Специфічними функціями молоді у суспільстві є:
•функція відтворення, яка полягає у збереженні та відтворенні на більш високому рівні усієї системи суспільних відносин;
•функція трансляційна, яка полягає у переданні наступним поколінням знань, досвіду, традицій та цінностей;
•функція інноваційна, яка полягає у тому, щоб творчо розвинути, удосконалити усе, що створено попередніми поколіннями.
Незважаючи на проблеми, з якими постійно стикається молодь, у наш
час значно розширилися можливості для власного вибору життєвого шляху, стилю життя, системи ідеалів та цінностей. Але одночасно зростає індивідуальна відповідальність за власний вибір, потреба у самопізнанні та самоутвердженні.
Слід зазначити, що згідно Закону України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" створена мережа соціальних служб для молоді, головним завданням яких є допомога молоді у вирішенні її проблем. Соціальні служби для молоді, де б вони не функціонували, мають за мету:
надавати молоді інформаційну, правову, психологічну, медичну та інші форми соціальної допомоги;
Соціальні настанови - це соціально визначені можливості особи діяти відповідно до об'єкта дії. Складовими елементами настанови є:
•когнітивна частина, тобто усвідомлення ставлення до об'єкта;
•афективна частина, тобто емоційне ставлення до об'єкта;
•поведінкова частина, тобто послідовна поведінка стосовно об'єкта.
Усоціологічній літературі соціальні настанови називають "аттітюдами". З точки зору відомого російського соціолога В. Ядова, настанови не існують окремо, а становлять
ієрархічну систему.
На першому рівні знаходяться елементарні настанови, які пов'язані з задоволенням життєвих потреб. На другому рівні - соціальні настанови, які формуються на основі оцінки соціальних об'єктів та ситуацій. На третьому рівні - узагальнені соціальні настанови, які визначають загальну спрямованість особи. Четвертий рівень - система ціннісних орієнтацій на цілі життєдіяльності та досягнення цих цілей.
Соціальна поведінка - це усвідомлені, цілеспрямовані дії, засновані на урахуванні потреб, інтересів і дій інших людей, існуючих соціальних норм.
Людина - індивід – індивідуальність - особистість
Відносно проблеми людини V соціології використовується значний понятійний апарат. Це зумовлено, передусім, складністю феномена людини.
Найбільш узагальненим є саме поняття «людина». Як правило, людину визначають як біосоціальну істоту, яка є вищою ланкою розвитку живих організмів шляхом їхньої еволюції, а також передумовою та активним суб'єктом культурної еволюції. Зважаючи на багатоаспектність вияву
сутності людини, науковці визначають її через найбільш властиві їй характеристики, а саме: людина як природна, дієва, предметна, свідома та суспільна істота Соціологічний аналіз потребує розгляду людини з точки зору її взаємодії з іншими людьми, соціальними інститутами, соціальною системою у цілому тощо.
Поняття «індивід» характеризує окрему людину як відособленого, одиничного, конкретного представника людської спільності (конкретний учень, студент, викладач, бізнесмен).
Як предмет соціологічного аналізу, це поняття використовується тоді, коли треба розглянути конкретних людей як членів якоїсь спільноти, групи, класу, нації або представників вибіркової сукупності. Існує специфіка використання даного поняття у соціології. Так, опитавши, наприклад, сто офіцерів, соціолог отримує інформацію від конкретних індивідів, але шляхом застосування певних соціологічних процедур здобуває знання про суспільну думку типового офіцера.
Поняття «індивідуальність» є похідним від поняття «індивід» і відтворює те неповторне, специфічне, унікальне, чим один індивід відрізняється від іншого. Ці відмінності можуть бути абсолютно різні, починаючи від природних рис, особливостей поведінки і закінчуючи манерою ходи або специфікою одягу.
Це поняття має найширше використання у психології, у соціології ж його застосування обмежене.
Дещо ширше застосування у соціології має поняття "індивідуалізм", яке також є похідним від поняття "індивід".
Індивідуалізм - це тип світогляду, за яким індивідуальні інтереси протиставляються суспільним і переважають їх.
Поняття "особистість" входить до наукового оббігу для визначення у людини не даних від природи, а набутих у співжитті з іншими людьми характеристик, які називаються соціальними. Отже, особистість - це соціальна характеристика людини, представлена комплексом якостей, що набуваються нею у суспільстві внаслідок включення її до системи суспільних відносин. Саме тому особистістю не можна народитися, нею можна лише стати у суспільстві. Як стверджує російський філософ Е. Ільєнков, немовля з перших хвилин власного життя об'єктивно включене у сукупність людських відносин, є особистістю лише потенційно. Насправді ж формування особистості відбувається з часом, коли індивід з пасивного об'єкта перетворюється на активний суб'єкт суспільних відносин, здійснюючи власну діяльність, набуваючи знань, досвіду, культури у цілому, досягаючи певних статусів тощо.
