•визначення системи санкцій і ролей, які охоплюють усіх членів соціального інституту.
Соціальні інститути виконують не лише функції (позитивна роль у
суспільстві), але й дисфункції (шкода, яку вони чинять суспільству). Функції бувають:
• явні, якщо вони офіційно заявлені, усіма усвідомлені та очевидні. Очікувані та необхідні явні функції формуються і декларуються у кодексах і закріплені у системі статусів та ролей.
•латентні, якщо вони приховані, не заявлені, не заплановані. До явних функцій соціальних інститутів, що забезпечують закріплення та відтворення суспільних відносин, відносять:
-регулятивну, яка забезпечує регулювання взаємовідносин між членами суспільства за допомогою формування моделей поведінки;
-інтегративну, яка забезпечує згуртованість, взаємозалежність та взаємовідповідальність членів соціальних груп, що формуються під впливом інституціоналізації правил, норм, санкцій, систем ролей;
-транслюючу, яка пов'язана з передачею соціального досвіду;
-комунікативну, яка забезпечує розповсюдження інформації, що виникла в даному інституті, як всередині саме цього інституту для управління та контролю за дотриманням норм, так і у взаємодіях між інститутами.
Латентні функції є незапланованими, непрямими результатами діяльності соціальних інститутів.
Наприклад, завданням сім'ї є соціалізація до прийнятих норм сімейного життя, однак часто реальна поведінка членів сім'ї призводить до конфлікту з культурною групою, тому що ця поведінка не відповідає вимогам та нормам групи.
Виробництво предметів споживання також виконує латентну функцію, задовольняючи потребу людей у підвищенні власного престижу (випуск розкішних авто, коштовностей та ін.)
Поняття соціальної групи: сутність та різновиди
Суспільство - складна структура, елементами якої є різні соціальні спільноти. Основу суспільства складають соціальні групи - спільноти людей зі стійкими взаємодіями, очікуваннями та солідарністю щодо спільних цілей та культурних зразків. Соціальна група розглядається як сукупність людей, котрі відрізняються за соціально значущими ознаками. Ці реальні ознаки не лише існують об'єктивно, але й усвідомлюються суб'єктивно. Наприклад, свою групову приналежність та солідарність молодь відчуває так само, як пенсіонери відчувають свою. У представників однієї групи схожі ціннісні орієнтації, моделі поведінки, стиль життя. Такими ознаками можуть бути вік, національність, професія, релігія та ін.
Найважливішими характеристиками груп є взаємовідносини та взаємодія між їх членами. За цим параметром групи поділяються на первинні та вторинні.
Для первинних груп характерна постійна взаємодія та особистісні контакти. Вони можуть виникати для досягнення спільної мети, але їм притаманні партнерські відносини з емоційним забарвленням.
Для вторинних груп характерними є лише функціональні, обов'язкові контакти, пов'язані з досягненням конкретної мети. Вторинні групи можуть складатися з декількох первинних груп.
Елементарною складовою суспільства, яка зосереджує в собі всі види соціальних зв'язків, є мала група.
Мала група - невелика за чисельністю сукупність людей, об'єднаних загальними цілями, потребами, цінностями, нормами, правилами поведінки та постійною взаємодією. Група має свою систему цінностей, стандартів поведінки, норм, які вимагають від члена групи певних обмежень, індивідуальної свободи. Зазвичай, ці правила приховані від стороннього спостерігача і виконують функцію соціального контролю. У малій групі індивід отримує моральну і психологічну підтримку, в ній відбувається душевне спілкування, тобто контактність і на рівні глибинних особистісних почуттів. Співчуття та сумісність є психологічною ознакою малих груп. Найбільш яскраво ці ознаки проявляються у такій малій соціальній групі, як сім'я. Мала група виконує також функцію індивідуалізації загальносоціальних вимог до особи, здійснюючи соціальну регуляцію свідомості та поведінки індивіда.
До вторинних відносять великі групи. Великі групи відрізняються від малих не лише розміром, але й якісно іншими соціально-психологічними ознаками, а саме:
•вони орієнтовані на чітко визначені раціональні дії;
•у них відсутні групові норми, неписані правила;
•соціальний контроль здійснюється зверху до низу за формальними нормами.
