Материал: Мякушко С.А. Порівняльна анатомія. 2019

середовищем і п’ють морську воду для компенсації цих втрат. Тому ультрафільтрація, а разом з нею й реабсорбція не так важливі, як секреція гіпертонічного розчину, яка здійснюється в дистальних звивистих канальцях. У деяких риб (наприклад, у морського коника та інших іглицевих), ця секреція вичерпує функцію виділення, вони мають агломерулярну нирку без ниркових тілець і реабсорбційних відділів канальців. Особливим випадком серед морських кісткових риб є латимерія. Вона, як і акули, досягає осмотичної рівноваги із зовнішнім середовищем шляхом накопичення сечовини.

Венозне кровопостачання нирок у кісткових риб, як правило, є асиметричним: одна із задніх кардинальних вен не розпадається повністю на капіляри в нирці, а проходить наскрізь, шунтуючи ворітну систему. Припускають, що такий шунт є необхідним для компенсації різниці швидкостей кровотоку через мускулатуру хвоста і через нирку. Слід також додати, що у виділенні продуктів обміну й підтриманні осмотичної тиску організму риб беруть участь шкіра, зябра, травний тракт і печінка. Внесок певного органа визначається особливостями середовища мешкання.

Узародків амфібій органами виділення є пронефрос, у дорослих — мезонефрос з їх типовими вивідними шляхами — вольфовими каналами. У самців безхвостих вольфів канал і мезонефрична нирка поєднують функцію виділення з виведенням статевих продуктів. У самців хвостатих амфібій передні частини нирок обслуговують сім’яники, там відбувається дозрівання статевих продуктів. Тому передня частина нирки побудована аналогічно пластинозябровим. Вольфів канал виконує функцію сім’япроводу; поблизу задньої частини нирки, яка забезпечує утворення сечі, розвиваються додаткові сечоводи. У самок ці риси, як правило, не виражені, а видільна частина нирки є об’ємнішою.

Увищих наземних амфібій з клоакою пов’язаний непарний сечовий міхур. Сеча стінкою клоаки стікає від отворів сечоводів до міхура. Після його наповнення сеча знову надходить у клоаку і через клоакальний отвір виводиться назовні.

Кількість нефронів у нирках безхвостих у 4–5 разів більше, ніж

ухвостатих. Подібна різниця визначається тим, що хвостаті тісніше пов’язані з водоймами і мають позаниркове (через шкіру і зябра)

240

виділення продуктів обміну. У хвостатих, на відміну від безхвостих, нефрони (або їх частина) мають нефростоми, що відкриваються у порожнину тіла. Судинні клубочки у боуменових капсулах розвинені добре, тому амфібії виділяють багато рідкої сечі. Основним продуктом білкового обміну в земноводних є сечовина. Вона не дуже токсична, проте для виведення з організму потребує великої кількості води. Фізіологічно це цілком виправдано, тому що поглинання води організмом земноводних найчастіше не викликає ускладнень. У деяких безхвостих амфібій Австралії та Південної Африки наявні спеціальні мішки, які впадають у клоаку та служать для накопичення значної кількості сечі. У посушливий сезон тварини використовують сечу як джерело вологи. Залежно від умов середовища змінюється й тип білкового обміну земноводних. Так, у тритона восени на суходолі частка аміаку в загальних продуктах азотистого обміну дорівнює 13%, а в разі літнього водного існування — до 26%. У той же час, у пуголовка безхвостих амфібій частка аміаку дорівнює 75%, а в молодої особини — 16%.

Видільна система рептилій суттєво відрізняється від аналогічної системи анамній: мезонефрос замінюється на метанефроса, який відрізняється не тільки своїм положенням, але й мікроструктурою.

Нирки рептилій розташовані у тазовій області з черевного боку клоаки, дещо з боків від неї. Являють собою порівняно короткі, видовжені тіла, задній кінець яких заходить навіть у корінь хвоста. Нирки вкриті очеревиною лише з нижньої сторони, тобто лежать поза порожнини тіла. Розвиваються вони із зачатків, що утворюються позаду мезонефроса. Нирки рептилій часто зовні виглядають дрібнозернистими, оскільки складаються з великої кількості невеликих часточок.

Порівняно з мезонефросом, метанефрос характеризується спрощеним гломерулярним апаратом та ускладненою будовою ниркових канальців. Клубочки метанефроса мають 2–3 капілярні петлі, через що зменшується здатність до процесів фільтрації. Значення ниркових канальців, навпаки, збільшується. Тут відбуваються не тільки процеси реабсорбції води, але й виділення сечової кислоти секреторними клітинами стінок канальця. Збільшується довжина канальця і відбувається його диференціація на відділи. Розрізняють звивистий проксимальний, проміжний, звивистий дистальний та збиральний відділи. Реабсорбція води і цінних для організму сполук, секреторні процеси

241

здійснюються в перших трьох відділах, останній являє собою протоку для виведення екскрету. Зазначені процеси регулюються антидіуретичним і деякими іншими гіпофізарними гормонами.

Від нирок відходять тонкі сечоводи. Вони проходять вздовж середньої лінії вентрального боку нирки, потім загинаються і підходять до бічної стінки клоаки. Сечоводи амніот — це самостійні утворення, які безпосередньо не пов’язані з вольфовими каналами. Вольфів канал у самців амніот завжди функціонує у ролі сім’япроводу, отримуючи статеві продукти від сім’яника та його придатка.