Аналізуючи даний понятійний ряд, у нагоді може стати відома філософська тріада: загальне - одиничне - особливе, де під загальним можна розуміти людину, під одиничним - індивіда, під особливим - особистість.
Поняття структури особистості
Під структурою у соціології розуміють будову чогось, окремі елементи якого складають єдине ціле.
У науковій літературі можна зустріти різні підходи до розуміння структури особистості. Загальноприйнятої точки зору з даного питання немає.
Російський психолог А.Платонов вважає, що структура особистості може бути представлена в єдності її складових - чотирьох підструктур:
•біологічно обумовлена підструктура (темперамент, статеві, вікові властивості психіки тощо);
•психологічна підструктура (індивідуальні психологічні особливості - пам'ять, емоції, відчуття, уявлення, почуття, воля, інтелект тощо);
•підструктура соціального досвіду (набуті емпіричні та теоретичні знання, навички, уміння, звички, традиції, норми тощо):
•підструктура спрямованості особистості (бажання, цілі, ідеали,
мотиви, потреби, прагнення, ціннісні орієнтації тощо).
Увага соціологів здебільшого зосереджується на аналізі третьої та четвертої підструктури, що в цілому обумовлене специфікою предмету соціології як науки.
Найбільш знаною і широко вживаною у соціології є тричленна структура особистості, представлена її складовими: соціальним статусом, соціальною роллю та спрямованістю особистості.
Соціальний статус - це певне місце, позиція людини у суспільній ієрархії групи або суспільства в цілому. Статуси можуть бути приписані або вроджені (не контрольовані власною волею людини) та набуті або досягнуті (здобуті в результаті власного вибору та власних зусиль і контрольовані волею людини).
Соціальна роль - динамічна характеристика статусу, яка виражається шаблонною, очікуваною поведінкою, заданою певним статусом.
Спрямованість особи - це особливе ставлення людини до дійсності і самої себе, що виражається у цінностях, мотивах, потребах, установках, прагненнях, переконаннях, ідеалах. Вона виявляється у соціальній поведінці особистості.
Цікавим є підхід американського соціолога та економіста А.Маслоу, визнаного теоретика менеджменту. За його міркуваннями, у суспільстві існує п'ять рівнів потреб, які умовно розташовуються ним на уявній шкалі, починаючи від нижчих (примітивних) і закінчуючи вищими.
Перший рівень - фізіологічні потреби або вітальні .
Другий рівень - екзистенціальні (потреби у безпеці власного існування, здоров'ї, відсутності насильства, безпеці на вулицях, захист від війн тощо).
Третій рівень - потреби в комунікації, дружбі, спілкуванні.
Четвертий рівень - потреби в статусі, визнанні, престижі - оцінці інших людей, самоповазі.
П'ятий рівень - потреби у самовираженні через творчість, самореалізації, розкритті та реалізації здібностей, в досягненні сенсу життя.
Потреби першого і другого рівня - нижчі, потреби третього, четвертого і п'ятого рівня - вищі. Усі ці потреби являють собою об'єктивну шкалу потреб, що існує у суспільстві. Пересічна людина може мати суб'єктивну шкалу
потреб, яка не обов'язково співпадає з об'єктивною, тобто такою, що складається на рівні суспільства. За А.Маслоу, особистість — це така людина, в якій суб'єктивна і об'єктивна шкала потреб співпадають, причому вищі потреби на суб'єктивній шкалі розташовані згори, а нижчі-знизу. Отже, за А. Маслоу, виходить, що не кожний індивід, який живе у суспільстві, є особистістю. Він стає такою у випадку, якщо його діяльність ще обмежується задоволенням примітивних потреб (фізіологічних та екзистенціальних), а пов'язується з досягненням значущих сенсожиттєвих цілей: набуттям знань та вмінь, всебічним розвитком особистості, її гармонійністю, здійсненням творчих задумів. Це врешті - решт призводить до повної всебічної самореалізації особистості, включення у процес життєдіяльності всього внутрішнього духовного потенціалу людини, її соціальної активності.
