Материал: THEATRICA _postranichno_

ПАРОД

театрові. Найчастіше термін уживається стосовно релігійних і соціальних обрядів, нерозвинених форм релігійного театру тощо. ► МЕТАТЕАТР, ТЕАТР, СЦЕНАРІЙ ВЛАДИ,

ТЕАТРАЛЬНІСТЬ

ПАРОД (грец. παρόδου, parodoi, Πάροδος) — у давньогрецькому театрі — вступна частина хору, що дістала назву від бічних ходів з кону на орхестру, по яких

переходив розділений на дві частини хор, співаючи свої пісні. ► архітектоніка п’єси

і вистави, КОМЕДІЯ АНТИЧНА, ТРАГЕДІЯ АНТИЧНА

ПАРОДІЯ (від грец. parа і odе; італ. la parodia, англ. parody) — твір мистец­тва або прийом, спрямований на висміювання якогось явища шляхом глузливої імі-

тації його унікальних ознак. ► БЛАЗЕНАДА, БУРЛЕСК, ГІЛАРОТРАГЕДІЯ, ІПОТЕЗА, КАРНАВАЛ, ОПЕ-

РА БАЛАДНА, ПАРАТРАГЕДІЯ, ТРАВЕСТІЯ

ПАРТЕР (від фр. parterre — земля) — у французькому театрі XVI–XVIII ст. — «місця на землі» або «частина зали для глядачів за кріслами для глядачів без права на місце для сидіння». В єли­заве­тин­сько­му­ театрі глядачів партеру називали groundling (у переносному значенні­ — невибагливий).

У західноєвропейському театрі для позначення передніх і задніх рядів партеру вживаються різні терміни: фр. parterre — задні ряди, fauteuils d’orchestre — передні ряди;­ нім. Partere — задні ряди, Parkett — передні ряди; англ. pit — задні ряди, stalls — передні ряди).

Російський словник 1730 р. подав таке пояснення: «Партер. Палата, где играют оперы, разделена на три части. Вошедши дверми к передней стене, сделан феатр,

или место, на котором изобразители представляют свои действа; около прочих трех стен кругом сделаны в несколько рядов чуланчики маленькие (ложі — О. К.),

из которых смотрят оперу знатнейшие особы (а знатнейшие на опере бывают

те, которые больше денег заплатят). Порожнее место меж феатром и чуланчиками называется партер, и там то весь народ собирается». «Драмматической словарь…», видрукуваний у Росії 1787 р., передає термін у написанні портер. У сучасному театрі партером називається нижній поверх зали з кріслами для глядачів. Український «Словник чужомовних слів» П. Штепи (1977) пропонує сино-

нім — напередня. ► ЛОЖА, ПАРКЕТ

ПАРТИТУРА ВИСТАВИ (італ. partitura — розподіл; у музиці — нотний запис

багатоголосного твору, призначеного для виконання ансамблем) — режисерський примірник п’єси, в якому фіксуються вимоги режисера до виконавців, мізансцени, сценічні ефекти тощо­. В Україні партитури вистав і ролей, починаючи

з 1892 р., створював П. Саксаганський, у Росії з 1898 р. — К. Станіславський­. ► ПЛАН

ВИСТАВИ ПОСТАНОВОЧНИЙ, ПРИМІРНИК П’ЄСИ РЕЖИСЕРСЬКИЙ ПАСІЇ, ПАСІЯ, ПАСІОН, ПАСІЙНА ДРАМА ► ДРАМА ВЕЛИКОДНЯ, драма шкільна, містерія

релігійна середньовічна, містерія страстів

ПАСОС (ісп. pasos) — в іспанському народному театрі XVІ ст. — одноактний фарс. Основні персонажі — простак селянин, його дружина, донька, шельмува-

380

ПАСТІЧЧО

тий слуга, бідний студент, блазень, злодій, дурнуватий провінціал, інколи — збід-

нілий ідальго. ► ІНТЕРМЕДІЯ, драма народна, КОМЕДІЯ ФАРС

ПАСТІЧЧО, ПАСТИШ (італ. pastіccіo — паштет, англ. pastiche) — у театрі XVII XVIII ст. — побудова мистецького твору (опери, сценарію тощо) за принципом нанизування­ уривків інших творів одного або кількох авторів (опера пастіччо, музику до якої запозичено з раніше написаних опер тощо). Як прийом пастиш дуже часто використовується в бурлескній комедії і пародії. ► БУРЛЕСК, КВОДЛІБЕТ

ПАСТОРАЛЬ (фр. pastorale від лат. pastoralis — пастуший) — в італійському те­­ атрі­ XVI ст. — опера, пантоміма, балет або драматична сценка, сюжет якої пов’я­ заний з ідеалізованим показом сільського (пастушого) життя. Назва походить від слова pastoralіs (пастух), тобто пастуша драма (нім. Schäferspiel), однак знач­ ну частину творів цього жанру названо драмами або трагікомедіями. Жанр похідний від еклоги і в широкому розумінні буколічної (сільської) поезії античності

і раннього Відродження.

