 рр., коли практично всі країни з розвиненою економікою зіткнулися з гострою необхідністю оздоровлення банківської системи і державних фінансів. У той же час Китай, завдяки колосальним державним інвестиціям та значним масштабам внутрішнього ринку, відносно швидко подолав наслідки кризи і продовжив нарощувати економічну і фінансову міць. За підсумками 2010 року Китай за обсягами економіки вийшов на друге місце в світі, при цьому за обсягом міжнародних резервів Центрального банку Китай впевнено утримує світове лідерство. За різними оцінкам, до 2030 р. Китай може обійти США і стати першим. В даний час Китай також є одним з джерел зростання світової економіки. У 2011 році на частку КНР прийшлося 22 % приросту світової економіки і більше 9 % - розвитку світової торгівлі [2, c. 150-153].
Зовнішньоекономічний вплив Китаю проявляється переважно через міжнародну торгівлю товарами. За даними СОТ, в 2011 р. КНР стала головним світовим експортером товарів з часткою в світовому експорті 9,6 %. Китай є другим у світі імпортером товарів (частка КНР у світовому імпорті в 2011 р. склала 7,9 %) [3, c. 174].
За останні кілька років для більшості країн Європи, Азії, Америки і Африки Китай став одним з головних торговельних партнерів. У світовій торгівлі послугами частка Китаю поки незначна (менше 3 %). В інвестиційній сфері підвищення ролі Китаю полягає в залученні іноземних інвестицій. В 2011 р. Китай залучив 5,5 % світових інвестицій (5-е місце). Разом з тим, в останні роки китайські корпорації стають все більш потужними і впливовими у світі. У 2011 р. в рейтинг Fortune Global-500 увійшли вже 54 китайські корпорації, в тому числі - у першу десятку. Завдяки позитивному сальдо платіжного балансу Китай накопичив значні валютні резерви (в основному в доларах і американських облігаціях), які стали символом економічної сили КНР [3, c. 174].
Розглядаючи зовнішньо економічну діяльність Китаю та посилення його позицій як глобального лідера, необхідно звернути увагу на таку компоненту його розвитку, як міжнародне інвестування. Китай активно проводить політику інвестиційної експансії, тому в середньостроковій перспективі неминучим є вихід китайського капіталу на міжнародні ринки, наслідком чого може стати нова хвиля китайської експансії - тепер уже експансія капіталів. Об’єм китайських інвестицій в інші країни постійно зростає і становлять більшу половину від інвестицій, що надходять в економіку Китаю. За даними Міністерства комерції КНР прямі інвестиції Китаю до Європи і Африки в 2011 році склали 6,76 млрд і 2,1 млрд дол., збільшившись порівняно з 2010 р. на 57,3 % і 58,9 %, відповідно. Інвестиції в країни ЄС склали 4,278 млрд дол. з приростом на 94,1 % [5].
В оцінці можливостей глобального економічного лідерства Китаю в світовій економіці існує дві головних точки зору аналітиків. Одні малюють апокаліптичні картини - пророкуючи недовговічність "китайської моделі” економіки, оскільки економічне зростання неодмінно припиниться, питання лише в часі. На їх думку вже до кінця 2013 році, китайська економіка істотно уповільнить зростання, існує навіть небезпека краху, оскільки Китай виробляє більше, ніж вимагає попит. Інші експерти вважають, що якщо говорити про тренд довгострокового економічного розвитку, то він позитивний, хоч би тому, що країна, що переходить із стану аграрної в стан урбанізованої, приречена на зростання, подальший успішний розвиток та домінування у світовій економіці.
Прихильники песимістичного прогнозу наголошують на цілий перелік проблем в китайській економіці, що можуть стати на шляху Китаю до глобального лідерства. В першу чергу, це високий рівень заощаджень населення, який становить 30-35 % доходів. Це пояснюється тим, що соціальний захист, включаючи пенсійне забезпечення та систему охорони здоров'я, недостатньо розвинений і китайські родини змушені відкладати на оплату навчання дітей, комунальних послуг, лікування, пенсію тощо. [7, c. 43]. Якщо в найближчі роки не почнеться суттєве зростання споживчих витрат, виникне серйозна проблема використання надлишку виробничих потужностей. Ще однин чинник, який може перешкодити перетворенню Китаю у світового економічного лідера, є низька продуктивність економіки. Продуктивність китайської робочої сили складає лише 12 % від аналогічного показника американських працівників [4, c. 19]. Ще один виклик для Китаю полягає в зростанні соціальної напруги в суспільстві: останнім часом осередки невдоволення спалахують у різних районах Китаю. На шляху до світового економічного лідерства Китаю належить подолати також і проблему слабкої енергоефективності економіки країни та гострої нестачі енергоресурсів.