Материал: THEATRICA _postranichno_

ОЦІНКА ФАКТУ

шується у шість разів. 1804 р. в лондонському театрі «Ліцеум» уперше використовують газові лампи. 1844 р. газове освітлення з’являється в польському театрі

у Львові. 1849 р. в театрі вперше застосовують електричне освітлення.

ОЦІНКА ФАКТУ (рос. оценка факта) — у системі Станіславського — елемент психотехніки актора, процес сценічного сприйняття нових запропонованих об-

ставин і перехід з однієї події в іншу, що передбачає: зміну об’єкта уваги, збирання ознак — від нижчої до вищої, встановлення нового ставлення до запропонованих обставин, що врешті й спричинює формування нової мети, нової дії й нової

події. ► ОБСТАВИНИ ЗАПРОПОНОВАНІ, ПОДІЯ

ОЧУДНЕННЯ (англ. Defamiliarization; ефект очуднення, принцип очуднення) — термін Леся Курбаса, зміст якого частково перетинається з термінами одивнен­

ня (рос.остраннение) В. Шкловського й очуження», ефект очуження (V ефект), ефект чужості, дистанціювання, осторонення Бертольта Брехта. Саму концепцію очуднення сформулював В. Шкловський, а згодом пристосовали до потреб театру Бертольт Брехт і Лесь Курбас. У лекції «Про очуднення речі» 24 січня 1926 р. Курбас дав таке визначення цього принципу: «Образне перетворення, воно є в буквальному розумінні: зрушення двох рядів уявлень. Приміром, байка: жаба надимається, аж лопається. Під цим розуміється людина. Коли б сказати просто, що людина лопається, — це було б не мистец­тво, а був би просто звичайний про-

токол факту. Тому що робиться заміна одного ряду уявлень людини на інший ряд уявлень — на жабу, — тому вже, по перше у нас відбувається весь цей шлях, процес асоціативних збурень, емоційних зрушень, які при сприйманні мистецького твору мають місце, і тут найважливіше <…> — радість від того, що можеш побачити цю річ в іншому ряді уявлень і асоціювати в інакшому, радість здогаду <…> Навіть найреалістичніша п’єса, найжиттєвіша ілюзорна постановка — вона очуднена тим, що вона на сцені, люди не живуть так насправді, а просто розігрують, чи, скажімо, в самій п’єсі складність сюжетних співвідношень, побудови, дії

така чудна, що в житті так не трапляється, і ясно, що вона мусить на себе звернути

увагу». ► ОЧУЖЕННЯ, театр епічний

ОЧУЖЕННЯ, ефект очуження (нім. Verfremdung, англ. a effect, alienation, фр. defamiliarization techniques) — один з основних принципів епічного театру Бертольта Брехта. В українських і російських театральних виданнях побутує більше як

десять лексем, якими передається термін Брехта Verfremdung (Verfremdungseffekt). У перших­ томах п’ятитомного російського видання творів Брехта цей термін передається словом отчуждение, а в останньому томі — очуждение. В українських

дослідженнях одночасно співіснують терміни відсторонення, відчуження (ефект

відчуження, ефект відчуженості), дистанціювання, ефект чужості, одивнен­ ня, осторонення, очуднення та ін.; інколи здійснюється підміна і замість терміна

Брехта вживається подібний термін Віктора Шкловського остранение (згодом Шкловський виправив термін на остраннение — з двома н; хоча український до-

375

ПАВІЛЬЙОН

слідник творчості Б. Брехта О. Чирков вже давно застерігає від підміни брехтівського терміна очуження терміном Маркса відчуження — Entfremdung.

У праці «Про експериментальний театр» Брехт давав таке пояснення: «Що таке очуження? Очужити подію чи характер — означає насамперед: просто позбавити подію чи характер усього очевидного, знайомого, зрозумілого i збудити, від-

так, здивування i зацікавленість». ► ОЧУДНЕННЯ, драма епічна, театр епічний

ПАВІЛЬЙОН (фр. pavilion — шатро; нім. Pavillon; англ. box set) — замкнена з трьох боків декорація, що зображує інтер’єр кімнати, бокові стіни якої сходяться під кутом із задником і створюють ілюзію внутрішнього приміщення; зазвичай ця декорація складається з певної кількості рам, обтягнутих тканиною.