Пастораль являла невеличку п’єсу, що входила до програми придворних свят.

Уній ідилічно змальовувалося умовне сільське життя пастухів і пастушок з манерами придворних аристократів. Початково пасторалі виконували при­дворні­ люби­те­лі,­ однак згодом у них почали брати участь і професіональні актори. Ви-

стави виконували в пейзажній декорації (перспективно розташовані кущі, квіти, пагорки, джерельця, хатинки тощо) під супровід музики.

Найпершими творами в цьому жанрі були: «Аркадія» (1504) Дж. Саннадзаро, «Егле»­ (1545) Джіральді Чінтіо, «Жертвопринесення» (1554) А. Беккарі (на думку деяких­ дослідників — Г. Бояджієв та ін. — першою п’єсою в жанрі пасторалі було

«Сказання про Орфея» Анджело Поліціано, 1471).

Упродовж століття жанр дістав нечувану популярність і в Мадриді видрукувано навіть «Танець про народження Ісуса Христа у пасторальній манері» (1561) Петро­ Суареса де Роблеса. Серед початків пасторалі дослідники називають інколи жанри німецького релігійного театру (hirtenspiele і schaferspiele) — пастуші драми

про прихід пастухів до немовляти Ісуса. Пасторальні сюжети покладено в основу

багатьох опер Ж. Б. Люллі, Ж. Ф. Рамо, Ж. Ж. Руссо, К. В. Глюка, В. А. Моцарта та ін.

Уросійському придворному театрі жанр відомо з XVII ст.; інколи вживався синонім пастушечья драмма («Деревенский праздник или Увенчанная добродетель», 1777). Пасторальні настрої не втрачали своєї принадності й у театрі ХІХ–ХХ ст., визначаючи успіх сільської тематики. ► КОМЕДІЯ ПАСТОРАЛЬНА, СЕЛЯНКА

ПАСТОРАЛЬ ГЕРОЇЧНА (фр. pastorale héroіque) — у французькому музичному

театрі кінця XVII — початку XVIII ст. — різновид пасторалі на міфологічний сюжет. У цьому жанрі працювали Ж. Б. Люллі, Ж. Ф. Рамо та ін.

ПАСТОРАЛЬ КОМІЧНА (фр. pastorale comique) — у театрі XVII ст. — вистава, в якій на основі міфологічного сюжету з використанням музики і танців демонс­ трувалося­ життя придворних в їхніх маєтках. ► КОМЕДІЯ ПАСТОРАЛЬНА

381

ПАСТОРАЛЬКА

ПАСТОРАЛЬКА (пол. pastorałka) — у польському театрі XVI ст. — різдвяна міс-

терія. ► ДРАМА РІЗДВЯНА, МІСТЕРІЯ РЕЛІГІЙНА СЕРЕДНЬОВІЧНА

ПАСТУРЕЛЬ, ПАСТОРЕЛА (фр. pastourelle, прованс. pastorela — пастушка) —

уфранцузькому театрі XII–XIV ст. — куртуазний жанр у творчості труверів і провансальських трубадурів, лицарський варіант буколічної поезії і передвісник пасторалі. У діалогічній формі пастурель демонструє грайливу сцену спокушання лицарем прекрасної пастушки на тлі чудової природи. Інколи лицар досягає

своєї мети, інколи йому стає на заваді закоханий пастух. Серед авторів пастурелі були Жан Бодель, Жан Фруассар та ін. Драматичним варіантом пастурелі є драматизована пастурель Адама де ла Аля «Гра про Робена і Маріон», що її виставлено

уНеаполi при дворi Роберта II, графа Артуа (1283–1286). Вважається, що драма­ тизована пастурель заклала підвалини для формування комічної опери. ► ОПЕРА

КОМІЧНА, пастораль, СЕЛЯНКА, СПІВОГРА

ПАТЯКАННЯ — в українському театрі ХІХ ст. — мовна характеристика персонажа, створена актором із використанням великої кількості незугарно переплу-

таних слів, наголосів тощо.

