•внутрішньоособистісні - які виникають за умов, коли людина виконує багато ролей і вимоги цих ролей, зумовлені нормами соціальних груп, можуть не співпадатиё або суперечити одна одній.
Досвід свідчить, що дуже невелика кількість ролей вільна від внутрішньої напруги та конфліктів. Якщо конфлікт загострюється, це може призвести до відмови від виконання рольових обов'язків, внутрішнього стресу.
Люди у різній мірі ототожнюють себе зі своїми статусами та відповідними ролями. Максимальне поєднання з роллю називається рольовою ідентифікацією, а середнє або мінімальне -дистанціонуванням від ролі.
Усоціальній ролі поєднується особа і суспільство, соціальні ролі перетворюються на індивідуальну поведінку, а індивідуальні риси перетворюються на відповідність вимогам соціальних норм.
Соціалізація особистості як процес
Для розуміння сутності соціальних явищ, системи взаємозв'язків людей
всуспільстві необхідно знати, що є рушійною силою вчинків кожної конкретної людини. Індивідуальна поведінка є основою розуміння життя соціальної групи або суспільства. Входження людини у соціальну спільноту визначається поняттям "соціалізація".
Соціалізація - це процес, в якому відбувається засвоєння індивідом культурних норм та соціальних ролей.
Узв'язку з тим, що людина є активним суб'єктом, взаємодія її з середовищем пов'язана не лише із засвоєнням її вимог, але й з можливістю змінювати середовище, впливати на нього.
Взаємодія індивіда і соціального середовища у процесі соціалізації відбувається у формі адаптації та інтериорізації.
Адаптація - це пасивне пристосування людини до соціального середовища.
Інтеріоризація - це активна взаємодія індивіда з середовищем, в якому людина робить свідомий вибір.
Соціалізація особистості відбувається під впливом агентів та інститутів соціалізації, які формують, спрямовують, стимулюють або обмежують формування особистості.
Агенти соціалізації - це люди, які відповідають за засвоєння культурних норм та соціальних ролей.
Інститути соціалізації - організації, які впливають на процес соціалізації та організацію його.
Агенти та інститути соціалізації виконують важливі функції, а саме:
•навчання культурним нормам та зразкам поведінки;
•контроль за тим, як міцно, правильно та глибоко засвоєні соціальні норми та ролі.
Процес соціалізації відбувається у первинних і вторинних групах.
Більшість дослідників вважають, що визначальне значення має первинна соціалізація, яка здійснюється сім'єю.
Сім'я виконує функцію посередника між дитиною та іншими соціальними системами.
Рівень відповідності родинних та загальних цінностей, що пропонуються дитині для засвоєння, може бути різним.
У зв'язку з тим, що сім'я деякий час є єдиним джерелом інформації про систему цінностей, яка панує у суспільстві, вона і формує модель поведінки характеру, адаптації або інтеграції індивіда у суспільство.
Воснові соціалізації лежить процес засвоєння рольової поведінки, який
взначній мірі залежить від якості рольової поведінки рідних.
До соціалізації у вторинних групах індивід підходить зі сформованою самосвідомістю (ієрархією цінностей, зразками поведінки, уявленнями про суспільство тощо.). У цей час індивід стає членом різних соціальних груп, змінюється характер його взаємодії з цими групами.
Первинна соціалізація - це сфера міжособистісних відносин, вторинна -
сфера соціальних відносин.
Соціалізація співвідносна з життєвими циклами. Життєві цикли пов'язані зі: зміною соціальних ролей, набуттям нового статусу, відмовою від попередніх звичок, оточення, дружніх зв'язків, зміною способу життя.
Починаючи новий життєвий етап, людина змушена перенавчатися.
Цей процес складається з двох етапів безпосередньо пов'язаних між собою: десоціалізації іресоціалізації.
Десоціалізація це процес відмови від старих цінностей, норм, ролей та правил поведінки.
Ресоціалізація- процес засвоєння нових цінностей, норм, ролей і правил поведінки замість втрачених.
Девіантна поведінка особистості
Людство не знає такого суспільства, в якому усі його члени поводяться відповідно до загальних нормативних вимог.
У суспільстві завжди існують особи, або групи, які порушують установлені суспільством правила.
Поведінка індивіда або групи, яка не відповідає загальноприйнятим нормам, називається девіантною. А люди, яким притаманна така поведінка - девіантами. Пояснити сутність та причини девіацій намагалися такі відомі соціологи як Е.Дюркгейм, Т.Парсонс, Р.Мертон, В.Шелдон.