Уперше павільйон використано на сцені 1794 р. в Гамбурзі Ф. Л. Шредером у зв’язку­ з розвитком сцени глибинного типу. У французькому театрі павільйон впроваджується з 1830 х рр. у зв’язку з потребами нової драматургії (водевілю, мелодрами, драматургії Скріба і Бальзака). У другій половині ХІХ ст. павільйон стає стандартною декорацією для гарно скроєної п’єси, а згодом і для реалістич-

ної драматургії. ► ДЕКОРАЦІЯ, СЦЕНОГРАФІЯ

ПАДУГИ — куліси, підвішені на штанкеті над сценою уздовж червоної лінії (рампи) для маскування софітів, колосників, перехідних містків тощо.

ПАЛИЧКА РЕЖИСЕРСЬКА (нім. Dirigierstab) — паличка, що нею користувався режисер середньовічної містерії, даючи знак для вступу виконавцеві. Такого керівника постановки з паличкою і режисерським примірником зафіксовано на відомій гравюрі Ж. Фуке «Мучеництво св. Аполлонії» (бл. 1460).

ПАліата (лат. cоmоеdіа pаllіаtа) ► комедія антична

ПАНДУС (фр. pente douce — пологий схил; англ. raked) — похилий майданчик,

настил якого розташований під кутом до планшета сцени.

ПАНЕГІРИК (грец. panegyrikos — урочиста промова, лат. panegyrikus, пол. pa­ negiryk) — у Стародавній Греції — урочиста промова під час свята на честь міста, місцевого божества, бійців, що загинули в битвах тощо.

Назву панегірик уперше дав своєму творові Ісократ, який писав: «Кожний помітить, що війна з варварами народжує урочисті піснеспіви, а війна з еллінами —

поховальні пісні; перші виконуються під час свят, другі — під час згадки про наші нещастя. Я гадаю, що й поеми Гомера отримали велику славу через те, що він так прекрасно оспівав тих, хто вів війну з варварами <…> Поет Піндар лише одного разу назвав наше місто оплотом Еллади, і за це наші предки зробили його проксеном і подарували десять тисяч талантів. Я ж оспівав наше місто більше й краще, ніж він, і було б дуже дивно, якби після цього я не дожив решту своїх днів

у пошані». На думку Мартіна Нільссона, — усі грецькі свята були, у буквальному

значенні, панегіреями (panegyris), до яких приурочувалися ярмарки (panegyris означає також ярмарок), що найбільше й привертало увагу пересічних греків.

У шкільному театрі панегірик став одним з головних жанрів.

376

ПАНОРАМА

Зазвичай панегірики писалися за чіткою системою: в античній, середньовічній або новій історії знаходилися сюжети, герої яких мали імена, схожі з іменами

представників шляхти, яким присвячувалася вистава, а для вистав, здійснених до іменин магната, використовувався агіографічний сюжет, де імена святих збігалися з іменем винуватця урочистостей. Відображені в панегіричній драмі події

мали нагадувати про подвиги й перемоги шляхетного замовника, стаючи, таким чином, зразком прямих або замаскованих аналогій.

В українському шкільному театрі до перших зразків виконавського жанру належить саме панегірична декламація «Просфонима», написана від імені молодших і старших учнів Львівської братської школи на честь митрополита Київського і Галицького Михайла Рогози, який на початку 1591 р. приїхав із Києва до Львова.

Жанр принагідних декламацій здобув в Україні популярність і, попри особистіс-

ний характер цього парадного театрального портрета, у ХVII ст. був актуалізований набагато більше, ніж інші. Що ж до авторів панегіриків, то про них Сергій Єфремов писав не інакше як про циніків панегіристів, а Михайло Возняк називав їхню творчість суцільним панегіричним пустомельством, адже більшість тогочасних видовищ, попри домінування в них біблійних мотивів, як і декламації, належали

до системи тріумфально апофеозних жанрів, орієнтованих не так на релігійну пропаганду, як на оспівування світської або духовної влади, котра охоче виряджалася

убіблійні шати. ► апофеоз, ДЕКЛАМАЦІЯ, драма принагідна, драма шкільна, МЕЛОДЕКЛАМАЦІЯ

