монографії "Рухливість структури. Сучасні процеси соціальної мобільності." -К., 1999.
Усучасній науці розрізняють два види соціальної мобільності:
•горизонтальна - передбачає перехід індивідів з однієї соціальної групи до іншої без зміни соціального статусу;
•вертикальна - передбачає перехід індивіда з однієї групи до іншої зі зміною соціального статусу.
Усвою чергу, вертикальна мобільність може бути висхідною, коли індивід збільшує свої доходи, підвищує освіту, здобуває владу, визнання,
престиж, статус - здійснює соціальний підйом і є мобільним угору, і
нисхідною, коли індивід втрачає у власності, владі, визнанні, статусі,
здійснює соціальний спуск, зазнає деградації і є мобільним донизу.
Вертикальна мобільність може бути як індивідуальною, яка стосується окремого індивіда, так і колективною, яка характерна для цілої групи.
Також виокремлюють внутрішньогенераційну мобільність (інтрагенераційну) та міжгенераційну (інтергенераційну).
Внутрішньогенераційна мобільність (інтрагенераційна) -це висхідна або нисхідна мобільність окремої людини протягом її життя. Інколи даний вид соціальної мобільності ще називають кар'єрою, зміна соціального статусу індивіда протягом власного життя.
Міжгенераційна мобільність (інтергенераційна) - це рух індивіда по соціальній шкалі між різними поколіннями. Вивчаючи даний тип мобільності, можна з'ясувати, як змінилися соціальні позиції поколінь дітей у порівнянні з поколіннями батьків.
Досліджуючи мобільність, соціологи оперують також наступними поняттями.
Швидкість мобільності - це рух індивіда по соціоекономічній шкалі за певний проміжок часу. Нормальною швидкістю вважаються пересування індивіда на одну-дві сходинки - "страти". Раптовийвий злет або раптове падіння на декілька позицій за короткий проміжок часу-ознака кризових або перехідних суспільств, (характерна для сучасної України).
Інтенсивність мобільності - це кількість індивідів, що змінюють соціальні позиції у вертикальному і горизонтальному напрямі за певний час.
Сукупний індекс мобільності - це показник, який враховує швидкість та інтенсивна мобільність;
Усвітовій соціології відомими є Оксфордські дослідження соціальноїмобільності, що відбувалися у 70-і та 90-і роки XX століття.
Аналізуючи суттєві зміни в структурі виробництва розвинутих капіталістичних країн, зумовлені НТР, соціологи дійшли таких висновків: рівень мобільності чоловіків зріс; збільшилась чисельність випадків руху великої амплітуди; третина вищих "білокомірцевих" службовців походять з робітників; значно обмежені можливості мобільності у жінок; відбувається збільшення кількості посад високого рангу і як наслідок - посилені можливості мобільності в суспільстві.
Домінуючі тенденції у соціальній мобільності в Україні, що були виявлені дослідженнями українських вчених у 90-х роках XX століття:
•масова примусова, недобровільна міжпрофесійна мобільність, зумовлена кризовим станом суспільства у період інституціональних змін, яка знижує попит на деякі професії, наявність безробіття тощо;
•нисхідні соціальні переміщення як домінуючі тенденції у процесах соціальної мобільності для абсолютної більшості населення;
•висхідні соціальні переміщення як характерна тенденція для відносно невеликих соціальних груп (переважно для правлячої еліти);
•зміна професії як складова стратегії виживання;
•вимушена самозайнятість без професійної перекваліфікації; рух у нисхідному напрямку суттєво переважає над рухом у висхідному напрямку;
•стратегії успіху властиві переважно молоді, у той час, коли для середнього
і старшого покоління характерні стратегії виживання.
Об'єктивні знання про соціальну мобільність свідчать про реальні переміщення в суспільстві, рівень демократичності, відкритості та стабільності його.
Питання для самоперевірки і повторення
1.З яких класів, верств, груп складається суспільство? 2.Що означає категорія "соціальна структура суспільства"?
За якими параметрами соціологи виділяють соціальні спільноти? 4.Якими є критерії диференціації населення?
5.Кого Ви відносите до представників "вищого класу", "середнього класу", "нижчого класу"?
6.Якою є соціальна структура сучасного українського суспільства?
7.Що впливає на трансформацію соціальної структури суспільства? 8.Чим різняться між собою поняття "класова структура", "соціальна структура", "соціально-класова структура"?