Загальна теорія девіантності має свою структуру і включає такі елементи:
•характеристика і класифікація девіантних вчинків, наслідки їх для індивіда та суспільства, їх взаємозв'язок структура, динаміка, тенденції;
•соціальна природа, причини і умови їх існування І прояву, соціальні та психологічні механізми їх формування;
•профілактика, яка передбачає попередження девіацій, планування та здійснення соціальних та індивідуальних механізмів зміцнення суспільного порядку.
Девіація пов'язана з поняттям "норма".
Норми - це формальні або неформальні приписи, вимоги, очікування поведінки індивідів, соціальних груп, організацій. Норми, що діють у суспільстві, залежать від традицій, історичного шляху та рівня розвитку суспільства. Вони регулятивні, не завжди чітко визначені, що і ускладнює визначення девіації.
Девіація може існувати на індивідуальному рівні, коли окремий індивід порушує норми своєї групи або суспільства, а також на груповому рівні, коли та чи інша група відмовляється від встановлених суспільством правил.
Девіантна поведінка завжди оцінюється з точки зору тих норм, які існують у суспільстві. Це знаходить свій прояв у тому, що одні відхилення засуджуються, а інші - схвалюються.
Більшість суспільств схвалюють такі відхилення, які сприяють прогресивному розвитку суспільства (наукова, художня творчість, героїзм та інші).
Що ж стосується порушень закону та норм моралі, то такі відхилення завжди засуджуються.
Соціологічне пояснення девіантної поведінки першим спробував дати Е. Дюркгейм. У суспільстві, що швидко змінюється, в якому немє єдиної, чіткої системи норм, багато норм і цінностей різних субкультур вступають у протиріччя одна з іншою. Наявність у буденному житті конфліктуючих норм, невизначеність можливої моделі поведінки, може призводити до появи такого явища, як аномія (розбалансованість у суспільстві). Людина втрачає соціальні орієнтири , надійність та стабільність у виборі лінії нормативної поведінки.
Сучасний соціолог Р. Мертон відзначає, що аномія з'являється від неможливості для багатьох індивідів поводити себе відповідно до тих норм, які вони сприймають. Головна причина девіацій - дисгармонія між культурними цілями та легальними засобами здійснення цих цілей.
Соціальні відхилення відіграють у суспільстві двоїсту роль: вони загрожують стабільності суспільства - з одного боку, а з іншого - підтримують цю стабільність, стимулюючи суспільство до адаптації культури стосовно соціальних змін. Між тим, слід зазначити, що більшість соціальних відхилень мають деструктивний характер.
Різновидами девіантної поведінки є:
•злочинність - найбільш небезпечне відхилення від соціальних норм. Набуває особливого поширення у молодіжному середовищі. За даними ГУМВС України у місті Києві, частка злочинів, скоєних підлітками та молоддю у віці 14 - 29 років, складає 60 відсотків. При цьому, частка зростання темпів злочинності серед неповнолітніх випереджає зростання загальної злочинності на 2 - З % щорічно;
•пияцтво та алкоголізм також набули досить широкого розповсюдження серед молоді. За даними досліджень, 70 – 80 відсотків опитуваних вже пробували вживати алкоголь у віці 1315 років. Серед мотивів вживання алкоголю у молодіжному середовищі 11,8 відсотків мають особистісний
характер, 8,4% патологічний, 25% - вплив компанії, серед інших мотивів домінують соціально обумовлені;
•наркоманія - на кінець 1998 р. в органах внутрішніх справ на обліку перебувало 75,5тис. осіб, які вживають наркотичні речовини. При цьому, як вважають фахівці, реальна кількість споживачів наркогенних засобів у 10 разів більша, ніж за офіційними даними;
•самогубство - дослідження свідчать, що рівень самогубств підвищується в період економічних та соціальних криз Різкі зміни у суспільстві призводять до зниження адаптивних можливостей людини. Підлітки та молоді люди здійснюють самогубства з причини непорозуміння з батьками, конфліктів у сім'ї, нещасливого кохання тощо. Багато самогубств пов'язано з асоціальною поведінкою особистості (наркоманія, алкоголізм, проституція та ін.).