Взалежності від ідентифікації людини з групою виділяють: інгрупи, аут групи, референтні групи.
Інгрупи - це групи, які людина визнає своїми, ідентифікує себе з ними, вважає себе їх часткою (сім'я, родичі, друзі та ін.).
Аутгрупи- це такі групи, які людина сприймає як "інші", "чужі", до яких вона не належить.
Референтні групи - це реальні, або умовні соціальні спільноти, які індивід сприймає як взірець, і на норми, цінності та ідеали яких він орієнтується в своїй поведінці. Зважаючи на вимоги референтної групи, особистість вносить корективи у своє життя, наближаючи реальну поведінку до ідеальних зразків. Референтність групи сприяє соціальній адаптації, пропонуючи людині готові зразки поведінки, вироблені та апробовані тими чи іншими групами.
Соціальна структура суспільства.
Соціальна структура - це сукупність взаємопов'язаних та взаємодіючих між собою упорядкованих соціальних спільнот, груп, а також відносин між ними.
Суспільство складається з різних соціальних спільнот, груп, які займають різні місця у системі соціальної нерівності.
Диференціація населення суспільства за такими ознаками, як влада, власність, доход та інше спричинена політичними, культурними і економічними відносинами.
Соціальні спільноти - це такі об'єднання людей, які виникають та формуються на основі:
1.культурно-історичної самобутності (народи, нації);
2.родинних зв’язків та схожості стадії життя (сімейні, статево-вікові
та ін.).
Соціальні спільноти також розрізняються за професійнокваліфікаційними, територіально-регіональними ознаками.
Історичними детермінантами формування соціальних спільнот були:
•умови соціальної реальності, що вимагали об'єднання людей;
•спільні інтереси значної частини індивідів;
•розвиток державності і форми організації людей, що виникають разом з нею у вигляді різноманітних соціальних інститутів;
•спільна територія, що зумовлює міжособистісні (прямі та опосередковані) контакти.
Соціальні спільноти характеризуються такими показниками:
•умови життєдіяльності, опосередковані політичними, економічними та соціальними особливостями;
•спільні інтереси індивідів, що взаємодіють між собою;
•відношення до конкретних соціальних інститутів та цінностей;
•соціально-професійні характеристики індивідів, об'єднаних у спільноту;
•приналежність до територіальних утворень.
Одні спільноти складаються об'єктивно, незалежно від волі та бажання людей (класи, верстви, нації), інші ж утворюються свідомо і цілеспрямовано (політичні організації, громадські організації, партії та інші.).
Між окремими компонентами соціально структурованого суспільства існують необхідні взаємозв'язки, тобто соціальні відносини.
Соціальні відносини органічно пов'язують соціальні спільноти в соціальну структуру, виступаючи її механізмом, а соціальна структура являє собою форму, яка організовує їх у певну цілісність.
Соціальні відносини інтегрують соціальні спільноти у цілісну соціальну систему, яка самоорганізується і має складний . ієрархічний характер.
Процеси диференціації, що відбуваються в суспільстві, є результатом розподілу економічної, політичної та культурної структур, поділу та кооперації праці, відносин до власності та ін.
Основними різновидами соціальної структури є:
•соціально-класова структура - сукупність суспільних класів, їх зв'язок та відносини (класи, соціальні верстви, соціальні групи.);
•соціально-професійна структура (виробничі та інші колективи та організації);
•соціально-територіальна структура (міське та сільське населення, поселенські спільноти та інші.);
•соціально-демографічна структура (сім'ї, вікові та статеві спільноти);
•соціально-етнічна структура (етноси, нації, етнічні групи).
•Кожну соціальну спільноту характеризують такі соціальнопсихологічні показники:
•рівень згуртованості соціальної спільноти;
•характер взаємодії між індивідами.
Соціальна стратифікація суспільства
Сучасне суспільство характеризується наявністю груп, які мають в свому розпорядженні значно більші ресурси багатства та влади, ніж інші групи. Існуючу в суспільстві (спільнотах та групах) нерівність між індивідами та об'єднаннями індивідів, що виявляється в неоднаковому доступі до соціальних благ і ресурсів та володінні ними, називають
соціальною стратифікацією.