9.Що є спільного і відмінного в "теорії класів" і "теорії стратефікації"? 10.Чому узагальнюючим поняттям для наукового визначення і розуміння відносин між людьми з приводу розподілу влади, власності, престижу, присвоєння видів ресурсів вважаються "соціальна стратифікація"? 11.Які Ви знаєте критерії соціальної стратифікації?
12.Що розуміють під "стратифікаційною системою"?
13.Які Ви знаєте типи стратифікаційних систем?
14.Що таке "соціальна стратифікація"?
15.Чим відрізняється горизонтальна соціальна мобільність від вертикальної соціальної мобільності?
16.Які причини соціальної нерівності? Чи може нерівність бути справедливою?
17.Кого можна віднести до маргінальних верств населення? 18.До якої страти Ви відносите себе і членів Вашої родини?
Рекомендована література з теми
Арутюнян Ю. О. О трансформации социальной структуры постсоветских наций // Социологические исследования. 1998. №4.
Гидденс Е. Стратификация и социальная структура //Социологические исследования. 1992. №9,11.
Давимука С., Колодій А., Кужелюк Ю., Подгорное В., Черниш Н. Львівщина на порозі XXI століття. Львів,~\2001.
Илькин В.И. Основные контуры системы социальной стратификации общества // Рубеж. 1991. №1.
Кон М.. Хмелько В. та ін. Соціальна структура за умов радикальних змін:порівняльний аналіз Польщі та України//Соціологія: теорія, методи,
маркетинг. 1998. №1,2,3.
Мертон Р. Социальная теория и социальная структура. К., 1996.
Піча В. М. Соціологія: загальний курс. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти України. К., 2000.
Предприниматель Украины: эскизы к социальному портрету. Отв. ред. Ворона В.М.,Суименко Е.И. К., 1995.
Пшеничнюк О.В., Романовська О.В. Соціологія: Посібник для підготовки до іспитів. – К., 2002.
Радаее В.В., Шкаратан О.Н. Социальная стратификация. М., 1995. Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. М.,1992.
Соціологія: терміни, поняття, персонали. Навчальний сяовник-довідник / За заг. ред. В.М. Пічі. К., Львів, 2002.
Танчер В.. Кучеренко О. Ідеї елітизму в контексті демократичної трансформації суспільства//Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 1998. №3.
Тема 5. Особистість у системі соціальних зв’язків.
Соціологія особистості - галузь соціології, предметом вивчення якої є особистість як суб'єкт і об'єкт соціальних відносин суспільно-історичного процесу на рівні взаємозв'язків особи і соціальних спільностей. Соціологія особистості - це об'єкт наукових пошуків для багатьох західних дослідників - Ч. Кулі, Дж. Міда, В. Томаса, Ф. Знанецького, П. Сорокіна, Т. Парсонса, 3. Фрейда, Е. Фромма та інших. Плідно працюють над проблемами соціології особистості і українські дослідники. Серед них - О. Злотіна, В. Тихонович, Л. Сохань, Н. Паніна, Є. Головаха, В. Хмелько, О. Донченко В. Андрущенко та інші.
Головними проблемами соціології особистості є:
вивчення особистості та властивих їй рис, що залежать від специфіки умов життєдіяльності соціальних спільнот, до яких належить індивід;
•формування та розвиток особистості, тенденції її соціалізації;
•вивчення особистості як об'єкта соціальних відносин;
•розгляд особистості як суб'єкта суспільних відносин, закономірностей м взаємозв'язків із суспільством, групою, колективом;
•вивчення регуляції та саморегуляції соціальної поведінки особистості;
•соціальна типологія особистості;
•структура особистості, формування та розвиток її потреб, інтересів та ціннісних орієнтацій.
Розкрити поняття "особистість" можна лише через поняття "людина",
"індивід", "індивідуальність".
Поняття "особистість" дуже багатогранне, воно відтворює у собі зв'язок з життєдіяльністю та соціальною сутністю людини, а також індивідуальне відображення соціальне значущих рис, сукупності соціальних відносин.
Особистість - це стійка система соціально значущих рис та властивостей людини, що реалізуються в процесі соціальних зв'язків через активну предметну діяльність та спілкування.