Сечовий міхур не має безпосереднього зв’язку з сечоводами. Він має вигляд тонкостінного, витягнутого мішка. Його задній кінець відкривається у середній частині вентральної стінки клоаки. Основним продуктом азотистого обміну у лускатих рептилій є сечова кислота. Хоча для рептилій, які вимушені запобігати надмірному втрачанню води, характерна здатність сильно концентрувати сечу, петля Генле в їх нефронах відсутня. Тому вони не можуть створювати

уканальцях осмотичний тиск вищий, ніж у крові. Завдяки додатковому колоїдному осмотичному тиску крові, в останню дифундує вода з первинної сечі. В результаті її концентрація збільшується і слаборозчинна сечова кислота кристалізується, через що видаляється з розчину і не може збільшувати його осмотичний тиск. Сечоводами виводиться рідка біла кашиця, яка додатково висушується майже до твердого стану у клоаці. Таким чином, здатність значно концентрувати сечу визначається низькою розчинністю сечової кислоти. Добре розчинні електроліти, які можуть ускладнювати цей процес, активно реабсорбуються з первинної сечі у проксимальному звивистому канальні та виводяться з організму іншими шляхами. Такий тип обміну склався

узв’язку із принципово іншими, порівняно з амфібіями, умовами ембріонального розвитку, а також наявністю зародкових оболонок.

Нирки птахів мають доволі великі розміри, що пов’язано з інтенсивним метаболізмом. Вони розташовані на спинному боці черевної порожнини тіла, прилягаючи до тазового поясу і вдаючись між відростками крижових хребців. Мають вигляд темно-червоних тіл, що складаються з трьох часток: передньої, середньої і задньої (найбільшої). Вздовж країв цих часток тягнуться приносні та виносні ниркові вени, а між ними — стегнові й сідничні вени та арте-

242

рії. Під передньою часткою нирок розташовані сплощені надниркові залози ендокринної секреції.

У будові нефронів характерними рисами є часткова редукція

ізменшення ролі ниркових клубочків, сечовиділення відбувається за рахунок секреторної діяльності клітин звивистих канальців. У нефроні птахів з’являється відсутня в земноводних і плазунів петля Генле, яка щільно оплетена капілярами та функціонує як своєрідна протиточна система. У результаті, зворотне всмоктування води з продуктів обміну не закінчується у канальці нефрону, а продовжується в клоаці.

Від внутрішньої поверхні кожної нирки на межі передньої і середньої часток відходить тонкий сечовід, що тягнеться з боку від хребта і впадає в урогенітальний відділ клоаки. Сечовий міхур у птахів відсутній (він є лише у африканського страуса). Доведено, що це явище не пов’язано з полегшенням маси тіла, а обумовлено формою виведення сечової кислоти у вигляді кришталиків, слабо розчинних у воді. Основним продуктом білкового обміну птахів є сечова кислота, що об’єднує їх з рептиліями. Такий тип екскреції обумовлений специфікою розвитку яйця, коли воно майже не здатне поглинати вологу із середовища та виводити кінцеві продукти метаболізму (сечова кислота є найменш токсичною).

Уссавців мезонефричні нирки функціонують упродовж ембріонального періоду розвитку та у подальшому редукуються (лише в однопрохідних і сумчастих вони функціонують у молодому віці). Метанефричні нирки дорослих розташовані у поперековій області з боків від хребта. Вони являють собою компактні органи бобоподібної форми з гладенькою (як у пацюків) або горбкуватою (жуйні, котячи) поверхнею. Зверху нирки вкриті парієтальним листком очеревини, тобто знаходиться в заочеревинному просторі. У верхній частині кожної нирки є невеликі округлі тіла жовтуватого кольору — надниркові залози, які відносяться до залоз внутрішньої секреції.

На поздовжньому розрізі нирки видно, що вона складається із зовнішнього кіркового шару та внутрішнього смугастого мозкового шару (рис. 6.5). У кірковому шарі розташовані звивисті канальці, що закінчуються боуменовими капсулами, всередині яких знаходяться мальпігієві тільця. Тут відбуваються фільтраційні процеси

ів канальці профільтровується плазма крові.

243

Рис. 6.5. Будова нирки ссавців:

1 — сечовід, 2 — нирковий синус, 3 — серцевинний шар, 4 — кірковий шар, 5 — капсула нирки, 6 — піраміда, 7 — серцевинні промені,

8 — мала ниркова чашечка, 9 — велика ниркова чашечка, 10 — артерія, 11 — вена, 12 — ниркова миска, 13 — проксимальний каналець,

14 — ниркова капсула, 15 — гломерулюс, 16 — дистальний каналець, 17 — петля Генле, 18 — збиральна трубочка (за Kardong, 2012)

Вилучення корисних речовин з первинної сечі відбувається двома шляхами — дифузією через стінки різних відділів канальців завдяки звичайним фізичним законам (різниця концентрації у канальцях і оточуючих тканинах нирки), а також шляхом активної реабсорбції за участю ферментів, пов’язаних з мембранами клітин стінок канальців. Сам каналець диференційований на чотири відділи: проксимальний звивистий, петлю Генле, дистальний звивистий і збиральну трубочку. У першому відділі відбувається активна реабсорбція цукру, вітамінів, амінокислот, хлоридів і, частково, іонів натрію. Вилучення води та іонів натрію здійснюється у петлі Генле, яка

244