Про цю манеру виконання критично висловлювалися провідні діячі української сцени (Марко Кропивницький писав: «Б ов не розмовляв, а патякав, так і рецензенти зазначали. Колись така була поведенція в укр[аїнських] акторів, найпаче у тих, що були з ляхів, — патякать»; Євген Желехівський у своєму Слов-

нику подає «патякати — plauschen; durch Allotrien; säumen», 1886).

ПАЯЦ (італ. pagliaccio; фр. paillasse) — в італійському театрі — комічний персонаж народної комедії, блазень, комік. ► АКТОР

ПЕДЖЕНТ (англ. pageant, karre; від лат. pagіna — пластина; ісп. carros; італ. edi­ fizio) — у театрі середньовіччя — пересувна сцена для показу містерій,­ міраклів,­ театралізованих процесій. В англій­ському­ театрі слово відомо з 1380 р.

Походження педжента виводять з флорентійських тріонфі. Інколи педжент мав форму великого візка, на якому було влаштова­но двох’ярусний­ балаган; у нижньому ярусі, закритому з усіх боків, розташовувалися­ й переодягалися ак-

тори, а у верхньому (що мав завісу, декорацію і бутафорію)­ виконувалася сцена

або акт з багатоактної вистави. Згодом педжентом почали називати і сам жанр пишного­ і барвистого видовища. Приміром, під час приїздів королеви в маєт­ки вельмож влаштовували такі педженти, як водна феєрія у Кенілворті (1575 р.). Цехові гільдії, вітаючи королеву, яка проїжджала містом, також влаштовували свої

видовища, які називалися педжентом. Сцени на арені називалися в колі: дія пе-

ресувалася з будинку в будинок, а услід за дією, від будинку до будинку, переходили й глядачі. З документів відомі такі назви англійських міраклів і педжентів,

присвячених святим: Св. Агнесі (1409); Св. Андрієві (1525, 1604); Св. Катерині

(1080–1120, «quemdam­ ludum de Sancta Katerіna»; 1393; педжент для Катерини

Арагонської, розіграний дівчатами, 1501; педжент у процесії під час свята Corpus

382

ПЕДЖЕНТ

Chrіstі, 1503); Св. Кристоферові (1534, у виставі була сцена суперечки між католицьким і протестантським священиками). Багато видовищ присвячувалося

Св. Георгієві. Переважно це були приурочені до свята Corpus­ Chrіstі­ педженти гільдій. Змістом видовищ була боротьба Св. Георгія зі змієм і про­зорі натяки на ознаки подібності між святим і королями, королевами або принаймні­ прин-

цами крові. Популярними були також педженти, присвячені Іоанові Хрестителеві (так, 1613 р. для королеви було показано виставу, в якій діяли Ірод, Іродіада, демонструвався танок Саломеї й відсічення голови Іоанові Хрестителеві). Ледве чи не найбільша кількість педжентів присвячувалася Діві Марії. Так, у виставах 1395–1396 рр. Марія з’являлася в оточенні ангелів і Єлизавети. 1483 р. показано педжент з дівою Марією. Відомо виставу про Йосипа та Марію, показану для Палати лордів. Інколи, показавши певний епізод містерії, педжент переїздив на су-

сідню площу, а на його місце приїздила інша платформа з наступним епізодом. І так тривало доти, доки всі педженти не проходили через кожну площу. Архідиякон Роберт Роджерс залишив такий опис педжентів другої половини XVI ст.: «Виконувалися­ ці п’єси у такий спосіб: кожна гільдія мала свій педжент, що яв­ляв високий поміст на чотирьох колесах з верхнім і нижнім ярусами; у нижньому ви-

конавці вдягалися, а грали у верхньо­му,­ відкритому з усіх боків таким чином, щоб усі глядачі могли їх бачити й чути. Місця, де вони грали, знаходилися на кожній вулиці. Вони починали спершу в Аббейгет, і після того, як перший педжент відіграв свою частину, він пересувався на велике перехрестя перед будинком мера, а потім їхав далі, по всіх вулицях, щоб на кожній вулиці виконувався педжент, доки всі вони не переграли в призначений день; коли ж усе підходи-

ло до завершення, з вулиці до вулиці передавався наказ про те, що вони можуть сходитися в тім місці, відкіля починали свої виступи. Так по всіх вулицях проходили педженти, граючи одночасно». У документі 1656 р. подається й такий опис: «Ці педженти, що демонструються з урочистістю й благоговінням братчиками

монастиря, мали для кількох сцен дуже великі й високі театри, розміщені на ко-

лесах і перевезені для зручності глядачів в усі головні частини міста. Зміст видовища становила розповідь з Нового­ Заповіту, викладена у віршах давньоанглійською мовою». Подібні до педжентів візки використовувалися і в іспанському театрі XVІІ ст., де основна сцена була сполучена з пристосованими до безлічі трансфор­ма­цій­ особливими платформами або візками (medіo carro або carro), які

під’їжджали­ й примикали до сцени, демонструючи­ різноманітні перетво­рення,­ повітряні польоти, картини чарівних садів і морських просторів, крилатих драконів, башти, що провалювалися крізь землю, рух небесних світил, перетворен-

ня палацу на велетенську тварину тощо.