ПАНОРАМА (грец. panorama, від pan — все і orama — вид, видовище) — слово,

що його вжив единбурзький художник Р. Баркером 1789 р. для позначення картини великого розміру, на якій зображувалася видатна історична подія з участю ве-

ликої кількості людей, тоді як саму картину розміщено й освітлено таким чином,

щоб створювати враження об’ємності­. У XVIII–ХІХ ст. у Росії панорамою називався

різновид театру ляльок, у якому показувалися панорами європейських міст або рухомі картини із зображенням, приміром, походу наполеонівської армії. У ХІХ ст. панорама інколи називалася­ кінетозографічним театром або кінетозографіч­ ним видом. До подібного типу видовищ належали також винайдені в 1830 х рр.

фенакістіскоп (від грец. фенас — ошукування і скоп — дивитися), фантоскоп,

стробоскоп, зоотроп, дедалеум (на честь Дедала, який, за переказом, ство­рив ру-

хомі картини людей, тварин тощо), кінематоскоп, мутоскоп, праксіноскоп та ін. Починаючи з ХІХ ст. панорамою називається також мальований задник, що пересувається з одного боку сцени в інший; рух задника здійснюється на очах у гля­ дачів, створюючи ілюзію руху; вперше таку панораму використано у виставі «Ар­

лекін і брат Бекон» у театрі «Covent Garden» (1820). Панорамою називається також­

жанр п’єс панорам, у яких маленькі сценки епізоди об’єднані­ піснями;­ цей жанровий неологізм упровадив італійський драматург Рафаеле Вівіані (1888–1950). Се-

ред п’єс цього жанру — «Провулок» (1917), «Вулиця Толедо вночі» (1918), «Весілля» (1919), «Десять заповідей» (1947) та ін. ► ТЕАТР ЕПІЧНИЙ, ТЕАТР РАЙОК

377

ПАНТАЛОНАДА

ПАНТАЛОНАДА (італ. Pantalonata, фр. Рantalonnade) — в італійському театрі масок — бурлеск або фарс з участю традиційного героя комедії масок Пантало-

не. ► панталоне, театр масок італійський

ПАРАБАЗА, ПАРАБАЗИС, ПАРАБАСА (грец. parabasis — відійти убік) — у давньогрецькому театрі — частина трагедії, у якій хор виходить на авансцену, щоб

через свого корифея передати глядачам точку зору автора, його ставлення до подій; авторський відступ, апарт хору. ► АПАРТ, КОМЕДІЯ АНТИЧНА, ТРАГЕДІЯ АНТИЧНА

ПАРАБОЛА ► ДРАМА ПАРАБОЛА, драма дидактична, драма епічна, мораліте

ПАРАД, ПАРАД ПРОЛОГ (фр. parade; англ. parade, нім. Parade; ісп. parada) —

уфранцузькому ярмарковому театрі XVII–XVIII ст. — комедійні сценки, що розігрувалися акторами перед сценічним майданчиком або театром з метою зібрати публіку на виставу.

Спочатку змістом параду було рекламне оголошення у формі блазнювання, що здійснював власник театру з допомогою свого слуги. Оголошення супровод­ жувалося­ показом фокусів, стрибками, кульбітами, дотепними й брутальними жартами­. Інколи паради здійснювалися у формі виступів танцюристів на дро-

ті. Згодом парад перетворився на невеличку буфонну провокативну комедію, що являла різновид фарсу або арлекінади; постійними масками параду були Касандр (Панталоне), Жиль (П’єро, Педроліно), Арлекін, Скарамуш, Коломбіна.

Паради виставлялися й у придворному театрі:

1615 р. влаштовано кінний балет «Перемога Любові над Війною» (у видовищі

зображено грандіозний парад битв; у колісницю Європи впряжені коні, Африку везли слони, Азію — верблюди, Америку — єдинороги);

1664 р. — «Розваги чарівного острова» у Версалі (у програмі свята показано

виставу «Тартюф» Мольєра; урочистості розпочалися близько шостої вечора па-

радом персонажів з поеми Аріосто; процесію відкривав пан де Барден, герольд; за ним троє пажів, один з яких ніс спис і щит короля; шестеро сурмачів і двоє литавристів на конях їхали попереду герцога де Сент Еньяна; герцог — розпорядник свята — виконував роль Дикого Гвідо; появі персонажів передували вір­ ші про визволення за допомогою чарівного кільця хоробрих рицарів, які були