Поняття "соціальний тип особистості". Типології особистості
Кожне суспільство несе на собі відбиток складного переплетіння історичних, культурних, політичних, економічних умов, чим обумовлюється специфіка самого суспільства. Люди, котрі живуть у суспільстві, теж різні, і відрізняються фізичними та соціальними характеристиками. Але кожне суспільство зацікавлене в тому, щоб особистості, які функціонують у ньому, найкращим чином відповідали йому, зумовлюючи його розвиток та прогрес. Виховання таких особистостей - повільний і довготривалий процес, прискорення та цілеспрямування якого - нагальне завдання практики управління суспільством. Разом з тим, суспільство має потребу в інформації про існуючі соціальні типи особистостей, як про бажаних-тих, що забезпечують прогресивний розвиток суспільства, так і про небажаних, але об'єктивно існуючих у будь-якому суспільстві.
Соціальний тип - це деперсоніфікована уявна особистість як узагальнене відображення сукупності повторювальних якостей індивідів, що входять до певної соціальної спільності.
Соціологія як наука виокремлює кілька типологій особистості. Одна з відомих належить Е.Фромму, який у своїх працях "Здорове суспільство" та "Мати чи бути" наводить чотири типи особистості в залежності від цінностей, які їй притаманні:
традиціоналісти - орієнтовані на цінності обов'язку, порядку, дисципліни, законослухняності;
ідеалісти-досить критичні до традиційних норм, незалежні, зневажають авторитети, мають установку на саморозвиток;
•фрустрований тип - орієнтований на низьку самооцінку, пригнічення, характерне відчуття відчуженості від життя;
•реалістичний тип - поєднання прагнення до самореалізації з розвинутим почуттям обов'язку, здоровий скептицизм із самодисципліною та самоконтролем;
•гедоністичні матеріалісти - орієнтовані на отримання задоволення, погоню за насолодами, пріоритет споживацьких інтересів.
Разом з типологією особи, Е.Фромм виводить типи соціального характеру. Під соціальним характером автор розуміє взаємозв'язок індивідуальної психічної сфери із соціальноекономічною структурою. За Е. Фроммом, існує п'ять типів соціального характеру:
•рецептивний (сприймаючий), характерний для первісного суспільства;
•експлуататорський, характерний для добуржуазних формацій;
•нагромаджувальний, характерний для капіталізму;
•ринковий, характерний для більш розвинутого капіталізму;
•продуктивний - прогнозований у майбутньому тип особистості, який має спрямовувати енергію не на те, щоб мати і споживати, а щоб повною мірою бути, а значить створити себе як людину, здатну на самореалізацію,
самоутвердження, самоудосконалення.
Іншу типологію подає український вчений-соціолог Є.Головаха, який виокремлює три типи особистості:
•особистість, розчинена у масі, суспільстві – соціальні конформісти
(пристосуванці);
•особистість, відчужена від суспільства (тип особистості за умов застою);
•перехідний тип особистості, для якої характерне амбівалентне(двоїсте) ставлення до суспільства, недовіра до влади, потяг до релігії та містифікації, паралельна орієнтація на взаємовиключні цінності.
Відомою є також типологія особистості російського соціолога В.Ядова згідно з якою, існують три типи особистості:
•нормативний тип (базисний) - такий тип особистості, що найбільш відповідає потребам суспільства і є об'єктивно необхідним для розвитку суспільства;
•ідеальний тип - такий тип особистості, що сприймається як бажаний ідеал, до якого слід прагнути;
•модальний (реально існуючий) - переважаючий тип особистості в суспільстві. (Під модою у статистиці розуміють найбільш часто повторювану величину будь якого знаку).
Соціологічні теорії особистості
Соціологія розглядає особистість як члена соціуму, носія певних соціальних функцій. Тому найбільш поширеною соціологічною теорією особистості є відтворення її через сукупність виконуваних нею ролей. Серед соціологів, які стояли у витоків даного напрямку, слід назвати Ч. X. Кулі, Дж. Міда, А. Халлера та інших.
Згідно з Ч.Х. Кулі, розвиток власного "Я" відбувається в ході заплутаного, сповненого протиріч процесу, і не може здійснюватися без інших людей, тобто без соціального оточення. Кожна людина будує своє "Я" на сприйнятих реакціях інших людей, з якими вона вступає у контакт.
Через відносини з іншими, через їх оцінки людина розуміє, якою вона є. Ця теорія отримала назву "теорії дзеркального "Я" особистості". Соціальне