У XX ст. педженти відроджено в Англії, а згодом і в США, де постановки пе-

джентів здійснювалися з нагоди ювілеїв графств і міст. У США близько 1910 р. створено «Американську компанію педжентів». ► МІСТЕРІЯ РЕЛІГІЙНА СЕРЕДНЬОВІЧНА

383

ПЕРЕВТІЛЕННЯ

ПЕРЕВТІЛЕННЯ (рос. перевоплощение) — у системі Станіславського — визначальна ознака мистецтва актора школи переживання (психологічного театру).

Ця особливість полягає у здатності актора діяти на сцені в образі іншої людини — персонажа, якого він зображує у виставі.

Перевтілення актора — один з наріжних каменів системи Станіславського,

спрямованої на те, щоб найрізноманітнішими прийомами активізувати органічну творчість актора і створити для неї сприятливі умови. Один з таких прийомів полягає в тому, що актор ставить самого себе в запропоновані обставини ролі і йде в роботі над роллю від себе. Професійне вміння артиста трансформувати свою художницьку потребу в потребу зображуваної ним особи є основою перевтілення. «Актор ні за яких умов, — писав Станіславський, — не повинен відходити від себе <…> Перевтілення не в тому, щоб відійти від себе, а в тому, що у діях ролі

ви оточуєте себе запропонованими обставинами ролі». Є. Б. Вахтангов завданням перевтілення вважав «органічне вирощування в собі під час репетиції такого ставлення до світу й світосприйняття, як у даного персонажа»­. Іншої точки зору дотримувався Макс Райнгардт, який говорив: «Мистецтво гри — це мистецтво оголення, а не перевтілення! Актор перевтілюється в іншу долю, але не в іншу

людину! Щастя глядача — у відкритті індивідуальності актора».

В основі здатності актора до перевтілення — така нервова­ організація, за якої можлива легка перебудова умовно рефлекторних зв’язків і стереотипів поведінки, тобто висока рухливість нервових процесів і розвинена творча уява.

Практика сцени другої половини ХХ ст. (гепенінг, перформенс тощо) спростовує тезу про перевтілення як домінантну ознаку творчості актора перформера. ►

АКЦІОНІЗМ, СИСТЕМА СТАНІСЛАВСЬКОГО

ПЕРЕЖИВАННЯ (рос. переживание) — у системі Станіславського — один з ос­ новних напрямів у театральному (акторському) мистецтві, який вимагає від акто­

ра, щоб він жив на сцені почуттями і думками персонажа. На відміну від мистецт­­

ва переживання мистецтво удавання ґрунтрується на тому, що актор може лише­ одного разу переживши почуття своєї ролі, на спектаклі лише відтворює їхній

зовнішній вияв. ► ЖИТТЯ ЛЮДСЬКОГО ДУХУ РОЛі, ПЕРЕВТіЛЕННЯ, ПРЕЗЕНТАЦІЯ, система станіс-

лавського, СТИЛЬ РЕПРЕЗЕНТАЦІЙНИЙ, УДАВАННЯ

ПЕРЕЛИЦЬОВКА, ПЕРЕЛИЦЬОВАННЯ, ПЕРЕЛИЦЬОВАННЄ — маловживаний староукраїнський термін, який застосовується на позначення адаптації, пере-

робки, інсценівки нетеатрального твору до вимог сцени або перенесення ситуацій іншого драматичного твору на місцевий ґрунт, в умови, наближені до гляда-

чів. Так, у підзаголовку п’єси «Хоть з мосту в воду головою» М. Кропивницького (за п’єсою. Ж. Б. Мольєра «Жорж Данден») зазначено: «Перелицював М. Л. Кро-

пивницький». ► АДАПТАЦІЯ, ІНСЦЕНІВКА, ПЕРЕРОБКА

ПЕРЕМІНА ЧИСТА — робочий термін, який означає повну зміну декорацій на очах у глядача.

384