в полоні в красуні Альбіни та ін.; нарешті — паладин Руджеро, герой свята —

увиконанні Людовика XІV, верхи на коні; постановку здійснив Ж. Б. Мольєр);

1686 р. — в Італії — влаштовано регату, що нагадувала морський парад, за сю-

жетом якого кораблі влаштовували морський бій (навмахію); 1754 р. в «Театральному словнику» Лері дається визначення: «Під словом парад

розуміють фарси, написані без дотримання правил, стилем набундюченим і ку-

медним, сповненим дотепами і грубими театральними жартами, дуже вільні і дуже сатиричні, які розігрували фігляри біля входу в балаган, щоб зібрати публіку».

1837 р. вперше у практиці цирку здійснено парад дресированих звірів на вулицях Нью Йорка.

378

ПАРАД КОСТЮМІВ

У ХХ ст. паради перетворилися на мілітаризовані процесії (театр процесій) на честь державних свят.

Паради прологи були популярними в радянському театрі й цирку 1930 х рр. ►

ДИЯБЛЕРІЯ, МІСТЕРІЯ РЕЛІГІЙНА СЕРЕДНЬОВІЧНА, парод, педжент

ПАРАД КОСТЮМІВ (англ. dress parade, costume parade) — репетиція в костюмах.

ПАРАДИЗ (фр. paradis, нім. Paradies від лат. paradisus; італ. paradiso; ісп. para­ diso) — у театрі доби Відродження — сценічна машина, яка представ­ляла Рай і фігури в ньому; у фран­цузькому театрі XVІ ст. — галерея; у ранговому театрі, починаючи з XVIII ст. — найвищий ярус із найдешевшими, ненумерованими і за-

звичай стоячими місцями. У Франції синоніми парадизу — colombier (голуб’ятник) або pouailler (курник). Парадизом називався також різновид театру ляльок — райок.

ПАРАДИЗШПІЛЬ (нім. Paradeіsspіel, Paradiesspiel; англ. Paradіse drama — райське дійство) — у середньовічному театрі — релігійні видовища, дія яких роз-

гортається в Раю (вигнання Адама та Єви з Раю). ► містерія релігійна середньовічна

ПАРАДОКС ПРО АКТОРА — принцип театру переживання, що його вперше сформулював Дені Дідро у трактаті-маніфесті «Парадокс про актора» (1775, друк. 1830 р.).

ПАРАТАКСИС (лат. parataxis — те, що лежить поряд) — термін логіки — синтаксичний зв’язок самостійних, незалежних, послідовно розміщених частин висловлювання. Дж. Стайн застосовує цей термін для характеристики одного з поширених у драматургії й театрі композиційних прийомів, що спирається на принцип

дискретного монтажу атракціонів: «Відкрита структура п’єc Бюхнера, — пише Стайн, — це його найвражаючіше та найкорисніше нововведення. Паратаксис — протиставлення драматичних елементів без очевидного зв’язку — був творчим методом організації сцен у Шекспіра. Цей прийом став чи не найпопулярнішим

елементом у творчості багатьох кінорежисерів після Ейзенштейна <…> Переду-

сім у цій п’єсі [«Войцек»] аристотелівська логіка причини і наслідку повністю замінюється серією драматичних інцидентів, кожен з яких має певне психологічне

значення сам по собі». ► драма АРИСТОТЕЛІВСЬКа, КОМПОЗИЦІЯ, ТЕАТР ПОСТДРАМАТИЧНИЙ

ПАРАТЕАТР (від грец. para — біля, поряд; те, що відхиляється від норми, порушення; біля театру) — театральна поведінка, що не вписується в загально-

прийняті форми театру (обряд, церемоніал тощо); видовища, в яких можна вирізнити елементи театральності, спрямовані, однак, не на вирішення естетичних

завдань. Публічна діяльність, що запозичає засоби виразності в театру, однак не має на меті естетичну насолоду глядача. Загалом складні слова, що почина-

ються з пара… мають негативне значення (паразит, паранаука та ін.; у медицині ряд захворювань починається з пара). Нечіткість терміна надає явищам, стосов-

но яких він уживається, забарвлення неповноти і невідповідності достеменному

379