Структура особистості, за З.Фрейдом, представлена єдністю трьох елементів: самосвідомою частиною психіки людини - "Я", "Его" або "Свідоме; "Над-Я", "Супер-Его" або "Надсвідоме", яке складається на рівні суспільства і виконує оціночну та моральну функцію. На думку З.Фрейда, цей рівень психіки - "ідеалізований батько", який диктує і нав'язує людині норми, правила поведінки, заборони, стереотипи, пояснює, що є добрим, а що поганим. Третій структурний елемент особистості, який займає дві третини психіки людини, - це "Воно", або „підсвідоме” - джерело енергії, що спрямоване на отримання задоволення. З.Фрейд наголошував, що розвинута особистість має навчитися переводити вимоги підсвідомої частини психіки людини під контроль розумного, розсудливого "Я".
Відомий соціолог та психолог, представник символічного інтеракціонізму Дж.Мід структуру особистості виразив за допомогою понять "І" ("Я") - подібне до фрейдівського "Ісі" ("Воно") та "Ме" ("Мене", "Мені") - споріднене з фрейдівським "Супер-Его" і означає -"значущі інші". "І" - це внутрішній стержень особи, який має автономний характер і є джерелом непередбачуваної поведінки людини, а "Ме" - та частина особистості, яка визначається суспільством шляхом засвоєння людиною норм, що панують у даному суспільстві. Процес впливу "Ме" на "І" називається соціалізацією.
Соціальні статуси та соціальні ролі особистості
Людина як соціальна істота взаємодіє з різними соціальними групами, бере участь у спільній діяльності. Для аналізу ступеня включеності індивіда у різні групи, а також становища, що він займає у кожній з них, його функціональних можливостей по відношенню до кожної групи,
користуються поняттям "соціальний статус" та "соціальна роль".
Соціальний статус особистості - це місце у соціальній структурі групи або суспільства. Соціальний статус віддзеркалює той набір конкретних дій, які виконує людина у різних взаємодіях.
Кожна людина має багато статусів, у зв'язку з тим, що вона бере участь у багатьох групах та організаціях (мати, дочка, лікар, кандидат наук, людина похилого віку, член профспілки та ін.). Сукупність всіх статусів, що має людина, називається статусним набором. Серед усієї сукупності статусів
людини є головний, який визначає стиль та спосіб життя, соціальне оточення, модель поведінки.
Усі соціальні статуси можна поділити на два основних типи:
•приписані, вроджені;
•набуті, досягнуті.
Приписані статуси - це ті статуси, що надаються людині групою або суспільством, незалежно від її здібностей та зусиль. До них відносяться стать, раса, національність, член королівської сім'ї тощо.
Набуті статуси - це такі статуси, яких особистість досягає завдяки своїм власним здібностям та зусиллям. Такими статусами є: дружина, професор, банкір, студент тощо. На відміну від приписаних статусів, набуті знаходяться під контролем людини і набуває вона їх за власним бажанням.
Розрізняють також соціальний та особистий статус.
Соціальний статус - це місце людини у суспільстві, яке вона посідає як представник великої соціальної групи (професії, статі, віку, верстви, релігії та ін).
Особистий статус - це місце індивіда у малій соціальній групі. Він залежить від того, як його оцінюють і сприймають члени групи.
Із соціальним статусом тісно пов'язана соціальна роль, іноді її називають динамічною стороною статусу.
Соціальна роль - це модель поведінки, очікувана від того, хто займає зазначений соціальний статус. Роль - це дія в межах сукупності прав, привілеїв та обов'язків, які визначені статусом.
Виконання соціальної ролі має відповідати прийнятим у суспільстві нормам і очікуванням. Загалом, людина сама обирає свої ролі, але деякі вже задані їй від народження.
Соціальним ролям людина навчається в процесі соціалізації. Рольове навчання переслідує дві мети:
•навчитися виконувати обов'язки та реалізовувати права відповідно до ролі;
•набувати настанов, почуттів та очікувань, які відповідають певній ролі. Людина є носієм різних соціальних ролей, що можуть бути постійними
або ситуативними.
Множинність соціальних ролей, що виконує індивід, призводять до виникнення рольових конфліктів, які найчастіше виступають як боротьба мотивів діяльності.
Рольові конфлікти зводять до двох типів:
•міжособистісні, які виникають тоді, коли не співпадають очікування щодо змісту однієї і тієї ж самої соціальної ролі. Найчастіше це буває тоді, коли відсутні чітко окреслені правила тих чи інших ролей. Особливо це стосується тих ролей, які визначаються традицією, культурою, особливостями тих чи інших груп;