Особистість є об'єктом та суб'єктом соціальних відносин. Особистість як об'єкт соціальних відносин характеризується через:
•соціалізацію - процес входження у суспільство, включення особистості у соціальні зв'язки, у різні типи соціальних спільностей, засвоєння нею соціальних норм і культурних цінностей. Вона охоплює як соціально контрольовані процеси цілеспрямованого впливу на людину, так і стихійні, спонтанні процеси, що впливають на її формування;
•соціальну ідентифікацію - усвідомлення особистістю своєї приналежності до певної спільноти, її поведінки відповідно до прийнятих у групі норм. Рівень вимог з приводу ідентичності залежить від широти та значущості набору ролей, які реалізує людина в межах даної спільності від ступеня згуртованості та форм регламентації поведінки у суспільстві.
Особистість як суб'єкт соціальних відносин характеризується через:
•самоусвідомлення особистості як соціально-психологічної характеристики людини. Джерелом усвідомлення власної самобутності є люди, що оточуютьсистему ціннісних орієнтацій, через яку вона сприймає та оцінює соціальну реальність. Вони набувають функцій найважливіших регуляторів соціальної поведінки;
•потреби, мотивації, соціальні настанови та соціальну поведінку. Потреби відображають залежність людини від зовнішнього та соціального середовища. Природні потреби визначаються біологічною сутністю людини (житло, їжа, продовження роду, одяг). Соціальні потреби є продуктами суспільного життя, рівня розвитку людини.
Мотивації - це внутрішні збудники поведінки людини. Найпоширенішими мотивами діяльності є матеріальна зацікавленість, бажання досягти успіху, самореалізуватися у творчості тощо.
До мотиваційної структури особистості входять настанови, які визначають схильність людини до певних дій, реакцію на об'єкти.
Суттєвою рисою молоді є те, що значна її частина не мас власного соціального статусу, знаходиться на стадії «статусного мораторію», характеризується або попереднім соціальним статусом, тобто соціальним
становищем батьків, або своїм майбутнім статусом, пов'язаним із професійною підготовкою.
Молодь входить у життя в умовах уже функціонуючих соціальних інститутів, які не завжди відповідають її потребам, що призводить до виникнення криз, конфліктів.
Важливим питанням є визначення вікових параметрів молоді. Вони залежать як від історичних особливостей, традицій так і від рівня соціальноекономічного розвитку країни.
Нижня межа визначається біологічною, статевою зрілістю.
Верхня - визначається з урахуванням юридичного повноліття, закінчення навчання, здобуття професії, одруження та набуття економічної незалежності.
За законами України цей вік означується від 14 до 28 років Як специфічна соціально-демографічна група суспільства молодь визначається не лише віковими межами, а й тим, яке місце вона посідає у соціальній структурі суспільства, особливостями соціального розвитку. Молоді притаманні основні та другорядні особливості. До основних належать: фізіологічні, психологічні, вікові та соціальні характеристики. Другорядні пов'язані з основними і виявляються у залежності від суспільно-корисної діяльності, місця проживання, соціального статусу людини тощо.
Ужитті молодої людини умовно можна виділити три основних періоди:
•період пошуку - коли молода людина сама для себе визначає та приймає рішення стосовно навчання та сфери професіональної діяльності;
•період інтеграції у суспільство пов'язаний з першими роками професіональної діяльності;
•період інтенсивної, творчості, та продуктивної діяльності.
Незважаючи на те, що у сучасному суспільстві значно розширилися можливості для власного самовизначення та індивідуального розвитку, молодь як була, так і залишається найбільш уразливою, незахищеною частиною суспільства.
Сучасна молодь, з одного боку, відчуває себе особливою групою суспільства, з іншого - все більше страждає від невирішеності своїх специфічних проблем. Досить важливим чинником, який деформує свідомість молоді, є відсутність довіри до неї з боку суспільства. Молодь є частиною суспільства, вона входить у розмаїття його зв'язків та відносин, однак дуже рідко залучається до вирішення та реалізації програм розвитку суспільства. Це визначає протиріччя, що існують на рівні молодь - суспільство. Найбільш суттєві з них наступні:
•рівень освіти та матеріальне становище молоді;
•потяг до знань і необхідність працювати;
•прагнення самостійності та економічна залежність від батьків;
•професійний статус та потреби сучасного ринку праці;
•бажання вирішувати власні проблеми самостійно і реальна участь у прийнятті управлінських рішень.