Соціальна стратифікація - це ієрархічно організована структура соціальної нерівності, яка існує в певному суспільстві, в певний історичний період.
Ієрархічно організовану структуру соціальної нерівності, можна уявити у вигляді розподілу всього суспільства на страти. Соціальна стратифікація має такі особливості:
•стратифікація - це рангове розшарування населення, коли вищі верстви знаходяться у більш привілейованому становищі, ніж нижчі;
•кількість вищих верств значно менша, за нижчих. Стратифікація має такі основні виміри (критерії):
o доход, власність; o влада;
o престиж.
o освіта
Перші три критерії стратифікації - доход, освіта, влада - мають об'єктивні одиниці виміру (гроші, роки, люди).
Престиж є суб'єктивним показником, що відтворює рівень поваги, якою користується у суспільній думці та чи інша професія, посада, рід діяльності.
П. Сорокін вважав, що стратифікація в суспільстві має три основні види:
•економічна - за рівнем доходу, де багатство і бідність - полюси, між якими розташовані та відмежовані одна від одної різні верстви;
•політична, що означає поділ населення на правлячу меншість і підпорядковану більшість;
•професійна - за ієрархічною будовою шкали професій в залежності від важливості виконання ними функцій в житті суспільства.
Це означає, що суспільство потрібно розділяти за критеріями доходу (а також багатства), за критеріями впливу на поведінку членів суспільства і за критеріями, пов'язаними з успішним виконанням соціальних ролей,
наявністю знань, навичок, вмінь, які оцінюються та винагороджуються суспільством.
Певна частина соціологів вважає, що саме нерівномірний розподіл влади зумовлює розподіл багатства і престижу, а статус у системі влади визначає статус в економічних і соціальних структурах. Саме тому влада є тим чинником, що визначає основні ознаки соціальної стратифікації, окреслює межі верств і класів, їх ієрархію.
У наш час найбільш впливовою точкою зору на процес формування соціальних верств є теорія стратифікації К. Девіса та У. Мура, в якій вони запропонували функціональне пояснення нерівності. Вони вважають, що суспільство є певним чином організованою сукупністю нерівноцінних позицій, одні з яких більш важливі для функціонування суспільства як цілого, інші - менш ( важливі (менеджер - вахтер). Соціальний порядок у суспільстві базується на розподілі індивідів за соціальними статусами (відповідно до їх функціональних можливостей, тобто за їх максимальним внеском у досягнення суспільної мети), а також мотивації до виконання соціальних ролей, які цим статусам відповідають.
Чим вищий статус, тим більше витрат для розвитку здібностей, кваліфікації та компетентності повинен зробити індивід, що претендує на цей статус. Тому суспільство заздалегідь "закладає" винагороду в статус і людина знає, що вона отримає в обмін на свої зусилля та працю.
Людство знає чотири історичні форми стратифікації: рабство, касти, стани, класи.
Перші три типи характерні для закритого суспільства, де існує жорстко закріплена система стратифікації і перехід із однієї страти в другу майже неможливий.
Останній тип характеризує відкрите суспільство, де відбуваються вільні переходи з однієї верстви в іншу.
Історія свідчить, що рівність у світі не зростає, однак підвищення рівня життя в цілому перетворює нерівність на припустиму та легітимну.
Соціальна мобільність та проблеми її вивчення
Розглядаючи соціальну стратифікацію, слід аналізувати не тільки групи та місця, які вони займають у системі суспільної ієрархії, а й конкретного індивіда, який також змінює свої позиції.
Під соціальною мобільністю, зазвичай, розуміють рух індивідів між різними соціальними позиціями, протягом якого вони здійснюють перехід від однієї групи до іншої.
Класиком теорії соціальної мобільності вважають російськоамериканського вченого П.Сорокіна, який запровадив відповідний термін у науковий обіг. Найвідоміші дослідники цієї проблеми - американці Б.Барбер, Л.Уорнер, а також авторитетний соціолог сучасності - англієць Д.Голдторп. Останній створив методики дослідження мобільності, вивчаючи англійське суспільство. У 1993 - 1995 рр. Інститутом соціології НАН України і Центром "Демократичні ініціативи" за цими методиками проводилися Дослідження соціальної мобільності в Україні. Результати цих досліджень відтворені у